Рішення

від 08.12.2023 по справі 910/14305/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

08.12.2023Справа № 910/14305/23Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу №910/14072/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛА ФУДЗ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс ФМСДЖ» про стягнення 1 042 871,67 грн., без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЛА ФУДЗ» (надалі - ТОВ «ГАЛА ФУДЗ») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс ФМСДЖ» (надалі - ТОВ «Альянс ФМСДЖ») про стягнення 1 042 871,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із сплати за отриманий на підставі договору поставки №ГФ 01/05/22 від 01.05.2022 товар, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 519 273,55 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 523 598,12 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

13.09.2023 до Господарського суду міста Києва від представника ТОВ «ГАЛА ФУДЗ» надійшли пояснення, в яких позивач надав додаткові пояснення з приводу існуючої у відповідача заборгованості.

02.10.2023 через канцелярію суду від ТОВ «Альянс ФМСДЖ» надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що між сторонами було досягнуто усних домовленостей про оплату отриманого товару у випадку його продажу у торгівельних мережах, а також повернення позивачу непроданого товару. Крім того, відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та звернуто увагу на те, що заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу є завищеною та необґрунтованою.

03.10.2023 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «ГАЛА ФУДЗ» надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач надав додаткові пояснення по суті спору з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (з подальшими змінами), затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Києві у Господарському суді міста Києва встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.05.2022 між ТОВ «ГАЛА ФУДЗ» (постачальник) та ТОВ «Альянс ФМСДЖ» (покупець) укладено договір поставки №ГФ-01/05/22 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцеві товари згідно з заявками покупця в асортименті та по цінам, зазначеним у специфікації (Додаток №1 до Договору) в кількості, що відповідає заявці покупця, та вказується у видаткових накладних на партію товару, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 4.1 Договору покупець здійснює оплату товару на умовах відстрочення платежу 30 (тридцять) календарних днів з моменту здійснення поставки, згідно умов цього договору.

На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 693 366,36 грн., що підтверджується видатковими накладними №765 від 22.06.2022 на суму 2 421,60 грн., №810 від 15.07.2022 на суму 7 680,00 грн., №860 від 15.07.2022 на суму 357,00 грн., №982 від 18.08.2022 на суму 60 357,84 грн., №1032 від 09.09.2022 на суму 15 299,88 грн., №1151 від 16.09.2022 на суму 15 315,96 грн., №1097 від 23.09.2022 на суму 48 161,76 грн., №1118 від 30.09.2022 на суму 15 873,36 грн., №1153 від 06.10.2022 на суму 22 939,32 грн., №1159 від 07.10.2022 на суму 840,00 грн., №1201 від 18.10.2022 на суму 35 245,92 грн., №1500 від 19.12.2022 на суму 123 196,20 грн., №1572 від 27.12.2022 на суму 1 826,40 грн., №104 від 24.01.2023 на суму 17 502,60 грн., №155 від 31.01.2023 на суму 61 454,40 грн., №169 від 07.02.2023 на суму 30 188,64 грн., №170 від 07.02.2023 на суму 1 826,40 грн., №225 від 13.02.2023 на суму 58 246,92 грн., №226 від 13.02.2023 на суму 5 547,72 грн., №513 від 29.03.2023 на суму 102 954,12 грн., №721 від 28.04.2023 на суму 53 909,76 грн., №753 від 28.04.2023 на суму 12 220,56 грн., а також не заперечується відповідачем.

В свою чергу, відповідачем було сплачено позивачу за отриманий на підставі Договору товар 70 641,41 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, а також відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 4 818,54 грн., що підтверджується накладними на повернення постачальнику №5 від 31.05.2023 на суму 1 321,80 грн., №7 від 31.05.2023 на суму 335,52 грн., №8 від 31.05.2023 на суму 1 018,14 грн., №9 від 31.05.2023 на суму 1 393,74 грн., №10 від 31.05.2023 на суму 137,28 грн., №11 від 31.05.2023 на суму 330,96 грн. та №12 від 31.05.2023 на суму 281,10 грн.

Крім того, відповідно до договору заміни сторони №22/06/23 від 22.06.2023, укладеного між позивачем, відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кнтинент Фуд», відповідач передав свої права на кредиторську заборгованість у розмірі 98 632,86 грн. позивачу.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання із сплати за отриманий на підставі Договору товар, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 519 273,55 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткові накладні №765 від 22.06.2022, №810 від 15.07.2022, №860 від 15.07.2022, №982 від 18.08.2022, №1032 від 09.09.2022, №1151 від 16.09.2022, №1097 від 23.09.2022, №1118 від 30.09.2022, №1153 від 06.10.2022, №1159 від 07.10.2022, №1201 від 18.10.2022, №1500 від 19.12.2022, №1572 від 27.12.2022, №104 від 24.01.2023, №155 від 31.01.2023, №169 від 07.02.2023, №170 від 07.02.2023, №225 від 13.02.2023, №226 від 13.02.2023, №513 від 29.03.2023, №721 від 28.04.2023 та №753 від 28.04.2023) підтверджується передача позивачем та прийняття відповідачем товару на підставі Договору на загальну суму 693 366,36 грн., що також не заперечується ТОВ «Альянс ФМСДЖ».

В свою чергу, відповідачем сплачено позивачу за отриманий на підставі Договору товар суму у розмірі 70 641,41 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, а також повернуто позивачу частину отриманого товару на загальну суму 4 818,54 грн., що підтверджується накладними на повернення постачальнику №5 від 31.05.2023, №7 від 31.05.2023, №8 від 31.05.2023, №9 від 31.05.2023, №10 від 31.05.2023, №11 від 31.05.2023 та №12 від 31.05.2023.

Крім того, відповідач передав свої права на кредиторську заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Кнтинент Фуд» у розмірі 98 632,86 грн. позивачу відповідно до договору заміни сторони №22/06/23 від 22.06.2023, укладеного між позивачем, відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кнтинент Фуд».

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.1 Договору, у відповідача виникло грошове зобов`язання із оплати отриманого на підставі Договору товару на суму 519 273,55 грн., а строк його виконання на момент звернення позивача із позовом до суду настав.

Заперечення відповідача стосовно досягнення усних домовленостей між сторонами про інший строк оплати отриманого на підставі Договору товару не приймаються судом до уваги як не обґрунтовані та такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті позивачу 519 273,55 грн. за отриманий на підставі Договору товар. Відповідачем факту наявності заборгованості не спростовано, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 519 273,55 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 593 598,12 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період з 18.10.2022 до 01.09.2023.

Судом встановлено, що відповідач у встановлені Договором строки свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 8.3 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати за товар передбачених п. 4.1 цього договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 0,5%, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день такої прострочки.

Суд погоджується із розрахунком позивача, вважає його вірним та обґрунтованим, при цьому твердження відповідача про невірний розрахунок не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, враховуючи відсутність доказів понесених позивачем збитків у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором, а також те, що заявлені до стягнення штрафні санкції, на думку суду, є завеликими, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявленого до стягнення з відповідача штрафу до 50%. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «ГАЛА ФУДЗ» задовольняються частково і стягненню з ТОВ «Альянс ФМСДЖ» підлягає заборгованість у розмірі 519 273,55 грн. та штраф у розмірі 261 799,06 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Також, позивач просить стягнути з відповідача суму судових витрат, яка, відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку, складається із судового збору у розмірі 15 643,08 грн., витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн., витрат на складання відповіді на відзив у розмірі 500,00 грн. та гонорару адвоката у розмірі 50 000,00 грн.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В обґрунтування заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу позивач посилається на те, що факт надання правової допомоги підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги та представництво у господарському процесі №1/23г від 21.08.2023, укладеним з Адвокатським бюро «Юрченко-Консалт», рахунком-фактурою №СФ-0000031 від 07.09.2023, актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 07.09.2023, платіжною інструкцією №1791 від 07.09.2023, рахунком-фактурою №СФ-0000033 від 02.10.2023, актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 03.10.2023 та платіжною інструкцією №1917 від 02.10.2023.

Судом досліджено надані позивачем докази та встановлено, що Адвокатським бюро «Юрченко-Консалт» надано позивачу правову допомогу в межах даної справи на загальну суму 2 500,00 грн., а саме: юридична консультація зі спірного питання, вивчення матеріалів, що є підставою для позову на суму 1 000,00 грн., складання позовної заяви про стягнення заборгованості за господарським зобов`язанням (ціна позову - 1 042 871,67 грн.) на суму 1 000,00 грн., складання відповіді на відзив на суму 500,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання Адвокатським бюро «Юрченко-Консалт» професійної правничої допомоги ТОВ «ГАЛА ФУДЗ» в межах даної справи на суму 2 500,00 грн.

Стосовно гонорару адвоката у розмірі 50 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.1 договору про надання професійної правничої допомоги та представництво у господарському процесі №1/23г від 21.08.2023 враховуючи складність справи, її значення для клієнта, сторони погодили фіксований розмір оплати на професійну правничу допомогу, що зазначені у п. 2.1 договору, незалежно від фактично витраченого часу, що становить за цим договором: - вивчення матеріалів, що є підставою для позову, та первинна консультація - 1 000,00 грн.; - складання позову, апеляційної, касаційної скарги - 1 000,00 грн. / 1 документ; складання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяви з процесуальних питань - 500,00 грн. / 1 документ; -гонорар адвоката (фіксований) - 50 000,00 грн. / І-а судова інстанція.- Виплата адвокатського гонорару здійснюється клієнтом протягом 10 (десяти) діб з дня набрання законної сили рішення суду, або ухвали про укладення мирової угоди або задоволення заяви клієнта про залишення позову без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

В даному випадку, суд дійшов висновку, що в частині стягнення гонорару адвоката в розмірі 50 000,00 грн. такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, без понесення яких у позивача буде відсутня можливість захистити свої права та законні інтереси, на переконання суду, їх відшкодування в повному обсязі з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування гонорару адвоката у розмірі 37 500,00 грн. за рахунок відповідача, в той час як вважає за можливе покладення витрат позивача пов`язаних із гонораром адвокату на відповідача у розмірі 12 500,00 грн.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що в даному випадку, обґрунтованою є витрата позивача на правову допомогу у загальному розмірі 15 000,00 грн., яка складається із виконаних адвокатським бюро робіт у розмірі 2 500,00 грн. та гонорару адвоката у розмірі 12 500,00 грн., що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг).

Враховуючи викладене, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛА ФУДЗ» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс ФМСДЖ» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, будинок 4/1, офіс 18Б; ідентифікаційний код 43974758) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛА ФУДЗ» (03164, м. Київ, вул. Академіка Єфремова, будинок 8-А, офіс 55; ідентифікаційний код 39833237) заборгованість у розмірі 519 273 (п`ятсот дев`ятнадцять тисяч двісті сімдесят три) грн. 55 коп., штраф у розмірі 261 799 (двісті шістдесят одна тисяча сімсот дев`яносто дев`ять) грн. 06 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 15 643 (п`ятнадцять тисяч шістсот сорок три) грн. 08 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08.12.2023

Суддя Ігор Курдельчук