Рішення

від 23.10.2023 по справі 530/790/22

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/790/22

2/530/60/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

23.10.2023 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Зіньків цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до приватного підприємства "Південний шлях", місце знаходження: м. Одеса, Гагарінське плато, 5 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до приватного підприємства "Південний шлях", місце знаходження: м.Одеса, Гагарінське плато, 5 про стягнення коштів у сумі 33000 грн., сплачених ним у якості гарантійного платежу та витрат на правову допомогу.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2022 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження та надано відповідачам п"ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву з дня вручення копії ухвали та додатків до неї.

Ухвалою суду від 07.03.2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач, представник ПП "Південний шлях" в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, а саме: судових повісток на 12.12.2023 року о 13 год. 30 хв. та оголошенням на веб-сайті Судової влади України,а саме: на 04.09.2023 року о 09 год. 30 хв. та 23.10.2023 року о 10 год. 30 хв. у відповідності до вимог ст. ст. 129-131 ЦПК України, за останньою відомою суду адресою його місця знаходження. Причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву на позов у встановлений судом строк та заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначенні судові засідання.

В зв`язку із викладеним та беручи до уваги вищевикладене суд встановив, що представник відповідача належним чином був повідомлений, в судове засідання не з"явився знаючи про те, що в Зіньківському районному суді знаходиться цивільна справа про стягнення коштів.

Судова повістка надсилалась представнику відповідача в порядку, передбаченому п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, на адресу останнього відомого місця реєстрації у встановленому законом порядку.

Враховуючи вказані факти, згоду позивача, суд вважає за можливе у відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

В порядку ст.280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних у справі доказів та неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, хоча відповідач був повідомлений про дату та час судового засідання належним чином.

Суд, зачитавши клопотання представника позивача, адвоката Панченко А.В., яка просила провести судове засідання без її участі, та просила прийняти заочне рішення, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи та давши їм належну оцінку, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час .

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддів України вирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

В судовому засіданні було встановлено, що 20.06.2022 року між ОСОБА_1 та відповідачем ПП "Південний шлях" було укладено договір №421/22/20-06 про надання послуг з підбору авто на аукціонах США, організації його доставки і розмитнення (а.с.8-10).

Відповідно до п.п. 1.1-1.3 договору №421/22/20-06 відповідач зобов`язувався власними силами і засобами надавати позивачу інформаційно-консультаційні послуги з пошуку та підбору транспортного засобу на ринку США, а позивач зобов`язувався своєчасно сплатити обговорені послуги. Відповідач як виконавець зобов`язувався надавати супровід кабінету та своєчасне реагування на запити замовника щодо роботи з ним. Після прибуття транспортного засобу на майданчик компанії Autorider в США відповідач зобов`язувався зробити юридичну і документальну перевірку транспортного засобу.

Пунктами 2.1.1.-2.1.12 договору №421/22/20-06 визначено обов`язки відповідача, як виконавця при наданні інформаційно-консультаційних послуг, зокрема проведення аналізу ринку США з метою своєчасного інформування про реальний стан справ на дійсних площадках Autorider в США, надання замовнику для оплати інвойс від компанії Autorider в США, що включає в себе вартість автомобіля і вартість його транспортування в морський торговельний порт Клайпеда та інші.

Згідно з п.п. 5.1,5.2 договору №421/22/20-06 у день підписання цього договору замовник вносить виконавцю гарантійний платіж в розмірі, що дорівнює еквіваленту 1000 дол. США за курсом валют, який зазначено на момент підписання договору на обмінному ресурсі htt://tables.finance. ua/ru/currency/cash. Винагорода компанії Autorider за виконання послуг дорівнює еквіваленту 500 дол. США та вираховується з гарантійного платежу після сплати замовником вартості транспортного засобу на рахунок аукціону. Виплата винагороди і гарантійного платежу проводиться в готівковій або безготівковій формі на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 ..

Відповідно до п.6.1 договору №421/22/20-06 прийом-передача послуг за договором здійснюється шляхом підписання сторонами акту прийому -передачі виконаних робіт ( наданих послуг) в день передачі замовнику або його представнику транспортного засобу та супроводжуючих документів передбачених нормативно- правовими актами в морському торговому порту Клайпеда.

Позивачем як замовником було своєчасно виконано договірні умови стосовно невнесення на користь відповідача як виконавця гарантійного платежу в розмірі, що дорівнює еквіваленту 1000 дол. США, згідно п.5.1 договору №421/22/20-06.

Дана обставина підтверджується актом прийому-передачі грошових коштів від 21.06.2022 року підписаного ОСОБА_2 та засвідченого печаткою ПП "Південний шлях".

Разом з цим з боку відповідача не вчинені жодні дії на виконання зобов`язань передбачених п. 1.1,1.2,1.3,2.1.1-2.1.12 договору №421/22/20-06, а також не надано позивачу інформації про виконання договору.

На початку серпня 2022 року від представника відповідача позивач отримав інформацію про неможливість виконання договірних умов в обумовлені терміни.

Виходячи з вимог п.п. 7.1,7.3 договору №421/22/20-06, його дія може бути достроково припинена в односторонньому порядку. При цьому виконавець зобов`язаний повернути замовнику внесений гарантійний платіж, зазначений в п.5.1 даного договору в повному обсязі.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути гарантійний платіж ,у тому числі надсилав відповідачу претензію про повернення в 7-денний строк коштів шляхом безготівкового перерахування згідно банківських реквізитів, зазначених у довідці, що додавалася до претензії. Проте кошти в сумі 33000 грн., внесені як гарантійний платіж, до цього часу позивачу не повернуто.

Відповідно до статтей 526,527 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону. Боржник зобов`язаний виконувати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України, передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статті 901,902 ЦК України визначають, що за договором про надання послуг одна сторона ( виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу ,яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності ,а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно зі ст. 906 ЦК України виконавець який порушив договір про надання послуг за плату при звільненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.17 ч.1 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" послуга- діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Отже на взаємовідносини позивача та відповідача за цим договором поширюються вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки відповідач у договірних взаємовідносинах виступає як суб`єкт господарювання, який надає послуги фізичним особам.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України "Про захист прав споживачів" споживає має право відмовитися від договору про надання послуг і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не припустив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, щоб закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Вищевикладені обставини підтверджують, що відповідач в порушення вимог п.п. 1.1-1.3 договору №421/22/20-06 не надав позивачу узгоджені сторонами послуги.

Відповідачем за 2 місяці з моменту укладення договору не вчинено жодних дій, передбачених пп 2.1.1.-2.1.12 договору №421/22/20-06.

Документи які б підтверджували виконання відповідачем вказаних умов договору, позивачу не надавалися, відповідні акти, які б засвідчували факт надання певних послуг, відповідачем не складалися та позивачу на підписання не надсилалися.

Таким чином відповідачем, в порушення умов договору, протягом тривалого часу не надано позивачу жодних послуг, передбачених 2.1.1-2.1.12 договору №421/22/20-06.

За таких умов позивач, як споживач набув право на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" відмовитися від укладеного з відповідачем договору №421/22/20-06 та право на повернення гарантійного внеску на підставі п.7.3 договору №421/22/20-06.

Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Як визначено у ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.08.2018 року у справі № 334/2517/16-ц під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до приватного підприємства "Південний шлях", місце знаходження: м. Одеса, Гагарінське плато, 5 про стягнення коштів, є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Що стосується стягнення витрат на користь позивача за професійну правничу допомогу то суд виходить з наступного: Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» п. 47, 48 також роз`яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Також, відповідно до абз. 5 п. 3.1 та п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року (Справа N 1-23/2009) конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Так, аналізуючи норми чинного законодавства та встановленні по справі обставини, враховуючи, що ОСОБА_1 скористався своїм правом, на правову допомогу, та уклав договір з адвокатом (Ордер серія ВМ №1032032) від 09.12.2022 року, в якому зазначено обсяг та форми надання правничої допомоги, розмір витрат на оплату такої допомоги з яким погодилася позивач, обставини щодо сплати клієнтом адвокату коштів в розмірі 6800 гривень за професійну правничу допомогу, які підтверджуються актом приймання-передачі виконаних робіт від 26.08.2022 року ( а.с.17). За таких підстав, оскільки позов задоволено в повному обсязі, виходячи з цього витрати за надання професійної правничої допомоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінюючи обставини справи, з урахуванням задоволення позову та керуючись положеннями ст. 89 ЦПК України, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача розміру витрат на правову допомогу у розмірі 6800 грн..

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів' споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 992 грн.40 коп./

На основі викладеного та керуючись ст. 526,527,530,553,554,625,901,903 ЦК України, Законом україни "Про захист прав споживачів", ст. 12,13, 81,141, 210, 258-259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до приватного підприємства "Південний шлях", місце знаходження: м.Одеса, Гагарінське плато, 5 про стягнення коштів - задоволити .

Стягти з приватного підприємства "Південний шлях", місце знаходження: м. Одеса, Гагарінське плато, 5, код ЄДРПОУ 32086749 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 кошти в сумі 33000 (тридцять три тисячі) гривень, сплачених в якості гарантійного платежу.

Стягти з приватного підприємства "Південний шлях", місце знаходження: м.Одеса, Гагарінське плато, 5, код ЄДРПОУ 32086749 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 (шість тисяч вісімсот) грн. судових витрат за професійну правничу допомогу.

Стягти з приватного підприємства "Південний шлях", місце знаходження: м. Одеса, Гагарінське плато, 5, код ЄДРПОУ 32086749 на користь держави судовий збір в сумі 992 грн. 40 коп..

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко