Рішення

від 01.12.2023 по справі 915/1271/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2023 року Справа № 915/1271/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "*8 ПРИЧАЛ" (код ЄДРПОУ 42589258, адреса: 54015, Миколаївська область, м. Миколаїв, Варварівський спуск, буд. 5-А, електронна адреса: marinelex@gmail.com)

до відповідача: Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" (код ЄДРПОУ 33404067, адреса місцезнаходження: 04071, Україна, м. Київ, вул. Електриків, буд. 14, електронна адреса: office_kyiv@arport.com.ua)

про визнання недійсним договору,

за участі представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Сербулов О.В.,

встановив:

До Господарського суду Миколаївської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "*8 ПРИЧАЛ" з позовом до Державного підприємства "Адміністрація річкових портів", яким просить суд:

1) визнати недійсним Договору №01/04-637 від 20.04.2021, укладеного між ТОВ "*8 ПРИЧАЛ" та ДП "Адміністрація річкових портів";

2) здійснювати розгляд справи з повідомленням учасників справи та викликом представників у судове засідання;

3) судові витрати покласти на позивача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Договір №01/04-637 є удаваним договором, його було укладено без додержання вимог ст.. 5, 8, 9, 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.07.2020, а саме: при його укладанні не була дотримана етапність передачі майна в оренду, визначена ст. 5 цього Закону, орендна плата визначалась без дотримання ст. 8, 9 Закону, договір було оформлено не на підставі примірного договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Позивач вважає, що договір суперечить вищезазначеним нормам та підлягає визнанню недійсним на підстав ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1271/23 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 21.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20 вересня 2023 року о 10:30 год., встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

05.09.2023 відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву.

Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" заперечує позовні вимоги в повному обсязі, просить суд відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «*8 ПРИЧАЛ» у позові про визнання недійсним договору про надання послуг від 20.04.2021 № 01/04-637 повністю, судові витрати покласти на позивача.

Заперечення відповідача обґрунтовано наступним:

З моменту укладання договору та до лютого 2022 року позивач належним чином виконував умови Договору № 01/04-637 від 20.04.2021, проте в подальшому допустив порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором в частині оплати наданих послуг, в результаті чого утворилась заборгованість. Оскільки станом на 28.06.2023 за ТОВ «*8 ПРИЧАЛ» рахувалась основна заборгованість за період з березня 2022 по червень 2023 року на загальну суму 297866,28 грн, ДП «Адміністрація річкових портів» звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за Договором (ціна позову складає 392034,26 грн). Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.07.2023 відкрито провадження у справі №915/1051/23, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України. Ухвалою суду у вказаній справі від 28.07.2023 зустрічну позовну заяву ТОВ «*8 ПРИЧАЛ» та додані до неї документи повернуто без розгляду у зв`язку із пропуском процесуальних строків. Зустрічна позовна заява та відзив на позов у вказаній справі за змістом відповідають позовній заяві у справі Господарського суду Миколаївської області № 915/1271/23. Звернення до Господарського суду Миколаївської області із позовом у справі № 915/1271/23 ТОВ «*8 ПРИЧАЛ» обумовлено виключно наявністю спору у справі Господарського суду Миколаївської області №915/1051/23, в якому Товариство пропустило процесуальні строки на подання відзиву на позов та зустрічної позовної заяви. На підтвердження вищевказаного є клопотання ТОВ «*8 ПРИЧАЛ» про зупинення провадження у справі №915/1051/23.

Заперечення щодо суті заявлених вимог відповідач обґрунтовує таким:

По-перше, Договір надання послуг не містить істотних умов договору оренди, визначених ч. 1 ст. 284 ГК України, а саме: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. В силу положень законодавства України, договір оренди нерухомого майна є реальним договором, яким передбачено передачу майна у тимчасове володіння та користування іншій особі.

Посилаючись на положення ст. 795 ЦК України відповідач зазначає, що сторони спірного Договору не перебувають в орендних правовідносинах, що підтверджується наступним. Договір про надання послуг не передбачає передачу Причалів у тимчасове володіння і користування позивачу, а надає йому право стоянки біля вказаних Причалів. Акти прийому-передачі майна відсутні і не передбачені Договором надання послуг. Утримання в належному технічному стані (п.3.1.3 Договору), поточний, капітальний ремонти, реконструкція Причалів (п.3.1.4 Договору) здійснюється відповідачем. Умовами Договору надання послуг передбачено обов`язок позивача здійснювати оплату послуг з моменту укладання послуги стоянки плавзасобів біля Причалів, а в період з 15 жовтня по 15 квітня щороку вважається періодом, коли послуги не надаються, позивач сплачує відповідачу за резервування в розмірі 10% від вартості послуг в період, коли послуги стоянки надаються.

По-друге, позивач стверджує, що згідно Договору надання послуг він отримав виключне право користування причалами, будь-яким іншим особам відповідачем такого права не надано. Умовами Договору не встановлено виключного права позивача користування Причалами, а відповідач, як власник, не обмежений у праві володіння, розпорядження, користування Причалами, в тому числі у праві надавати послуги стоянки будь-якій іншій особі.

Оскільки більшість гідротехнічних споруд, які належать позивачу, знаходиться в загальнодоступних місцях, з метою надання можливості необмеженому колу фізичних осіб, суб`єктів господарювання отримувати послуги стоянки біля гідротехнічних споруд, відповідачем було розроблено та розміщено умови публічної оферти договору про надання послуг стоянки біля гідротехнічних споруд на офіційному сайті в мережі Інтернет за адресою: https://www.arport.com.ua/publichnii%CC%86-dogovir-pro-nadannya-poslu/ (далі Публічна оферта, Публічний договір, Договір). Зміст договору та позиції 48 та 50 Додатку 1 до вказаного договору доводить, що будь-які треті особи, у випадку наявності потреби, можуть отримати послуги стоянки плавзасобів біля пасажирських причалів №1, 2, інв. №20071, та пасажирських причалів №4, 5, інв.№ 20073, розташованих в м. Миколаєві, вул. Варварівський спуск, 7, зокрема, шляхом приєднання до публічної оферти договору про надання послуг стоянки біля гідротехнічних споруд.

По-третє, згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За змістом п. 25 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідач вважає, що позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів того, що сторони мали намір укласти договір оренди, що відповідач мав намір передати Причали в оренду, а позивач мав намір саме узяти їх в оренду, це, в першу чергу, обумовлено тим, що відповідач не мав і не має наміру передавати Причали в оренду. Оскільки на момент укладання Договору надання послуг, законодавство України не забороняло передавати Причали в оренду, отже, сенсу вчиняти удаваний правочин з метою приховання договору оренди немає.

Додані до відзиву копії актів прийому-передачі наданих послуг за Договором надання послуг свідчать про те, що позивач в повній мірі, в обсязі та на умовах, визначених вказаним договором отримував послуги і не мав жодних заперечень, аж до моменту поки не порушив обов`язок оплати і виникненням обов`язку сплати штрафних санкцій.

Щодо перебування державного майна на земельній ділянці позивача відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних доказів того, що об`єкт відповідача перебуває на земельній ділянці позивача. Якщо припустити, що Причали дійсно перебувають на земельній ділянці позивача, то вказане дає підстави зробити висновок про порушення позивачем земельного законодавства, оскільки перебування земельної ділянки під державним нерухомим майном у власності суб`єкта, не наведеного у пункті «а» частини другої статті 92 Земельному кодексу України законодавством не передбачено. В будь-якому випадку, перебування Причалів відповідача на земельній ділянці позивача не виключає можливості надавати послуги стоянки біля вказаних Причалів, передачі їх в оренду та навіть відчуження (продажу) в тому числі і третім особам (не позивачу).

Щодо порушення позивачем доктрини заборони суперечливої поведінки. Доктрина заборони суперечливої поведінки полягає в тому, що ніхто не повинен діяти всупереч своїй попередній поведінці, означає, що сторона не може відмовитись від своїх попередніх дій, якщо це поставить у невигідне положення опонента. 10.07.2023 на адресу відповідача надійшов лист позивача від 28.06.2023 №28/06-1, зміст якого полягає у реалізації позивачем права, встановленого п. 8.6.3 Договору надання послуг, на дострокове припинення договору в односторонньому порядку, у зв`язку із фінансовими труднощами. Інформація про повернення майна із користування, незгода із обсягом наданих (отриманих) послуг і самим фактом отримання послуг стоянки у вказаному листі відсутня і зазначено наступне: « 20.04.2021 року між нашими підприємствами було укладено Договір про надання послуг №01/04-637. Відповідно до умов Договору, ДП «Адміністрація річкових портів» зобов`язувалось надавати ТОВ «*8 ПРИЧАЛ» послуги по стоянці плавзасобів біля гідротехнічних споруд ДП «Адміністрація річкових портів». ТОВ «*8 ПРИЧАЛ», в свою чергу, зобов`язувалось оплачувати вказані послуги…». Вказаний лист складений до моменту отримання Товариством позовної заяви про стягнення заборгованості та відкриття провадження у справі Господарського суду Миколаївської області №915/1051/23, в якій Товариство вперше поставило під сумнів дійсність договору надання послуг стоянки від 20.04.2021 № 01/04-637 начебто через приховування сторонами інших правовідносин (удаваний правочин). Зустрічний позов про визнання договору недійсним у справі Господарського суду Миколаївської області №915/1051/23 датовано 27.07.2023 (копія додається), тобто, через місяць після вказаного листа. За змістом, лист повністю не відповідає позиції Товариства в судових спорах із ДП «Адміністрація річкових портів», які перебувають на розгляді в Господарському суді Миколаївської області (стягнення заборгованості, визнання договору недійсним). На думку ДП «Адміністрація річкових портів», вищенаведене свідчить про порушення ТОВ «*8 ПРИЧАЛ» доктрини заборони суперечливої поведінки оскільки звернення ТОВ «*8 ПРИЧАЛ» до суду з зустрічним позовом про визнання договору недійсним у справі Господарського суду Миколаївської області №915/1051/23 та позовна заява у цій справі цілком і повністю не відповідає попереднім діям ТОВ «*8 ПРИЧАЛ» (зміст Договору про надання послуг, підписані без жодних заперечень акти прийомупередачі послуг (надані вибірково), оплата послуг (оборотно-сальдова відомість по контрагенту).

З урахуванням письмових доказів та правових позицій Верховного Суду у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16- ц наявні підстави стверджувати, що Договір надання послуг повністю відповідає всім вимогам, визначеним у ст. 203 ЦК України, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

20.09.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі на 20 жовтня 2023 року о 10:10 год.

20.10.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі №915/1271/23 та призначення розгляд справи по суті на 17.11.2023 року об 11 год. 30 хв.

17.11.2023 у судовому засіданні судом оголошено перерву до 01.12.23 о 12 год. 00 хв.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Позивач правом участі у судовому засіданні не скористався, його явка у судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав позицію, викладену у відзиві на позовну заяву, просить у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

На підставі ст. 233 ГПК України, у судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Між ДП «Адміністрація річкових портів» та ТОВ «*8 ПРИЧАЛ» укладено договір про надання послуг стоянки від 20.04.2021 № 01/04-637 (далі-Договір, Договір про надання послуг).

Відповідно до п.1.1 Договору, відповідач надає позивачу на платній основі послуги по стоянці плавзасобів позивача, які належать та/або обслуговуються (обробляються) позивачем та резервування послуг стоянки для Плавзасобів (далі-Послуги стоянки) біля гідротехнічних споруд (далі-Послуги резервування): пасажирський причал №1,2, інв. №20071, 79, 67 п.м.; пасажирський причал №4,5, інв.№ 20073, 113,26 п.м., розташованих в м. Миколаєві, вул. Варварівський спуск, 7 (далі- Причали), та є державною власністю і належить на праві господарського відання відповідачу.

Відповідно до п. 2.1 Договір укладений з 20 квітня 2021 року до 20 квітня 2026 року, але в будь-якому випадку Договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань згідно цього Договору.

Відповідно до підпункту 3.3.1 Договору, замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати Послуги до моменту фактичного звільнення місця стоянки.

Відповідно до п.4.1 Договору, вартість послуг складає 27250,00 грн. з ПДВ на місяць, яка, відповідно до п.4.2 Договору, щорічно, до 01 березня збільшується на офіційно встановлений індекс інфляції, що обраховується наростаючим підсумком починаючи з дати укладання цього Договору. В період, який послуги стоянки не надаються, а саме, з 15 жовтня по 15 квітня, щороку, протягом дії цього Договору, Замовник сплачує за резервування в розмірі 10% від вартості, визначеної в період надання послуг.

Відповідно до п.4.8 Договору, плата за надані послуги сплачується Замовником щомісячно до 10 числа розрахункового місяця відповідно до виставлених рахунків, які Замовник зобов`язаний отримувати у Виконавця до 5 числа розрахункового місяця.

Відповідно до п.4.9 Договору, здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який замовник зобов`язаний отримати у виконавця до 5 числа місяця, який йде за звітним.

Відповідно до п.4.10 Договору, у разі неотримання замовником в передбачені п.4.9. договору строки акту приймання-передачі наданих послуг, акт підписується виконавцем з позначенням про відмову у підписанні його замовником, та оформлений таким чином акт вважається оформленим належним чином, а послуги прийнятими замовником в повному обсязі.

Відповідно до п.4.11 Договору, замовник протягом 3 днів із дня одержання акту приймання-передачі наданих послуг, зобов`язаний вручити виконавцю підписаний акт приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову у підписанні.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

За твердження позивача спірний Договір має всі ознаки договору найму (оренди) та не має ознак договору про надання послуг.

Предметом спору у даній справі є немайнова вимоги позивача про визнання недійсним Договору №01/04-637 від 20.04.2021, укладеного між ДП «Адміністрація річкових портів» та ТОВ «*8 ПРИЧАЛ» як удаваного, що суперечить вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна.

При вирішенні даного спору судом враховано наступне.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі. Завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

Сторони, здійснюючи удаваний правочин, приховують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони мали насправді на увазі.

За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України, головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків.

Тобто вирішуючи даний спір слід встановити дійсну спрямованість волі сторін при укладенні договору про надання послуг та з`ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Частиною 1 статті 626 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Натомість, відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, на підставі наведених норм Закону за договором оренди особа користується орендованим майном та сплачує за це кошти, а за договором про надання послуг власником або користувачем майна надається послуга, яка хоч і випливає з експлуатації корисних властивостей даного майна разом з тим не передбачає передання майна в користування.

В контексті наведених відмінностей, а також, враховуючи кваліфікуючі ознаки цих правовідносин, які витікають з аналізу суттєвих умов договорів про надання послуг та оренди, господарським судом надається така оцінка доводам сторін.

Господарський суд звертає увагу на такі положення Закон України "Про оренду державного і комунального майна" (далі - Закон), які в контексті предмету спору, відповідно до якого позивачем стверджується про укладення між сторонами договору оренди державного майна, є такими, що кваліфікують відповідні відносини.

Частина 1 статті 2 Закону - орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частина 1 статті 10 Закону - істотні умови договору оренди державного та комунального майна.

Частина 2 статті 11 Закону - оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Частини 1, 2 статті 18-1 Закону - поточний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендарем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором. Капітальний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендодавцем або іншим балансоутримувачем цього майна за його рахунок, якщо інше не встановлено договором.

Аналізуючи норми спірного договору на предмет відповідності наведеним нормам, а також положенням Цивільного кодексу України, якими врегульовано правовідносини оренди та послуг, які наведено вище, господарський суд відзначає, що в першу чергу умови даного договору не передбачають виникнення у позивача повного або часткового права володіння на гідротехнічні споруди, які визначено в договорі, а саме: пасажирський причал №1,2, інв. №20071, 79, 67 п.м.; пасажирський причал №4,5, інв.№ 20073, 113,26 п.м., розташовані в м. Миколаєві, вул. Варварівський спуск, 7.

Обсяг правомочностей позивача як сторони договору щодо цих об`єктів обмежено виключно здійсненням відповідної господарської діяльності зі швартування плавзасобів.

Згідно зі статтею 765 ЦК України, наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

В матеріалах справи відсутні будь-які акти або інші розпорядчі документи про фактичне передання причалів в користування позивачеві.

Тобто факту передання причалів у користування шляхом безпосереднього займання цієї споруди не відбулось.

Зміст поняття послуг, які сторонами вкладено в положеннях договору про предмет та взаємні права та обов`язки, на думку суду, не є достатнім для висновку про виникнення на підставі його положень у позивача універсального права користування наведеним майном або право користування, опосередковане діяльністю позивача, для забезпечення якої сторонами укладено цей договір.

Так, позивачем не доведено, що його діяльність, пов`язана із курсуванням плавзасобів для забезпечення цього курсування - для посадки та висадки пасажирів, відстоювання плавзасобів тощо, вимагає перебування у нього в користуванні причалів та без повноцінного користування є неможливою. Отже з точки зору реалізації наміру позивача, який він мав на момент укладення договору, отримання причалів в користування не є єдиним способом такі наміри задовольнити.

У спірному договорі відсутні також інші істотні умови договору оренди передбачені статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" такі як: право тимчасового користування майном, страхування майна наданого в тимчасове користування.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

В той час як п. 4.1. Договору передбачено, що оплата послуг залежить від кліматичних періодів, а відтак і доцільності або можливості здійснення позивачем відповідної господарської діяльності.

Таким чином, в положеннях спірного договору щодо оплати відсутня визначена Законом, в тому числі ст. 762 ЦК України, характеристика необумовленості орендної плати, тобто плати, яка підлягає внесенню незалежно від будь-яких обставин, крім обставини самого перебування речі в користуванні.

Відповідно до п. 3.1.3. Договору, утримання Причалів в належному стані здійснюється не позивачем, а виконавцем, що не характерно для договорів оренди, за наслідком яких майно передається в користування та, відповідно, утримується орендарем (ст. 776 ЦК України).

Враховуючи п. 3.3.9. Договору щодо обов`язкової наявності перехідних трапів, понтонів з берега на плавзасоби, є сумнівними доводи щодо передання причалів в цілому, оскільки використанню підлягають їх функціональні частини, безпосередньо необхідні для посадки пасажирів, екіпажу.

Таким чином, сукупність наведених тверджень спростовує доводи позивача про укладення між сторонами договору оренди, а не договору про надання послуг.

При цьому, враховуючи, що позивачем на підтвердження своїх доводів про укладення договору оренди державного майна не подано жодного доказу, господарським судом при наданні оцінки обставинам щодо удаваності/дійсності спірного договору положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" застосовано на виконання завдань господарського судочинства та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтованості судового рішення.

Не знайшовши підстав для висновку про удаваність договору №01/04-637 від 20.04.2021 про надання послуг, а отже встановивши факт відсутності підстав вважати, що сторонами було фактично укладено договір оренди, господарський суд зазначає, що особливий порядок передання державного майна в оренду не впливає на обставини дійсності договору, який у відповідності до наведених в цьому рішенні міркувань є договором про надання послуг.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen), N 37801/97,п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

З огляду на те, що наведеними судом міркуваннями стосовно обставин застосування зазначених вище норм права, спростовуються твердження Позивача та загалом підтверджується оцінку спірного правочину, надана Відповідачем, господарський суд доходить висновку про необґрунтованість позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у разі відмови у задоволенні позову, витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.В задоволені позову відмовити.

2.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

3.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "*8 ПРИЧАЛ" (код ЄДРПОУ 42589258, адреса: 54015, Миколаївська область, м. Миколаїв, Варварівський спуск, буд. 5-А)

відповідач: Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" (код ЄДРПОУ 33404067, адреса місцезнаходження: 04071, Україна, м. Київ, вул. Електриків, буд. 14).

Повний текст судового рішення складено та підписано судом 11.12.2023.

Суддя В.О.Ржепецький