Рішення

від 07.11.2023 по справі 910/10680/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.11.2023Справа № 910/10680/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІВ Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС-Креатив»

про спростування неправдивої інформації та захист ділової репутації

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін

від позивача Арановська Н.А., самопредставництво

від відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

05.07.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СІВ Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС-Креатив» про спростування неправдивої інформації та захист ділової репутації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.04.2022 представник позивача звернувся до представника відповідача з пропозицією щодо пошиття підсумків під магазин АК, у зв`язку із їх нагальною потребою на фронті та волонтерським замовленням. Така ситуація була викликана тим, що сам позивач був завантажений виконанням іншого замовлення для потреб ЗСУ. Всі подальші взаємини з приводу пошиття зазначеної продукції відбувались за участі іншого виробника - ФОП, а між сторонами надалі були відсутні будь-які правовідносини: не укладались договори та не оформлювалась будь-яка первинна документація. 30.06.2022 представником відповідача були вчинені навмисні дії проти ділової репутації та іміджу позивача, шляхом розповсюдження через соціальні мережі представником відповідача неправдивої інформації щодо позивача. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогами

1) про визнання недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації ТОВ «СІВ Груп» інформацію, оприлюднену представником ТОВ «АВС-Креатив» на Інтернет сторінках:

1.ІНФОРМАЦІЯ_4

ІНФОРМАЦІЯ_9;

3. ІНФОРМАЦІЯ_3;

4. ІНФОРМАЦІЯ_7

2) про зобов`язання ТОВ «АВС-Креатив» спростувати інформацію оприлюднену представником ТОВ «АВС-Креатив» на Інтернет сторінках:

1ІНФОРМАЦІЯ_10ІНФОРМАЦІЯ_9;

3. ІНФОРМАЦІЯ_3;

4. ІНФОРМАЦІЯ_7

шляхом оприлюднення на вищезазначених ресурсах рішення суду по даній справі протягом двох робочих днів з дати набуття ним чинності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/10680/23 від 12.07.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

24.07.2023 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 відкрито провадження у справі № 910/10680/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.08.2023.

Даною ухвалою встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 31.07.2023 було 02.08.2023 направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105494875647 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03061, м. Київ, пр-т. Відрадний, 95, корп. А2, офіс 110, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт разом з ухвалою від 31.07.2023 (номер відправлення 0105494875647) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 04.09.2023 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з п. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

З огляду на викладене, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

22.08.2023 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 19.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/10680/23 від 22.08.2023 відповідача викликано у підготовче засідання, що відбудеться 19.09.2023. Дану ухвалу надіслано відповідачу на адресу: 03061, м. Київ, пр-т. Відрадний, 95, корп. А2, офіс 110 рекомендованою кореспонденцією № 0105494992155.

Проте, конверт разом з ухвалою від 22.08.2023 (номер відправлення 0105494992155) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 26.09.2023 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

31.08.2023 позивачем до суду подано електронні докази на USB флеш накопичувачі.

19.09.2023 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.10.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/10680/23 від 19.09.2023 відповідача викликано у судове засідання для розгляду справи по суті, що відбудеться 17.10.2023. Дану ухвалу надіслано відповідачу на адресу: 03061, м. Київ, пр-т. Відрадний, 95, корп. А2, офіс 110 рекомендованою кореспонденцією № 0105493304735.

Проте, конверт разом з ухвалою від 19.09.2023 (номер відправлення 0105493304735) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 23.10.2023 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

Позивач в судовому засіданні 17.10.2023 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 17.10.2023 не з`явився.

17.10.2023 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 07.11.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/10680/23 від 17.10.2023 відповідача викликано у судове засідання, що відбудеться 07.11.2023. Дану ухвалу надіслано відповідачу на адресу: 03061, м. Київ, пр-т. Відрадний, 95, корп. А2, офіс 110 рекомендованою кореспонденцією № 0600053938610.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач ухвалу суду від 17.10.2023, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 26.10.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0600053938610.

06.11.2023 позивачем до суду подано клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення. 06.11.2023 представник позивача ознайомився з матеріалами справи, що підтверджується наявною у справі відповідною розпискою представника позивача.

07.11.2023 позивачем до суду подано клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.

07.11.2023 у судовому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, про відмову в задоволенні клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження.

Відповідач в судове засідання 07.11.2023 не з`явився.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 07.11.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 4 Закону України «Про інформацію» встановлено, що суб`єктами інформаційних відносин є фізичні особи, юридичні особи, об`єднання громадян, суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Як зазначено у статті 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 1 статті 7 України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Згідно з ч. 2 статті 7 України «Про інформацію» ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

У свою чергу Європейський суд з прав людини по справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 року) доповнив розуміння цього природного права людини, підкресливши, що «необхідно відрізняти факти від оціночних суджень. Наявність фактів можливо довести, а правдивість оціночних суджень ні».

Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Як зазначено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009) беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Таким чином, юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ст. 299 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до частин 4, 6 статті 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина 7 статті 277 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що підставою виникнення спору у даній справі, за твердженням позивача, стало розміщення представником відповідача 30.06.2022 в мережі Інтернет (у соціальних мережах Facebook та YouTube) неправдивої інформації проти ділової репутації позивача.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Отже, для вирішення спору та прийняття правильного рішення необхідно встановити:

- чи мало місце поширення відповідачем інформації;

- чи стосувалася поширена інформація позивача (третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору);

- чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, що не відповідає дійсності;

- чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача (третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору).

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Разом з цим, відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Як зазначено в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Згідно з п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов`язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі. У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона.

У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 вказано, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Судом встановлено, що на момент розгляду справи в суді в мережі Інтернет наявною є лише одна публікація у Facebook від 30.06.2022 на сторінці « ОСОБА_1 » за посиланням (3.) ІНФОРМАЦІЯ_3.

Інші зазначені позивачем посилання на публікації недостовірної інформації, а саме

1.ІНФОРМАЦІЯ_4

ІНФОРМАЦІЯ_5 на момент розгляду справи в суді в мережі Інтернет відсутні.

Зі змісту поданих позивачем до позовної заяви скріншотів публікацій у Facebook від 30.06.2022 на сторінці « ОСОБА_1 », які також містяться на поданому позивачем USB флеш накопичувачі, вбачається, що викладена в них інформація стосується позивача, оскільки містить його найменування ТОВ СІВ ГРУП, а також прізвище та ім`я ОСОБА_2 , який згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є одним із засновників (учасників) позивача.

З доданих позивачем до позовної заяви скріншотів з платформи YouTube вбачається, що у цьому сервісі створений канал під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та завантажений контент (відеосюжет) «ІНФОРМАЦІЯ_6» з фото, на якому зображена особа, та є ідентичному фото, що міститься на одному з поданих позивачем скріншотів на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у Facebook від 30.06.2022 з посиланням на відеосюжет «ІНФОРМАЦІЯ_6».

На поданому позивачем до суду USB флеш накопичувачі (записи на якому здійснені 06.07.2023) наявний скріншот з платформи YouTube на якому написано, що відео недоступне, відео видалено користувачем який його добавив.

Судом за наслідками пошуку в сервісі YouTube за вказаним позивачем посиланням 4. ІНФОРМАЦІЯ_7 відеосюжет не знайдено.

Отже, позивачем не підтверджено зміст оприлюдненої інформації (відеосюжету) на платформі YouTube.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 роз`яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту поширення відповідачем інформації, про яку йдеться в позовній заяві.

Згідно визначення статті 1 Закону України «Про телекомунікації»

домен - частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовується адміністратором;

домен.UA - домен верхнього рівня ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, створений на основі кодування назв країн відповідно до міжнародних стандартів, для обслуговування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет;

домен другого рівня - частина адресного простору мережі Інтернет, що розташовується на другому рівні ієрархії імен у цій мережі.

Доменне ім`я Facebook/com є приватним доменним іменем другого рівня в домені com, який є загальним доменом верхнього рівня. Доменне ім`я facebook /com не відносяться до українського сегменту Інтернет. Адреса Facebook не належить до адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється.

Слід зазначити, що Facebook є соціальною, загальнодоступною мережею, де будь-хто, без ідентифікації особи може створити будь - яку кількість сторінок, під будь-яким (в тому числі вигаданим) іменем, публікувати тексти, коментарі, копіювати і зберігати на власних пристроях фото осіб з інших сторінок.

Оскільки, Інтернет-мережа Facebook при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікацію особи згідно особистих документів (паспорта, свідоцтва про народження), то ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію неможливо за винятком сторінок, які створені і інформацію про які поширюють офіційно державні органи, офіційні особи.

YouTube - популярний відеохостинг, що надає користувачам послуги розміщення, зберігання та показу відеоматеріалів з функціями соціальної мережі. Сервіс YouTube адмініструється американською компанією Google LLC.

Створити канал можна як на сайті YouTube для мобільних пристроїв, так і у версії для комп`ютерів. Для створення каналу на YouTube необхідна зв`язка з інформацією у облікових записах особи в сервісах Google, які в свою чергу також створюються без ідентифікації особи.

Відповідно до умов користування платформою YouTube, які розміщені в мережі Інтернет, «власники каналів YouTube можуть завантажувати Контент у Сервіс. Ви можете використовувати власний Контент для просування своєї компанії чи творчого підприємства. Увесь Контент, який ви вирішили завантажити в Сервіс, має відповідати цій Угоді та законодавству. Наприклад, надісланий Контент не має містити об`єктів права інтелектуальної власності третіх осіб (як-от матеріалів, захищених авторським правом), якщо це не дозволено відповідною особою чи в інший законний спосіб. Ви несете юридичну відповідальність за надісланий у Сервіс Контент. Ми можемо використовувати автоматизовані системи для аналізу вашого Контенту, щоб виявляти порушення та зловживання, як-от спам, шкідливе програмне забезпечення та незаконний контент».

Отже, відповідальність за надісланий у сервіс контент має нести саме власник відповідного каналу YouTube, оскільки лише власник каналу має до нього доступ, відповідає за надісланий контент та може завантажувати контент на його каналі, зокрема, про спростування недостовірної інформації.

Таким чином, у разі поширення оспорюваної інформації на YouTube каналі належним відповідачем є автор поширеної інформації та власник відповідного YouTube каналу.

В той же час, позивачем беззаперечно не підтверджено, що власником Youtube каналу «АВС КРЕАТИВ», на якому був розміщений відеосюжет, а також власником сторінки « ОСОБА_1 » в соціальній мережі Facebook, що містила посилання на відеосюжет та спірні публікації є саме ОСОБА_4 , яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадським формувань засновником (учасником) відповідача - ТОВ «АВС-Креатив».

Таким чином, позивачем не доведено, що саме визначений ним відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АВС-Креатив», є автором спірних публікацій (або авторами є його посадові чи службові особи при виконанні посадових (службових) обов`язків) на сторінках в мережі Інтернет за посиланнями

1.ІНФОРМАЦІЯ_8

3. ІНФОРМАЦІЯ_3

4. ІНФОРМАЦІЯ_7.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

З огляду на те, що позивачем не доведено, що спірні публікації вчинені саме відповідачем у суду відсутня необхідність у здійсненні оцінки змісту цих публікацій та з`ясуванню чи є зазначена в них інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки позивачем не доведено належними засобами доказування факту поширення саме відповідачем спірної інформації, тобто відсутні усі обставини в сукупності, що становлять юридичний склад правопорушення, на яке посилається позивач, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами до відповідача.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СІВ Груп».

Судові витрати, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 07.12.2023.

СуддяВ.В. Сівакова