Постанова

від 11.12.2023 по справі 826/16095/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 826/16095/15

адміністративне провадження № К/9901/32949/18, К/9901/32950/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Бившевої Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ СТАНДАРТ ДІЛОВИХ ПОДОРОЖЕЙ" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційні провадження у якій відкриті за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (процесуальний правонаступник - Головне управління ДПС у м.Києві) та касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ СТАНДАРТ ДІЛОВИХ ПОДОРОЖЕЙ" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2017 (головуючий суддя Костюк Л. О., судді: Кузьмишина О. М., Твердохліб В. А.),

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ СТАНДАРТ ДІЛОВИХ ПОДОРОЖЕЙ" (позивач, ТОВ "НОВИЙ СТАНДАРТ ДІЛОВИХ ПОДОРОЖЕЙ") звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (відповідач, ДПІ) від 27.07.2015 №0005722207, №0005732207 про визначення товариству податкового зобов`язання з податку на прибуток і з податку на додану вартість (ПДВ) із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання на суму 4' 255' 373 грн та на суму 4' 090' 677 грн відповідно.

Зазначені рішення ДПІ прийняла на підставі акта документальної позапланової виїзної перевірки від 09.07.2015 №312/22-07/32553602 із висновком про порушення товариством положень пункту підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу (ПК) України внаслідок формування даних свого податкового обліку за безтоварними операціями із ТОВ``Реалторг-Плюс``, ТОВ``Вінтерсол``, ТОВ``Монрейн``, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на прибуток за 2012-2013 роки на загальну суму 3' 272' 542 грн та з ПДВ за жовтень, грудень 2012 року та за відповідні податкові періоди у 2013 році на загальну суму 3' 404' 298 грн.

Такий висновок контролюючого рану мотивовано тим, що у ході перевірки встановлена відсутність банківських виписок з первинними платіжними документами, що свідчать про оплату послуг наданих ТОВ``Реалторг-Плюс``, ТОВ``Вінтерсол``, ТОВ``Монрейн``, відповідні бухгалтерські регістри, в яких відображається заборгованість, суми, дати виконаних послуг та їх оплати. Крім того, у листах ОУ ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.06.2014 №1409/7/2615071915 та СУФР ГУ ДФС у м. Києві від 16.02.2015 №3577/7/26-15-09-0214 повідомляється, що діяльність названих контрагентів має ознаки фіктивного підприємництва, директора та засновники ТОВ``Реалторг-Плюс``, ТОВ``Вінтерсол`` заперечують свою причетність до створення цих товариств та їх фінансово-господарської діяльності, згідно з висновком актом про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ``Монрейн`` задекларовані цим підприємством податкові зобов`язання та податковий кредит за період з 01.04.2013 по 31.12.2013 не підтверджені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на помилковість висновків контролюючого органу в акті перевірки про безтоварний характер господарських операцій з названими вище контрагентами та порушення товариством норм податкового законодавства внаслідок обліку таких операцій. Позивач доводив, що господарські операції з його контрагентом мали реальний характер, підтверджуються належними первинними та іншими документами бухгалтерського та податкового обліку. Натомість, висновки контролюючого органу про безтоварний характер вказаних операцій ґрунтуються на припущеннях та суб`єктивних судженнях посадових осіб контролюючого органу.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Окружний адміністративний суд міста Києва поставною від 07.09.2015 (суддя Федорчук А. Б.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2015 (головуючий суддя Файдюк В. В., судді: Мєзєнцев Є. І., Чаку Є. В.), позов товариства задовольнив та скасував податкові повідомлення-рішення від 27.07.2015 №0005722207, №0005732207.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що висновки податкового орану щодо безтоварності операцій, викладені в акті перевірки, є безпідставними, оскільки надані позивачем первинні документи повною мірою підтверджують реальність господарських операцій з придбання послуг у ТОВ``Реалторг-Плюс``, ТОВ``Вінтерсол``, ТОВ``Монрейн`` та їх зв`язок з господарською діяльністю ТОВ "НОВИЙ СТАНДАРТ ДІЛОВИХ ПОДОРОЖЕЙ". Також суд висновував, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; факт порушення кримінального провадження стосовно податкової поведінки контрагента (постачальника товарів) платника податків без вироку не є достатньою підставою для визнання господарської операції безтоварною та виключення фінансових показників, які вплинули на визначення сум податкових зобов`язань з податку на прибуток та з ПДВ, з податкового обліку.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06.07.2016 (головуючий суддя Шипуліна Т. М., судді: Бившева Л. І., Лосєв А. М.) скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд дійшов висновку, що долучені позивачем до матеріалів справи документи є обов`язковими, але недостатніми доказами реального характеру розглядуваних господарських операцій, адже предмет доказування становлять обставини, що підтверджують або спростовують визначення податкових зобов`язань, оскільки податковий орган, приймаючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив із того, що ці операції були безтоварними.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, з урахуванням сутності тверджень податкового органу про безтоварність операцій та фіктивність їх контрагентів, суди попередніх інстанцій повинні були дослідити умови відповідних договорів, специфіку кожної господарської операції позивача з контрагентами, умов надання послуг, питання використання придбаних послуг та їх зв`язок з господарською діяльністю позивача, питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, а також перевірити доводи відповідача стосовно заперечень засновника та керівника ТОВ``Реалторг-Плюс`` щодо його причетності до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства.

За наслідками нового розгляду справи Окружний адміністративний суд міста Києва поставною від 18.10.2016 (суддя Шулежко В. П.) позов товариства задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ від 27.07.2015 №0005722207, №0005732207.

Аналізуючи вид діяльності позивача (82.30 - організування, просування і/або проведення різних подій, таких як бізнес-покази, збори, конференції та зустрічі, з організацією та наданням персоналу для роботи в місцях проведення подібних заходів або без надання персоналу), умови договорів із ТОВ``Реалторг-Плюс``, ТОВ``Вінтерсол``, ТОВ``Монрейн`` та надані до суду первинні документи, що були виписані у межах спірних операцій, суд дійшов висновку, що у ході розгляду справи позивач підтвердив правомірність формування своїх даних податкового обліку та мету здійснених операцій. Натомість висновки акта перевірки про порушення товариством податкового законодавства ґрунтуються на висновках акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента та на показах посадових осіб контрагентів, які заперечують свою причетність до створення підприємств та їх діяльності. Проте, оформлення акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента з відображенням в ньому окремих відомостей не відповідає критерію юридичної значимості, оскільки неможливість звірки свідчить про відсутність у податкового органу відомостей. А факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, без вироку беззаперечно не свідчить про відсутність реальних правових наслідків господарських операцій.

Апеляційний суд не погодився з постановою суду першої інстанції та дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду першої інстанції та часткового задоволення позову. За результатами апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції постановою від 20.02.2017 скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ від 27.07.2015 № 0005722207 в частині визначення грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 3' 003' 823,97 грн, з якої, за основним платежем - 2' 403' 058,72 грн, штрафні санкції - 600' 765,25 грн, та №0005732207 - в частині визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 2' 901' 705,45 грн, з якої, за основним платежем - 2' 321' 364,76 грн, штрафні санкції - 580' 340,69 грн. В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Суд апеляційної інстанції погодився з обґрунтуванням та висновком суду першої інстанції стосовно податкових наслідків для позивача за результатами господарських операцій із ТОВ``Вінтерсол``, ТОВ``Монрейн``. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що оцінка судом першої інстанції документів, які позивач надав для підтвердження суми податкового кредиту за наслідками задекларованих операцій із ТОВ``Реалторг-Плюс``, з урахуванням сутності заперечень контролюючого органу стосовно реальності цих операцій, зроблена без з`ясування всіх обставин. Такий висновок суду зроблено з урахуванням встановлених обставин, що на момент розгляду справи ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.02.2016 у справі №761/2955/16-к (провадження №1-кп/761/546/2016) засновника та керівника ТОВ``Реалторг-Плюс`` ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав (за закінченням строків давності). Під час розгляду клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності судом встановлено, що ОСОБА_1 , не маючи наміру здійснювати господарську діяльність, на пропозицію невстановленої слідством особи та за винагороду в розмірі 800 грн зареєстрував ТОВ``Реалторг-Плюс`` з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб. Під час судового засідання ОСОБА_1 підтвердив вказані обставини. Суд першої інстанції ці обставини не врахував і дійшов передчасного висновку про задоволення позову повністю. Стосовно наданих позивачем до суду актів, рахунків-фактури, рахунків вартості послуг, розрахунків вартості послуг, ордерів на замовлення до рахунку на підтвердження реальності спірних операцій із ТОВ``Реалторг-Плюс`` суд апеляційної інстанції висновував, що відсутність цих документів під час проведення перевірки виключає їх доказову силу.

ДПІ подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просила скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2017 в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі, заперечуючи проти висновків суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову, відповідач наполягав, що суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права (за змістом касаційної скарги це стосується норм пунктів 44.6, 44.7 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 198.6 статті 198 ПК України) без врахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 01.09.2009 (справа № 21-1258во09), від 05.03.2012 (справа №21-421а11), від 22.09.2015 (справа №21-887а15), від 01.12.2015 (справа №21-3788а15) про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю; господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку; перевірка обставин підписання первинних документів від імені контрагентів платника невстановленими особами від імені осіб, які заперечували свою причетність до господарської діяльності суб`єктів господарювання, має значення для правильного вирішення спору.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10.04.2017 (суддя Шипуліна Т. М.) відкрив касаційне провадження №К/800/7117/17 у цій справі за касаційною скаргою відповідача.

Позивач (товариство) також подав касаційну скаргу на судове рішення суду апеляційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2017 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2016.

На переконання позивача, він не може нести відповідальність за порушення його контрагентами податкового законодавства та недотримання правил ведення господарської діяльності. Крім того, позивач вважає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 11, 159 КАС України у чинній редакції на час розгляду справи, оскільки не надав оцінки документам, виписаних для оформлення господарських операцій із ТОВ``Реалторг-Плюс``, на предмет їх доказовості у справі.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14.04.2017 (суддя Шипуліна Т. М.) відкрив касаційне провадження №К/800/7383/17 у цій справі за касаційною скаргою ТОВ "НОВИЙ СТАНДАРТ ДІЛОВИХ ПОДОРОЖЕЙ" та ухвалою від 18.04.2017 об`єднав в одне провадження з касаційною скаргою ДПІ (провадження №К/800/7117/17).

Правом на подання заперечень на касаційні скарги сторони не скористалися.

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу VІІ ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України в редакції Закону України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів``, від 03.10.2017 №2147-VIII матеріали касаційної скарги з Вищого адміністративного суду України передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ`` від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України та відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи {частина третя статті 3 КАС України}.

Перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи позивача та відповідача, судові рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Порядок формування платником податків податкового кредиту та вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності у період, охоплений податковою перевіркою, (2012-2013 роки), був врегульований нормами статей 44, 198, 201 ПК України.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума ПДВ для включення до податкового кредиту, крім того, повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' від 16.07.1999 №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Під час апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції з дотриманням норми статті 86 КАС України дослідив умови типових договорів із ТОВ``Вінтерсол``, ТОВ``Монрейн``, які передбачають організацію проведення корпоративних заходів та їх обслуговування на виконання обов`язків позивача перед замовниками таких заходів, усі первинні документи, що були складені у межах цих договірних взаємовідносин та надані позивачем до перевірки та до суду на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних податкового обліку, задекларованих за наслідками господарських операцій із названими контрагентами (акти виконаних робіт (послуг), податкові накладні, розрахункові документи, залученими до матеріалів справи: докази проведення організації заходів (корпоративні зустрічі, тренінги, конференції); докази розміщення осіб в готелях; докази затвердження програм громадських заходів; заявки на розміщення, поселення, оренду конференц-залів готелів, на надання послуг з годування для груп туристів; докази фото-фіксації виконання контрагентами своїх зобов`язань за укладеними договорами інші). Суд встановив, що усі первинні документи відповідають вимогам Закону України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' та підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій. З наданих позивачем документів, копії яких долучено до матеріалів справи, можливо встановити зміст та обсяг господарських операцій, найменування послуг, їх вартість, сторін господарських операцій та осіб відповідальних за здійснення господарських операцій.

З урахуванням сутності зауважень податкового орану стосовно відсутності під час перевірки банківських виписок з первинними платіжними документами, що свідчать про оплату послуг, відповідних бухгалтерських регістрів, в яких відображені заборгованості, суми, дати виконаних послуг та їх оплати, суд витребував у податкового орану докази, що підтверджують його доводи відносно цього. Однак, відповідач в порядку виконання обов`язку, визначеного частиною другою статті 71 КАС України, не надав суду доказів витребування таких документів та відмови платника податків або його законних представників надати копії таких документів (акт відмови, складений згідно з пункту 85.6 цієї статті ПК України). Тому суд визнав такі доводи податкового орану безпідставними.

Також суд слушно зауважив, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання сам по собі жодним чином не може довести наявність або відсутність реального проведення господарських операцій.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання, є відображенням дій працівників податкових органів, повноваження на здійснення яких прямо передбачено законодавством. Дії з проведення зустрічної звірки та зі складання акта за їх результатами не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, оскільки інформація, зазначена у такому акті, використовується податковими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення їхньої діяльності і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов`язань та податкового кредиту (постанова від 25.04.2018 у справі №804/3315/15, від 13.02.2018 у справі № 804/5864/14, але не виключно).

Також Колегія суддів відхиляє посилання ДПІ у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду України від 01.09.2009 (справа №21-1258во09), від 05.03.2012 (справа №21-421а11), від 22.09.2015 (справа №21-887а15), від 01.12.2015 (справа №21-3788а15), оскільки Велика Палата Верховного Суду постановою від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15) про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

З цих же підстав слід відмовити у задоволені заяви відповідача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у випадку, якщо Верховний Суд у цій справі вирішить за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду підтримала правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.11.2018 у справі №822/551/18, про те, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. Частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримані у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

У пункті 103 постанови від 07.07.2022 Велика Палата сформулювала висновок, відповідно до якого платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону №996-XIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.

Отже, підсумовуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції, що господарські операції позивача з ТОВ``Вінтерсол``, ТОВ``Монрейн`` були здійснені з метою провадження господарської діяльності та мали реальний характер, а тому у ДПІ не було законних підстав для нарахування ТОВ "НОВИЙ СТАНДАРТ ДІЛОВИХ ПОДОРОЖЕЙ" грошового зобов`язання з ПДВ за цими операціями, є правильним.

Також суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відмову в частині задоволення позовних вимог стосовно податкових наслідків для позивача за результатами господарських операцій із ТОВ``Реалторг-Плюс``.

Такий висновок суду зроблено відповідно до встановлених обставин щодо наявності на час розгляду справи в суді першої інстанції ухвали суду від 17.02.2016 у справі №761/2955/16-к про звільнення від кримінальної відповідальності особи (засновника та керівника ТОВ``Реалторг-Плюс`` ОСОБА_1 ), яка вчинила злочин, передбачений статтею 205 КК України, з нереабілітуючих підстав, та ненадання платником податків документів, які підтверджують дані податкового обліку стосовно господарських операцій позивача із ТОВ``Реалторг-Плюс``, під час перевірки.

Як встановив суд апеляційної інстанції, відповідно до наданих пояснень позивача та заперечень відповідача під час розгляду справи, що не заперечується сторонами у справі, надані позивачем документи та долучені до матеріалів справи в 4-х томах (а.с. 46-87 т. Х, а.с. 1-248 т. ХІ, а.с.1-248 т. ХІІ, а.с. 1-251 т. ХІІІ, а.с. 1-184 т. ХІУ ) під час проведення перевірки не надавались. У зв`язку з цим суд виснував, що відсутність первинних документів під час проведення перевірки виключає їх доказову силу у разі надання таких документів у судовому процесі.

У постановах від 21.03.2021 (справа №826/373/18) та від 02.02.2021 (справа №826/13307/17), але не виключно, Верховний Суд зробив висновок, що обов`язок платника податків зберігати документи й надати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності.

Позиція Верховного Суду щодо застосування норм пункту 44.6 статті 44 ПК України є усталеною і послідовною.

Ця норма вимагає наявність документів на час складення податкової звітності, встановлює правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а також юридичний наслідок недотримання цього правила як виключення факту документів на час складення податкової звітності. Вона є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлені правила доказування в адміністративному судочинстві.

У постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 Велика Палата висновувала, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Відтак, суд апеляційної інстанції на підставі оцінки обставин у їх сукупності дійшов правильного висновку, що позивач відповідно до вимог частини першої статті 71 КАС України у чинній редакції на час розгляду справи, не підтвердив належними та допустимими доказами свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі статті 11 КАС України доказів, що спростовують достовірність даних податкового кредиту, задекларованих по взаємовідносинах з ТОВ``Реалторг-Плюс``.

Доводи позивача у касаційній скарзі не спростовує цей висновок суду.

Як підсумок, ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС України, оскільки при вирішенні спору апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права щодо встановлених у справі обставин і його висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду щодо вирішення спорів цієї категорії.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (процесуальний правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві) та Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ СТАНДАРТ ДІЛОВИХ ПОДОРОЖЕЙ" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко Л.І. Бившева