Ухвала

від 11.12.2023 по справі 904/6334/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

11.12.2023м. ДніпроСправа№ 904/6334/23

Суддя Бажанова Ю.А. , розглянувши матеріали

за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк", м. Київ

до Приватного підприємства "НВАЛ", м. Дніпро

про звернення стягнення на предмет іпотеки. -

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство "Сенс Банк" до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки і якій просить суд:

- звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: Будівлі і споруди площею 1 437,9 кв.м., майстерня площею 213,9 кв.м., сарай площею 45,7 кв.м., навіс, ангари, навіс, 1-5 огорожа, 1,11 мостіння що розташоване в м. Дніпропетровськ, вул. Мандриківська буд.276 - в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 206/09-6 сума заборгованості за кредитом 687 414,66 грн., сума заборгованості за відсотками 752,73 грн., загальна сума заборгованості 829 167,39 грн., за кредитним договором № 207/09-6 сума заборгованості за кредитом 487 388,13 грн., сума заборгованості за відсотками 109 265,83 грн., загальна сума заборгованості 596 653,96 грн., за кредитним договором № 208/09-6 сума заборгованості за кредитом 566 314,87 грн., сума заборгованості за відсотками 178 004,96 грн., загальна сума заборгованості 744 319,83 грн., на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк", шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

Витрати по сплаті судового збору у розмірі 32 552,12 грн просить покласти на відповідача.

Здійснивши оцінку заявлених матеріалів на предмет можливості їх розгляду за правилами господарського судочинства, господарським судом встановлено наступне.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд «встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Показовим у цьому сенсі є рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04), у пункті 24 якого йдеться про те, що фраза «встановлений законом» стосується не лише правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення ЄСПЛ від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76).

Тобто "закон", про який ідеться в статті 6 Конвенції, є не просто законодавством, пов`язаним з організацією і повноваженнями судових органів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia); від 25 жовтня 2011 року у справі "Річерд проти Польщі" (Richertv. Poland), заява № 54809/07; від 12 липня 2007 року у справі "Йоргич проти Німеччини" (Jorgic v. Germany)), але й будь-якими іншими внутрішньо-правовими нормами, недотримання яких робить неправомірною участь одного чи кількох суддів у розгляді справи (справа "Арчіл Панджикідзе та інші проти Грузії" (Archil Pandzhikidze and others v. Georgia), № 30323/02). Вислів "встановлений законом" стосується не лише правових підстав самого існування "суду", але й дотримання цим судом особливих правил, якими він має керуватись (там само), а також складу суду в кожній справі (рішення ЄСПЛ від 04 березня 2003 року у справі "Посохов проти Росії" (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00; від 22 квітня 2010 року у справі "Фатуллаев проти Азербайджану" (Fatullayev v. Azerbaijan), заява № 40984/07; від 31 травня 2011 року у справі "Конталексис проти Грeції" (Kontalexis v. Greece), заява № 59000/08).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі 906/277/18 вказала такий правовий висновок.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського.

Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"від 3 жовтня 2017 року чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Пункт 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України виключив з-під юрисдикції господарського суду спори щодо всіх правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, сторонами якого не є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. А частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України у системному зв`язку з частиною першою статті 2, частиною першою статті 5, статтею 46, частиною першою статті 47, частиною другою статті 48 цього кодексу не встановлюють обмежень щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами акцесорного зобов`язання є винятково юридичні особи та (або фізичні особи-підприємці).

З 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.

З вказаної дати, якщо хоча би однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи-сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання.

Так, спір виник щодо кредитних договорів від 29.09.2006 №206/09-6; від 29.09.2006 № 207/09-6; від 29.09.2006 № 208/09-6 укладених між банком та фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Тобто правовідносини виникли між юридичною особою (банком) та фізичними особами (позичальником) і за своїм змістом були цивільними.

На забезпечення виконання кредитних договорів 29.09.2006 укладено договір іпотеки між кредитором та іпотекодавцем, якими є - Приватне підприємство "НВАЛ", відповідно до умов якого іпотекодавець передав кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: Будівлі і споруди площею 1 437,9 кв.м., майстерня площею 213,9 кв.м., сарай площею 45,7 кв.м., навіс, ангари, навіс, 1-5 огорожа, 1,11 мостіння що розташоване в м. Дніпропетровськ, вул. Мандриківська буд.276.

Враховуючи, що договір іпотеки було укладено на забезпечення кредитних договорів (укладених банком з фізичними особами), тобто укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, що виникло між банком та фізичними особами (спір цивільний), спір про звернення стягнення на предмет іпотеки розглядається також за правилами цивільного судочинства.

Тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у прийнятті до розгляду заяви та роз`яснює заявникові, що її розгляд належить до юрисдикції місцевого загального суду шляхом подання позовної заяви в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 20, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі.

Роз`яснити Акціонерному товариству "Сенс Банк" право на звернення з даним позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили 11.12.2023 та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ю.А. Бажанова