Рішення

від 11.12.2023 по справі 345/5716/23

КАЛУСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №345/5716/23

Провадження № 2/345/1397/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.12.2023 р. м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Пилипів Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №6 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про поділ майна подружжя та просила суд провести поділ спільного майна, визнавши за нею право власності на гараж НОМЕР_8, загальною площею 37,4 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки, загальною площею 0,0042 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , гаражний кооператив Масив № НОМЕР_1 , кадастровий номер 2610400000:09:002:0054, а також стягнути з відповідача на її користь понесені нею і документально підтверджені судові витрати: 5000 (п`ять тисяч) витрат на правничу допомогу та 3000 (три тисячі) за сплату послуг оцінки майна.

Позов мотивовано тим, що між нею та відповідачем по справі зареєстровано шлюб 04.06.2014 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Калушу реєстраційної служби Калуського міськрайонного управління юстиції в Івано-Франківській області, про що 04.06.2023 р. складено відповідний актовий запис №177. В період шлюбу під час спільного проживання ними на ім`я чоловіка було придбано:

-гараж НОМЕР_8 загальною площею 37,4 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 08.10.2020 р. посвідченням приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Івано-Франківської області та зареєстрованим в реєстрі за №856;

-земельну ділянку гараж НОМЕР_8 загальною площею 0,0042 га. кадастровий номер 2610400000:09:002:0054, розташовану на АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 08.10.2020 р. посвідченням приватного нотаріуса Калуського міського нотаріального округу Івано-Франківської області та зареєстрованим в реєстрі за №857;

-автомобіль марки КІА 2009 р.в., модель CEED, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , зареєстрований за відповідачем.

Позивач надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримує.

Представник позивача адвокат Вороняк Г.Є. подала суду заяву якою просила долучити до справи фотокопії документів, зокрема фотокопію заяви ОСОБА_2 , згідно якої він не заперечує проти поділу майна, просить задовольнити позов по справі, а саме визнати за ОСОБА_1 гараж НОМЕР_8, загальною площею 37,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , гаражний кооператив Масив № НОМЕР_1 , а також земельної ділянки загальною площею 0,0042 га за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2610400000:09:002:0054. А йому машину КІА Ceed, 2009 р.в., НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , що зареєстрована за ним 21.07.2021 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, виходячи з поданих заяв, судом розглядається справа за наявними доказами у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Судом встановлено, що з 04.06.2014 року сторони перебували у шлюбі.

Заочним рішенням Калуського міськрайоннного суду Івано-Франківської області у справі №345/5329/23 від 15.11.2023 року шлюб між ними розірвано (станом на 11.12.2023 р. заочне рішення суду не набрало законної сили).

До реєстрації шлюбу, під час спільного проживання, в них народився син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про нродження НОМЕР_5 вид. 01.11.2012 р.). Син ОСОБА_4 з 13.05.2015 р. має статус дитини-інваліда, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 від 02.06.2016 р. Окрім того їхній син у зв`язку із рядом тяжких захворювань потребує постійного лікування та догляду матері, що підтверджується випискою з протоколу ЛКК №767 від 30.10.2023 року Калуського некомерційного підприємства КМЦ ПМСК Калуської міської ради. Дитина перебуває на інклюзивному навчанні.

В період шлюбу під час спільного проживання ними на ім`я чоловіка було придбано:

-гараж НОМЕР_8 загальною площею 37,4 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 08.10.2020 р. посвідченням приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Івано-Франківської області та зареєстрованим в реєстрі за №856;

-земельну ділянку гараж НОМЕР_8 загальною площею 0,0042 га. кадастровий номер 2610400000:09:002:0054, розташовану на АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 08.10.2020 р. посвідченням приватного нотаріуса Калуського міського нотаріального округу Івано-Франківської області та зареєстрованим в реєстрі за №857;

-автомобіль марки КІА 2009 р.в., модель CEED, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , зареєстрований за відповідачем.

Відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки - гаражу НОМЕР_8, загальною площею 37,4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , викладеного у звіті про оцінку майна №18В-231012-002 від 12.10.2023 р. ринкова вартість об`єкта оцінки без ПДВ складає 154003 грн. (сто п`ятдесят чотири тисячі три грн. 00 коп.)

Відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки - земельної ділянки, загальною площею 0,0042 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , гаражний кооператив Масив № НОМЕР_1 , кадастровий номер 2610400000:09:002:0054, викладеного у звіті про оцінку майна №18В-231012-005 від 12.10.2023 р. ринкова вартість об`єкта оцінки без ПДВ складає 50122 грн. (п`ятдесят тисяч сто двадцять дві грн. 00 коп.)

Відповідно до висновку об`єкта оцінки - автомобіль марки КІА, модель CEED, реєстраційний номер НОМЕР_2 викладеного у звіті від 12.10.2023 р. - його ринкова вартість становить 207 000 грн. (двісті сім тисяч грн.)

Таким чином судом встановлено, що за час спільного проживання сторони придбали нерухоме майно: гараж НОМЕР_8 загальною площею 37,4 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку гараж НОМЕР_8 загальною площею 0,0042 га. кадастровий номер 2610400000:09:002:0054, розташовану на АДРЕСА_2 ; Автомобіль марки КІА 2009 р.в., модель CEED, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 . Щодо його придбання за час шлюбу відповідач не заперечував.

Між сторонами існує спір щодо поділу спільного майна подружжя.

Автомобіль, який є неподільною річчю, знаходиться у фактичному володінні і користуванні відповідача і сторони не заперечують про залишення його автомобіля відповідачу, ринкова вартість якого становить 207 000 грн.

В свою чергу позивач претендує на виділення і визнання за нею право власності гаража (вартістю 154 003 грн.) та земельної ділянки (вартістю 50 122 грн.) загальною вартістю 204 125 грн., що фактично становить еквівалентну вартість автомобіля, який залишився у відповідача.

Відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 4 ЦПК України та статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно з вимогами ст.ст. 13, 77, 81 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що при вирішенні спору між сторонами з приводу спірних правових відносин слід керуватися нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, оскільки вони стосуються права власності на майно, набуте за час шлюбу.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності на підставах, що не заборонені законом.

Нормами частин першої та третьої статті 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Норми Сімейного кодексу України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна (майно, яке належить подружжю на праві спільної власності та майно, яке є особистою приватною власністю кожного з них).

За правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Звідси, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до зазначеної норми воно вважається таким, що належить подружжю.

Отже, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №274/3158/15-ц та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім`я було зареєстровано право власності на таку річ.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України від 16.12.2015 по справі №6-1109цс15, під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток подружжя, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (ч.2 статті 364 ЦК України). Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, якщо таке майно існує.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.02.2017 у справі №554/1847/14-ц акцентована увага на критеріях віднесення майна до спільної сумісної власності. Зокрема, зауважено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю коштами або працею в набутті. Отже, застосовуючи ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не лише факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. ВСУ визначає критерії, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності. Такими є: час набуття майна; кошти, за які воно було набуте (джерело набуття); мета придбання, яка дозволяє надати майну правовий статус спільної власності подружжя. Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Згідно із ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

В п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 також визначено, що, вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні врахувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Тобто, право на спільне майно, яке виникає у подружжя в період шлюбу, не припиняє своє існування після його розірвання або фактичного припинення шлюбу. Розпорядження, користування та володіння об`єктами права спільної сумісної власності здійснюється подружжям з рівними правами та обов`язками, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Сімейного кодексу України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами 1, 3 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що спірне майно було придбане сторонами за їхні спільні кошти та за рахунок їх спільної праці в період перебування в шлюбі. Право власності на спірне майно зареєстроване у встановленому законом порядку, і, хоч така реєстрація здійснена на одного з подружжя, відповідно до положень вищеописаного законодавства, це не спростовує права обох сторін на володіння, користування та розпорядження цим майном.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що гараж НОМЕР_8 загальною площею 37,4 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку гараж НОМЕР_8 загальною площею 0,0042 га. кадастровий номер 2610400000:09:002:0054, розташовану на АДРЕСА_2 ; Автомобіль марки КІА 2009 р.в., модель CEED, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 є спільною сумісною власністю сторін, оскільки набутий подружжям за час шлюбу за спільні кошти, що не оспорюється відповідачем та іншого суду не доведено.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити.

Розподіл судових витрат:

питання судових витрат суд вирішує за правилами ст. 141 ЦПК України, при цьому враховує, що до судових витрат, які позивачка понесла у зв`язку з розглядом справи, відносяться, витрати з надання професійної правничої допомоги в розмірі 5000 гривень, що підтверджується відповідними квитанціями та угодою про надання правової допомоги від 17.10.2023 з адвокатом Вороняк Г.Є., розрахунком таких витрат, витрати за проведення експертизи в розмірі 3000 гривень.

При цьому суд враховує, що згідно з позицією Європейського Суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обгрунтовним (справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пункт 95). Понесені позивачкою судові витрати відповідають складності справи та були зумовлені необхідністю збирання доказів та надання їх суду для всебічного та повного встановлення всіх обставин справи.

Зважаючи на те, що позивачка звільнена від сплати судового збору за подання даного позову на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2041, 25 грн.

На підставі вище викладеного, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 1 Першого протоколу від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.41, 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 355, 369, 372, ЦК України, ст.ст. 57, 60, 63, 65, 68, 69, 70, 71 СК України, ст. 120 ЗК України, ст.ст. 2, 4, 13, 77, 81, 82, 133, 141 ЦПК України та керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.

Провести поділ спільного майна, визнавши за ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_7 ) право власності на гараж НОМЕР_8 загальною площею 37,4 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки, загальною площею 0,0042 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , гаражний кооператив Масив № НОМЕР_1 , кадастровий номер 2610400000:09:002:0054.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати: 5000 (п`ять тисяч) гривень на правничу допомогу та 3000 (три тисячі) гривен за оплату послуг оцінки майна.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2041, 25 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: