Ухвала

від 06.12.2023 по справі 132/3728/23

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 132/3728/23

2/132/885/23

Ухвала

Іменем України

06 грудня 2023 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Павленко І.В., вирішуючи питання про відкриття провадження за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Калинівської міської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

До місцевого суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Калинівської міської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Перевіривши подану позовну заяву та додані до неї документи, приходжу до такого висновку.

Статтею 3 ЦК України регламентовано, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Як зазначає Пленум Верховного Суду України в пункті 24 своєї постанови від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», суд має перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач, зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Позивачем при зверненні до суду не дотримано вимог процесуального закону та не враховано відповідні роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, а саме позовна заява подана без додержання вимог, встановлених статтями 175, 177 ЦПК України, зокрема на порушення вимог п.п.5, 8 ч. 3 ст.175, ч. 5 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви не додано постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_2 .

Право на звернення до суду із вказаним позовом виникне в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання його прав, свобод чи інтересів, а саме в даному конкретному випадку після відмови нотаріуса у вчиненні відповідної нотаріальної дії, яка буде оформлена в передбаченій законом формі (постанові), що чітко визначено діючим законодавством.

Враховуючи, що матеріали позову не містять постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину на відповідне майно відтак, право позивача не було порушене на момент звернення його до суду з цим позовом, а відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову.

Крім того, позивач зазначає, що прийняла спадщину після смерті сестри ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як спадкоємиця першої черги за законом, вступивши в управління та володіння спадковим майном.

Згідно із ч.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 р., ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 р.). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Крім того, у відповідності до п.п.1, 2 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008р. «Про судовупрактику усправах проспадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 р. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР.

При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках:брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга) (ст. 530 ЦК Української РСР ).

Згідно положень ч.1 ст.549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

При цьому доказів прийняття спадщини позивачем після смерті ОСОБА_2 у передбачений законом спосіб до матеріалів позовної заяви не додано. Як і не додано доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були рідними сестрами, так як виписка з погосподарської книги та свідоцтво про одруження ОСОБА_1 не є доказом того, що спадкоємиця та спадкодавиця є рідними сестрами, що призводить до спадкоємства другої черги.

Позивач просить визнати за нею право власності на земельну частку (пай), яка належала померлій на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0367799, виданого на підставі розпорядження голови райдержадміністрації № 236 від 05.08.1997, при цьому зазначає кадастровий номер 0521683300:03:000:0355.

Згідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від 16 квітня 2004 р. № 7 (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вбачається , що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акту про право власності на землю (пункт 17 розділу Х "Перехідні положення" ЗК).

Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України «Просудову практикуу справахпро спадкування» № 7від 30травня 2008 року , вбачається, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акту про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року (561-12), Указу Президента України від 8серпня 1995 року N720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та відповідні норми ЦК УРСР. У цьому разі слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно з положеннями ч.ч.1-4, 9, 10 ст.5 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції 1992 року) земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.

Таким чином, за наявності дійсного сертифіката на право на земельну частку (пай) за позивачем може бути визнано лише право на земельну частку (пай).

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Доказів належності спадкодавцю земельної ділянки за кадастровим номером 0521683300:03:000:0355 позивачем також не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI).

Як убачається із позовної заяви вона має вимогу майнового характеру.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 3674-VI за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року становить 2684 грн 00 коп.

Таким чином, 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1073,60 грн.

З урахуванням наведеного позивачеві необхідно надати місцевому суду-квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн на ім`я отримувачаГУК у Вінницькій області/м.Калинівка/22030101, код отримувача: (ЄДРПОУ) 37979858, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку (IBAN) UA118999980313151206000002776, код класифікації доходів бюджету:22030101, або надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

На підставі наведеного, вважаю за необхідне залишити вказану позовну заяву без руху, надавши заявнику строк для усунення її недоліків.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позовної заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Керуючись ст.ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Калинівської міської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом залишити без руху.

Надати позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, роз`яснивши при цьому, що в разі не усунення вищевказаних недоліків в наданий строк, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута.

Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.

Суддя: