Рішення

від 25.09.2023 по справі 235/6627/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 235/6627/21

Провадження № 2/204/1418/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

25 вересня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

14 вересня 2021 року позивачка звернулася з до суду з даним позовом до відповідачок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із вимогою про визнання права власності на земельну ділянку (а. с. 2-4).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 29 листопада 2003 року вона з відповідачами уклала договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , який останнім належав на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане Другою красноармійською державною нотаріальною конторою Донецької області 22 серпня 2003 року по реєстру № 724, зареєстрованого в БТІ м. Красноармійська 03 вересня 2003 року за № 97. Зазначає, що зі змісту вказаного договору купівлі-продажу житлового будинку вбачається, що він розташований за земельній ділянці продавців ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Разом з цим, зазначає, що зі слів відповідачів, їй стало відомо, що останні свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку не отримували та в подальшому його отримувати не бажають, жодних договорів на її відчуження з позивачкою вчиняти не збираються. Вказує, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ДН № 045027 від 22 листопада 1999 року вбачається, що дана земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,2088 га за адресою: с. Срібне а/р Покровського району була передана у власність ОСОБА_5 . Зазначає, що відповідно до витягу з ДЗК спірна земельна ділянка сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі 12 жовтня 2020 року за кадастровим номером 1422786500:01:000:0153, при цьому, її власником зазначений ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а підставою її реєстрації акт від 22 листопада 1999 року. Більш того, місцем розташування земельної ділянки вказано АДРЕСА_1 . Стверджує, що спадщину після ОСОБА_5 прийняла його дружина ОСОБА_6 шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном, але свідоцтво про право спадщини вона не отримала, бо ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, натомість після її смерті відповідачі прийняли у спадок лише житловий будинок, а власником земельної ділянки лишився їх батько. Тому вважає, що оскільки при укладенні договору купівлі-продажу житлового будинку, договір купівлі-продажу земельної ділянки не був укладений, то зобов`язати відповідачів отримати свідоцтво про право на спадщину та укласти договір її відчуження, не вбачається можливим, а відтак вона змушена звернутися з вказаним позовом до суду для визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку.

Ухвалою суду від 04 листопада 2021 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 10 годину 00 хвилин 21 грудня 2021 року (а. с. 26 та на звороті), копія якої надіслана учасникам справи 04 листопада 2021 року за вихідним № 235/6627/21/22936/2021/2/235/2088/21 (а. с. 27).

Ухвалою суду від 11 лютого 2022 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті на 11 годину 22 березня 2022 року (а. с. 41).

У зв`язку зі зміною розпорядженням Верховного Суду від 08квітня 2022року №17/0/9-22 територіальної підсудності Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, вказана справа надійшла на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, за підсудністю.

Ухвалою суду від 20 лютого 2023 року справу прийнято до свого провадження та призначено підготовче судове засідання на 11 годину 30 хвилин 15 березня 2023 року (а. с. 45), яка надіслана учасникам справи 20 лютого 2023 року за вихідним № 5251/23-вих/2/204/1418/23 (а. с. 46).

Ухвалою суду від 14 червня 2023 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті на 13 годину 30 хвилин 08 серпня 2022 року (а. с. 65).

Позивачка та її представниці адвокатка Малькевич С.М. в судове засідання не з`явилися, остання надала заяву про розгляд справи за їх відсутності, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі, прохала суд їх задовольнити (а. с. 72 та на звороті, 76).

Відповідачки у судове засідання не з`явилися, про дату, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі (а. с. 74-75).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено, що 29 листопад 2003 року між ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , що посвідчений державним нотаріусом Другої красноармійської державної нотаріальної контори Донецької області Радочиною О.І. за реєстровим № 1067 (а. с. 9 та на звороті) та, право власності на який зареєстровано ОСОБА_1 в Красноармійському БТІ 29 грудня 2003 року, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2464626 (а. с. 10).

Відповідно до акту про право власності на землю серії ІІ-ДН № 045027 (11 та на звороті) вбачається, що на підставі рішення Срібненської сільської ради народних депутатів від 07 вересня 1999 року ОСОБА_5 , на території с. Срібне, Срібненької сільської ради Красноармійського району передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2088 га в межах згідно плану, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1408143672020 від 12 жовтня 2020 року (а. с. 12) вбачається, що 12 жовтня 2020 року вищевказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номером 1422786500:01:000:0153, при цьому, її власником зазначений ОСОБА_5 , а документом, що посвідчує право власності рішення органу місцевого самоврядування Срібненської сільської ради від 07 вересня 199 року та державний акт від 22 листопада 199 року серії ІІ-ДН 045027.

Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки (а. с. 16) вбачається, що її вартість становить 118642 гривні 92 копійки.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 20ЦК України встановлює, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до вимог ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з вимогами ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приписами ст.321ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про права людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі «Маркс проти Бельгії», в рішенні якого суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності».

Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

При цьому, нормами ч. 2 ст. 328 ЦК України визначено, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Так, приписами ст. 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 377 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Приписами ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до п. «е» ст.141 Земельного кодексу України підставами для припинення права користування земельної ділянки є набуття іншою особою права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

При цьому, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Вказане узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеної у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 та у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15. Придбавши нерухоме майно - будинок, будівлю або споруду - новий власник отримує й певні права та обов`язки на земельну ділянку, на якій розташоване таке майно.

Зокрема, відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-2цс15, яка містить аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Зацими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності».

Тобто у випадку переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об`єкти.

Така позиція Верховного Суду України дає підстави стверджувати, що: право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає з моменту державної реєстрації його права власності на будинок (будівлю, споруду) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки саме з цього моменту в силу ч. 2 ст. 331 ЦКУ та ч. 3 ст. 3 Закону про державну реєстрацію особа стає власником такої нерухомості; в разі застосування статті 120 ЗК України відсутність державної реєстрації права власності на земельну ділянку не впливає на виникнення у набувача нерухомості права власності на таку земельну ділянку.

Суд перевірив наявність обов`язкової умови набуття новим власником нерухомості права власності на земельну ділянку - факт наявності такого права на землю у попереднього власника нерухомості.

Так,судом встановленота підтвердженоматеріалами справи,що житловийбудинок АДРЕСА_1 позивачкою придбано у власність у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, який в свою чергу належав останнім на підставі свідоцтва про спадщину за законом, натомість позов позивачкою пред`явлено до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка, як вбачається з наданих позивачкою доказів по справі, жодного відношення не має до вказаного домоволодіння.

Крім того, позивачка в позові зазначає про те, що раніше придбане нею домоволодіння разом із земельною ділянкою для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель належала ОСОБА_5 , однак жодних належних, достатніх та допустимих доказів вказано суду не надає, так само, як і того, що спадщину після його смерті прийняла ОСОБА_6 шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном.

Також, позивачкою не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів того, що ОСОБА_6 померла, а спадщину після її смерті прийняли відповідачки, в тому числі спадщину щодо спірної земельної ділянки.

Таким чином, позивачкою не підтверджено належними, достатніми та допустимими доказами обов`язкової умови набуття нею, як новим власником нерухомості права власності на земельну ділянку - факту наявності такого права на землю у попереднього власника нерухомості, якими, як вбачається з договору купівлі-продажу домоволодіння є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а не ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до яких останньою заявлено позовні вимоги.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказано, що щоб визнати відповідача неналежним, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Також ВП ВС у вказаній постанові зазначила про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 вказано, що суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 707/2-1006/2011 вказано про те, що суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутності визначеної процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів, зокрема до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , при цьому з останньою у неї не було жодних правовідносин, а відтак остання є неналежними відповідачам у справі. Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивачка клопотань про заміну первісних відповідачів належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляла.

З оглядуна викладене,з урахуваннямтого,що позивачемпред`явлено позов,зокрема довідповідачки ОСОБА_3 ,яка єненалежним відповідачему справі,клопотання прозаміну первіснихвідповідачів належнимвідповідачем чипро залученнядо участіу справііншої особияк співвідповідачане заявляла,суд доходитьвисновку,що узадоволенні позовнихвимог ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку з пред`явленням позову до неналежних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд визнає, що позовні вимоги не доведені належними, допустимими та достатніми доказами, через що підстави для задоволення позову відсутні, через що суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ;РНОКПП НОМЕР_1 )до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ;РНОКПП НОМЕР_2 )та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 )про визнанняправа власностіна земельнуділянку залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна