Постанова

від 29.11.2023 по справі 335/12058/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 29.11.2023 Справа № 335/12058/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/12058/21 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В.

Провадження № 22-ц/807/1579/23 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Слизовської Марини Юріївни на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визначення місця проживання дитини з батьком, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визначення місця проживання дитини з матір`ю,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він з 25.12.2015 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Сторони мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.09.2021 у справі № 333/4174/21, яке набрало законної сили 18.10.2021 року, шлюб між сторонами розірвано.

Шлюбні відносини між сторонами були припинені з ініціативи відповідача, яка 04.06.2021 року зібрала свої речі та пішла з родини, залишивши сина. Впродовж 2 місяців відповідач не з`являлась додому, не цікавилась життям сина. Уперше відповідач зателефонувала у серпні 2021 року та повідомила, що з Польщі повертається її матір, а тому бажає привезти сина до неї. Потім ще один раз відповідач зателефонувала йому і виявила бажання побачитися з сином та приїхала до парку, де ОСОБА_1 гуляв із сином. Відповідач, однак, під час прогулянки не приділила належної уваги сину, влаштувала сварку з позивачем, що призвело до того, що син почав плакати. Далі, 05.09.2021 року ОСОБА_3 зателефонувала та просила привезти сина до матері, 07.09.2021 року позивач привіз сина, а увечері забрав додому. Коли забирав дитину, побачив, що цілий день син перебував на вулиці, змерз. При цьому, ОСОБА_3 була у нетверезому стані. Наступного дня з`ясувалось, що син захворів, у зв`язку із чим позивач звертався за медичною допомогою. ОСОБА_3 жодного разу не відвідала сина під час хвороби.

Вважає, що ОСОБА_3 не має тісного психо-емоційного зв`язку із сином, тривалий час не цікавилась дитиною, бачилась із сином лише декілька разів, не брала участі в його вихованні та утриманні. Протягом часу, коли син проживав із позивачем, ОСОБА_3 не надавала дитині матеріальної допомоги, не купувала одягу, не надавала коштів на літній відпочинок, не оплачувала дитячий садочок та харчування сина в садочку. Проте, звернулась до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання сина та на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку.

14.09.2021 року позивач звернувся до голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району із заявою про визначення місця проживання сина з ним. Після того, як спеціаліст служби у справах дітей зв`язались із відповідачем, вона 22.09.2021 року звернулась до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із позовом про визначення місця проживання дитини з нею. Також ОСОБА_3 почала погрожувати йому тим, що він ніколи не побачить сина, з`ясувала, в який садочок ходить син, і 07.10.2021 року з`явилась зі своїм співмешканцем до садочку з наміром забрати дитину всередині дня. Вихователь, яка ніколи не бачила ОСОБА_3 , відмовилась віддати сина і зателефонувала позивачу. Проте, ОСОБА_3 силоміць забрала дитину і відвезла у невідомому напрямку, внаслідок чого позивач був змушений звернутись до поліції.

Водночас, від власника квартири, яку винаймала відповідач, ОСОБА_1 дізнався, що власник квартири має намір розірвати із нею договір оренди, оскільки сусіди жалілись на порушення з боку ОСОБА_3 та її співмешканця громадського порядку, а саме на гучну музику після 22.00 год., постійні п`яні компанії та сварки.

Оскільки 08.10.2021 року ним було підготовлене святкування дня народження сина у дитячому садочку, він зранку приїхав до садочку, щоб побачити та привітати сина, але ОСОБА_3 сина у цей день до садочку не привела. Усі вихідні син залишався з відповідачем. Коли він їй телефонував, то чув як дитина плаче. У суботу він зателефонував відповідачу о 13.00 год. та почув, що розбудив її, поцікавився, чи годувала вона сина, на що отримав відповідь, що син ще спить. Від зазначеного позивач перебував в шоковому стані, адже син мав певний режим, прокидався завжди вранці та лягав спати о 20.30 год. Отже, син перебував у стресі, із невідомими людьми у чужій квартирі, без своїх іграшок, позбавлений звичного розпорядку життя.

11.10.2021 року ОСОБА_3 привезла сина до садочку, про що йому повідомила вихователь. Син прийшов у тому саме, але забрудненому одязі, від нього був неприємний запах. Наприкінці дня ОСОБА_3 не забрала дитину з садочку, а лише увечері поцікавилась, чи забрав він сина. Після цього відповідач більше не робила спроб побачитися з сином. Наразі їх спілкування зводиться до спілкування за відеозв`язком увечері. Син не бажає до неї їхати та жити разом з матір`ю. Після отриманого стресу позивач звернувся за допомогою до дитячого психолога, відвідував із сином індивідуальні заняття.

Отже, ОСОБА_3 більше 6 місяців проживає окремо, сином майже не цікавиться, не проявляє до нього материнських почуттів, не піклується, не утримує сина матеріально, не розвиває і не бере участі в його вихованні. Відповідач не може забезпечити сину належного рівня та умов для проживання і виховання, оскільки під час перебування в шлюбі не працювала, не мала доходу, не має власного житла та постійного місця проживання. У будинку своєї матері ОСОБА_3 жити не бажає, оскільки її батьки не схвалюють її образу життя. Натомість, позивач має стабільний дохід, працює у службі таксі, є керівником ТОВ «Польська праця», створив інтернет-магазин з продажу товарів побутового вжитку, отже, позивач здатен забезпечити сина усім необхідним. Також, позивач забезпечений житлом, в якому для сина створені належні умови проживання. Позивач забезпечував літній відпочинок сину декілька разів. Також позивач веде здоровий спосіб життя, ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання. Із сином у них тісний психоемоційний зв`язок, син виявляє більшу схильність до батька, що також підтверджується висновком спеціаліста-психолога. Тому вважає, що визначення місця проживання сина разом із батьком буде відповідати інтересам дитини, а тому просив суд визначити місце проживання сина із ним.

Крім того, враховуючи, що син з 04.06.2021 року проживає з батьком та повністю знаходиться на його утриманні, а ОСОБА_3 добровільно допомоги на утримання сина не надає, проте є здоровою людиною працездатного віку та не має на утриманні інших осіб, просив стягнути з ОСОБА_3 аліменти на його користь у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_3 , заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , подала зустрічний позов до нього про визначення місця проживання дитини з матір`ю, третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району.

В обґрунтування зустрічного позову зазначала, що з 25.12.2015 року до 13.09.2021 року вони з ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З відповідачем вони мешкають окремо, спільне господарство не ведуть. На початку червня 2021 року вона з сином переїхали жити окремо, оскільки сторони прийняли рішення розлучитися. До 08.08.2021 року син мешкав з ОСОБА_3 , тобто до того як ОСОБА_1 насильницьким шляхом відібрав дитину у неї та до жовтня 2021 року утримував у себе, не надаючи можливості бачитись і розмовляти з сином. Оскільки ОСОБА_3 має такі ж самі права щодо спілкування з дитиною, вона 07.10.2021 року забрала сина з дитячого садочка до себе, і з того часу син мешкав з нею.

23.06.2021 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя видано судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на її користь на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходів. Однак, ОСОБА_1 аліменти не сплачував, у зв`язку з чим позивач звернулась до Комунарського районного відділу державної виконавчої служби, яким було відкрито виконавче провадження.

У жовтні 2021 року ОСОБА_3 звернулась з заявою до органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району з метою визначення місця проживання дитини з матір`ю. Крім того, вона зверталась до відділу поліції з метою вжиття заходів до ОСОБА_1 щодо погроз та переслідування, внаслідок чого було винесено терміновий заборонний припис та заборонено відповідачу контактувати з нею.

Наразі у ОСОБА_3 наявне постійне місце проживання, а саме квартира, яку вона орендує, та яка була оглянута представниками відділу у справах дітей у грудні 2021 року, за наслідками чого складено відповідний акт огляду.

Також позивач має родичів - мати, вітчима та бабусю, які мешкають у м. Запоріжжі, надають їй фінансову допомогу та гарно спілкуються з дитиною.

ОСОБА_3 забезпечує належний догляд за станом здоров`я сина, відвідує лікарні з ним. Відвідує з дитиною розважальні заклади, здійснює прогулянки на вулиці, займається розвитком дитини. Наразі вона працює в мережі Інтернет неофіційно.

Стверджувала, що доводи позовної заяви ОСОБА_1 не відповідають дійсності. Так, ОСОБА_1 має борги у різних банках по позиках, заборгованість по комунальних платежах, що підтверджується інформацією з сайту Судової влади України та наявністю рішень про стягнення коштів. Квартира ОСОБА_1 знаходиться у заставі. Крім того, щодо ОСОБА_1 наявна низка виконавчих проваджень, зокрема і щодо стягнення аліментів на утримання дітей від попереднього шлюбу. Щодо ОСОБА_1 наявні кримінальні провадження, рішення в яких ще не прийняте. ОСОБА_3 постійно дзвонили колектори, погрожували, зробили її життя нестерпним.

Враховуючи викладене, просила визначити місце проживання малолітнього сина із нею.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визначення місця проживання дитини з батьком, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини відмовлено повністю.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визначення місця проживання дитини з матір`ю задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору розміром 992 грн. 40 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Слизовська М.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_1 , у задоволенні зустрічного позовну ОСОБА_3 відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 362,00 грн.

Крім того, просить поновити ОСОБА_5 строк на подачу доказів та долучити до матеріалів справи наступні письмові докази: копію заяви ОСОБА_1 до Служби у справах дітей ЗМР по Вознесенівському району від 25.04.2023 року; копію заяви ОСОБА_1 до РУП ГУНП в Запорізькій області від 25.04.2023 року; копію відповіді відділу поліції № 1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області від 15.05.2023 року № Д-87/46/01/02-2023; копію витягу з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_4 від 26.04.2023 року; копію консультативного висновку спеціаліста від 26.04.2023 року, дослідити вказані письмові докази під час розгляду справи та надати їм належну правову оцінку. Також просить витребувати у Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району висновки про визначення місця проживання дитини з одним із батьків за первісним та зустрічним позовами.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, що призвело до неправильного вирішеннясправи. Так, суд лише формально послався на положення частини 2 статті 161 СК України, якою встановлено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто, зокрема, не має самостійного доходу. Втім, попри вимоги закону, суд фактично не застосував наведену правову норму до спірних правовідносин.

Суд не тільки залишив поза увагою, що ОСОБА_3 не працює, не має самостійного доходу, фінансово залежить від свого оточення, але й виклав у рішенні завідомо неправдиві відомості, пославшись що ОСОБА_3 на підтвердження наявності доходу надала виписку з карткового рахунку. В дійсності, ОСОБА_3 жодного доказу в підтвердження наявності у неї доходу та його розміру впродовж розгляду справи суду не надала та матеріали справи такого доказу не містять. ОСОБА_3 навіть не посилалася на існування у неї виписки з карткового рахунку, з якої би вбачалося про надходження на її картку грошових коштів в якості заробітної плати.

Зазначає, що ОСОБА_3 не має власного доходу, фінансово залежна від своїх родичів та оточуючих її знайомих, які їй фінансово допомагають. Таким чином, ОСОБА_3 за своїм нестабільним фінансовим становищем не здатна забезпечити навіть себе, не кажучи вже про дитину. Вона не має роботи, постійного джерела доходу, а тому не здатна забезпечувати сина усім йому необхідним.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Слизовська М.Ю. вказує на те, що суд залишив поза увагою правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.12.2020 року по справі № 712/11527/17 і дійшов помилкового висновку про можливість задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та визначення місця проживання дитини з нею. Так, суд розглянув справу за відсутності висновків органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків за первісним та зустрічним позовами, що є неприпустимим.

В апеляційній скарзі також зазначає, що оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

По-перше, суд у рішенні встановив, що кожен з батьків належним чином піклується про здоров`я та виховання малолітнього сина ОСОБА_4 , цікавиться його життям, турбується про його розвиток, батьки належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків. З цими висновками суду можна погодитися виключно, що стосується батька дитини - ОСОБА_1 , про що свідчать наявні у справі докази. Втім, у суду першої інстанції не було підстав робити такі висновки відносно відповідача за первісним позовом. Матір дитини ОСОБА_3 не надала суду доказів в підтвердження доцільності встановлення місця проживання дитини саме з матір`ю, її здатності забезпечити дитину всім необхідним для гармонійного розвитку та належного виховання сина, прихильності дитини до матері.

По-друге, суд, ухвалюючи рішення на користь матері, безпідставно обґрунтував свій висновок також тим, що встановив наявність належних матеріально-побутових умов для проживання дитини у матері. На відміну від ОСОБА_1 , матір дитини не має власного житла та постійного місця проживання.

По-третє, суд обґрунтував свій остаточний висновок про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 наступним: діями батька щодо перешкоджання матері брати участь у догляді та вихованні дитини, винесення щодо ОСОБА_1 термінового заборонного припису внаслідок вчинення домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_3 , вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди внаслідок переслідування автомобіля, в якому рухалася ОСОБА_3 разом із дитиною. Такі висновки суду є виключно припущеннями та матеріали справи не містять доказів, які б надали суду можливість для подібних висновків.

Заявник посилається на те, що суд визначив місце проживання дитини з матір`ю, яка вочевидь не може забезпечити дитині безпечне та спокійне середовище.

Отже, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, суд вирішив справу без врахування інтересів дитини.

Від представника ОСОБА_3 - адвоката Кущ Є.Є. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Вважає, що скаржник не вказує, у чому саме дійсно полягає порушення норм матеріального та процесуального права з боку суду першої інстанції, а лише виказує власне незадоволення результатом розгляду своєї позовної заяви та пропонує переглянути та переоцінити докази, які вже були належним чином досліджені та оцінені судом.

Заявник вдається до перекручень, маніпуляцій, подвійних стандартів.

Так, зазначив, що суд нібито не застосував положення ст. 161 СК України, проте відразу сам зазначає, що застосував, але формально.

Стверджує, що ОСОБА_3 не має самостійного доходу, а тому їй не можна передавати дитину, одночасно говорячи про матеріальну підтримку останньої з боку родини, але ставлячи це їй у провину. Насправді, ОСОБА_3 , як і ОСОБА_1 , дійсно не має офіційного працевлаштування та офіційного доходу, однак, займається копірайтингом, з чого і отримує прибутки. Крім того, є членом великої та дружньої родини, яка завжди готова допомогти і допомагає.

Натомість ОСОБА_1 , який не має офіційної роботи і офіційного доходу та користується допомогою, зокрема і матеріальною, своїх батьків, вважає що суд оцінив ці обставини не вірно.

Зазначає, що орган опіки та піклування безпосередньо брав участь у розгляді справи та пояснював суду, що він не може зробити однозначних висновків, тому що кожен із батьків має достатній рівень забезпеченості інтересів дитини на тому рівні, який вони можуть оцінити, а тому остаточно рішення лишається за судом.

Щодо житла звертає увагу на наступне. Причиною змін місць проживання ОСОБА_3 стало переслідування її з боку ОСОБА_1 , що було підтверджено показами свідків та матеріалами справи (терміновий заборонний припис відносно ОСОБА_1 внаслідок вчинення домашнього насильства).

Від представника районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району на адресу апеляційного суду також надійшов відзив, у якому він просить ухвалити рішення з урахуванням інтересів малолітньої дитини, врахувати думку 3 особи щодо вказаного питання.

Зазначає, що Розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 17.01.2022 №11р. «Про визначення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_4 » визначений наступний порядок участі ОСОБА_1 у вихованні ОСОБА_4 : щотижня з 18:00 п`ятниці до 8:00 понеділка, 10 днів в літній період для можливості оздоровлення дитини із попереднім повідомленням матері дитини щодо строків та місця проведення такого оздоровлення.

За заявою ОСОБА_1 розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 21.02.2022 №87р «Про перегляд порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_4 » вказаний графік переглянуто та встановлено наступний графік: перший та третій тиждень місяця ОСОБА_1 забирає сина о 10:00 неділі і у четвер привозить сина до дитячого закладу, ОСОБА_3 забирає сина з дитячого закладу у четвер, і дитина находиться з нею до 10:00 неділі, другий та четвертий тиждень місяця - ОСОБА_1 забирає сина о 10:00 неділі і привозить дитину до дитячого закладу у середу, ОСОБА_3 забирає дитину з дитячого закладу у середу, і дитина перебуває з нею до 10:00 неділі.

Згідно з визначеним вказаним розпорядженням графіком дитина фактично буде проживати як з батьком, так і з матір`ю у рівних співвідношеннях відповідно до вимог ст. 141 Сімейного кодексу України.

Під час розгляду справи в Орджонікідзєвському районному суді м.Запоріжжя до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району надійшла ухвала про надання органом опіки та піклування районної адміністрації міської ради висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 .

Вказана ухвала суду розглядалась на засіданні комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації міської ради 18.02.2022.

За результатами засідання, враховуючи вищевказане, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району вважав неможливим підготувати висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком або матір`ю, оскільки дитина фактично буде мешкати як з батьком, так і з матір`ю в рівних частках, суду наданий відповідний лист про неможливість надання висновку від 22.02.2022 № 01-10/326.

Також зауважує, що представник ОСОБА_1 в апеляційній скарзі стверджує, що судом першої інстанції нібито не врахований висновок органу опіки та піклування про те, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання з батьком та взяв до уваги лише акт обстеження умов проживання матері.

Таке твердження не відповідає дійсності, оскільки висновку про доцільність визначення місця проживання дитини з одним з батьків районною адміністрацією міської ради суду не надавалось, натомість, суду надавався вищезгаданий лист про неможливість надання такого висновку.

Вказує, що представник ОСОБА_1 стверджує, що під час обстеження умов проживання матері дитини за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 був наданий сфальсифікований договір оренди житла за вказаною адресою, проте докази того, що договір був сфальсифікований, представником апелянта не надані.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із принципу рівності прав і обов`язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто може створити найбільш сприятливі умови для виховання дитини, - матері дитини, та враховуючи інші обставини, що мають істотне значення.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

За положеннями статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За нормами частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 і ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 25 грудня 2015 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 1318 від 25.12.2015 (т. 1, а.с. 15).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 1277 від 16.10.2018 (т. 1, а.с. 16).

Судовим наказом Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.06.2021 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, до досягнення дитиною повноліття (т. 1, а.с. 116). У подальшому, ухвалою вказаного суду від 22.08.2022 судовий наказ скасовано за нововиявленими обставинами, та ОСОБА_3 у видачі судового наказу відмовлено (т. 2, а.с. 4-6).

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.09.2021 у цивільній справі № 333/4174/21, 2/333/2986/21, яке набрало законної сили 18.10.2021, шлюб між сторонами розірвано (т. 1, а.с. 17-18).

14.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району із заявою про визначення місця проживання дитини з ним. У заяві зазначав, що мати дитини не проживає з ними три місяці, згоди щодо місця проживання дитини між сторонами не досягнуто (т. 1, а.с. 19).

Згідно відповіді районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 05.10.2021 № Д-781-В на вказане звернення, мати дитини ОСОБА_3 у телефонній бесіді повідомила, що 22.09.2021 вона звернулась до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою про визначення місця проживання дитини, у зв`язку з чим розгляд заяви ОСОБА_1 припинено (т. 1, а.с. 20).

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2021 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визначення місця проживання дитини визнано неподаною та повернуто позивачу (т. 1, а.с. 223).

Листом від 22.02.2022 № 01-10/326 районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району повідомила суд про неможливість підготовки висновку щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , зазначивши наступне.

Розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 17.01.2022 № 11р «Про визначення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_4 » визначений наступний порядок участі ОСОБА_1 у вихованні ОСОБА_4 : щотижня з 18:00 п`ятниці до 08:00 понеділка, 10 днів у літній період для можливості оздоровлення дитини із попереднім повідомленням матері дитини щодо строків та місця проведення такого оздоровлення. За заявою ОСОБА_1 розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 21.02.2022 № 87р «Про перегляд порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_4 » вказаний графік переглянуто та встановлено наступний графік: перший, третій тиждень місяця ОСОБА_1 , забирає сина о 10:00 неділі і у четвер привозить сина до дитячого закладу, ОСОБА_3 забирає сина з дитячого закладу у четвер, і дитина знаходиться з нею до 10:00 неділі, другий, четвертий тиждень місяця - ОСОБА_1 забирає сина о 10:00 неділі і привозить дитину до дитячого закладу у середу, ОСОБА_3 забирає дитину з дитячого закладу у середу і дитина перебуває з нею до 10:00 неділі. Згідно з визначеним вказаним розпорядженням графіком, дитина фактично буде проживати як з батьком, так і з матір`ю у рівних співвідношеннях відповідно до ст. 141 СК України. Зважаючи на викладене, орган опіки та піклування вважає неможливим на даний час підготувати висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком або з матір`ю, оскільки дитина буде мешкати як з батьком, так і з матір`ю в рівних частинах (т. 1 а.с. 174, 200).

Стосовно ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 займається здоров`ям, вихованням дитини та її розвитком. Суду надані докази про влаштування ним сина у ДНЗ (ясла-садок) № 45 «Ліхтарик» (т. 1, а.с. 26-27), того, що ОСОБА_1 займається із сином розвиваючими заняттями (т. 1, а.с. 63-65), організовував сину відпочинок (т. 1, а.с. 67-80), відводив дитину до розвиваючого центру « Почемучки » (т. 2, а.с. 7-10).

Мати ОСОБА_2 доглядає і піклується про дитину, займається її здоров`ям.

ОСОБА_4 перебуває на обліку в Центрі первинної медико-санітарної допомоги № 10, з листа вказаного закладу від 28.09.2021 № 2375/01-08 випливає, що обоє батьків піклуються про стан здоров`я дитини (т. 1, а.с. 29). Також з боку ОСОБА_2 надані медичні висновки, з яких вбачається, що ОСОБА_7 має вади здоров`я з народження, внаслідок чого потребує занять з логопедом, дефектологом, психологом (т. 1, а.с. 122-126, т. 2, а.с. 58).

Обоє батьків позитивно характеризуються свідками, мають задовільний стан здоров`я, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами. Посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 зловживає алкогольними напоями об`єктивно нічим не підтверджені.

Колегія погоджується з висновком суду, що кожен з батьків належним чином піклується про здоров`я та виховання малолітнього сина, цікавиться його життям, турбується про його розвиток, батьки належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків. Кожен із батьків бажає якнайбільше часу проводити разом із сином, однак, сторони не можуть досягти між собою домовленості у цьому питанні, а також з питань участі у вихованні дитини, що у подальшому призводить до конфліктів із залученням правоохоронних органів та органу опіки та піклування.

В той же час, як видно з копії термінового заборонного припису стосовно кривдника, ОСОБА_1 встановлено заборону на 10 діб у будь-якій спосіб контактувати з ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 121). Доказів на спростування цих обставин ОСОБА_1 не надано.

Також, з боку ОСОБА_1 має місце перешкоджання матері у виконанні її батьківських обов`язків, оскільки питання щодо життя дитини він вирішує без погодження з матір`ю дитини ОСОБА_3 , а саме, як встановлено судом з показань допитаних свідків, він після розлучення самостійно змінив місце проживання сина, після того як ОСОБА_3 забрала сина з садочка, переслідував їх на автомобілі та вчинив ДТП із автомобілем, в якому знаходився син.

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України та кримінальне провадження щодо нього за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 255 Кримінального кодексу України було закрито за закінченням строків давності ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15.06.2020 по справі № 331/7320/15-к, 1-кп/337/7/2020 (т. 2, а.с. 29-50).

Також, відповідно до довідки МВС України станом на 20.10.2021 ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має (т. 1, а.с. 42).

Судом також встановлено, що на час ухвалення рішення житлово-побутові умови проживання як за місцем проживання батька ОСОБА_1 , якому на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 , так і за місцем проживання матері ОСОБА_3 , яка винаймає квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , є задовільними. Для проживання і виховання дитини батьками створено необхідні умови, що видно зі змісту актів обстеження умов проживання сторін, складених фахівцями Відділу по Вознесенівському району Служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради.

Стосовно наявності у сторін доходів з метою доведення матеріальної спроможності утримувати дитину, то в матеріалах справи відсутні докази наявності заробітку чи іншого легального доходу, як з боку батька, так і з боку матері. Судом встановлено, що сторони мають певний дохід від здійснюваної ними діяльності, проте, відсутня можливість встановити належними та допустимими доказами його точний розмір та джерела його походження.

Колегія погоджується з висновком суду, що кожна із сторін може забезпечити дитині належні умови проживання, виховання і навчання та належний рівень комфорту з урахуванням їх можливостей, при цьому, перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини. Визначальне значення при вирішенні даного спору щодо місця проживання дитини мають інтереси самої дитини.

При цьому, органом опіки та піклування у цій справі не надано висновку про доцільність визначення місця проживання з одним із батьків, оскільки визначений органом опіки та піклування графік порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина враховує проживання дитини у рівних частках як з батьком, так і з матір`ю. Таким чином, органом опіки та піклування в порядку ч. 1 ст. 161 СК України спір про місце проживання дитини не вирішено.

Отже, судом враховано, що і батьком, і матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дитини, враховано відсутність висновку органу опіки і піклування про доцільність визначення місця проживання з одним із батьків, малий вік дитини, стан її здоров`я, той факт, що в інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, враховано норми Конвенції про права дитини, дотримано баланс між інтересами дитини, правами та обов`язками батьків. З урахуванням наведеного суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, зробив обґрунтовані висновки про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 .

Колегія суддів звертає увагу, що батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я, стан розвиток дитини, незалежно від того, з ким вона буде проживати.

Суду апеляційної інстанції були надані копії заяви ОСОБА_1 до Служби у справах дітей ЗМР по Вознесенівському району від 25.04.2023 року, заяви ОСОБА_1 до РУП ГУНП в Запорізькій області від 25.04.2023 року, відповіді відділу поліції № 1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області від 15.05.2023 року № Д-87/46/01/02-2023, витягу з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_4 від 26.04.2023 року, консультативного висновку спеціаліста від 26.04.2023 року, які прийняті апеляційним судом до уваги у цій справі як докази, передбачені ч. 3 ст. 367 ЦПК України, на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. З вказаних документів вбачається, що ОСОБА_1 у квітні 2023 року звернувся з відповідними заявами до Служби у справах дітей Запорізької міської ради по Вознесенівському району, до Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області та до дитячого лікаря офтальмолога з приводу наявності припухлості біля ока дитини.

Зі змісту відповіді відділу поліції № 1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області від 15.05.2023 року № Д-87/46/01/02-2023 вбачається, що під час проведення перевірки за заявою ОСОБА_1 , з гр. ОСОБА_8 та її знайомим ОСОБА_9 проведено профілактичну бесіду щодо належного виховання дитини та попереджено про адміністративну та кримінальну відповідальність щодо спричинення тілесних ушкоджень дитині. Перевірку за зверненням ОСОБА_1 припинено.

Отже, за результатами вказаної перевірки було проведено профілактичну бесіду, до адміністративної чи кримінальної відповідальності особи не притягалися.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд розглянув справу за відсутності висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не є підставою для скасування рішення суду в даній справі з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, під час розгляду справи в Орджонікідзєвському районному суді м.Запоріжжя до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району надійшла ухвала суду першої інстанції про надання органом опіки та піклування районної адміністрації міської ради висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 . Вказана ухвала суду розглядалась на засіданні комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації міської ради 18.02.2022. За результатами засідання орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району вважав неможливим підготувати висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком або матір`ю, оскільки дитина фактично буде мешкати як з батьком, так і з матір`ю в рівних частках, суду був наданий відповідний лист про неможливість надання висновку від 22.02.2022 № 01-10/326.

Посилання апеляційної скарги на застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Судувід 23.12.2020 року по справі № 712/11527/17, безпідставні, оскільки в указаній справі були встановлені інші фактичні обставини, порівняно з обставинами у цій справі.

За своїм змістом доводи апеляційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_3 самостійного доходу, її фінансової залежності від оточення, неможливості забезпечити дитину, відсутності належних матеріально-побутових умов для проживання дитини у матері, незабезпечення матір`ю дитині безпечного та спокійного середовищя, а також недоведеності доказами дій батька щодо перешкоджання матері брати участь у догляді та вихованні дитини, вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди зводяться до повторень підстав позову ОСОБА_1 та заперечень проти зустрічного позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Решта доказів та обставин, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слизовської Марини Юріївни залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 08 грудня 2023 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: В.Ю. Бєлка

Е.А. Онищенко