Рішення

від 11.12.2023 по справі 922/4252/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/4252/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, 21); до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава" (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 10). про стягнення коштів у розмірі 5 325, 25 грнбез виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармако", м. Вишневе, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава", м. Харків, про стягнення заборгованості за договором № ПК/252 від 15.07.2014 у розмірі 5 325, 25 грн, підставою нарахування якої стало порушення відповідачем умов укладеного договору в частині вчасної оплати за поставлений товар. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4252/23. Розгляд справи № 922/4252/23 призначено за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк протягом п`ятнадцяти днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження, надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство.

30.10.2023 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 29557), в якому, заперечуючи проти позову, зазначив про наявність форс-мажорних обставин, на період дії яких припав строк оплати за товар та, відповідно до п. 9.1. договору № ПК/252 від 15.07.2014 у відповідача строки виконання зобов`язань по оплаті товару за видатковими накладними продовжуються на строк дії таких обставин. Також, на думку відповідача, дія форс-мажорних обставин, є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення умов договору. Також відповідач просить суд, якщо суд не знайде підстав для відмови у задоволенні позову, зменшити розмір штрафних санкцій на 90 % від заявленої суми.

10.11.2023 позивачем надано до суду відповідь на відзив на позов (вх. № 30753), в якій зауважив, що сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Позивач зазначив, що фактично відповідачем впродовж 2022 та 1 півріччя 2023 року було сплачено позивачу за отриманий товар біля 10,91 млн. грн. За 2022р (активна фаза військових дій) відповідачем було сплачено позивачу більше 8,1 млн. грн за отриманий товар. За 1 квартал та фактично 2 місяці (квітень та травень) 2023 року відповідачем було сплачено позивачу біля 2,7 млн. грн. Тому, на думку позивача, жодних форс-мажорних обставин, які не дозволяли виконати зобов`язання по своєчасній оплаті відповідачу, і які б звільняли його від відповідальності у 2022, 2023 роках, не було. Позивач також зазначив, що майновий стан відповідача є стабільно-дохідним, жодних фінансових труднощів тим паче ознак неплатоспроможності у відповідача протягом війни не було і немає, що свідчить про не доведеність відповідачем його потенційної неплатоспроможності та відповідно права на зменшення розміру пені.

Заперечень на відповідь на відзив на позов, відповідачем, у терміни визначені ухвалою суду від 09.10.2023, до суду надано не було.

Отже, матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Так, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

15 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фармако (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № ПК/252 (договір) із терміном дії 3 роки. Надалі сторони укладали між собою додаткові угоди, якими продовжували термін дії договору.

Згідно даного договору (п. 1.1.) постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількості та ціна якого, зазначені у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 4.1. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару.

Постачальник належним чином виконав прийняті на себе зобов`язання за договором та вказаних положень законодавства, а саме відповідачу було передано товар, що підтверджується видатковими накладними.

Згідно з п. 6.2. договору покупець зобов`язується здійснювати оплату поставленого товару, в термін вказаний у видаткових накладних, проте покупець порушив умови договору і своєчасно не оплатив вартість отриманого товару в розмірі 32 633, 45 грн. Строк оплати за товар згідно видаткових накладних настав у відповідача 23.05.2023.

Відповідно до п. 10.3. договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення платежу.

Позивач звернувся до Господарського суду Харківського області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за отриманий товар згідно видаткових накладних, по яких відбулось протермінування оплати.

Господарський суд Харківської області по справі 922/2639/23 прийняв рішення від 17.08.2023, яким було вирішено стягнути з відповідача 32 633, 45 грн заборгованості за отриманий товар за вказаними накладними.

Як вказує позивач, відповідач лише 21.09.2023 сплатив позивачу заборгованість за отриманий товар в розмірі 32 633, 45 грн, що і стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права. Загальний розмір вимог позивача до відповідача складається:

- 3 % річних від простроченої суми оплати за товар у розмірі 32 633, 45 грн за період з 24.05.2023-21.09.2023 становить 324, 55 грн.

- пеня за протермінування оплати за товар в розмірі 32 633, 45 грн за період з 24.05.2023-21.09.2023 становить 5 000, 70 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.08.2023 у справі № 922/2639/23 відповідача визнано судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару за договором № ПК/252 від 15.07.2014 у розмірі 32 633, 45 грн та вирішено стягнуто дану суму заборгованості на користь позивача. Дане рішення суду набрало чинності.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Оскільки на час розгляду справи № 922/4252/23, рішення Господарського суду Харківської області у справі № 922/2639/23 набрало законної сили, суд зазначає, що відповідно до ст. 75 ГПК України вказане є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду справи № 922/2639/23.

Як вказує позивач, відповідач лише 21.09.2023 сплатив позивачу заборгованість за отриманий товар в розмірі 32 633, 45 грн, у зв`язку з чим, пеня за протермінування оплати за товар в розмірі 32 633, 45 грн за період з 24.05.2023-21.09.2023 становить 5 000,70 грн, яку позивач в просить суд стягнути на свою користь.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Відповідно до ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 10.3. договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення платежу.

Контррозрахунку суми пені відповідачем суду надано не було.

Розрахунок пені, заявлений позивачем до стягнення, перевірено судом.

Отже, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов`язань по сплаті товару у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені в сумі 5 000, 70 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми оплати за товар у розмірі 32 633, 45 грн за період з 24.05.2023-21.09.2023 у розмірі 324,55 грн, нарахованих згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання, є обгрунтованими та правомірно заявленими (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Щодо наявності форс-мажорних обставин, які на думку відповідача відстрочили виконання його зобов`язань по оплаті товару та звільняють його від відповідальності за прострочення в оплаті, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 9.3. договору обидві сторони цього договору зобов`язані терміново, в письмовій формі повідомити одна одну про початок та кінець дії форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за цим договором.

Як встановлено судом, про наявність форс-мажорних обставин відповідач позивача не повідомляв.

Відповідач вказує, що обставина військової агресії РФ проти України є загальновідомою, і тому позивач не міг не знати про настання форс-мажорних обставин.

Натомість, у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Тобто, відповідач повинен довести, що він не в змозі був виконати свої зобов`язання з оплати товару по кожній видатковій накладній та у нього не було об`єктивної можливості їх виконати, як би він не намагався це зробити до моменту звернення позивача в суд.

Тобто, необхідно довести зв`язок між невиконанням зобов`язань по оплаті по кожній видатковій накладній строк оплати по якій настав 23.05.2023, стягнення по яких здійснено Господарським судом Харківської області у справі № 922/2639/23 та воєнними діями. Такий обов`язок відповідача випливає, зокрема із ч. 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (де наведено визначення форс-мажорних обставин) та п. 6.9 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), де вказані умови при яких обставини стають форс-мажорними.

Вищезазначеного відповідачем не доведено.

Відповідно до п. 3.2. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Також згідно п. 9.4. договору (розділ 9 «форс-мажорні обставини») виникнення вищезазначених та інших обставин, а також не реалізація товару протягом строку відстрочки платежу, відсутність обігових коштів, несвоєчасне бюджетне фінансування тощо не може розглядатись, як підстава для не оплати товару постачальнику.

Щодо посилання відповідача на лист ТППУ від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким відповідач підтверджує факт настання форм-мажорних обставин, суд зазначає про таке.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Згідно ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також, згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час, як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

В даному випадку відповідач не надав доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення в повному обсязі виконання конкретних зобов`язань за договором.

Розглянувши матеріали справи та заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та 3 % річних на 90 %, суд виходить з наступного.

В обґрунтування означеної заяви, відповідач посилається на те, що через вторгнення на територію України військ РФ, з 24 лютого 2022 року, ситуація в країні склалася досить не проста, строк виконання зобов`язання по договору припав на час вже після вторгнення РФ на територію України. Значна частина працівників відповідача були вимушено евакуйовані за межі України та/або у більш безпечні області України для збереження свого життя. Також ці події призвели до обриву ланцюгів постачання та фінансових ускладнень у підприємстві. Відповідач вказує, що до повномасштабної військової агресії РФ проти України основним джерелом доходу відповідача було отримання прибутку від роздрібної торгівлі лікарськими засобами та виробами медичного призначення і супутніми товарами, однак після початку військових дій продажі значно скоротились, а в деяких регіонах повністю припинились. Тобто, відповідач наразі, докладаючи всіх зусиль для життєзабезпечення населення, в край важливими і життєво необхідними ліками у постраждалих регіонах країни, несе значні витрати для виконання таких завдань при одночасному значному зменшенні доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності. Аптеки відповідача, які змогли відновити свою роботу, продовжують безперервно працювати навіть у найскрутніші часи, країна зазнає практично постійних ракетних та артилерійських обстрілів зі сторони ворога. Продаж населенню лікарських засобів не є чисто комерційною функцією. Ця функція є ще й соціальною. При цьому під час війни роль такої функції суттєво зростає. Стягнення з відповідача штрафних санкцій за оплачений, але втрачений товар може призвести до фінансових ускладнень та зупинки роботи підприємства відповідача, що явно не буде відповідати інтересам громадян, що мешкають в місті: Харків, Полтава та області. Відповідач вважає, що під час війни, при вирішенні питання про стягнення штрафних санкцій за вже оплачений товар, слід шукати баланс між приватним інтересом позивача та суспільним інтересом населення Харківської та Полтавської області, яке об`єктивно зацікавлено в продовженні стабільної роботи аптек підприємства відповідача, та вкрай потребує безперервного надходження життєво необхідних лікарських засобів.

Заперечуючи проти зменшення розміру пені та 3 % річних на 90 %, позивач вказує на відсутність у матеріалах справи балансу та звіту про фінансові результати за 1 квартал 2023 року, балансу та звіту про фінансові результати за 1 півріччя 2023 року, балансу та звіту про фінансові результати за 9 місяців 2023 року, що стосуються діяльності відповідача, і відповідно відсутності інформації про розмір оборотних активів, зокрема товарів за 1 квартал, 1 півріччя, 9 міс. 2023 року, розмірів дебіторської та кредиторської заборгованості, відсутності інформації про суму грошових коштів (готівка, рахунки в банках) згідно даних балансу за 1 квартал, за 1 півріччя, за 9 міс. 2023 року, повних банківських виписок про рух грошових коштів відповідача у банках за період з 01.01.2023 по дату надання ним відзиву, що на думку позивача, свідчить про недоведеність відповідачем його потенційної неплатоспроможності та відповідно права на зменшення розміру пені. Позивач вважає майновий стан відповідача стабільно-дохідним, жодних фінансових труднощів тим паче ознак неплатоспроможності у відповідача протягом війни не було і немає. Так, відповідно до інформації щодо фінансового стану відповідача за 2022 рік, що розміщена у відкритій інформаційній системі https://opendatabot.Ua/c/38971740 фінансова звітність ТОВ "Аптека низьких ціін Полтава" за 2022 рік: дохід: 946 376 000, 00 грн, Чистий прибуток: 6 309 000, 00 грн. Активи: 125 363 000 грн.

Верховний суд у своїй постанові від 12 серпня 2021 року по справі № 757/34955/18, вказав, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищевказане, нарахована сума 3 % річних не є штрафною санкцію, як їх розцінює відповідач. Тому, розмір 3 % річних не може бути зменшений судом згідно ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Щодо зменшення розміру заявленої до стягнення пені, суд дійшов висновку щодо можливості її часткового задоволення, з урахуванням такого.

Відповідно до ст. 233 ГК Україниу разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК Українирозмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі, як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України(справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій, суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та ст. 233 ГК України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора; відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені, суд, виходячи із загальних засад, встановлених уст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків, саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру нарахованої у даній справі пені на 30 %.

Відповідно ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача повністю без урахування зменшення штрафних санкцій.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 247, 252, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава" (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 10, код ЄДРПОУ 38971740) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, 21, код ЄДРПОУ 20037376, iban НОМЕР_1 філія АТ «Укрексімбанк») 3 % річних в розмірі 324, 55 грн, пеню в розмірі 3 500, 49 грн, судовий збір в розмірі 2 684, 00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармако" (08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, 21, код ЄДРПОУ 20037376);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава" (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 10, код ЄДРПОУ 38971740).

Повне рішення складено 11.12.2023.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/4252/23