Рішення

від 11.12.2023 по справі 910/15100/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2023Справа № 910/15100/23

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Київського дослідно-виробничого підприємства «Контакт» Українського товариства глухих

про стягнення 845 332,31 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Ратківська А.Р.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - позивач, КП «Київтеплоенерго») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського дослідно-виробничого підприємства «Контакт» Українського товариства глухих (далі - відповідач, КДВП «Контакт» УТОГ) про стягнення 845 332,31 грн на підставі Договору № 540406 на постачання теплової енергії у гарячій воді, з яких: 629 788,94 грн основного боргу, 62 703,30 грн пені, 126 714,95 грн інфляційних нарахувань, 26 125,12 грн 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати спожитої теплової енергії, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2020 року по червень 2023 року у сумі 629 788,94 грн (основний борг).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 позовну заяву КП «Київтеплоенерго» залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

06.10.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15100/23, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/15100/23.

20.11.2023 в системі "Електронний суд" представником відповідача сформована та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" заява про поновлення процесуального строку (про продовження строку для подання відзиву), відповідно до якої відповідач просив суд поновити відповідачу строк для подання відзиву та прийняти відзив на позовну заяву до розгляду.

20.11.2023 в системі "Електронний суд" представником відповідача сформований та 21.11.2023 зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості, відповідно до якого відповідач просив суд в задоволенні позовних вимог позивача відмовити частково, а саме зменшити суму боргу до основної його частини - 629 788,94 грн та не накладати на відповідача штраф, пеню та не нараховувати інфляційні втрати, та встановити строк добровільної виплати боргу протягом двох років з моменту набрання чинності рішенням суду.

21.11.2023 в системі "Електронний суд" представником відповідача сформований та зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву, аналогічний за змістом попередньому.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 вирішено заяву відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву задовольнити, поновити відповідачу строк для подання відзиву, відзив відповідача долучити до матеріалів справи.

24.11.2023 через відділ діловодства суду представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просив суд відмовити відповідачу у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення на два роки, задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

05.12.2023 в системі "Електронний суд" представником відповідача сформовані та зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до яких відповідач зазначив, що не відмовляється виконувати зобов`язання, водночас враховуючи фінансовий стан відповідача, просив суд встановити строк виплати боргу відповідачем на рахунок позивача протягом двох років з моменту набрання чинності рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва» від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго". За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго».

30.10.2018 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - постачальник) та Київським дослідно-виробничим підприємством «Контакт» Українського товариства глухих (далі - споживач, відповідач) було укладено Договір № 540496 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), відповідно до якого постачальник (позивач) зобов`язався виробити та поставити теплову енергію споживачу (відповідачу) для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у цьому договорі.

Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2019 (п. 4.1 Договору). Керуючись ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились про те, що дія цього Договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п. 4.4 Договору він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Письмових заяв, відповідно до п. 4.4 Договору про його припинення, сторонами Договору не заявлялося, докази протилежного в матеріалах справи відсутні. За таких обставин, Договір є пролонгованим.

Відповідно до п. 2.2.1 п. 2.2 Договору позивач зобов`язався безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем (Додатки 3,4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними у Додатку № 1.

У разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (Додатки № 3, 4 до цього Договору). Споживач, що має будинкові прилади обліку (незалежно від балансової належності приладів обліку теплової енергії) щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії за адресою: просп. Повітрофлотський, 58 не пізніше 28 числа звітного місяця (пункти 2, 5 Додатку 2 до Договору).

Відповідно до п. 8 Додатку 2 до Договору у разі відсутності у споживача будинкових приладів обліку або ненадання споживачем показників приладів обліку у встановлені цим додатком терміни, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається:

- на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць та величину годинного теплового навантаження, зазначеного у Додатках № 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія;

- на гаряче водопостачання - як множення кількості діб споживання за місяц на величину добового теплового навантаження, зазначеного в Додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.

Згідно з п. 9 Додатку 2 до Договору споживач (відповідач) щомісячно з 12 по 15 числа отримує за адресою: просп. Повітрофлотський, 58, оформлену постачальником (позивачем) рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює і повертає один примірник постачальнику (позивачу) протягом двох днів з моменту їх одержання.

Відповідно до п. 10 Додатку 2 до Договору передбачено, що споживач (відповідач) на відкритий розрахунковий рахунок постачальника (позивача) щомісячно: - забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію; - до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями.

Пунктом 11 Додатку 2 до Договору передбачена можливість змінення тарифів в період дії Договору.

Згідно з п. 2.3.1, 2.3.5 п. 2.3 Договору, споживач (відповідач) зобов`язується своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у Додатку 2 до Договору; забезпечувати своєчасне надходження коштів на рахунок постачальника (позивача) та прийняття всіх заходів (в т.ч. примусових) для стягнення коштів з боржників згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього Договору.

Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила) споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Нарахування за поставлену теплову енергію у спірний період (з жовтня 2020 року по червень 2023 року) проводилось позивачем відповідно до умов Договору.

Факт постачання теплової енергії за Договором у спірний період підтверджується наявними в матеріалах справи: обліковими картками, актами приймання-передавання товарної продукції, відомостями обліку споживання теплової енергії, корінцями нарядів на включення та відключення будинку за адресою: вул. Кустанайська (уточнена назва вулиці Костанайська), буд. 4 в період опалювального сезону, актами про готовність вузла комерційного обліку до роботи, перелік яких наведено у заяві про усунення недоліків.

Додатково позивач надав до матеріалів довідку про нарахування за теплову енергію за Договором за період з жовтня 2020 року по червень 2023 року з відображенням: особового рахунку; теплового навантаження; зазначення тарифу, грн без ПДВ; обсяг ** Гкал; нараховано, грн без ПДВ; тип рахунку: 1 гр. - за лічильником, 3 гр. - за навантаженням, тощо (а.с. 23-47 т. 3).

Позивач зазначив, що відповідач своєчасно не вносив плату за спожиту теплову енергію, в результаті чого за період з жовтня 2020 року по червень 2023 року включно утворилась заборгованість у сумі 629 788,94 грн (основний борг).

З огляду на зазначене, позивач звернувся із даним позовом до суду, в межах якого, крім суми основного боргу у розмірі 629 788,94 грн, позивач також просив суд стягнути з відповідача 62 703,30 грн пені, 126 714,95 грн інфляційних нарахувань, 26 125,12 грн 3% річних.

Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, належних і допустимих у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов`язків щодо своєчасної оплати за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2020 року по червень 2023 року не надав.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечив наявність основного боргу перед позивачем за період з жовтня 2020 року по червень 2023 року у сумі 629 788,94 грн, разом з цим просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити частково, а саме: зменшити суму боргу до основної його частини - 629 788,94 грн та не накладати на відповідача штраф, пеню та не нараховувати інфляційні нарахування. Також, відповідач просив суд встановити строк добровільної виплати боргу протягом двох років з моменту набрання чинності рішенням суду.

Позивач у відповіді на відзив просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, враховуючи, що відповідач визнав у повному обсязі суму основного боргу, та відмовити відповідачу у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду на два роки.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з частиною 6 статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (частини 7 статті 276 ГК України).

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються спеціальним Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються із приписами частини 1 статті 193 ГК України.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 629 788,94 грн основного боргу.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідач, у порушення умов Договору, не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати вартості спожитої теплової енергії за період з жовтня 2020 року по червень 2023 року, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 629 788,94 грн.

Відповідач не заперечив наявність у нього заборгованості за Договором за період з жовтня 2020 року по червень 2023 року у сумі 629 788,94 грн.

Доказів на підтвердження сплати відповідачем заборгованості за отриману теплову енергію у період з жовтня 2020 року по червень 2023 року за Договором у розмірі 629 788,94 грн матеріали справи не містять.

Враховуючи вище викладене, з огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором не спростований відповідачем належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ГПК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 629 788,94 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 62 703,30 грн пені.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. 1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 3.3 Договору сторони погодили, що відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,5% від суми боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У зв`язку із простроченням оплати спожитої теплової енергії позивачем заявлено до стягнення з відповідача 62 703,30 грн пені. Із долученого до позовної заяви розрахунку пені за період 01.07.2020 - 30.06.2023 вбачається, що заявлена до стягнення пеня складається із сум пені, розрахованих від сум боргу відповідача за лютий 2022, березень 2022, листопад 2022, грудень 2022, січень 2023, лютий 2023 в межах строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 17.03.2020 № 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Постановою № 211 від 11.03.2020 КМУ запровадив карантин на всій території України з 12.03.2020.

У подальшому відповідно до постанов КМУ дію карантину продовжено на всій території України.

Постановою КМУ № 651 від 27.06.2023 відмінено карантин на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Згідно ч. 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг (ч.1 ст.6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами Договору, позивач є виконавцем, а відповідач - колективним споживачем, об`єкт постачання теплової енергії - гуртожиток, тобто на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем пені за порушення строків оплати теплової енергії за лютий 2022, березень 2022, листопад 2022, грудень 2022, січень 2023, лютий 2023 є необґрунтованим та суперечить Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

З огляду на наведене, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 62 703,30 грн пені не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 126 714,95 грн інфляційних нарахувань, 26 125,12 грн 3% річних.

Згідно зі частиною 2 статті 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за Договором, то позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наведених позивачем у позовній заяві розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, суд визнає такі розрахунки обґрунтованими та арифметично вірними, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 126 714,95 грн інфляційних нарахувань, 26 125,12 грн 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафу, пені та інфляційних нарахувань.

У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання не накладати на відповідача штраф, пеню та не нараховувати інфляційні втрати, яке суд розцінює як клопотання про зменшення позовних вимогу у відповідних частинах.

Судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу позивачем не заявлялись.

В частині вимог позивача про стягнення пені суд дійшов висновку, що такі вимоги не підлягають задоволенню з вищенаведених підстав.

Наразі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань відсутні підстави для іх зменшення з огляду на таке.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним заходом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст. 625 Цивільного кодексу України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст.625 Цивільного кодексу України.

Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

Разом з тим інфляційні витрати не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних втрат.

Отже, з огляду на наведене, у суду відсутні підстав для зменшення розміру інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача частково, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача: 629 788,94 грн основного боргу, 126 714,95 грн інфляційних нарахувань, 26 125,12 грн 3% річних, а всього 782 629,01 грн.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на два роки.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд встановити строк добровільної виплати боргу протягом двох років з моменту набрання чинності рішенням суду. В обгрунтування такого клопотання відповідач послався на скрутне фінансове становище підприємства відповідача у зв`язку з пандемією та повномасштабним вторгненням рф, зміною кон`юктури ринку та економічної ситуації у країні, відповідач також зазначив, що є підприємством для людей з обмеженими можливостями, не фінансується державою, не отримує дотацій чи допомоги, а тому не зможе виконати свої зобов`язання у короткі строки.

Позивач у відповіді на відзив просив відмовити у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду на два роки, оскільки відповідач не надав жодних доказів на підтвердження скрутного фінансового становища підприємства, відсутності прибутку, доказів звернення до мешканців будинку із вимогами про погашення заборгованості за надані комунальні послуги тощо.

Частиною 1 ст. 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Частиною 1 статті 331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Підставою для відстрочки, розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Питання щодо надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки, розстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Відстрочення, розстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком, а обґрунтування пов`язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.

В силу приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду протягом двох років з моменту набрання чинності рішенням суду, однак відповідно до приписів ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Суд звертає увагу, що на підтвердження скрутного фінансового становища підприємства відповідача до матеріалів справи долучено лише бухгалтерську довідку № 7 про господарську діяльність від надання житлових послуг у гуртожитку відповідача з жовтня 2021 року по березень 2023 (вих. № 147 від 30.11.2023) та виписку з рахунку відповідача у АТ «Укрсиббанк» за 31.12.2022. Проте, такі докази не є належними, оскільки надана відповідачем бухгалтерська довідка свідчить про збитковість господарської діяльності гуртожитку, однак не містить жодних даних про фінансові результати господарської діяльності підприємства відповідача; надана відповідачем виписка з рахунку у АТ «Укрсиббанк» містить дані тільки за 31.12.2022, однак відомості про залишок коштів на рахунку відповідача у АТ «Укрсиббанк» станом на час судового розгляду справи та відомості про відсутність у відповідача інших рахунків (у тому числі і в інших банківських установах) до матеріалів справи не долучені.

Судом також враховано, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, який не здійснив своєчасної оплати за отриману теплову енергію за Договором. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звертався до позивача щодо врегулювання спору до звернення останнього з позовом до суду. Натомість така поведінка відповідача мала наслідком звернення позивача з позовом до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Отже, відповідачем не підтверджено відповідно до положень статей 73, 74, 76-79 ГПК України існування виняткових обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення суду у даній справі або роблять його неможливим. За таких обставин, дотримуючись балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення суду у даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 12 679,98 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 11 739,43 грн покладається на відповідача, а в сумі 940,55 грн на позивача.

Керуючись ст. 13, 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327, 331 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Київського дослідно-виробничого підприємства «Контакт» Українського товариства глухих (Україна, 04074, місто Київ, вул. Шахтарська, будинок 9; ідентифікаційний код 03972620) на користь Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (Україна, 01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 40538421) 629 788,94 грн (шістсот двадцять дев??ять тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 94 коп.) основного боргу, 26 125,12 грн (двадцять шість тисяч сто двадцять п?ять гривень 12 коп.) 3% річних, 126 714,95 грн (сто двадцять шість тисяч сімсот чотирнадцять гривень 95 коп.) інфляційних втрат та 11 739,43 грн (одинадцять тисяч сімсот тридцять дев?ять гривень 43 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 11.12.2023.

Суддя Оксана ГУМЕГА