Рішення

від 23.11.2023 по справі 761/13173/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/13173/23

Провадження № 2/761/6975/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.

за участі:

представника відповідача 1: Павука М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІДА», ОСОБА_2 про визнання договору недійсним,

в с т а н о в и в :

В квітні 2023р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 30-35) до відповідачів: ТОВ «МЕТІДА», ОСОБА_2 , в якому просила суд:

- визнати недійсним договір безвідсоткової фінансової позики № 27 від 04 січня 2019р., укладений між відповідачами (далі по тексту - договір позики).

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 04 січня 2019р. між відповідачами було укладено договір позики, за яким відповідач ТОВ «МЕТІДА» надав відповідачу ОСОБА_2 позику у розмірі 3000000,0 грн., а останній зобов`язувався у строк до 08 січня 2019р. повернути суму позики на поточний рахунок позикодавця.

Пізніше, між відповідачами були укладені додаткові угоди №1-№6 до договору позики, за умовами останньої, додаткової угоди № 6 від 02 червня 2020р., позичальник ( ОСОБА_2 ) зобов`язувався повернути суму позики до 03 червня 2020р. включно.

15 червня 2020р. позичальником була підписана заява про визнання грошових вимог (боргу), якою він визнав безспірність вимог позикодавця у розмірі 3000000,0 грн. Справжність підпису засвідчено нотаріально.

На думку позивачки, зазначений договір позики слід визнати недійсним на підставі ст. ст. 65 СК України, ст. 203 ЦК України, оскільки відповідачем ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного договору позики не було отримано письмової згоди позивачки, як дружини. Крім того, позивачка вважає, що в разі невиконання боржником своїх зобов`язань за договором позики щодо повернення отриманих грошових коштів, позивачка в силу вимог закону несе солідарну відповідальність перед позикодавцем.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, для захисту своїх порушених прав позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2023р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.

15 серпня 2023р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач ТОВ «МЕТІДА» проти позову заперечив, зазначивши, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, правова позиція сторони позивача ґрунтується виключно на припущеннях, та суперечить положенням діючого законодавства, при цьому стороною позивача за змістом позовної зави, зазначено, що їй відома стала практика Верховного Суду зі спірних правовідносин, проте сторона позивача з нею категорично не погоджується.

Відзив на позов відповідачем ОСОБА_2 не подавався до суду.

Відповідь на відзив відповідача ТОВ «МЕТІДА» стороною позивача не подавалась.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2023р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судове засідання позивачка, відповідач ОСОБА_2 та їх представники не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, поважність причин неявки не повідомили.

Представник відповідача ТОВ «МЕТІДА» проти позову заперечив, з підстав, наведених у відзиві на позов.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторони позивача та сторони відповідача ОСОБА_2 .

Суд, заслухавши пояснення представника ТОВ «МЕТІДА», розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України )

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009р. у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 04 січня 2019р. між ТОВ «МЕТІДА» (позикодавець), з однієї сторони, та відповідачем ОСОБА_2 (позичальник), з іншої сторони, укладено договір позики, за умовами якого договору позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк. Розмір позики становить 3000000,0 грн. Строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором та діє до 08 січня 2019р. включно. Повернення позики відбувається всією сумою одночасно (п. 4.1 договору позики).

Факт надання позикодавцем позики позичальнику підтверджується платіжним дорученням № 210 від 04 січня 2019р.

08 січня 2019р. між ТОВ «Метіда» та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода № 1 до договору позики, відповідно до якої сторони домовились про повернення позики в строк до 18 липня 2019р.

18 липня 2019р. між відповідачами була укладена додаткова угода № 2 до договору, позики, відповідно до якої сторони домовились про повернення позики в строк до 16 серпня 2019р. включно.

16 серпня 2019р. додаткової угодою № 3 до договору позики, сторони домовились про повернення позики в строк до 28 серпня 2019р. включно.

28 серпня 2019р. додатковою угодою № 4 до договору позики, сторони домовились про повернення позики в строк до 20 березня 2020р. включно.

20 березня 2020р. додатковою угодою № 5 до договору позики, сторони домовились про повернення позики в строк до 15 липня 2020р. включно.

02 червня 2020р. додатковою угодою № 6 до договору позики, сторони домовились про повернення позики в строк до 03 червня 2020р. включно.

15 червня 2020р. відповідачем ОСОБА_2 була складена та підписана заява про визнання грошових вимог (боргу), яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авласович О.О. та зареєстрована в реєстрі за № 288. Згідно з заявою ОСОБА_2 визнав укладення договору позики, розмір заборгованості та своїм підписом засвідчив, що ця заява є належним, допустимим та достатнім доказом безспірності вимог позикодавця до нього, як позичальника.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка зазначала, що оспорюваний договір позики є недійсним в силу положень ст. 65 СК України, оскільки позивачка та відповідач ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 13 жовтня 2001р., і вона, як дружина відповідача не надавала своєї згоди, на укладення ним оспорюваного договору позики.

За змістом ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).

Положеннями ст. 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Приписи ст. 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.

Такий договір створює обов`язки для другого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ч. 4 ст.65 СК України).

Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Схожий за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018р. у справі № 713/285/2012, від 18 грудня 2018р. у справі № 755/12668/16-ц, від 27 листопада 2019р. у справі № 133/3928/14-ц, від 24 березня 2020р. у справі № 521/20211/16-ц, від 28 квітня 2020р. у справі № 522/16362/16-ц, від 09 червня 2020р. у справі № 522/20907/16-ц, від 12 червня 2020р. у справі № 333/324/18, від 05 листопада 2020р. у справі № 619/761/18, від 16 березня 2021р. у справі № 133/2718/18.

Частиною 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного позивачкою договору позики з підстав відсутності згоди другого з подружжя на його укладення (ст. 65 СК України).

Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачів не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 13, 15, 16, 203, 1046, 1048, 1050, 1054 ЦК України; ст. 65 СК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІДА» (РНОКПП 34702464, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про визнання договору недійсним - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 01 грудня 2023р.

Суддя: