Рішення

від 23.11.2023 по справі 754/12672/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/5231/23

Справа №754/12672/23

РІШЕННЯ

Іменем України

23 листопада 2023 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді: Сенюти В.О.

при секретарі: Василенко О.Г.

за участю

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Чіпко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стомус - Юг», Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про припинення трудових відносин,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідачів ТОВ «Стомус - Юг», Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу КМР (КМДА) про припинення трудових відносин.

Подану позовну заяву мотивує тим, що рішенням № 1 учасника ТОВ «Стомус - Юг» від 18.09.2020 позивача призначено директором ТОВ «Стомус - Юг». Відповідно до наказу, позивач приступила до виконання своїх обов`язків в якості директора. Відповідний запис про керівника юридичної особи внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадський формувань. Відповідно до відомостей ЄДР, засновниками ТОВ «Стомус - Юг» є ТОВ «Стомус», країна резидент російська федерація, м. Санкт - Петербург, пр-т. Луначарського, буд. 49, корп. 1, кв. 172. У зв`язку із початком військової агресії рф проти України, внаслідок об`єктивної неможливості надалі продовжувати виконувати повноваження директора товариства, а також відсутності бажання діяти в інтересах відповідача внаслідок встановлених Постановою КМУ 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» санкційних обмежень щодо український компаній з кінцевим бенефіціарним власником - громадянином рф, ОСОБА_1 прийняла рішення звільнитися за власним бажанням з посади директора ТОВ «Стомус - Юг» на підставі ст. 38 КЗпП України з 08.05.2023. Позивач, 06.04.2023 направила на юридичну адресу відповідача заяву про звільнення з 08.05.2023 та повідомлення про скликання позачергових загальних зборів від 06.04.2023, які мали відбутися 07.05.2023 та затверджений наступний порядок денний зборів - розгляд питання про звільнення з посади директора ТОВ «Стомус -Юг» ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі заяви від 06.04.2023. Відповідачем заяву про звільнення та повідомлення про скликання позачергових загальних зборів не отримано, поштове відправлення повернулося із відміткою «за закінченням терміну зберігання». Позачергові збори не відбулись через відсутність учасників Товариства. Позивачем у повідомленні про скликання позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Стомус-Юг» від 31.05.2023 зазначено, що загальні збори учасників ТОВ «Стомус-Юг» призначені на 07.05.2023 не відбулись через відсутність учасників Товариства. Позивачем повторно направлено заяву про звільнення з 02.07.2023 та повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Стомус - Юг» не отримано, поштове відправлення повернулося із відміткою «за закінчення терміну зберігання». Відтак позачергові загальні збори учасників ТОВ «Стомус - Юг» призначені на 01.07.2023 не відбулись через відсутність учасників Товариства, про що позивачем складено повідомлення від 02.07.2023. Крім того, АТ «Укрпошта» на адвокатський запит надало відповідь про те, що відповідно до ст.ст. 36-001.2, 17-143, 17-219 Регламенту Всесвітньої поштової конвенції, Укрпошта припинила обмін поштовими відправленнями з 24.02.2022 до/з рф. Таким чином, позивач позбавлена у позасудовий порядок захистити свої права, оскільки всупереч Конституції України ніхто не може бути примушений до праці, а відтак позивач має конституційне право звільнитися за власним бажанням. На підставі викладеного, позивач просить визнати припиненими трудові відносини між ТОВ «Стомус -Юг» та ОСОБА_1 з 02.07.2023 у зв`язку із звільненням останньої із займаної посади директора ТОВ «Стомус-Юг» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та господарських формувань, з розділу: «Відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо» відомості про ОСОБА_1 , як керівника ТОВ «Стомус - Юг», стягнути судові витрати.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 18.09.2023 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

06.10.2023 представник Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Чіпко В.В. подала відзив, відповідно до якого просила у задоволенні позовних вимог в частині, пред`явлених до департаменту, відмовити. Вказала про те, що відповідач не порушив права позивача, а відтак не є належним відповідачем по вказаній справі.

В судовому засіданні представник позивача подану позову заяву підтримала, просила позов задовольнити з викладених підстав.

Представник відповідача Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проти задоволення позову заперечувала з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши вступне слово представника позивача, представника відповідача, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням № 1 учасника ТОВ «Стомус -Юг» від 18.09.2020, ОСОБА_1 призначена на посаду директора ТОВ «Стомус - Юг» з 24.09.2020.

Відповідно до наказу № 2 від 18.09.2020, ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків директора ТОВ «Стомус - Юг» з 24.09.2020 на підставі рішення № 1 від 18.09.2020 ТОВ «Стомус - Юг».

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадський формувань, керівником ТОВ «Стомус - Юг» вказано ОСОБА_1

06.04.2023 позивач письмовою заявою звернулася до учасників ТОВ «Стомус - Юг» звільнити її з посади директора з 08.05.2023 за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

На виконання вимог п. 10.9.12 та 10.9.13 статуту ТОВ «Стомус-Юг», позивач подала письмове повідомлення про скликання загальних зборів учасників ТОВ «Стомус-Юг». Проте повідомлення повернуто із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

31.05.2023 позивач повторно звернулася до учасників ТОВ «Стомус-Юг» із заявою про звільнення її з посади директора ТОВ «Стомус - Юг» з 02.07.2023 за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

31.05.2023 подано письмове повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Стомус -Юг», проте вказане повідомлення не вручено.

Відповідно до листа від 31.03.2023 АТ «Укрпошта» припинило обмін поштовими відправленнями з 24.02.2022 до/з рф.

02.07.2023 складено повідомлення учасникам ТОВ «Стомус - Юг» про те, що позачергові загальні збори учасників ТОВ «Стомус-Юг», призначені на 01.07.2023 не відбулись через відсутність учасників Товариства.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 28, 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. У товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті.

В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, в здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Практика ЄСПЛ вказує, що надмірний формалізм при вирішенні того чи іншого питання непропорційно обмежує право особи на розгляд її справи.

Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_1 про звільнення з роботи, зобов`язання вчинити дії, суд виходить із наступного.

Згідно ч. 2 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з частиною першою ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

У п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки питання про припинення з позивачем трудових відносин згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України не вирішено, її трудові права є порушеними і підлягають захисту.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудових відносин, обраний спосіб захисту направлений на відновлення - трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний нею спосіб.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. AndOthersv. Bulgaria», заява №1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, §31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, §65)).

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Belesand Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchli v. France, заява № 35787/03, §29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, §24 (в кінці); «Ешим проти Туреччини» (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, §21).

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона просить суд звільнити її на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з ініціативи працівника з 02.07.2023.

Відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Стомус-Юг» суд приходить до висновку, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як визнання припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Стомус- Юг» з ініціативи працівника на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Визначення запропонованим чином способу захисту прав позивача судом не призводить до порушення диспозитивних засад цивільного судочинства, оскільки справа розглядається у межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

При вирішенні даної справи судом відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховано правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі № 390/1449/19, від 19 вересня 2019 року в справі № 233/2529/18, від 03 липня 2019 року в справі № 520/11437/16-ц, від 22 травня 2019 року в справі № 757/61865/16-ц.

Разом із тим, вимога про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та господарських формувань, з розділу: «Відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо» відомості про ОСОБА_1 , як керівника ТОВ «Стомус - Юг» задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною та не може бути звернена до органу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (державного реєстратора такого органу), який зобов`язаний виконати рішення суду щодо припинення трудових відносин керівника юридичної особи з такою особою незалежно від того, чи був цей орган (реєстратор) залучений до участі у справі.

Аналогічні правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року в справі № 761/40378/18 (провадження № 61-18255св19).

Відповідно до положення ст. 141 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат у разі часткового задоволення позову - пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягує із відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 1073,60 грн. за подання позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 131, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стомус - Юг», Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про припинення трудових відносин - задовольнити частково.

Визнати трудові відносини ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації - АДРЕСА_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Стомус - Юг» (м. Київ вул. Попудренка, буд. 52, код ЄДРПОУ 37054177) припиненими з 02 липня 2023 року згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стомус - Юг» (м. Київ вул. Попудренка, буд. 52, код ЄДРПОУ 37054177) на користь держави судові витрати в розмірі 1073,60 грн.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Повний текст рішення суду виготовлено: 08.12.2023.

Суддя В.О. Сенюта