Рішення

від 08.12.2023 по справі 904/5113/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2023м. ДніпроСправа № 904/5113/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєва Е.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Енерджі Солюшн" (03189, м. Київ, вул. Вільямса Академіка, буд. 2-Б, ідентифікаційний код 42814997) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мет-Імпорт" (49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Дніпросталівська, буд. 3, ідентифікаційний код 43342992) про стягнення 51 496,10 грн. безпідставно отриманих коштів

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Енерджі Солюшн" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №0822-2023 від 22.08.2023 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мет-Імпорт" 51 496,10 грн. безпідставно отриманих коштів.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 2 574,80 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору постачання №0109/20 від 01.09.2020 та рахунку на оплату №121 від 21.09.2020 позивачем перераховано відповідачу 124 496,10 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №506 від 24.09.2020, проте відповідачем 24.09.2020 повідомлено про неможливість постачання товару відповідно до рахунку на оплату №121 від 21.09.2020 та повернуто 73 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №82 від 24.09.2020.

Таким чином, станом на день подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем складає 51 496,10 грн., не погашено, товар не поставлено.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/5113/23, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилась ухвала суду від 27.09.2023, завчасно направлено відповідачу на його адресу зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відміткою канцелярії суду на звороті такої ухвали.

Ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, яка направлялася за адресою відповідача повернулась до суду з поштовою відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З урахуванням вищенаведених обставин, суд дійшов висновку щодо належного повідомлення відповідачів про час розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2023, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 3, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

01 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецгідропостач", найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Енерджі Солюшн" відповідно до рішення загальних зборів учасників від 01.12.2021 №01/12-2021, (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мет-Імпорт" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір постачання №0109/20 (далі - договір) відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язався передавати (поставляти) у зумовлені строки покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а покупець зобов`язався приймати товар і сплачувати за нього певні грошові суми.

Згідно з п. 1.2 предметом поставки є визначений товар з найменуванням, зазначеним у специфікаціях, підписаних постачальником та покупцем. За відсутності специфікації умови щодо товару узгоджуються сторонами у видатковій накладній, що обов`язково має містити посилання на цей договір. В такому випадку право на узгодження асортименту, кількості та ціни товару надається особам, що уповноважені передати товар від імені постачальника та отримати його від імені покупця. До моменту складання сторонами специфікації або підписання видаткової накладної із посиланням на цей договір оплачений на підставі виставленого рахунку-фактури товар вважається узгодженим сторонами за окремим договором, укладеним в спрощений спосіб.

21 вересня 2020 року відповідачем виставлено позивачу рахунок №121 від 21.09.2020 на оплату на загальну суму 414 987,00 грн., з урахуванням ПДВ 20%, за товар - "Фланець 1-200-40 Ст. 3сп ГОСТ 12821:2008".

На підставі платіжної інструкції №506 від 24.09.2020 позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 124 496,10 грн., що становить 30% від загальної вартості.

24 вересня 2020 року відповідач повідомив позивача про неможливість постачання товару, повернув платіжною інструкцією № 82 від 24.09.2020 частину суми передоплати у розмірі 73 000,00 грн. з урахуванням ПДВ 20% та гарантував повернення боргу у сумі 51 426,10 грн. до кінця жовтня 2020 року.

Позивач 28.08.2023 надіслав відповідачу претензію-вимогу №0823-2023 від 24.08.2023 про сплату протягом 7 календарних днів з дня отримання цієї претензії-вимоги, але не пізніше 20.09.2023 заборгованості у розмірі 51 496,10 грн. з урахуванням ПДВ за ставкою 20%.

Станом на день подання позовної заяви заборгованість у сумі 51 496,10 грн. не сплачена, що і стало причиною подання позову.

Предметом доказування у справі є обставини укладання договору, строк виконання зобов`язання, факт виконання зобов`язання, наявність оплати, наявність підстав для повернення коштів.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, скориставшись правом на судовий захист своїх прав та інтересів, обрав спосіб, передбачений ст. 1212 Цивільного кодексу України, у вигляді кондикції, тобто позадоговірного зобов`язального способу захисту права власності або іншого речового права, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, витребування майна власником із чужого незаконного володіння, повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з частиною 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок іншої особи поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, незалежно від того, чи було це результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України і змісту цього інституту цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.06.2018 у справі № 212/3593/16-ц (провадження 61-60св17); від 20.03.2019 у справі № 634/727/16-й (провадження № 61-21749св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України суттєвим є встановлення обставин безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею, чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним, чи недобросовісним (узгоджується з нижчезазначеними постановами Верховного Суду України та Верховного Суду від 02.03.2016; від 04.07.2018).

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності, зокрема, таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.01.2019 у справі № 916/2927/17 та від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги є належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18 вказав, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За умовами статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно з частиною 1 статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Приймаючи до уваги, що відповідач без відповідної правової підстави отримав належні позивачу грошові кошти у розмірі 51 496,10 грн., доказів зворотнього, а також доказів повернення позивачу вказаних грошових коштів матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 51 496,10 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Отже, суд, встановивши факт отримання відповідачем грошових коштів без достатніх правових підстав, а також їх безпідставне збереження відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, оскільки для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції. Відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (стаття 126 ГПК України).

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

У пунктах 130 -131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 міститься аналіз статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", з якого вбачається, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру, - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

У пункті 6.5 постанови від 03.03.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав:

- договір про надання правової допомоги від 01.08.2023 між Адвокатським об`єднанням "Адвокатська фірма "Дмитренко і партнери" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Енерджі Солюшн" (далі - замовник), за умовами якого виконавець зобов`язався надавати юридичні послуги та професійну правничу допомогу замовнику;

- додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 01.08.2023 якою передбачено вартість послуг виконавця у Господарському суді Дніпропетровської області у розмірі 5 000,00 грн. Послуги складаються з: - усної консультації замовника з вивченням документів, узгодження правової позиції; - підготовки, складання та подання претензії - вимоги щодо повернення грошових коштів (не більше двох); - оцінки відповіді боржника на претензію (у разі наявності), узгодження правової позиції; - підготовки, складання та подання позовної заяви; - складання та подання відповіді на відзив, заперечень, письмових пояснень (у разі наявності); - ознайомлення з матеріалами справи (при необхідності); - складання процесуальних документів (клопотання, запити, заяви, мирова угода) (при необхідності); - виконання судового рішення;

- ордер серії АН № 1236648 від 24.08.2023, виданий адвокату Дмитренко С.Ю. для представлення інтересів позивача у Господарському суді Дніпропетровської області.

Суд, врахувавши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді, дослідивши фактичний обсяг наданих адвокатом Дмитренко С.Ю. послуг позивачу, врахувавши результат розгляду справи, керуючись статтями 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.

Суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000, 00 грн. є співрозмірні з наданими позивачу послугами у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності адвокатських витрат - встановлення їхньої дійсності та необхідності та критерію розумності їхнього розміру.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справу в межах позовних вимог. Так, в прохальній частині позовної заяви представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 574,80 грн. Таким чином, вимоги про стягнення підлягають витрат на професійну правничу допомогу підлягають стягненню у розмірі 2 574,80 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрат по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 2 684,00 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Енерджі Солюшн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мет-Імпорт" про стягнення 51 496,10 грн. безпідставно отриманих коштів задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мет-Імпорт" (49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Дніпросталівська, буд. 3, ідентифікаційний код 43342992) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Енерджі Солюшн" (03189, м. Київ, вул. Вільямса Академіка, буд. 2-Б, ідентифікаційний код 42814997) 51 496,10 грн. безпідставно отриманих коштів, 2 574,80 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 2 684,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Е.М. Бондарєв