Рішення

від 26.10.2023 по справі 910/6996/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2023Справа № 910/6996/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/6996/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН"

до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".

про визнання правочину недійсним

За участю представників сторін:

від позивача: Грохольский М.Ю., Паруш Є.П.;

від відповідача: Осадчук Т.А.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між ТОВ "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН" та КП "Київжитлоспецексплуатація" Додаток № 1 (Адресний перелік комунальної власності та розрахунок плати) Додаткової угоди № 8 від 11.08.2020 суперечить засадам цивільного законодавства та вчинено сторонами за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 01.06.2023.

25.05.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, та клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", яке є балансоутримувачем спірного нерухомого майна, наведеного у Додатку № 1 (Адресний перелік комунальної власності та розрахунок плати) Додаткової угоди № 8 від 11.08.2020.

У підготовчому засіданні 01.06.2023 представник відповідача просив задовольнити клопотання про залучення третьої особи; представник позивача щодо залучення третьої особи не заперечував.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 29.06.2023 та залучено за клопотанням відповідача в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".

20.06.2023 від позивача на адресу суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів надіслання на адресу третьої особи копії позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 03.08.2023, у зв`язку з неявкою в засідання суду третьої особи.

11.07.2023 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

02.08.2023 через канцелярію суду від позивача отримано пояснення по справі.

Підготовче засідання 03.08.2023 у справі № 910/6996/23 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 підготовче засідання у справі призначено на 17.08.2023.

17.08.2023 через канцелярію суду від відповідача отримано пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 14.09.2023.

13.09.2023 через канцелярію суду від позивача отримано пояснення по справі та заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просить визнати недійсним Додаток № 1 (Адресний перелік комунальної власності та розрахунок плати) до Додаткової угоди № 8 від 11.08.2020 до Договору про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/287 від 01.11.2012.

Присутній у судовому засіданні 14.09.2023 представник позивача просив прийняти до розгляду заяву про зміну предмету позову та призначити справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідача не заперечував щодо призначення справу до судового розгляду по суті.

Представник третьої особи не з`явився.

Суд, розглянувши заяву позивача про зміну предмету позову, прийняв її до розгляду, оскільки остання подана з дотриманням вимог ст. 46 ГПК України.

В підготовчому засіданні 14.09.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.10.2023.

23.10.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшла заява, в якій останній просить врахувати під час розгляду справи відзив на позовну заяву та пояснення, які оформлені з урахуванням заяви позивача про зміну предмету

В судовому засіданні 26.10.2023 представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з урахуванням заяви про зміну предмету позову та з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві і додаткових поясненнях, поданих по справі.

Представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник третьої особи не з`явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення уповноваженій особі. Письмових пояснень щодо заявленого позову третя особа суду також не подала.

Приймаючи до уваги, що третя особа була належним чином повідомлена про дату та час проведення судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника третьої особи не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 26.10.2023, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

01.11.2012 між позивачем та відповідачем укладено Договір № 11-С/287 про встановлення сервітуту, який згідно з Додатковою угодою № 5 від 31.12.2014 викладений в новій редакції: Договір про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/287 від 01.11.2012 (Договір).

Відповідно до п. 1.1. в редакції Додаткової угоди № 5, предметом договору є обмежене право користування Сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку 1 до Договору.

Згідно п. 1.2. Договору, об`єкти розміщення надаються для розміщення Сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь якого роду по проводах, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (надалі обладнання).

Пунктом 3.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 5 передбачено, що відповідач зобов`язується вносити позивачу щомісячну плату за користування об`єкту розміщення відповідно до умов Договору.

Розмір щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за Договором наводиться в Додатку 1 до даного Договору (п. 3.2. Договору).

Сторони у п.2.2. Договору погодили, що розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в додатку №1 до даного Договору здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку №2 до Даного Договору.

Відповідно до п. 9.1.-9.3. Договору (в редакції Додаткової угоди № 5), даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015. У разі якщо один із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгований на 1 (один) календарний рік на тих же умовах. Припинення користування об`єкта розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Сторони підписали Додаток 1 до Договору, яким погодили «Адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати», до якого включено багатоквартирні будинки, балансоутримувачами яких є КП «Керуюча дирекція Шевченківського району».

Додатковою угодою №6 від 01.09.2016 сторони виклали Додаток 1 до Договору у новій редакції, і, як вбачається з його змісту, до нього включено багатоквартирні будинки, балансоутримувачами яких є КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» із зазначенням кількості квартир, виходячи з яких розраховується щомісячна плата. У Додатку 1 також зазначено, що плата за Договором, яка вказана в п.3.3. Договору, вираховується на підставі затверджених Головним управлінням цінової політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.08.2011 р. №97 тарифів на розміщення телекомунікаційних мереж у житлових будівлях комунальної власності. Відповідно до даних тарифів, плата за послугу розміщення телекомунікаційних мереж у житлових будівлях комунальної власності для суб`єктів господарювання (за кожну квартиру, що знаходиться у житловій будівлі комунальної власності) становить 0,60 грн. з ПДВ за місяць за розміщення Сервітуріарієм своїх телекомунікаційних мереж за адресами зазначеними у Додатку 1 до даного Договору. Сторони у цій додатковій угоді також погодили у новій редакції п.3.3. Договору, в якому встановили новий розмір щомісячної плати.

01.09.2016 сторони підписали Акт закінчення розміщення Обладнання на умовах сервітуту №1, відповідно до якого було припинене обмежене право користування будівлями комунальної власності за вказаними в ньому адресами.

Сторони також 01.09.2016 підписали Акт розміщення Обладнання на умовах сервітуту №1, відповідно до якого відповідач надав позивачу обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними у Додатку 1 до Договору.

В подальшому, позивач припинив обмежене право користування 15 будівлями комунальної власності, про що сторони склали Акт закінчення розміщення Обладнання на умовах сервітуту №2 від 11.08.2020.

У зв`язку зі скороченням кількості об`єктів, на яких позивач здійснював розміщення обладнання відповідно до Акту розміщення Обладнання на умовах сервітуту №1 від 01.09.2016, сторони підписали Додаткову угоду № 8 від 11.08.2020, відповідно до умов якої виклали Додаток 1 до Договору у новій редакції, до якого включено 203 багатоквартирних будинків.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що перелік будівель, які надані в користування згідно Додатку 1 до Договору (Адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати) в редакції Додаткової угоди №8 від 11.08.2020, не збігається з переліком будівель, які віднесено до об`єктів комунальної власності Додатком 10 до рішення Київської міської ради №284/5096 від 02.12.2010 (з урахуванням внесених змін). Нездійснення державної реєстрації права комунальної власності, виключає наявність у відповідача права розпорядження (укладання спірного правочину) таким нерухомим майном. Відтак, оспорюваний правочин є таким, що укладений без необхідного обсягу цивільної дієздатності, а його зміст суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що Адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати, наведений у Додатку 1 від 11.08.2020 в редакції Додаткової угоди №8 від 11.08.2020 до Договору про встановлення сервітуту №ТМ-11-С/287 від 01.11.2012 складено у відповідності до Адресного переліку будинків комунальної власності, які закріплені за балансоутримувачем - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", на праві господарського відання та передані йому на баланс.

Позивачем не надано доказів, зокрема, рішень суду, що спростовують правомірність набуття права комунальної власності територіальною громадою міста Києва, а також права господарського відання балансоутримувача - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на об`єкти комунальної власності територіальної громади міста Києва, що містяться в оспорюваному Додатку 1 до Договору (Адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати) в редакції Додаткової угоди №8 до Договору від 11.08.2020, виходячи з принципу презумпції правомірності набуття права власності, встановленого ч. 2 ст. 328 ЦК України. Позивач також не надав доказів того, що право власності на зазначені об`єкти відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передано іншим особам, а будинки списані з балансу третьої особи відповідно до Порядку списання з балансу багатоквартирних будинків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 р. № 301.

Крім того, позивач не навів які саме його права порушено підписанням Додатку 1 (Адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати) від 11.08.2020 в редакції Додаткової угоди №8 від 11.08.2020 р. до вказаного Договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним.

Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Онлайн", як сервітуарієм, та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація", як підприємством, було укладено Договір про встановлення сервітуту №11-С/287 від 01.11.2012, до якого в подальшому за згодою сторін були внесені відповідні зміни.

Також до вказаного договору сторонами були підписані додаток №1 - адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати, додаток №2 - акт розміщення обладнання на умовах сервітуту, додаток №3 - акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Отже, умовами укладеного сторонами договору передбачено, що відповідач надає позивачу, як сервітуарію, право користування будівлями комунальної власності для розміщення сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій тощо, а позивач сплачує передбачену договором плату за право користування.

У зв`язку зі скороченням кількості об`єктів, на яких позивач здійснював розміщення обладнання відповідно до Акту розміщення Обладнання на умовах сервітуту №1 від 01.09.2016, сторони підписали Додаткову угоду № 8 від 11.08.2020, відповідно до умов якої виклали Додаток 1 до Договору у новій редакції, до якого включено 203 багатоквартирних будинків.

За змістом частини 1 ст.395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно.

Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 ст. 402 ЦК України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню, сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (ст.403 ЦК України).

Частинами 1, 3 ст. 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що зі змісту спірного договору випливає, що сторонами погоджено, в тому числі, предмет договору, його строк, права й обов`язки сторін, відповідальність сторін, інші умови, які передбачені для даного виду договорів.

Положеннями ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес; порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково; при оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи; отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

За приписами ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Обґрунтування та доведення порушення своїх прав/законних інтересів здійснюється особою, яка звертається до суду та вказує про їх порушення, саме в контексті предмета та підстав позову.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що позивачем не зазначено у позові та не доведено суду жодними належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, які саме його права були порушені внаслідок укладання Додатку 1 (Адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати) від 11.08.2020 в редакції Додаткової угоди №8 від 11.08.2020 та яким чином визнання недійсним тільки Додатку 1 до Додаткової угоди № 8 від 11.08.2020 до Договору про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/287 від 01.11.2012 допоможе відновити його порушені права.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Онлайн" до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про визнання недійсним Додатку № 1 (Адресний перелік комунальної власності та розрахунок плати) до Додаткової угоди № 8 від 11.08.2020 до Договору про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/287 від 01.11.2012 є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 07.12.2023.

Суддя А.І. Привалов