Рішення

від 01.12.2023 по справі 705/642/23

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/642/23

2/705/1165/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2023 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

при секретарі Романовій О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Умані Черкаської області матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/6 частину земельної ділянки (паю) в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування на 1/6 частину земельної ділянки, в обґрунтування якої зазначив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку, розташовану на території Косенівської сільської ради Уманського району Черкаської області, надану для ведення особистого селянського господарства.

Позивач ОСОБА_1 є сином покійної. Спадкодавцем за життя було складено заповіт, яким покійна мати заповіла вищевказану земельну ділянку його сестрі ОСОБА_2 .

Він, як інвалід ІІ групи, має обов`язкову частку у спадковому майні. Спадкоємцем за заповітом є відповідач. Їх рідний брат та син покійної ОСОБА_4 відмовився від прийняття спадщини на користь відповідача.

У встановлений законом термін та порядок він звернувся до державного нотаріуса Уманської районної нотаріальної контори Черкаської області із заявою про прийняття спадщини, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку після смерті його матері ОСОБА_3 йому було відмовлено, у зв`язку з видачею на ім`я відповідача свідоцтва про право на спадщину за заповітом на цілу земельну ділянку, що належала покійній, без врахування обов`язкової частки на яку він згідно закону має право, про що державний нотаріус Уманської районної державної нотаріальної контори Черкаської області 20.12.2022 виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Станом на цей час вирішити питання прийняття ним обов`язкової частки можливе тільки у судовому порядку.

Просить суд визнати за ним, ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину земельної ділянки площею 4,2683 га, що розташована на території Косенівської сільської ради Уманського району Черкаської області, надану для ведення особистого селянського господарства, державний акт на право приватної власності на землю, кадастровий номер 7124384000:02:000:1149.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, від представника позивача ОСОБА_5 надійшла письмова заява, у якій просить суд розгляд справи проводити у її відсутність та у відсутність її довірителя. Позовні вимоги підтримують та просять суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлена у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України шляхом направлення на її адресу рекомендованого листа з повідомленням, про причини неявки суд не повідомляла. Попередньо до суду подавала заяву про відкладення для надання можливості підготувати відзив на позовну заяву, але відзиву до суду направлено не було.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ч. 1ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 211 ЦПК України судове засідання проведено у відсутності сторін, на підставі наявних у суду матеріалів та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, повно та всесторонньо вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, врахувавши позицію позивача та представника позивача, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст.80, 81 ЦПК Українивизначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно Уманським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис про смерть № 8.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином покійної, що підтверджується свідоцтвом про його народження серії НОМЕР_3 , виданим Косенівською сільською радою Маньківського району Черкаської області.

У відповідності до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 18.02.2011, позивач ОСОБА_1 має інвалідність 2 групи загального захворювання, довічно.

Згідно постанови ОСОБА_6 , державного нотаріуса Другої уманської державної нотаріальної контори, від 20 грудня 2022 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у відповідності до вимог ст. 1241 ЦК України, на земельну ділянку, у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом на цілу земельну ділянку площею 4,2683 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Косенівської сільської ради, кадастровий номер 7124384000:02:000:1149, ОСОБА_2 . Нотаріусом, при цьому встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті була зареєстрована та проживала в с. Косенівка Уманського району Черкаської області. Згідно Алфавітної книги обліку спадкових справ за 2020 рік спадкова справа після смерті ОСОБА_3 відкрита в Другій уманській державній нотаріальній конторі за № 155/2020. Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 60597181 від 18.06.2020, міститься інформація щодо наявності заповіту, який є в матеріалах спадкової справи. Вказаним заповітом все своє майно ОСОБА_3 заповіла своїй дочці ОСОБА_2 . ОСОБА_1 має право на спадкування обов`язкової частки згідно ст. 1241 ЦК України. 01.12.2021 за реєстровим № 934 Уманською районною державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку, при цьому не було враховано наявність спадкоємця за законом згідно ст. 1241 ЦК України.

Із матеріалів спадкової справи встановлено, що 18.06.2020 позивач ОСОБА_1 та 24.06.2020 ОСОБА_2 звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті їх матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заяви зареєстровані за № 444 та 467, відповідно. Інший спадкоємець за законом ОСОБА_4 26.08.2020 подав заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 . Заява зареєстрована за № 685.

Також у матеріалах справи наявна заява спадкоємця ОСОБА_1 від 17.11.2020, у якій він просив державного нотаріуса не видавати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, оскільки він мав намір звертатися до суду з позовом про оскарження заповіту, але в подальшому, 01.12.2021 ОСОБА_1 подав заяву про те, що він оскаржувати заповіт від 19.05.2014 за реєстровим № 18, яким спадкодавець заповіла земельну ділянку площею 4,2683 га ОСОБА_2 , не буде.

В межах зазначеної спадкової справи державним нотаріусом було направлено запити іншим особам, крім позивача по справі, які могли б мати обов`язкову частку у спадковому майні, а також запити до установ щодо дійсності заповіту.

Не отримавши заперечень чи інформації щодо недійсності заповіту, ОСОБА_6 , державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори Черкаської області, 01 грудня 2021 року, було видано свідоцтво про право на спадкове майно за заповітом, яке зареєстроване в реєстрі за № 934, на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 на спадкову земельну ділянку площею 4,2683 га, кадастровий номер 7124384000:02:000:1149, наданої для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Косенівської сільської ради Уманського району Черкаської області, належної спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР № 15-12-2572, виданого Косенівською сільською радою Уманського району Черкаської області 18.06.2002, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 2572.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Нормами частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції України та Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вбачається, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.

Пунктом 23постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності зст. 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Крім того, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 30.03.2008 року № 7 «Про судову практику у справах спадкування», а саме в п. 10 роз`яснив, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

У відповідності до приписів ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Так,відповідно доПорядку вчиненнянотаріальних дійнотаріусами України,розділ ІІ,глава 10,пункт 5.9.визначено,що правона обов`язковучастку успадщині виникаєу спадкоємця,передбаченого частиноюпершою статті1241Цивільного кодексуУкраїни,у випадках,якщо узаповіті містятьсяположення проусунення йоговід спадкуванняабо цьомуспадкоємцеві заповіданачастка спадщини,яка єменшою відналежної йомуобов`язкової частки. Право на обов`язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов`язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов`язкову частку. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов`язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 Цивільного кодексу України йому роз`яснено і він не претендує на одержання обов`язкової частки у спадщині.

Пунктами 5.10, 5.11, 5.12, 5.13, 5.15 зазначеного вище Порядку встановлено, що при визначенні розміру обов`язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що обов`язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. При визначенні розміру обов`язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов`язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов`язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов`язкової частки у спадщині, обов`язковий.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що суд може зменшити розмір обов`язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця. Право на обов`язкову частку це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (ст. 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене ст. 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тлумачення абз. 2 ч. 1 ст. 1241 ЦК України свідчить, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до п.3.1. Листа ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

Судом було встановлено, що позивач та відповідач по справі єдині спадкоємці, які виявили бажання прийняти спадщину після смерті їх матері ОСОБА_3 , та у визначений законом строк звернулися до нотаріуса із відповідними заявами. Крім того, одним із спадкоємців було подано заяву про відмову від прийняття спадщини, а від інших можливих спадкоємців, яким нотаріусом було повідомлено про наявність спадкового майна, про відкриття спадкової справи після смерті спадкодавця ОСОБА_3 та про можливість подати заяви про прийняття спадщини, у разі наявності підстав, передбачених ст. 1241 ЦК України, не подали таких заяв.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 лютого 2014 року №1-рп/2014 дійшов висновку, що незалежно від змісту заповіту,право на обов`язкову частку у спадщині мають повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.

Ураховуючи зазначене, позивач по справі ОСОБА_1 , який є інвалідом 2 групи загального захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням, має право на обов`язкову частку у спадковому майні, незалежно від наявності заповіту, своєчасно звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки уже видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом іншому спадкоємцю, на думку суду є достатньо підстав для визнання за позивачем права власності на певну частку у спадковому майні.

Так, судом встановлено, що обов`язкова частка це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду). Визначена позивачем частка у спадковому майні, а саме 1/6 частина спадкової земельної ділянки відповідає вимогам чинного законодавства, а саме ст. 1241 ЦК України. Згідно матеріалів спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_3 , спадкоємцями є: позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом, відповідач ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги за законом та спадкоємець за заповітом, та ОСОБА_4 , як спадкоємець першої черги за законом. Останній подав заяву про відмову від прийняття спадщини на користь відповідача, а позивач та відповідач виявили бажання спадщину прийняти. З урахуванням зазначеного, позивач, у разі відсутності заповіту, мав би право на 1/3 частину спадкового майна, але враховуючи, що спадкодавець за життя зробила розпорядження, склавши заповіт на користь відповідача, а позивач має право на обов`язкову частку у спадковому майні, тому суд погоджується із визначеним при зверненні до суду розміром обов`язкової частки 1/6 частина спадкової земельної ділянки. При цьому, відповідач не подала до суду будь яких клопотань щодо зменшення розміру обов`язкової частки позивача на спадкове майно, або загалом заперечень щодо вимог позову.

За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/6 частину земельної ділянки в порядку спадкування підлягають до задоволення.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК у разі задоволення позову судові витрати, зокрема судовий збір покладається на відповідача. Оскільки позивач, як інвалід ІІ групи загального захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (серія НОМЕР_4 ), у відповідності до вимог п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду з вказаним позовом був звільнений від сплати судового збору, такі кошти підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 321, 328, 1216, 1218, 1225, 1241, 1261, 1268 ЦК України, ст. ст. 81, 125 ЗК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76-83, 247, 259, 263-265, 268, 272, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/6 частину земельної ділянки (паю) в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 частину земельної ділянки площею 4,2683 га, що розташована на території Косенівської сільської ради Уманського району Черкаської області, надана для ведення особистого селянського господарства, державний акт на право приватної власності на землю, кадастровий номер 7124384000:02:000:1149.

Стягнути з ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_5 , на користь держави судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК Українизаочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаськогоапеляційного суду.

Суддя: Р. В. Піньковський