Рішення

від 08.12.2023 по справі 357/13498/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/13498/23

Провадження № 2/357/3673/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

08 грудня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кошель Б. І. ,

при секретарі Нізовій А. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду № 6 в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю м`ясопереробний завод «Баварія» про визнання трудових відносин припиненими, -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з даним позовом мотивуючи тим, що Загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю м`ясопереробний завод «Баварія» № 12 від 01.09.2017 року прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 директором товариства. Наказом по ТОВ МПЗ «Баварія» № К-71 від 01.09.2017 року він приступив до виконання обов`язків директора з 01.09.2017 року. Свою виробничу діяльність товариство припинило у 2021 році, працівники товариства крім позивача були звільнені. З 2021 року по даний час засновники товариства з позивачем на зв`язок не виходять, будь-які обов`язки щодо організації роботи товариства він не виконую, що вказує про фактичне припинення трудових відносин з товариством. 20 вересня 2023 року, засобами поштового зв`язку засновнику товариства направлено заяву про звільнення за власним бажанням. Відповідь на дану заяву отримано не було. 03 жовтня 2023 року, позивачем, повторно, засобами поштового зв`язку засновнику товариства направлено заяву про звільнення за власним бажанням. Відповідь на дану заяву отримано не було. Фактичне припинення трудових відносин між позивачем і відповідачем створює недостовірне уявлення у третіх осіб щодо керівництва ТОВ МПЗ «Баварія», а бездіяльність засновників товариства та відсутність можливості вимагати винесення відповідного рішення уповноваженим органом юридичної особи ТОВ МПЗ «Баварія» у зв`язку із звільненням позивача із займаної посади на підставі статті 38 КЗпІІ України порушує трудові права позивача на звільнення за власним бажанням. Враховуючи викладене, просив суд, визнати трудові відносини між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю м`ясопереробний комбінат «Баварія» припиненими з 03 жовтня 2023 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю м`ясопереробне підприємство «Баварія» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпІІ України; зобов`язати органи державної реєстрації внести зміни до відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю м`ясопереробний комбінат «Баварія», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виключивши ОСОБА_1 із зазначеного реєстру як керівника директора товариства.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2023 року головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 02 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Позивач в судове засідання не з`явився, направив суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач, належним чином повідомлявся про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, своїм правом подати відзив на позовну заяву, у встановлений судом строк, не скористався, в судове засідання представника не направив, про місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, а тому згідно ст. ст. 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд даної справи.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є директором Товариства з обмеженою відповідальністю м`ясопереробний завод «Баварія», що підтверджується протоколом №12 від 01.09.2017 року Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю м`ясопереробний завод «Баварія», Наказом № К-71 від 01.09.2017 року та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань від 05.09.2017 року.

Позивачем, 20 вересня 2023 року, засобами поштового зв`язку, направлено засновнику Товариства з обмеженою відповідальністю м`ясопереробний завод «Баварія» заяву про звільнення за власним бажанням та відповіді на дану заяву позивач не отримав.

03 жовтня 2023 року, позивачем, повторно, засобами поштового зв`язку засновнику товариства направлено заяву про звільнення за власним бажанням.

Трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, та/або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору (ст. 221 КЗпП України).

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися ст. 38 КЗпП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Згідно із ч.1, 2 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1- 14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі № 1-5/2008 вказав на те, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом стаггі 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови працi та на захист вiд безробіття.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до ст. 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або Уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).

Згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007р. № 8-рп/2007 та від 29.01.2008р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Верховний Суд у своїх постанові від 03.07.2019р. по справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18), розглядаючи спір про звільнення з посади директора товариства та зобов`язання вчинити певні дії, зазначив про таке.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпІІ України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про по власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ІДГІК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("Є. G. and Others v. Bulgaria", заява N 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України"("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява N 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції"("Cantoni v. France", заява N 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України"("Vyerentsov v. Ukraine", заява "N 20372/11, § 65))

Частиною 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закон.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки"(Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини"(Kart v. Turkey [ВИ], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції"(Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини"(Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.12.2019р. у справі №758/1861/18 (провадження № „ 61-491 ІЗсвІ8) зазначено, що «установлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі свідчать про те, що позивач дотримався процедури звільнення із займаної посади директора товариства. Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Водночас особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими».

Аналогічної позиції дотримався Верховний Суд у Постанові від 17.03.2021р. у справі №761/40378/18 (провадження № 61 -18255св 19).

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

З огляду на викладене виникають всі правові підстави для припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем на підставі рішення.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєструю юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

У частині 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

В указаній нормі закону визначено, що таким судовим рішенням може бути рішення про зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

З огляду на викладене, визнання трудового договору між позивачем та відповідачем припиненим, вимагає в свою чергу здійснення певних реєстраційних дій, що в свою чергу є похідною позовною вимогою від першої.

У своєму рішенні в справі №201/1384/16-ц від 25.11.2019 Верховний Суд України визначив, що ефективним і таким, що не суперечить закону є такий спосіб захисту, як припинення трудових відносин на підставі частини першої ст.38 КЗпП України.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідач відзив на позов з належними, допустимими та достатніми доказами у спростування доводів позивача до суду не подав.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам наданим позивачем в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись Конституцією України, ст. 1, 3, 21,24, 36, 38, 233 КЗпП України, ст. 4, 10, 12, 13, 76 81, 141, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю м`ясопереробний завод «Баварія» про визнання трудових відносин припиненими, - задовольнити.

Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю м`ясопереробний завод «Баварія» (ЄДРПОУ 36261826, місцезнаходження юридичної особи: Україна, 09150, Київська область, Білоцерківський район, с.Фурси, вул. Юріївська, 1) припиненими з 03 жовтня 2023 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю м`ясопереробний завод «Баварія» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Зобов`язати органи державної реєстрації внести зміни до відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю м`ясопереробний завод «Баварія» (ЄДРПОУ 36261826, місцезнаходження юридичної особи: Україна, 09150, Київська область, Білоцерківський район, с.Фурси, вул. Юріївська, 1), що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виключивши ОСОБА_1 із зазначеного реєстру як керівника директора товариства.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю м`ясопереробний завод «Баварія», місцезнаходження юридичної особи: вул. Юріївська, 1, с.Фурси, Білоцерківський район, Київська область, 09150, ЄДРПОУ 36261826.

Суддя Б. І. Кошель