Постанова

від 24.11.2023 по справі 368/83/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №368/83/23 Головуючий у І інстанції - Кириченко В.І.

апеляційне провадження №22-ц/824/11875/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 квітня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ялова Наталя Олександрівна про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання позивача спадкоємцем за законом 4 черги, визнання права власності на спадкову земельну ділянку, -

установив:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ялова Н.О. про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання позивача спадкоємцем за законом 4 черги, визнання права власності на спадкову земельну ділянку, мотивуючи його тим, що відповідно до свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 07 серпня 2017 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , місце смерті - місто Київ.

До спадкового майна ввійшла земельна ділянка за кадастровим номером: №3222285600:04:305:0049, право власності Спадкодавця підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку ЯЖ №412666 від 23 квітня 2008 року, яка розташована на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району, Київської області.

На час відкриття спадщини Спадкодавець, без реєстрації, постійно, з 1992 року проживав разом зі своєю цивільною дружиною - ОСОБА_1 .

Пара мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт спільного проживання Спадкодавця та Спадкоємця підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної дільниці №203, виданою начальником ОСОБА_3 , нотаріально засвідченими заявами друзів та сусідів позивача, договором про надання ритуальних послуг від 07 серпня 2017 року, відповідно до якого, саме позивач займалася похованням свого цивільного чоловіка - ОСОБА_2 .

Більше того, в ОСОБА_2 інших спадкоємців немає.

Так, згідно з витягу зі Спадкового реєстру, сформованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яловою Н.О., після смерті Спадкодавця ніхто не подавав заяв про прийняття спадщини.

Позивач прийняла спадщину, звернулася до нотаріуса для оформлення свідоцтва право на спадщину.

Однак, нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину та видано постанову про відмову у вчинення нотаріальної дії від 12 січня 2023 року.

Оформлення спадщини позивачем в позасудовому порядку неможливе, що підтверджуються постановою нотаріуса від 12 січня 2023 року.

Єдиним можливим способом оформлення права власності є звернення до суду.

Тому вбачається необхідність у встановленні факту постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини з метою оформлення права власності Спадкоємця на земельну ділянку.

Просила суд, встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини з метою оформлення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222285600:04:305:0049.

Визнати її спадкоємцем ОСОБА_2 за законом 4 черги на земельну ділянку за кадастровим номером 3222285600:04:305:0049, що залишилася після смерті ОСОБА_2 та належала йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 412666 від 23 квітня 2008 року.

Визнати за нею право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222285600:04:305:0049, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 28 квітня 2023 року в задоволенні зазначеного вище позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність і необґрунтованість, неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що надала достатньо доказів на підтвердження факту постійного (більше 5 років) проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Зазначає, що для набуття права на спадкування за законом необхідне встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше 5 років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Вказує, що ці два факти підтверджені нею доказами, наданими в суді першої інстанції.

Наголошує, що місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 є м. Київ, тому Київська міська рада є належним відповідачем по даній справі.

Посилання суду першої інстанції на те, що у неї відсутня реєстрація за місцем проживання спадкодавця, суперечить практиці Верховного Суду.

Просила рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 квітня 2023 року скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

В судовому засіданні представник Київської міської ради - Буханистий О.В. просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ялова Н.О. в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 07 серпня 2017 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , місце смерті - місто Київ.

До спадкового майна ввійшла земельна ділянка за кадастровим номером: №3222285600:04:305:0049 (право власності Спадкодавця підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку ЯЖ №412666 від 23 квітня 2008 року), яка розташована на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району, Київської області.

Згідно з витягу зі Спадкового реєстру, сформованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яловою Н.О., після смерті Спадкодавця ніхто не подавав заяв про прийняття спадщини

Оформлення спадщини позивачем в позасудовому порядку неможливе, що підтверджуються постановою нотаріуса від 12 січня 2023 року.

На підтвердження факту проживання однією сім`єю із померлим ОСОБА_2 з 1992 року і до дня його смерті, ОСОБА_1 посилалася на довідку житлово-експлуатаційної дільниці №203, виданою начальником ОСОБА_3 , нотаріально засвідченими заявами її друзів та сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 01 вересня 2021 року, договором про надання ритуальних послуг від 07 серпня 2017 року, відповідно до якого саме позивач займалася похованням свого цивільного чоловіка - ОСОБА_2 .

Ухвалюючи судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела, що є особою, яка проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Також суд вказав у рішенні, що позивачем не надано належних доказів, які б давали йому право на спадкування майна спадкодавця, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 3222285600:04:305:0049, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони відповідають обставинам справи і узгоджуються із нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

За приписами статтей 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг).

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з частинами 2, 4 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом, на підставі ст. 1264 ЦК України, необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (Постанова Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18).

Доведенню підлягає не лише факт спільного проживання, а і факти, що доводять проживання однією сім`єю.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.13 цього Кодексу, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показами свідків.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України надав належну оцінку наданим позивачем доказам і не допустив порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підтвердження ОСОБА_5 і ОСОБА_6 того, що з 1992 року і по 05 серпня 2017 року позивач проживала однією сім`єю з цивільним чоловіком ОСОБА_2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 викликають сумнів про достовірність вказаних обставин, у зв`язку з тим, що в Державному акті на право власності на земельну ділянку ЯЖ №412666 від 23 квітня 2008 року, яка належить спадкодавцю вказано місце проживання інше - в с. Старі Безрадичі і в довідці житлово-експлуатаційної дільниці №203, виданою начальником ОСОБА_3 від 29 липня 2009 року зазначено, що спадкодавець проживав у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації та закреслено надрукований текст про наявність сім`ї, що проживає разом з ним.

Судом першої інстанції також обґрунтовано зазначено та відхилено як докази, що дані заяви не містять даних про спільний побут і взаємні права та обов`язки позивача та померлого ОСОБА_2 , а тому, суд першої інстанції на законних підставах не прийняв їх до уваги, як належні докази у справі, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року (справа №129/2115/15-ц), висловлено позицію про те, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю.

Позивач відповідно до положень ст.80 ч.1 ЦПК України також не довела , що спадкодавець і позивач не перебували у будь - якому іншому шлюбі протягом п`яти років до часу відкриття спадщини, що підлягає доказуванню відповідно до ст.74 СК України, так як не надала доказів на підтвердження цих обставин.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясувавши дійсні обставини справи, зібраним по справі доказам надав належну правову оцінку, прийшов до правильного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із спадкодавцем в період з 1992 року по 05 серпня 2017 року та визнання її спадкоємцем четвертої черги за законом, обґрунтовано відмовивши у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги на те, що Кагарлицький районний суд Київської області дав невірну оцінку доказам позивача, які підтверджують факт спільного проживання із спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції при оцінці доказів, дотримався вимог, передбачених ст. 89 ЦПК України, не допустив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Варто зазначити, що доказами постійного проживання разом із спадкодавцем можуть бути довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним, реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або у будинковій книзі, інші документи, які підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем.

Таких доказів позивачем не надано.

Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності і необґрунтованості судового рішення, неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права висновків суду не спростовують на законність і обґрунтованість судового рішення не впливають.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 квітня 2023 року необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 11 грудня 2023 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба