Рішення

від 29.11.2023 по справі 916/4033/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 916/4033/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" (код ЄДРПОУ 26472133, 65039, м. Одеса. вул. Басейна, 5)

до відповідача: Дочірнього підприємства "Житлово-експлуатаційна дільниця" Товариства з додатковою відповідальністю "Чорноморсантехмонтаж" (код ЄДРПОУ 22470717, 65078, м. Одеса, вул. Валентини Терешкової, 13)

про стягнення 350841,39 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Вікторія Масіна, адвокат, довіреність №583 від 07.02.2023

від відповідача: не з`явився

в с т а н о в и в:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Дочірнього підприємства "Житлово-експлуатаційна дільниця" Товариства з додатковою відповідальністю "Чорноморсантехмонтаж" про стягнення 350841,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору на послуги водопостачання та водовідведення від 01.11.2000 №4030/1.

Ухвалою від 29.09.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання на 26.10.2023; встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 26.10.2023 відкладено розгляд справи на 15.11.2023.

13.11.2023 позивачем подано додаткові пояснення.

У зв`язку з оголошенням в м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, судове засідання, призначене на 15.11.2023, не відбулось.

Ухвалою від 15.11.2023 призначено судове засідання на 29.11.2023.

В судове засідання з`явилась представник позивача, яка підтримала позов у повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Ухвали суду, направлені відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 29.11.2023 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 01.11.2020 між Комунальним підприємством "Одесводоканал" та Дочірнім підприємством Житлово-експлуатаційною дільницею Товариства з додатковою відповідальністю "Чорноморсантехмонтаж" укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 4030/1.

Відповідно до рішення сесії Одеської міської ради №2038-XXIV від 17.12.2003 та договору оренди цілісного майнового комплексу, КП "Одесводоканал" реорганізовано шляхом приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" (далі - ТОВ "Інфокс", позивач). ТОВ "Інфокс" є правонаступником всіх прав та зобов`язань КП "Одесводоканал" (п. 1.5 договору оренди), що підтверджується п.1.1 його Статуту. Для здійснення господарсько-виробничої діяльності по експлуатації цілісного майнового комплексу водопровідно-каналізаційного господарства була створена філія "Інфоксводоканал", що діє на підставі Положення про філію.

В свою чергу, правонаступником Закритого акціонерного товариства "Чорноморсантехмонтаж" стало Товариство з додатковою відповідальністю "Чорноморсантехмонтаж", що обумовило реорганізацію Дочірнього підприємства Житлово-експлуатаційної дільниці Закритого акціонерного товариства "Чорноморсантехмонтаж" у Дочірнє підприємство "Житлово-експлуатаційна дільниця" Товариства з додатковою відповідальністю "Чорноморсантехмонтаж". Вказані обставини стали підставою укладення 01.02.2011 додаткової угоди до Договору.

Крім того, 15.09.2010 між сторонами укладена додаткова угода №379/1-2 до Договору, згідно п.4 якої термін дії вказаного Договору в частині надання послуг водопостачання і водовідведення було подовжено до 31.12.2015, з автоматичною пролонгацією Договору на наступні п`ять років, якщо за місяць до його закінчення сторони не прийдуть до згоди внести зміни або припинити його дію. Жодна із сторін з заявою про припинення дії Договору не зверталась. Таким чином, Договір є діючим та підлягає виконанню.

У відповідності до п. 1.1, 1.2, 3.2 Договору, позивач зобов`язався здійснювати послуги щодо надання питної води та прийманню стічних вод на об`єкти відповідача, а відповідач - своєчасно сплачувати наданні послуги шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно п.2.1, в редакції Додаткової угоди №379/1-2 від 15.09.2010, позивач та відповідач зобов`язуються керуватися Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.2008 №190 (далі - Правила водокористування №190), Законом України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", іншими нормативними актами, прийнятими в установленому законом порядку.

Пунктом 2.3.8 Договору встановлено, що відповідач щомісячно, за встановленою формою у письмовому вигляді зобов`язаний надавати відомості про водоспоживання своїх об`єктів. При їх ненаданні в строк позивач проводить розрахунок у відповідності до Правил водокористування №190.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що оплата здійснюється за тарифами, які затверджені в установленому діючим законодавством порядку.

Згідно відомостей про дислокацію будинків відповідача, станом на 01.11.2000 зазначено 10 об`єктів, разом з тим, станом на дату подання позову за останнім рахуються об`єкти за адресами: м.Одеса, вул.Бригадна, буд.54, 54а, 54б; вул.Героїв Крут, буд.28 (колишня назва Валентини Терешкової), пров.Стахановський, буд.8. У зв`язку зі зміною балансоутримувача будинки за адресами: вул.Героїв Крут, буд.13 (колишня назва Валентини Терешкової), вул.Давіда Ойстраха, буд.5 (перехід у червні 2021 на прямі розрахунки (договори) з населенням), вул.Жоліо Кюрі, буд.32, 68, 70 були виключені з дислокації по Договору.

Так, відповідно до умов Договору, Правил водокористування №190, розрахунок заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01.04.2023 по 01.07.2023 здійснювався позивачем на підставі актів контрольних зйомок приладів обліку, на підставі звітів, які надавались відповідачем за допомогою особового кабінету на офіційному сайті філії "Інфоксводоканал", що підтверджується Звітом по абоненту 14043, на підставі рішення технічної комісії за середньорічним об`ємом та тарифів, затверджених Постановою НКРЕКП від 22.12.2021 №22841.

З огляду на те, що на об`єктах відповідача не встановлені лічильники стоків води, кількість об`ємів стічних вод у спірному періоді складалась з обсягу витрат холодної (за показаннями засобів обліку) та отриманої гарячої води.

Однак, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, не виконував умови Договору, не здійснював оплату за отримані послуги, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за період з 01.04.2023 по 01.07.2023 становить 350841,39 грн.

Вказана заборгованість відповідачем в добровільному порядку не сплачена, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що позивачем прийняті на себе за договором зобов`язання були виконанні у повному обсязі. Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплата вартості послуг у повному обсязі здійснена не була, в результаті чого, станом на момент вирішення даного спору за відповідачем рахується прострочена заборгованість перед позивачем в розмірі 350841,39 грн.

Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 350841,39 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житлово-експлуатаційна дільниця" Товариства з додатковою відповідальністю "Чорноморсантехмонтаж" (код ЄДРПОУ 22470717, 65078, м. Одеса, вул. Валентини Терешкової, 13) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" (код ЄДРПОУ 26472133, 65039, м. Одеса. вул. Басейна, 5) - 350841 (триста п`ятдесят тисяч вісімсот сорок одну) грн. 39 коп. заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01.04.2023 по 01.07.2023, 5262 (п`ять тисяч двісті шістдесят дві) грн. 62 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

У зв`язку з призупиненням роботи АС "Діловодство спеціалізованого суду" з 30.11.2023 по 07.12.2023 (включно), що зумовлено несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих) електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду, рішення суду підписано 08 грудня 2023 р.