Ухвала

від 11.12.2023 по справі 910/4905/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/4905/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.

розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 (суддя Балац С. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 (головуючий - Гаврилюк О. М., судді Сулім В. В., Ткаченко Б. О.)

та касаційну скаргу Міністерства оборони України на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 (головуючий - Гаврилюк О. М., судді Сулім В. В., Ткаченко Б. О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріального забезпечення "Райвел"

до Міністерства оборони України

про стягнення 162 044 317 грн,

ВСТАНОВИВ:

31.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріального забезпечення "Райвел" (далі - ТОВ "ПМЗ "Райвел", Товариство, інвестор, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України, Міністерство, відповідач) про стягнення з відповідача 162 044 317 грн вартості медичного обладнання, переданого Міністерству за договором інвестування реконструкції та модернізації матеріально-технічної бази військового шпиталю від 27.03.2007 № 1 (далі - договір від 27.03.2007, договір № 1, інвестиційний договір), з посиланням на положення статей 16, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позовна заява обґрунтовується наявністю підстав для застосування реституції шляхом стягнення з Міністерства вартості майна (медичного обладнання) в спірній сумі з огляду на передачу такого майна відповідачу за укладеним між сторонами інвестиційним договором, який в подальшому визнано недійсним згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі № 910/13603/18, що набрало законної сили.

Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Міноборони України на користь ТОВ "ПМЗ "Райвел" 104 357 034,98 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позовна вимога про стягнення з відповідача вартості поставленого майна за договором № 1 підлягає задоволенню саме в сумі 104 357 034,98 грн, що становить різницю між загальною ринковою вартістю майна (117 768 750 грн), визначеною висновком Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса" від 29.06.2021 № 4938/9306-9605/10973-11272/13722-14021/15414-15713/16072-16218 (далі - експертний висновок від 29.06.2021), складеним за результатами призначеної судової товарознавчої експертизи, та сумою часткової оплати заборгованості (13 411 715,02 грн), здійсненої Міністерством на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2011 у справі № 50/740-11/78.

При цьому суд першої інстанції відхилив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності з огляду на те, що право на застосування реституції та витребування майна виникло в Товариства з моменту набрання законної сили (01.03.2019) рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі № 910/13603/18, яким було визнано недійсним інвестиційний договір у частині поставки позивачем майна Міністерству, тому позивач, звернувшись 31.03.2020, не пропустив позовну давність.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 (головуючий - Барсук М. А., судді Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.) рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постанова аргументована тими обставинами, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 у справі № 60/158-08 встановлено нікчемність інвестиційного договору, а зважаючи на правило частини 3 статті 261 ЦК України (щодо початку перебігу позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину від дня, коли почалося його виконання), у справі, що переглядається, виконання договору № 1 почалось 04.06.2007, тому позивач пропустив позовну давність, про застосування якої заявлено стороною у спорі, не навівши обставин, які свідчили би про поважність причин пропуску такого строку, що в силу вимог частини 4 статті 267 цього Кодексу є підставою для відмови у позові.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 (головуючий - Кондратова І. Д., судді Бакуліна С. В., Губенко Н. М.) касаційну скаргу ТОВ "ПМЗ "Райвел" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 у справі № 910/4905/20 скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована передчасністю висновку апеляційного суду про сплив позовної давності без поважних причин її пропуску, оскільки суд; 1) встановив початок перебігу строку, але не з`ясував та прямо не зазначив конкретної дати спливу такого строку; 2) не перевірив наявності обставин переривання перебігу позовної давності в контексті ненадання оцінки поведінці Міністерства як сторони договору та ознак його суперечливої поведінки в реалізації права на оспорювання договору та заперечення таких обставин при вирішенні спору про застосування наслідків недійсності договору, а також можливого вчинення ним дій, що можуть свідчить про визнання свого боргу або іншого обов`язку; 3) не врахував висновки Верховного Суду про необхідність дотримання принципу "res judicata" в аспекті того, що сторони однаково тлумачили правову природу інвестиційного договору, тому цей договір за позовом органів державної влади (в тому числі відповідача в цій справі) окремо був визнаний недійсним як оспорюваний правочин, що зокрема зумовило відмову у задоволенні позову у стягненні заборгованості за поставлене обладнання у справі № 910/13603/18.

При цьому Верховний Суд відхилив аргументи Товариства про необхідність врахування як висновку щодо застосування презумпції правомірності правочину, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, так і висновку щодо застосування наслідків недійсності частини правочину (окремих пунктів кредитного договору), викладеного постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 583/3343/19, від 21.10.2020 у справі № 194/1387/19, від 15.03.2021 у справі № 361/392/20, оскільки в справі № 60/158-08 (про визнання права власності ТОВ "ПМЗ "Райвел" на нерухоме майно) апеляційний суд визнав інвестиційний договір нікчемним не в частині, а повністю, позаяк дійсною метою зазначеної інвестиційної угоди було протиправне відчуження військового майна. В спірних правовідносинах обставина визнання судом у подальшому недійсним інвестиційного договору за позовом органу державної влади не свідчить про те, що цей договір був визнаний нікчемним лише в частині, однак такі обставини можуть враховуватися в контексті оцінки з`ясування обставин переривання перебігу позовної давності та поважності причин її пропущення.

За результатами нового апеляційного розгляду справи постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 шляхом її викладення в редакції вказаної постанови. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 у цій справі залишено без змін.

Зазначена постанова аргументована посиланням на норми статей 216, 261 ЦК України, статей 74, 80, 86, 277, 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог як таких, що заявлені без пропуску позовної давності, з огляду на те, що: 1) враховуючи обов`язковість вказівок, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022, суд зазначив, що початком перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є 05.06.2007, а датою закінчення такого строку є 05.06.2010 включно; 2) Міністерство як державний орган, який зобов`язаний захищати інтереси держави, не вчиняло жодних дій щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, зокрема, щодо повернення грошових коштів у розмірі 13 411 715,02 грн, які (кошти) було стягнуто з відповідача за судовим рішенням у справі № 50/740-11/78 на виконання інвестиційного договору; 3) суперечлива поведінка відповідача в сукупності з наявністю суперечливих судових рішень у справах №№ 60/158-08, 904/2552/15, 910/13603/18, створила для позивача правову невизначеність, що ускладнило Товариству з`ясування змісту права та можливість скористатися цим правом, натомість інвестор отримав правову визначеність щодо порядку та способу захисту свого порушеного права лише після ухвалення судового рішення в справі № 910/13603/18, яке з урахуванням принципу "res judicata" є кінцевим щодо встановлення обставин недійсності договору № 1; 4) враховуючи те, що позивачем заявлено позов у справі № 910/4905/20 саме з вимогою застосування наслідків недійсного правочину, позовну давність для звернення з цим позовом, предметом якого є відшкодування вартості майна, одержаного відповідачем за договором, визнаним недійсним (реституція), Товариство не пропустило, оскільки судове рішення в справі № 910/13603/18 набрало законної сили 28.02.2019 та позовна давність за вимогами про застосуванням наслідків недійсного правочину, сплинула би 01.03.2022 (без урахування положень про карантин), а тому позовну заяву подано в межах позовної давності.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 заяву ТОВ "ПМЗ "Райвел" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Міноборони України на користь Товариства 63 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено в задоволенні решти вимог зазначеної заяви (про стягнення 137 000 грн таких витрат).

Додаткова постанова мотивована тим, що: 1) відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат правової допомоги в частині моніторингу стану справи за допомогою офіційного інтернет-сайту "Судова влада" (на суму 11 000 грн), оскільки зазначені витрати не були необхідними з урахуванням надсилання на адресу позивача копій ухвал Північного апеляційного господарського суду; 2) заявлені позивачем до стягнення суми витрат за вивчення матеріалів, формування правової позиції, участь в робочих групах довірителя (42 000 грн за 10 годин) та за підготовку проекту письмових пояснень, доводів й заперечень на позицію сторони у справі та прокурора, підготовку пакету документів й направлення їх до суду (105 000 грн за 25 годин) підлягають зменшенню як неспівмірні з фактично наданим обсягом юридичної допомоги, позаяк правова позиція позивача, з урахуванням постанови Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 910/4905/20, змінювалась несуттєво, адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні відносини, тому співмірною та такою, що відповідає складності справи за послугу вивчення матеріалів, формування правової позиції, участь в робочих групах довірителя, є сума в 21 000 грн (5 годин), а за підготовку проекту письмових пояснень, доводів й заперечень на позицію сторони у справі та прокурора, підготовку пакету документів й направлення їх до суду - сума в 21 000 грн (5 годин); 3) заявлена позивачем до стягнення сума витрат (42 000 грн за 10 годин) за участь у судових засіданнях в Північному апеляційному господарському суді є завищеною в співвідношенні з фактично наданим обсягом юридичної допомоги, в зв`язку з чим співрозмірним є її вдвічі менший розмір (21 000 грн).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, постановою та додатковою постановою суду апеляційної інстанції, Міноборони України звернулося з касаційними скаргами, в яких просить зазначені судові рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, якими в задоволенні позовних вимог і в задоволенні вимог ТОВ "ПМЗ "Райвел" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) суди не врахували висновку щодо застосування положень частини 1 статті 216 ЦК України в подібних правовідносинах (щодо недопустимості застосування судом односторонньої реституції), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 916/1952/17, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17;

2) суди не врахували висновків щодо застосування норми частини 5 статті 267 ЦК України (в контексті пропуску строку звернення до суду було з поважних причин, які мають доказуватися позивачем), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, внаслідок чого необґрунтованим є твердження позивача про свою необізнаність з нікчемністю інвестиційного договору, яку (нікчемність) встановлено лише у 2016 році, оскільки Товариство було відповідачем у справі № 60/158-08, отже, навіть з моменту встановлення факту нікчемності договору від 27.03.2007 постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 у справі № 60/158-08 позивач не звернувся до суду в межах позовної давності, яка спливла 28.03.2019;

3) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 216, 228 ЦК України в подібних правовідносинах, а саме в контексті визначення критеріїв початку перебігу і закінчення позовної давності з урахуванням переривання її перебігу згідно зі статтею 264 ЦК України та при необхідності дотримання принципу "res judicatа", якщо один і той самий договір в різні періоди часу визнавався різними судами як нікчемним правочином (через його антипублічний характер як спрямований на протиправне заволодіння державним нерухомим майном), так і недійсним оспорюваним правочином, укладеним з метою приховати інший правочин - договір міни нерухомого майна на медичне обладнання;

4) на порушення вимог частини 5 статті 310 та частини 1 статті 316 ГПК України апеляційний суд під час нового апеляційного розгляду справи не виконав вміщених у пунктах 37, 47 постанови від 29.11.2022 вказівок Верховного Суду щодо необхідності встановлення кінцевої дати спливу позовної давності як за нікчемним, так і за недійсним правочином, а також щодо з`ясування ймовірної поважності причин пропуску позовної давності;

5) до заявленої позивачем та стягнутої судом у порядку односторонньої реституції суми входить вартість нежитлової будівлі майстерні № 27 загальною площею 191,8 м2 (наразі церква) літ. Д-1, д(1)-1, д(2)-1, яку було обміняно на медичне майно, в подальшому відчужено Товариством на підставі договору дарування від 10.06.2008 на користь Релігійної громади Преподобного Іллі Муромця Печерського Парафії Дніпропетровської Єпархії УПЦ МП та не було повернуто відповідачу, як наслідок, під час розгляду справи було з`ясовано, що не все нерухоме майно, отримане позивачем, було повернуто державі, отже, апеляційний господарський суд повинен був застосувати двосторонню реституцію на підставі частини 1 статті 216 ЦК України та змінити резолютивну частину судового рішення;

6) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норм статей 124, 126 ГПК України (в контексті обов`язку подання учасником справи попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат на правничу допомогу адвоката та права суду відмовити в їх відшкодуванні в разі невиконання стороною такого обов`язку), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19, від 31.03.2021 у справі № 916/2087/18, від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, оскільки позивачем такого розрахунку разом із першою заявою по суті спору подано не було.

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2023 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Міноборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 і додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/4905/20 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 28.11.2023.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.11.2023 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному справу № 910/4905/20 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, Багай Н. О., Берднік І. С.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2023 розгляд касаційних скарг Міноборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 і додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/4905/20 відкладено на 19.12.2023.

Під час розгляду матеріалів цієї справи Судом встановлено, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2023 (головуючий - Вронська Г. О., судді Губенко Н. М., Кондратова І. Д.) справу № 918/1043/21 разом із касаційною скаргою Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 висновку щодо застосування положень частини 1 статті 216 ЦК України, а саме щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої реституції.

Так, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підставою передачі справи № 918/1043/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначила те, що чинне законодавство, зокрема, стаття 216 ЦК України, не передбачає односторонньої реституції. Встановивши недійсність оспорюваного договору, згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України суд повинен не тільки зобов`язати відповідача повернути позивачеві майно, але й стягнути з останнього (в тому числі, за рахунок бюджету) на користь відповідача сплачені ним за майно кошти. Інше застосування припису частини 1 статті 216 ЦК України про взаємні зобов`язання сторін недійсного правочину для їх поновлення у фактичному та юридичному становищі, що існувало до вчинення цього правочину, не можна вважати справедливим стосовно обох його сторін. Запроваджений Великою Палатою Верховного Суду підхід, викладений у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, фактично нівелює інститут "двосторонньої реституції", закріплений в статті 216 ЦК України, а також не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії спорів на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі (див. пункти 50- 52 зазначеної ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду).

Натомість Верховний Суд наголошує на тому, що на обґрунтування підстав касаційного оскарження в цій справі Міноборони України посилається передусім на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень частини 1 статті 216 ЦК України (в контексті недопустимості застосування судом односторонньої реституції), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 916/1952/17, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, що з урахуванням подальшого вирішення Великою Палатою Верховного Суду в межах касаційного перегляду справи № 918/1043/21 питання про наявність/відсутність підстав для відступлення від протилежного висновку Великої Палати Верховного Суду (про можливість застосування односторонньої реституції), викладеного в постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, який (висновок) наразі є останньою правової позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми частини 1 статті 216 ЦК України, має істотне значення для правильного вирішення господарського спору в справі № 910/4905/20.

Таким чином, правовідносини в справах № 918/1043/21 і № 910/4905/20 є подібними, на що також обґрунтовано звертає увагу Міністерство в поданій касаційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023.

Ухвалою від 02.08.2023 Великою Палатою Верховного Суду прийнято до розгляду справу № 918/1043/21 і призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 18.10.2023.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18.10.2023 повідомлено учасників справи № 918/1043/21 (провадження № 12-35гс23) про те, що судове засідання з розгляду касаційної скарги Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 відбудеться 12.12.2023.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У такому випадку згідно з положеннями пункту 11 частини 1 статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи підстави касаційного оскарження та зважаючи на те, що правовідносини в справах № 910/4905/20 і № 918/1043/21 щодо питання застосування положень частини 1 статті 216 ЦК України при вирішенні спорів, пов`язаних із застосуванням односторонньої реституції є подібними, з метою забезпечення єдності судової практики Суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі № 910/4905/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.

Керуючись статтями 228, 229, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі № 910/4905/20 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік