Рішення

від 29.11.2023 по справі 914/1864/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2023 Справа № 914/1864/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Яворської В.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова, м. Львів

в інтересах держави в особі

позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-П", с.м.т. Івано-Франкове Яворівського району Львівської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Концерн "Техвоєнсервіс", м. Київ

про: стягнення заборгованості, розірвання договору оренди та повернення майна

Представники сторін:

від прокурора: Рогожнікова Н.Б. - прокурор відділу Львівської обласної прокуратури

від позивача: Савко Н.В. - представник згідно повноважень, які містяться в матеріалах справи

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-П" про стягнення заборгованості, розірвання договору оренди та повернення майна.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2023 р., справу № 914/1864/23 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2023 р., позовну заяву керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-П" про стягнення заборгованості, розірвання договору оренди та повернення майна, залишено без руху. Надано прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

05.07.2023 р. прокурором подано на адресу суду письмові пояснення у даній справі з додатками за вх. № 2615/23.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.07.2023 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі № 914/1864/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Концерн "Техвоєнсервіс". Підготовче судове засідання призначено на 02.08.2023 р.

28.07.2023 р. представником позивача подано на адресу суду письмові пояснення у даній справі з додатками за вх. № 18721/23.

Протокольною ухвалою суду від 02.08.2023 р., продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/1864/23 на тридцять днів, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України, за клопотанням прокурора.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.08.2023 р., підготовче судове засідання призначено на 20.09.2023 р.

15.08.2023 р. від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача надійшли на адресу суду письмові пояснення за вх. № 19919/23, в яких зазначає, що повністю погоджується по суті заявлених позовних вимог і просить позов задоволити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.09.2023 р., підготовче засідання у даній справі призначено на 02.10.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.10.2023 р., підготовче судове засідання призначено на 18.10.2023 р.

17.10.2023 р. прокурором подано на адресу суду заяву про зменшення позовних вимог з додатками за вх. № 4137/23, відповідно до якої прокурор просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-П" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях заборгованість в розмірі 557 426,49 грн., з них: 359 644,82 грн. - заборгованість з орендної плати, 115 262,25 грн. - втрати від інфляції, 82 519,42 грн. - пеня; розірвати договір оренди нерухомого державного майна №65 від 24.05.2019, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЛ-П" та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЛ-П" повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та Концерну "Техвоєнсервіс" за актом приймання-передавання нежитлового вбудованого приміщення цеху ремонту кабін і кузовів загальною площею 965,9 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 152, що перебувають на балансі Концерну "Техвоєнсервіс", що належить до державної власності.

Протокольною ухвалою суду від 18.10.2023 р. вирішено прийняти до розгляду заяву прокурора про зменшення позовних вимог за вх. № 4137/23 від 17.10.2023 р. та подальший розгляд справи № 914/1864/23 здійснювати з її врахуванням.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 р., підготовче засідання у даній справі призначено на 01.11.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.11.2023 р., закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/1864/23 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 29.11.2023 р.

29.11.2023 р. прокурор в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог за вх. № 4137/23 від 17.10.2023 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях.

29.11.2023 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, із врахуванням заяви прокурора про зменшення позовних вимог за вх. № 4137/23 від 17.10.2023 р., письмових поясненнях за вх. № 18721/23 від 28.07.2023 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях.

29.11.2023 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, вимог ухвали суду від 05.07.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

29.11.2023 р. представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Як вбачається із письмових пояснень за вх. № 19919/23 від 15.08.2023 р., то третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, зазначає, що підтримує позовні вимоги, вважає їх обгрунтованими і просить позов задоволити.

Згідно відстеження з офіційного веб-сайту ПАТ "Укрпошта", щодо результатів пошуку поштового відправлення за номером штрихового кодового ідентифікатора № 0600057706098, ухвалу суду від 01.11.2023 р. про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 914/1864/23 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 29.11.2023 р., третьою особою отримано 13.11.2023 р. (докази містяться в матеріалах справи).

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 81070, Львівська обл., Яворівський р-н, с.м.т. Івано- Франкове, вул. Яворівська, буд. 58 А, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.

Ухвала суду у даній справі від 02.08.2023 р. про призначення підготовчого засідання на 20.09.2023 р. надсилалась на адресу керівника відповідача ОСОБА_2 - АДРЕСА_2.

Крім того, ухвала суду від 20.09.2023 р. про призначення підготовчого засідання на 02.10.2023 р. направлялась на адресу засновників відповідача: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 .

Відповідно до відстеження з офіційного веб-сайту ПАТ "Укрпошта", щодо результатів пошуку поштового відправлення за номером штрихового кодового ідентифікатора №0600047453663, ухвалу суду від 20.09.2023 р. у справі № 914/1864/23, засновником відповідача отримано 29.09.2023 р. (докази містяться в матеріалах справи).

Судом було здійснено повідомлення на сайт Господарського суду Львівської області про те, що в суді (суддя Долінська О.З.) перебуває справа за позовом № 914/1864/23 керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-П" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Концерн "Техвоєнсервіс" про стягнення заборгованості, розірвання договору оренди та повернення майна.

Поштовий конверт, який направлявся на адресу засновника відповідача - ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , повернувся на адресу суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання».

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Поштові конверти, які направлялись на адресу відповідача, повернуті Укрпоштою на адресу суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: "свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду".

З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи № 914/1864/23 Господарським судом Львівської області, проте, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав.

При цьому, суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою ухвалами суду у даній справі, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1864/23.

В судовому засіданні 29.11.2023 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція прокурора.

В позовній заяві прокурор зазначає про те, що 24.05.2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-П» укладено договір оренди нерухомого державного майна № 65. Прокурор вказує на те, що відповідач свій обов`язок щодо своєчасного і повного внесення орендної плати до Державного бюджету України за користування державним майном не виконав, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість із врахуванням заяви прокурора про зменшення позовних вимог за вх. № 4137/23 від 17.10.2023 р., а саме: 359 644, 82 грн. заборгованість з орендної плати за період з листопада 2019 року по березень 2023 року, 115 262,25 грн. - втрати від інфляції та 82 519,42 грн. - пені. Прокурор зазначає про те, що беручи до уваги, що відповідач з листопада 2019 року по березень 2023 року не сплачує орендну плату за користування державним майном, позивач позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, а саме: на своєчасне, в обсягах та у строки, встановлені договором, отримання орендної плати за користування об`єктом нерухомості, який є власністю держави, а отже є підстави для розірвання вказаного договору в судовому порядку. На підставі наведеного, прокурор просить суд стягнути з відповідача в державний бюджет України на користь позивача заборгованість з орендної плати в розмірі 359 644, 82 грн. за період з листопада 2019 року по березень 2023 року, 115 262,25 грн. - втрат від інфляції та 82 519,42 грн. - пені, згідно долученого розрахунку, розірвати договір оренди нерухомого державного майна №65 від 24.05.2019 та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-П» повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та Концерну «Техвоєнсервіс» за актом приймання-передавання нежитлові вбудовані приміщення цеху ремонту кабін і кузовів загальною площею 965,9 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 152, що перебувають на балансі Концерну "Техвоєнсервіс", що належить до державної власності. Судові витрати прокурор просить стягнути з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури.

Позиція позивача.

У письмових поясненнях за вх. № 18721/23 від 28.07.2023 р. позивач зазначає про те, що відповідач не виконує укладений договір оренди № 65 нерухомого державного майна від 24.05.2019 р. в частині повноти та своєчасності сплати орендної плати. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.12 Договору). Також вказує на те, що у регіональному відділенні відсутній підписаний акт приймання-передавання між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЛ-П" (Орендар) та Концерном "Техвоєнсервіс" (Балансоутримувач) про повернення майна за Договором. З огляду на викладене вище, регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях просить суд задоволити позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача в повному обсязі, із врахуванням заяви прокурора про зменшення позовних вимог за вх. № 4137/23 від 17.10.2023 р.

Позиція відповідача.

В судові засідання з розгляду даної справи відповідач явки свого представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 05.07.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 81070, Львівська обл., Яворівський р-н, с.м.т. Івано- Франкове, вул. Яворівська, буд. 58 А, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.

Ухвала суду у даній справі від 02.08.2023 р. про призначення підготовчого засідання на 20.09.2023 р. надсилалась на адресу керівника відповідача ОСОБА_2 - АДРЕСА_2.

Кпім того, ухвала суду від 20.09.2023 р. про призначення підготовчого засідання на 02.10.2023 р. направлялась на адресу засновників відповідача: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 .

Відповідно до відстеження з офіційного веб-сайту ПАТ "Укрпошта", щодо результатів пошуку поштового відправлення за номером штрихового кодового ідентифікатора №0600047453663, ухвалу суду від 20.09.2023 р. у справі № 914/1864/23, засновником відповідача отримано 29.09.2023 р. (докази містяться в матеріалах справи).

Судом було здійснено повідомлення на сайт Господарського суду Львівської області про те, що в суді (суддя Долінська О.З.) перебуває справа за позовом № 914/1864/23 керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-П" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Концерн "Техвоєнсервіс" про стягнення заборгованості, розірвання договору оренди та повернення майна.

Поштовий конверт, який направлявся на адресу засновника відповідача - ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , повернувся на адресу суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання».

Поштові конверти, які направлялись на адресу відповідача, повернуті Укрпоштою на адресу суду.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, відповідач у даній справі повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.

Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України.

Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою, як вбачається із ухвал Господарського суду Львівської області, що постановлені у даній справі.

Позиція третьої особи.

У письмових поясненнях за вх. № 19919/23 від 15.08.2023 р., третя особа просить суд позовні вимоги задоволити повністю та стягнути з відповідача в державний бюджет України на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 359 644, 82 грн. заборгованості з орендної плати, 115 262,25 грн. - втрат від інфляції, 82 519,42 грн. - пені; розірвати договір оренди нерухомого державного майна №65 від 24.05.2019, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-П»; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-П» повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та Концерну «Техвоєнсервіс» за актом приймання-передавання нежитлового вбудованого приміщення цеху ремонту кабін і кузовів загальною площею 965,9 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 152, що перебувають на балансі Концерну "Техвоєнсервіс", що належить до державної власності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.

24.05.2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-П» (орендар за договором, відповідач у справі) укладено договір оренди нерухомого державного майна № 65 нежитлового вбудованого приміщення цеху ремонту кабін і кузовів загальною площею 965,9 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 152, що перебувають на балансі Філії Концерну "Техвоєнсервіс" Львівський автомобільний ремонтний завод" (на даний час Концерну «Техвоєнсервіс»), що належить до державної власності (надалі - Договір оренди).

Відповідно до п. 1.1 Договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові вбудовані приміщення цеху ремонту кабін і кузовів загальною площею 965,9 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 152, що перебувають на балансі Філії Концерну "Техвоєнсервіс" Львівський автомобільний ремонтний завод" (на даний час Концерну «Техвоєнсервіс»).

Згідно з п. 2.1 Договору оренди, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати нотаріального посвідчення цього договору та акту приймання-передачі майна.

На виконання умов Договору оренди, орендодавець передав, а орендар прийняв в платне користування державне нерухоме майно - нежитлові вбудовані приміщення цеху ремонту кабін і кузовів загальною площею 965,9 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 152, що перебувають на балансі Філії Концерну "Техвоєнсервіс" Львівський автомобільний ремонтний завод" (на даний час Концерну «Техвоєнсервіс»), про що складено акт прийому- передачі орендованого майна від 24.05.2019, який підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений печатками орендодавця та орендаря, погоджений балансоутримувачем та долучений до матеріалів справи.

Строк дії Договору 5 років з 24.05.2019 по 23.05.2024 включно (п. 10.1 Договору оренди).

Пунктом 3.1 Договору оренди встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць - лютий 2019 року 13 270, 09 грн.

Розмір орендної плати за перший (повний) місяць оренди - травень 2019 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць лютий 2019 року на індекси інфляції за березень, квітень та травень 2019 року.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, (п.3.3 договору).

Згідно з п. 3.6 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 70% до державного бюджету на рахунок визначений Управлінням державного казначейства України: Отримувач: ГУК у Львів. обл./м.Львів/22080300, код отримувача (ЄДРПОУ): 38008294, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). код банку (МФО): 899998, Номер рахунку: 31117094013002; (30%) на рахунок Балансоутримувача.

Прокурор у позовній заяві зазначає про те, що в порушення вказаних норм законодавства та вимог п. 3.6 Договору оренди, ТзОВ «ГАЛ-П» не виконуються належним чином взяті на себе договірні зобов`язання щодо сплати в повному обсязі орендних платежів до Державного бюджету України, у зв`язку з чим виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 359 644, 82 грн. за період з листопада 2019 року по березень 2023 року.

Пунктом 3.7 Договору оренди передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, перерахування орендної плати. Відтак, позивачем нараховано відповідачу пеню на заборгованість з орендної плати у сумі 82 519, 42 грн. із врахуванням заяви прокурора про зменшення позовних вимог за вх. № 4137/23 від 17.10.2023 р.

Відповідач свій обов`язок щодо своєчасного і повного внесення орендної плати до Державного бюджету України за користування державним майном не виконав, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість із врахуванням заяви прокурора про зменшення позовних вимог за вх. № 4137/23 від 17.10.2023 р., а саме: 359 644, 82 грн. заборгованість з орендної плати за період з листопада 2019 року по березень 2023 року, 115 262,25 грн. - втрати від інфляції та 82 519,42 грн. - пені, згідно приведених прокурором розрахунків.

Таким чином, спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем умов Договору оренди нерухомого державного майна № 65 від 24.05.2019, що стосується сплати орендної плати, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 359 644, 82 грн. за період з листопада 2019 року по березень 2023 року, 115 262,25 грн. - втрат від інфляції та 82 519,42 грн. - пені згідно розрахунку, що міститься в матеріалах справи. Це стало підставою для звернення прокурора до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості в сумі 557 426,49 грн., розірвання договору оренди нерухомого державного майна №65 від 24.05.2019 та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-П» повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та Концерну «Техвоєнсервіс» за актом приймання-передавання нежитлового вбудованого приміщення цеху ремонту кабін і кузовів загальною площею 965,9 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 152, що перебувають на балансі Концерну "Техвоєнсервіс", що належить до державної власності. Судові витрати прокурор просить стягнути з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури.

Оцінка суду.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору оренди нерухомого державного майна №65 від 24.05.2019, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого державного майна.

Відповідно до розділу 9 Договору оренди, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Спори, які виникають за цим договором або в зв`язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1,5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Пунктом 5.2 Договору оренди визначено обов`язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Судом встановлено, що відповідач свій обов`язок щодо своєчасного і повного внесення орендної плати до Державного бюджету України за користування державним майном не виконав, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 359 644, 82 грн. за період з листопада 2019 року по березень 2023 року із врахуванням заяви прокурора про зменшення позовних вимог за вх. № 4137/23 від 17.10.2023 р., згідно долученого до матеріалів справи розрахунку.

Відтак, враховуючи встановлені обставини, наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 359 644, 82 грн. за період з листопада 2019 року по березень 2023 року є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають до задоволення.

Стосовно нарахованих прокурором 115 262,25 грн. втрат від інфляції за період з грудня 2020 року по березень 2023 р. згідно долученого прокурором розрахунку, суд зазначає наступне.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відповідно до постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Розрахунок втрат від інфляції прокурором долучено до матеріалів справи.

Суд, перевіривши, здійснений прокурором розрахунок втрат від інфляції, встановив, що такий розрахунок проведено згідно з чинним законодавством і в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення повністю в розмірі 115 262,25 грн. за вказаний вище період.

Стосовно нарахованої прокурором пені в розмірі 82 519,42 грн. за період з 01.10.2022 р. по 31.03.2023 р., суд зазначає наступне.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором (ст. 216 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог Цивільного Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. За неналежне виконання зобов`язань сторона повинна нести господарсько-правову відповідальність за наявності її вини, а у випадку нанесення збитків вони повинні бути відшкодовані в повному обсязі.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, пунктом 2.9 Постанови пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. № 14 передбачено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 3.7 Договору оренди передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, перерахування орендної плати.

За змістом статті 253 ЦК України, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконане.

Перевіривши розрахунок розміру пені, який позивачем долучено до матеріалів справи, суд встановив, що такий проведений вірно, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення і стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 82 519,42 грн. за період з 01.10.2022 р. по 31.03.2023 р.

Станом на момент ухвалення рішення у справі, у матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не подані докази, які б спростували позовні вимоги або свідчили про добровільне погашення відповідачем як основної заборгованості з орендної плати, так і втрат від інфляції та пені.

Згідно з ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Приписами ч.1 ст.782 ЦК України встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно з ч.1 ст.286 ГК України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно приписів ч. 3 ст. 291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 цього Кодексу.

Так, статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд звертає увагу, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2020 у справі № 910/4994/19.

Крім того суд звертає увагу на те, що оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

Про невиконання зобов`язання можна говорити, якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання, тобто не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо, або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. Другим випадком порушення зобов`язання є його неналежне виконання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. Дану позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18.

Підставою до розірвання договору, є систематична несплата орендної плати (два і більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не в повному обсязі, тобто як невиконання так і неналежне виконання умов договору, є підставою до його розірвання. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, а також постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 318/433/18, від 15.01.2020 у справі № 709/591/18, від 30.06.2020 у справі № 484/3514/17, від 22.09.2020 у справі № 327/163/17, від 13.05.2021 у справі № 192/149/17 та від 10.11.2021 у справі № 175/642/19.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги обставини справи та подані прокурором докази, судом встановлено, що відповідачем допущено несплату орендної плати за договором оренди нерухомого державного майна № 65 від 24.05.2019 року за період з листопада 2019 року по березень 2023 року, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 359 644, 82 грн. відповідача перед позивачем з орендної плати, що є істотним порушенням умов договору. Доказів зворотнього суду не надано.

Враховуючи наведене, суд зазначає про доведеність прокурором обставин істотного порушення відповідачем договору, а відтак, позовні вимоги прокурора про розірвання Договору оренди нерухомого державного майна №65 від 24.05.2019, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-П» є обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.

З урахуванням висновків суду про істотність порушення відповідачем умов укладеного із позивачем Договору оренди нерухомого державного майна №65 від 24.05.2019 та наявності підстав до розірвання договору, суд дійшов висновку - зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-П» повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та Концерну «Техвоєнсервіс» за актом приймання-передавання нежитлові вбудовані приміщення цеху ремонту кабін і кузовів загальною площею 965,9 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 152, що перебувають на балансі Концерну "Техвоєнсервіс", що належить до державної власності.

Щодо звернення до Господарського суду Львівської області керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, органи прокуратури здійснюють представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як роз`яснив Конституційний Суд України в рішенні № З-рп/99 від 8.04.1999, представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Таким чином, з урахуванням вимог чинного законодавства прокуратурою заявляючи позов слід зазначити: 1) в чому полягає інтерес держави та 2) нездійснення чи неналежне здійснення захисту такого інтересу уповноваженим органом.

Так, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно зі ст. 32 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», контроль за використанням майна, переданого в оренду, покладається на органи, які відповідно до цього Закону здійснюють державну політику у сфері оренди. Такими органами щодо оренди державного майна, відповідно до ст. 2 Закону, є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації. Регіональні відділення та представництва Фонду державного майна України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

До основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства (п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України»).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності. Здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна.

Згідно наказу Фонду Державного майна України №232 від 06.03.2019 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинські областях як юридичну особу публічного права, що розташоване у м.Львові, реорганізувавши шляхом злиття Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області.

Установлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинські областях є правонаступником майна, прав та обов`язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.

В подальшому, наказом Фонду державного майна України № 459 від 15.05.2019 визначено днем початку роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 15.05.2019.

Відповідно до Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, затвердженого наказом ФДМУ від 14.03.2019 №256, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Таким чином, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, є уповноваженим органом у сфері оренди державного майна у спірних правовідносинах.

Забезпечення економічної безпеки України, згідно ст. 17 Конституції України, є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу.

Також, слід врахувати, що відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про національну безпеку України», державна політика у сфері національної безпеки і оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, кібербезпеки України тощо.

Відповідно до Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26.05.2016 №287/2015, основними напрямами державної політики національної безпеки України, зокрема, є забезпечення економічної та екологічної безпеки.

Згідно ст.5 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Відповідно до п. 3.6 Договору оренди нерухомого державного майна № 65 від 24.05.2019 р. 70% орендної плати спрямовується до державного бюджету, а невжиття уповноваженим органом заходів до усунення порушень законодавства перешкоджає надходженню коштів до бюджету.

В свою чергу, ненадходження коштів до бюджету спричиняє шкоду економічним інтересам держави, загрожує невиконанням загальнодержавних та місцевих програм, які фінансуються з бюджету, підриває основні принципи існуючого ладу. Зокрема, ненадходження коштів унеможливлює здійснення з бюджету видатків, пов`язаних з виконанням найважливіших функцій держави, визначених Конституцією України: на забезпечення конституційного ладу держави, територіальної цілісності, недоторканності України та суверенітету, забезпечення громадського порядку, безпеки та судової влади, на економічну діяльність держави, на утримання установ та закладів соціально-культурної сфери, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій.

Отже, спірні правовідносини пов`язані зі сферою формування та виконання державного бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити кошти, зокрема від орендної плати за користування державним майном, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів держави.

З урахуванням наведеного, несплата відповідачем орендної плати до державного бюджету за оренду державного майна, а також її сплата несвоєчасно та не в повному розмірі порушує економічні інтереси держави з огляду на структуру бюджетної системи України та негативно впливає на стан виконання бюджету, що ставить під загрозу економічну безпеку держави, робить неможливим належне виконання державою своїх соціально- економічних функцій.

Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання сплати коштів до державного бюджету за оренду державного майна, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власника.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Нездійснення захисту» у даному випадку оцінено з огляду на відсутність вжиття дієвих заходів суб`єктом, що має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зробила правовий висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п. 37 Постанови).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу, (п. 40 Постанови).

Аналогічні правові висновки зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18.

Відтак, що стосується «розумності строку», про які зазначається в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 слід зазначити, що такі строки слід рахувати з моменту коли компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Так, незважаючи на триваючий характер невиконання умов договору та вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо сплати ТзОВ «ГАЛ-П» орендної плати за використання державного майна, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях не було вжито позасудових чи судових заходів з метою захисту інтересів держави.

Відтак, Регіональне відділення (позивач у справі), достовірно знаючи про допущені порушення Відповідачем істотних умов Договору, що стосується не сплати орендної плати, володіючи достатнім обсягом повноважень для належного захисту інтересів держави, не вжив необхідних та достатніх заходів реагування, незважаючи на неодноразові звернення до нього з цього приводу прокуратурою (02.03.2023, 17.03.2023, 06.04.2023, 20.04.2023).

Разом з цим, листами від 14.03.2023 за вих. № 10-12-01289, 24.03.2023 за вих. № 10-11-01486, 13.04.2023 за вих. № 10-03-01881, 28.04.2023 за вих. № 10-03-02088 Регіональне відділення повідомило окружну прокуратуру, що заходи щодо стягнення заборгованості по даному договору оренди не вживались, до суду шляхом подання позовної заяви не звертались.

Крім цього, 23.05.2023 за вих. № 14.50/99-5432 вих.-23 окружною прокуратурою надіслано запит на адресу балансоутримувача нежитлових вбудованих приміщень цеху ремонту кабін і кузовів за адресою: м. Київ, пр.Повітрофлотський,6 Концерну "Техвоєнсервіс" щодо нарахування заборгованості за орендну плату та вжиття заходів щодо стягнення коштів.

01.06.2023 на адресу окружної прокуратури надійшов лист Концерну "Техвоєнсервіс", яким повідомлено, що з 12.12.2019 ліквідовано Філію Концерну «Техвоєнсервіс» «Львівський автомобільний ремонтний завод» (наказ голови ліквідаційної комісії Концерну «Техвоєнсервіс» № 88 від 12.12.2019) та з 20.08.2020 створено Львівську дільницю Концерну «Техвоєнсервіс» (наказ голови ліквідаційної комісії Концерну «Техвоєнсервіс» №14 від 20.08.2020). Правонаступником Філії Концерну «Техвоєнсервіс» Львівський автомобільний ремонтний завод» є Концерн «Техвоєнсервіс. Крім цього, відповідно до актів звірки наявна заборгованість з орендної плати по договору оренди №65 від 24.05.2019.

Вказані обставини свідчать про нездійснення уповноваженим органом своїх обов`язків у сфері контролю за повнотою та своєчасністю сплати орендної плати за оренду державного майна та як наслідок, неналежний захист інтересів держави, що підтверджує наявність «виключного випадку» для звернення прокурора з даним позовом до суду.

З огляду на те, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях не вжито заходів щодо захисту інтересів держави щодо своєчасного стягнення нарахованих платежів за використання державного майна за Договором оренди, у тому числі шляхом звернення до суду, інтереси держави є порушеними та такими що підлягають захисту в судовому порядку, наявні підстави для здійснення органами прокуратури захисту в суді інтересів держави в особі даного органу.

В даному випадку прокурор не виступає у якості альтернативного суб`єкта звернення до суду, оскільки згаданий суб`єкт владних повноважень хоча і має повноваження захистити інтереси держави, але не звернувся до суду з позовною заявою про захист порушених прав.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зазначив, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Закарпатській та Волинській областях направлено повідомлення за вих. № 14.50/99-5960 вих.-23 про намір вжиття заходів представницького характеру в межах повноважень, наданих ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» від 05.06.2023.

Таким чином, прокурор виконав вимоги ст.53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах цієї справи.

Згідно з ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо сплати орендної плати у встановлені договором строки, систематичну несплату відповідачем орендної плати, беручи до уваги наявність вини відповідача щодо несплати орендної плати згідно умов договору, доведеність прокурором підстав істотного порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору, як підстави для його розірвання, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.

Судові витрати.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору у розмірі 13 729,40 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-П» (81070, Львівська обл., Яворівський р-н, селище міського типу Івано- Франкове, вул. Яворівська, буд. 58 А; ідентифікаційний код юридичної особи: 42487385) в державний бюджет України на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79005, м. Львів, вул. Коперника,4, ідентифікаційний код юридичної особи 42899921) заборгованість в сумі 557 426,49 грн., з яких: 359 644, 82 грн. заборгованості з орендної плати, 115 262,25 грн. - втрат від інфляції та 82 519,42 грн. - пені.

3. Розірвати договір оренди нерухомого державного майна №65 від 24.05.2019, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській області (79005, м. Львів, вул. Коперника,4, ідентифікаційний код юридичної особи 42899921) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-П» (81070, Львівська обл., Яворівський р-н, селище міського типу Івано- Франкове, вул. Яворівська, 58 А; ідентифікаційний код юридичної особи: 42487385).

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-П» (81070, Львівська обл., Яворівський р-н, селище міського типу Івано- Франкове, вул. Яворівська, 58 А; ідентифікаційний код юридичної особи: 42487385) повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79005, м. Львів, вул. Коперника,4, ідентифікаційний код юридичної особи 42899921) та Концерну «Техвоєнсервіс» (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код юридичної особи 33689867) за актом приймання-передавання нежитлові вбудовані приміщення цеху ремонту кабін і кузовів загальною площею 965,9 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 152, що перебувають на балансі Концерну "Техвоєнсервіс", що належить до державної власності.

5. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-П» (81070, Львівська обл., Яворівський р-н, селище міського типу Івано- Франкове, вул. Яворівська, буд. 58 А; ідентифікаційний код юридичної особи: 42487385) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19; код ЄДРПОУ № 02910031) 13 729,40 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

7. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 08.12.2023 р.

Суддя Долінська О.З.