Рішення

від 05.10.2023 по справі 761/14002/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/14002/22

Провадження № 2/761/4617/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Дем`янчук С.Р.,

представника позивача Махмудової О.С.,

представника 3-ї особи Клечановської Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК» до ОСОБА_1 , 3-і особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯР», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лахно Юлія Вікторівна про витребування майна із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯР», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лахно Юлія Вікторівна, про витребування майна із чужого незаконного володіння, в якому просить витребувати нерухоме майно із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК", а саме: квартиру №220, загальною площею 105,9 кв.м., житловою площею 49,3 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2034586380000) та стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати.

У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 02 вересня 2010 року між ТОВ «ЯР» (СТОРОНА 1) та ТОВ«ДБК» СТОРОНА 2) було укладено Договір №3 на будівництво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_2 . Згідно положень п. 1.1 вказаного Договору, з метою своєчасного спорудження Об`єкта будівництва СТОРОНА 1 передає частину права і повноважень Замовника будівництва Об`єкта, а СТОРОНА 2 приймає на себе частину прав і повноважень Замовника, які передаються за цим Договором. Під Об`єктом будівництва СТОРОНИ розуміють житлово-офісний комплекс підземним паркінгом і нежилими та творчими майстернями за адресою: АДРЕСА_2 . Під Об`єктом інвестування СТОРОНИ розуміють окреме приміщення в Об?єкті будівництва, яке після закінчення будівництва може бути виділене і зареєстроване як окремий об`єкт нерухомості. Об?єктом інвестування може бути квартира; нежиле приміщення (вбудоване або прибудоване); машиномісце паркінгу.

Відповідно до п. 3.1.1 вказаного Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 26.12.2014 до Договору № 3 від 02.09.2010р. визначено вичерпний перелік житлових приміщень, зокрема, номери квартир, що передаються СТОРОНІ 1 - ТОВАРИСТВУ ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЯР» на виконання вказаного Договору.

Положеннями п.п. 2.5. та 2.7. цього Договору передбачено, що з метою виконання зобов`язань СТОРОНИ-2 (ТОВ «ДБК») за Договором, СТОРОНА-1 (ТОВ «ЯР») при укладанні цього Договору передає СТОРОНІ-2 (ТОВ «ДБК» майнові права на всі об`єкти інвестування в Об`єкті будівництва (п. 2.5.). СТОРОНА-1 (ТОВ «ЯР») не має права відчужувати та обтяжувати будь-яким способом - майнові права, передані СТОРОНІ-2 (ТОВ «ДБК») за цим Договором, а також об`єкт інвестування, зазначені у переліку об`єктів інвестування (п. 2.7.).

Відповідно до п. 2.9. Договору № 3 на будівництво житлово-офісного комплексу підземним паркінгом по АДРЕСА_2 від 01 вересня 2010 року, СТОРОНА-1 (ТОВ «ЯР») без письмового погодження зі СТОРОНОЮ (ТОВ «ДБК») не має права підписувати чи виступати як СТОРОНА за будь-яким договорами, укладеними на виконання цього Договору.

Позивач зазначає, що вказаний Об?єкт будівництва, а саме: житлово-офісний комплекс з підземним паркінгом по АДРЕСА_2 був введений експлуатацію 15 грудня 2014 року, що підтверджується актом готовності об`єкта д експлуатації від 15.12.2014 та сертифікатом серії ІУ № 165143580820.

Після введення в експлуатацію вказаного житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_2 , згідно Розпорядження Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації № 411 від 27.07.2015р., йому було присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_1.

Наголошує, що згідно Переліку інвесторів, затвердженого Директором ТОВ «ДБК» від 19 січня 2016 року, ТОВ «ДБК» у вказаному житлово-офісному комплексі з підземним паркінгом належить наступне нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, зокрема, квартира № 220 , загальною площею 211,4 кв.м. Крім того, зазначає, що підтвердженням факту належності вказаної квартири до ТОВ «ДБК» є Перелік об?єктів інвестування, що передаються ТОВ «ДБК» на об?єкті будівництва житловий комплекс з підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2, в Шевченківському районі м. Києва, який з додатком до Договору № 3 від 02 вересня 2010 року, що підписаний сторонами.

Також, 02 вересня 2010 року між ТОВ «ДБК» та ТОВ «БМК Тріада» було укладено Договір №4 на будівництво жилово-офісного комплексу з підземним паркінгом по вулиці Ризькій,73-А в Шевченківському районі м. Києва. Відповідно до п. 1.1. вказаного Договору, Замовник-Інвестор (ТОВ «ДБК») доручає, а генпідрядник (ТОВ «БМК Тріада») зобов`язується здійснити будівництво Об?єкта: житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_2 , загальною площею квартир 31 937 кв.м. з вбудовано-прибудованими офісними приміщеннями загальною площею 3 465 кв.м., творчими майстернями загальною площею 2 731 кв.м., підземними паркінгами загальною площею 14 303 кв.м. Генпідрядник виконує роботи по будівництву Об?єкта з інженерним забезпеченням у відповідності з затвердженою проектно-кошторисною документацією і технічною характеристикою Об?єкта, із прокладанням зовнішніх інженерних мереж та споруд (ТП; РП; ІТП; Насосні), зовнішнього освітлення, благоустрою та озеленення території.

Окрім того, 02 квітня 2015 року за вих. № 050/18-2437 Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) видана довідка про сплату пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва. Згідно вказаної довідки, Інвестор ТОВ «ДБК» відповідно до договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 23.03.2015 № 37, укладеного з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у зв`язку з будівництвом житлово-офісного комплексу (загальна площа квартир - 33611,60 кв.м) з вбудованими нежитловими приміщення загальною площею 4274,90 кв.м (в т.ч. офіси - 2664,80 кв.м, творчі майстерні 1610,10 кв.м), підземним паркінгом загальною площею 13526,40 кв.м. автомийкою площею забудови 192,00 кв.м, трансформаторною підстанцією площею забудови 72,40 кв.м (за даними ТОВ «СпецКомТранс») та відкритими автостоянками на 58 м/місць на АДРЕСА_2 , перерахував пайові кошти у сумі 11 243,53 тис. грн. на бюджетний рахунок розвитку спеціального фонду міського бюджету в Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві р/р No31517921700001, код банку 82000, код ЄДРПОУ 37993783, код доходів 24170000.

Таким чином, позивач вважає, що саме ТОВ «ДБК» здійснювало будівництво та всі витрати, пов`язані з ним щодо житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_1 .

Поряд з цим, вказує, що ТОВ «ДБК» стало відомо з отриманої інформації з Державного реєстру речових прав, що право власності на вказану квартиру № 220 , що належить ТОВ «ДБК» в порушення вимог Договору № 3 на будівництво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_2 в Шевченківському районі м. Киева від 02 вересня 2010 року без отримання згоди та вчинення дій на відчуження було відчужено ТОВ «ЯР» та перереєстровано державним реєстратором Мельником Дмитром Сергійовичем, Комунальне підприємство «Центр правової допомоги та реєстрації», м. Київ.

Зазначає, що згідно Інформаційної довідки №175021393 від 24.07.2019р., 24 червня 2019 року державним реєстратором Мельником Дмитром Сергійовичем (Комунальне підприємство «Центр правової допомоги та реєстрації», м. Київ) здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру, загальною площею 211,4 кв.м., житловою площею 112,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 32154509. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47521391 від 26.06.2019 14:42:46, прийняте державним реєстратором Мельником Дмитром Сергійовичем, Комунальне підприємство «Центр правової допомоги та реєстрації», м. Київ. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 04/04/2016-220, виданий 04.04.2016. В подальшому, відносно квартири № 220, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 був здійснений поділ, внаслідок чого виникло дві квартири за № 220 та № 220-A .

Так, 13 лютого 2020 року державним реєстратором: приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забавською Наталією Володимирівною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на квартиру № 220, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: висновок про можливість поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: б/н виданий 30.10.2019, видавник: ФОП ОСОБА_3 . Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділ індексний номер: 51207084 від 19.02.2020 10:34:01, приватний нотаріус Забавська Натал Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, власник - ОСОБА_2 .

Також 13 лютого 2020 року державним реєстратором: приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забавською Наталією Володимирівною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на квартиру № 220-A, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: висновок про можливість поділу об`єкта нерухомого майн серія та номер: б/н, виданий 30.10.2019, видавник: ФОП ОСОБА_3 . Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 51206445 від 19.02.2020 10:18:54, приватний нотаріус Забавська Наталія Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, власник ОСОБА_2 .

Крім того, 28 лютого 2020 року відбувся наступний продаж квартири № 220, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Так, згідно укладеного 28 лютого 2020 року договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 28.02.2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лахно Ю.В., зареєстрованого в реєстрі за №655, власником вказаної квартири №220 є ОСОБА_1 . Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер: 51395700 від 28.02.2020 18:20:08, приватний нотаріус Лахно Юлія Вікторівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

Стверджує, що таким чином відбувся поділ квартири № 220 , внаслідок чого виникло дві квартири за № 220 та №220-А . Після чого, здійснена наступна реалізація квартири №220, як розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність іншої особи - ОСОБА_1 .

На думку позивача, має місце безпідставна перереєстрація права власності та поділ належної ТОВ «ДБК» квартири № 220, за адресою: АДРЕСА_1 , що порушує право власності ТОВ «ДБК».

Зазначає, що наразі, володільцем квартири № 220, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .

Позивач переконаний, що 02 вересня 2010 року ТОВ «ЯР» та ТОВ «ДБК» Договором № 3 на будівнитво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_2 та додатками до нього, чітко передбачили розподіл об?єктів нерухомого майна, де останньому (ТОВ «ДБК») належить квартира 220 . Тобто, згідно умов укладеного Договору №3 від 02 вересня 2010 року, саме ТОВ "ДБК" належить спірна квартира.

На підставі наведеного та зважаючи на ту обставину, що спірна квартира № 220 була відчужена особою, яка не мала права на її відчуження, без відома та згоди дійсного власника майна, тобто за відсутністю волевиявлення законного власника на відчуження вказаного майна, ТОВ «ДБК» вважає, що спірна квартира підлягає витребуванню від ОСОБА_1 .

Наголошує, що між позивачем та відповідачем не було укладено будь-яких правочинів відносно квартири спірної № 220 , та відсутні будь-які судові рішення, якими було визнано право власності відповідача на вказаний об`єкт нерухомості або якими б позивача було зобов`язано на платній чи безоплатній основі передати об?єкт нерухомості відповідачу, ухвалено не було.

Відтак вважає, що і правових підстав для вибуття спірного майна з володіння позивача - ТОВ «ДБК» не було, оскільки, як вже зазначалось вище, позивач набув право власності на майно на законних підставах.

Також позивач вказував, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, складає 37 837,50 грн.

До позовної заяви позивачем додано копії:

- інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна;

- Договору від 02.09.2010 року №3 на будівництво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_2 ;

- Додаткової угоди від 12.11.2014 року №1 до Договору №3 від 02.09.2010 року на будівництво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_2 ;

- Додаткової угоди від 26.12.2014 року №2 до Договору №3 від 02.09.2010 року; Акту готовності об`єкта до експлуатації від 15.12.2014 року №б/н;

- сертифікату серії ІУ №165143580820, яким засвідчено відповідність закінченого будівництва об`єкта «Будівництво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_2 »;

- розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.07.2015 року №411 «Про присвоєння поштової адреси новозбудованому житлово-офісному комплексу з підземним паркінгом на АДРЕСА_1 »;

-переліку інвесторів, за кошти яких ОВ «ДБК» збудувало будинок у АДРЕСА_1 ;

- витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «ДБК».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2022 вищевказана справа надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.08.2022 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін .

23.02.2023 до канцелярії суду надійшов відзив відповідачки на позовну заяву. У вказаному відзиві відповідачка просила відмовити позивачу у задоволенні позову. Мотивує відзив тим, що укладеним Договором, про який вказує позивач, не передбачалось індивідуальне визначення об`єктів інвестування, а визначено, що невід`ємною частиною Договору є виключно перелік об`єктів інвестування, передбачений Додатком № 1 (п. 7.5 Договору). Вважає, що позивачем в якості доказів долучено документи та додаткові угоди, які Договором не передбачені, які містять суперечливі відомості та не доводять самого факту наявності права власності ТОВ «ДБК» на оспорювані приміщення.

Наголошує, що позивачем не надано жодного доказу, що новостворене майно, в т.ч. квартира № 220 по АДРЕСА_1 , була передана йому згідно акта приймання-передачі та відповідно останнім набуто обмежене право на неї з метою подальшої державної реєстрації.

Також відповідачка звертала увагу суду на те, що постановою Київського апеляційного суду від 14.06.2022 у справі №761/22446/20, яка набрала законної сили, відмовлено у задоволенні позову ТОВ «ДБК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Комунального підприємства «Центр правової Допомоги та реєстрації, ТОВ «ЯР» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав № 04/04/2016-220 від 04.04.2016 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ТзОВ «ЯР» та ОСОБА_5 , №04/04/2016-16 від 04.04.2016, № 04/04/2016-26 від 04.04.2016; скасування відповідних записів про проведену державну реєстрацію від 24.06.2019. При цьому вказує, що встановлено та не підлягає доказуванню, що такий доказ як перелік інвесторів від 19.01.2016 року (складений та підписаний самим позивачем, у якому зазначено, що належна відповідачу квартира проінвестовані ТОВ ДБК) є неналежним з огляду, на те, що він не містить підпису представника забудовника - ТОВ «ЯР», який лише частково передав свої права позивачу. Вважає, що судом підтверджено той факт, що окрім переліку інвесторів, який сам же і склав, не надав жодного доказу на підтвердження фінансування спірних об`єктів нерухомості. Суд вірно встановив, що ні майнові права, ні право на новостворене майно з грудня 2014 року ТОВ «ДБК» в установленому законом порядку не зареєструвало, незважаючи на те, що будинок був прийнятий в експлуатацію в грудні 2014 року.

Окрім того, відповідачка зазначала, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2020, у задоволенні адміністративного позову ТОВ «ДБК» до Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України з скаргами від 25.07.2019 за №147/1, №147/2 та №147/3 про проведення перевірки правомірності прийнятих державним реєстратором Мельником Д.С. КП «Центр правової допомоги та реєстрації» рішень щодо державної реєстрації права власності на відповідні об`єкти нерухомого майна (за адресою: АДРЕСА_1, офісне приміщення № 26 , квартира № 220 , офісне приміщення №16 ), які, як вважає позивач, належать ТОВ «ДБК» на праві власності, за іншою фізичною особою, та про їх скасування відмовлено.

Наголошує, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що єдиним офіційним та належним способом підтвердження права власності на нерухоме майно є реєстрація такого права в порядку, встановленому Законом України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Водночас, як установлено судами, що знайшло відображення у рішеннях, в документах, поданих позивачем відсутні відомості щодо реєстрації ТОВ «ДБК» майнових прав на об`єкти нерухомості (об`єкти інвестування) на підставі Договору від 02.09.2010 №3. Також у переліку інвесторів, затвердженому директором ТОВ «ДБК» від 19.01.2016, на який посилається позивач, не міститься відомостей про право власності, зокрема ТОВ «ДБК» як одного з інвесторів, на спірні приміщення.

На думку відповідача, безпідставними є посилання позивача на положення ст. 876 Цивільного кодексу України у частині, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором. Зазначає, що згідно з положеннями п. 1.1 Договору №3 від 02.09.2010, укладеного між ТОВ «ЯР» та ТОВ «ДБК», з метою своєчасного спорудження Об`єкта будівництва ТОВ ЯР» передає частину права і повноважень Замовника будівництва об?єкта, а ТОВ «ДБК» приймає на себе частину прав і повноважень Замовника, які йому передаються за цим Договором. Таким чином, вважає, що положення законодавства, на які посилається позивач, мають безпосереднє відношення й до ТОВ «ЯР». Поряд з цим наголошує, що ТОВ «ЯР» належала на праві оренди передана в якості інвестиції земельна ділянка, на якій здійснювалося будівництво, за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідачка переконана, що ТОВ «ЯР» та ОСОБА_2 , як сторони правочину, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а укладений договір від 04.04.2016 №04/04/2016-220 був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Звертає увагу суду на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №761/17142/15-ц у частині захисту прав добросовісного набувача. Вказує, що постановою Київського апеляційного суду від 14.06.2022 у справі №761/22446/20 встановлено та не підлягає доказуванню, що відповідачка є власником спірної квартири та добросовісним набувачем цього майна, адже суду не було надано доказів, що відповідачка знала чи могла знати, що на відчуження приміщення була необхідна згода позивача за договором про будівництво 02,09. 2010, стороною якого вона не була. Наголошує, що будинок зданий в експлуатацію в кінці 2014 року, позивач не вчиняв жодних дій для оформлення своїх прав на новостворене майно. Вважає, що оскільки позивачем заходи щодо «відновлення свого порушеного права» не вживались, а на даний час вони спрямовані на заволодіння належним відповідачці майном у протиправний спосіб, такі намагання носять системний та довготривалий характер, з якого вбачається намагання позивача зловживати своїм правом на звернення до суду.

27.03.2023 на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив. Позивач зазначав, що підтвердженням факту належності вказаної квартири № 220 до ТОВ «ДБК» є Перелік об`єктів інвестування, що передаються ТОВ «ДБК» на об?єкті будівництва житловий комплекс з підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 , який є додатком до Договору № 3 від 02 вересня 2010 року, що підписаний обома Сторонами. На думку позивача, саме ТОВ «ДБК» здійснювало будівництво та всі витрати, пов`язані з ним щодо житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_1 . Посилаючись на постанову Верховного Суду від 27 червня 2018 року по справі № 921/403/17, позивач звертав увагу суду на те, що державна реєстрація не способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів.

Переконаний, що саме позивач, як замовник будівництва об`єкту є власником спірної квартири на підставі укладеного між ТОВ "ДБК" та ТОВ "ЯР" Договору №3 від 02.09.2010. Наголошує, що зазначений договір не визнаний недійсним, відповідно вважає, що правова підстава набуття права на квартиру у позивача не відпала.

Окрім того, зауважував, що при розгляді справи №761/22446/20 не вирішувалися та не досліджувалися обставини щодо витребування майна. За таких обставин, на думку позивача, посилання ОСОБА_1 постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року по справі№ 761/22446/20, для розгляду вказаної справи не відповідають дійсності.

Щодо посилання відповідачки на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року по справі № 640/22125/19 позивач вказував про те, що суд, розглядаючи справу в порядку адміністративного судочинства, не може надавати оцінку господарським правовідносинам позивача та його контрагентів, перевіряючи правомірність рішень відповідача як суб`єкта владних повноважень під час виконання ним владних управлінських функцій. Наголошує, що при розгляді вказаної справи досліджувалися лише процедурні порушення при розгляді скарги позивача. Натомість судом не досліджувалися питання наявності чи відсутності факту порушеного права позивача, як підстави для відмови у задоволенні скарги, оскільки це питання стосується виключно приватного права та не може бути предметом розгляду в адміністративному провадженні. Отже, питання визнання права власності та/або витребування квартири №220 , що є предметом спору у вказаній справі не розглядалися.

Окрім того позивач вважає, що оскільки ТОВ "ДБК" довідалося про порушення свого права 24 липня 2019 року, а звернення до суду з позовом по справі №761/14002/22 відбулося 22 липня 2022 року, то відповідно позивач звернувся до суду в межах трирічного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, позивач наголошував на тому, що відповідачка у відзиві на позов не спростувала наведені позивачем обґрунтування та підстави позову, а тому позивач просить задовольнити вимоги позовної заяви в повному обсязі.

06.04.2023 на адресу суду надійшли письмові заперечення відповідачки. У вказаних запереченнях відповідачка просила у задоволенні позову відмовити повністю та, підтримуючи доводи, викладені у відзиві на позов, зазначала про таке. Відповідач вважає безпідставними посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 як доказ того, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, адже саме з підстав необхідності встановлення належності спірної квартири одному з учасників спірних правовідносин, Верховним Судом було скасовано попередні рішення судів та справу направлено на новий судовий розгляд. Наголошує, що для встановлення правомочності власника нерухомого майна необхідно встановити як підстави, так і момент набуття права власності на майно, що відповідає ст. 334 ЦКУ та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Вважає, що це узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суд, викладеною в постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18. Наполягає на тому, що саме інвестор, яким є ТОВ "ЯР" згідно положень договору, як особа (єдиний орендар земельної ділянки), за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Відповідачка переконана, що аргументи позивача в частині неврахування висновків судів, які мають преюдиційне значення для цієї справи, є безпідставними.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позову заперечував.

Представник 3-ї особи - ОСОБА_2 - заперечувала проти позову.

Інші учасники розгляду справи до судового засідання не з`явилися, сповіщалися належним чином про місце та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомляли.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та представника 3-ї особи, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Судом встановлено, що 02.09.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Яр» укладено Договір № 3 на будівництво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 1.1. Договору № 3 від 02.09.2010, з метою своєчасного спорудження Об`єкта будівництва Сторона 1 (ТОВ «Яр») передає Стороні 2 (ТОВ «ДБК») частину прав і повноважень Замовника будівництва Об`єкта, а Сторона 2 приймає на себе частину прав і повноважень Замовника, які їй передаються за цим Договором.

Під Об`єктом будівництва сторони розуміють житлово-офісний комплекс з підземним паркінгом і нежилими та творчими майстернями за адресою: АДРЕСА_2 .

Під Об`єктом інвестування сторони розуміють окреме приміщення в Об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва може бути виділене і зареєстроване як окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до п. 2.5. Договору, з метою виконання зобов`язань Сторони 2 за Договором, Сторона 1 при укладанні цього Договору передає стороні 2 майнові права на всі об`єкти інвестування і Об`єкти будівництва.

Сторона 1 несе повну відповідальність за дійсність майнових прав, які передані нею за цим Договором Стороні 2 (п. 2.6. Договору).

Сторона 1 не має права відчужувати та обтяжувати будь-яким способом майнові права, передані Стороні 2 за цим Договором, а також об`єкти інвестування, зазначені у Переліку об`єктів інвестування (п. 2.7. Договору).

Згідно п. 2.9. Договору, Сторона 1 без письмового погодження зі Стороною 2 не має права підписувати чи виступати як сторона за будь-якими договорами, укладеними на виконання цього Договору.

Так, пп. 3.1.2. п. 3.1. Договору передбачено, що Сторона 2 отримує: 26 731 кв.м загальної площі квартир, 3 119 кв.м нежилих приміщень, 2458, 88 кв.м творчих майстерень, 355 машиномісць паркінгу.

Визначений Договором Об`єкт будівництва було введено в експлуатацію 15.12.2014 та присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 , що вбачається з акту готовності об`єкта до експлуатації від 15.12.2014).

Сертифікатом Серія ІУ № 165143580820 від 23.12.2014 Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта «Будівництво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_2 »

Як вбачається з матеріалів справи, квартира № 220, загальна площа 211,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відчужена Товариством з обмеженою відповідальністю «Яр» на користь ОСОБА_2 на підставі Договору № 04/04/2016-220 купівлі-продажу майнових прав від 04.04.2016.

Запис про проведену державну реєстрацію прав на вказане нерухоме майно було здійснено 24.06.2019 (номер запису про право власності 32154509), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47521391 від 26.06.2019 14:42:46, прийняте державним реєстратором Мельником Дмитром Сергійовичем, КП «Центр правової допомоги та реєстрації» м. Київ.

У подальшому квартиру № 220 було поділено, внаслідок чого виникло дві квартири № 220 та № 220А . 28.02.2020 здійснено наступний продаж квартири № 220 , новим власником якої стала відповідачка - ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вважав, що згідно умов укладеного Договору №3 від 02.09.2010 саме ТОВ "ДБК" належить спірна квартира № 220 , відтак дана квартира була відчужена особою, яка не мала права на її відчуження без згоди дійсного власника майна, тобто за відсутністю волевиявлення законного власника на відчуження такого майна, а тому, на думку позивача, спірна квартира підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь позивача.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановивши дійсні обставини справи, дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Так, згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Натомість, суд бере до уваги обставини, встановлені постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у справі №761/22446/20 (апеляційне провадження № 22-ц/824/492/2022) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації», ТОВ «ЯР» про визнання договорів купівлі-продажу майнових прав недійсними та скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень

Так, указаним судовим рішенням встановлено, що на підтвердження порушення свого права позивач послався на договір № 3 від 02.09.2010 року та додаток до нього , який називається перелік об`єктів , що передаються позивачу на об`єкті будівництва за адресою АДРЕСА_2 .

Дослідивши вказаний перелік, апеляційний суд встановив, що в ньому зазначені всі приміщення, які знаходяться в будинку АДРЕСА_2 .

Разом з тим в п.1.1 вказаного переліку зазначено, що остаточний розподіл об`єктів інвестування сторони домовились здійснити після обмірів БТІ, згідно п. 3.1. Договору № 3 від 02.09.2010 року.

На підтвердження обставини, що спірні приміщені були проінвестовані за кошти позивача, без згоди якого відбулось відчуження, а тому договори купівлі-продажу є недійсними, позивач надав перелік інвесторів від 19 січня 2016 року, який складений та підписаний самим позивачем, в якому зазначено, що кв. 220 , офісне приміщення 26 та творча майстерня 16 за поштовою адресою : АДРЕСА_1 проінвестовані ТОВ ДБК.

Київський апеляційний суд вважав вказаний доказ неналежним з огляду на те, що він не містить підпису представника забудовника - ТОВ "ЯР", який лише частково передав свої права позивачу.

Колегія суддів дійшла висновку, що позивач, окрім переліку інвесторів, який сам же і склав, не надав жодного доказу на підтвердження фінансування спірних об`об`єктів нерухомості. Разом з тим, суду були надані докази, відповідно до яких саме ОСОБА_7 сплатив 1 158 583, 64 грн. за нежитлове офісне приміщення № 26, довідка а.с. 184 т.2, та 2 111 418, 81 за квартиру № 220 , (а.с. 162 т.2).

Ні майнові права ні право на новостворене майно з грудня 2014 року позивач в установленому законом порядку не зареєстрував, незважаючи на те, що будинок був прийнятий в експлуатацію в грудні 2014 року, а договори, які позивач просить визнати недійсними укладені в 2016 році.

Окрім того, суд враховує обставини, встановлені рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2020 у справі № 640/22125/19, яким у задоволенні адміністративного позову ТОВ «ДБК» до Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України з скаргами від 25.07.2019 за №147/1, №147/2 та №147/3 про проведення перевірки правомірності прийнятих державним реєстратором Мельником Д.С. КП «Центр правової допомоги та реєстрації» рішень щодо державної реєстрації права власності на відповідні об`єкти нерухомого майна (за адресою: АДРЕСА_1, офісне приміщення № 26 , квартира № 220 , офісне приміщення №16 ), які, як вважає позивач, належать ТОВ «ДБК» на праві власності, за іншою фізичною особою, та про їх скасування відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що єдиним офіційним та належним способом підтвердження права власності на нерухоме майно є реєстрація такого права в порядку, встановленому Законом України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Водночас, як установлено судами, в документах, поданих позивачем, відсутні відомості щодо реєстрації ТОВ «ДБК» майнових прав на об`єкти нерухомості (об`єкти інвестування) на підставі Договору від 02.09.2010 №3. Також у переліку інвесторів, затвердженому директором ТОВ «ДБК» від 19.01.2016, на який посилається позивач, не міститься відомостей про право власності, зокрема ТОВ «ДБК» як одного з інвесторів, на спірні приміщення.

За правилами частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З огляду на викладене, суд вважає, що вказані обставини, встановлені рішеннями судів у цивільній та адміністративній справі, що набрали законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

При цьому суд критично оцінює заперечення позивача щодо можливості урахування судом даних обставин, мотивовані позивачем тим, що судами у справі №761/22446/20 та № 640/22125/19 не досліджувалися обставини щодо витребування майна, оскільки такі заперечення є необгрунтованими, адже ці обставини встановлені рішеннями суду стосовно осіб, які беруть участь у даній справі.

Таким чином, постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у справі 761/22446/20 (апеляційне провадження № 22-ц/824/492/2022), та рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2020, які набрали законної сили, встановлено, що перелік інвесторів від 19 січня 2016 року, є неналежним доказом з огляду на те, що він не містить підпису представника забудовника - ТОВ "ЯР", який лише частково передав свої права позивачу, а з відомостей державного реєстру прав та доданих позивачем до скарги документів неможливо встановити належність права ТОВ «ДБК на приміщення щодо яких державним реєстратором проведено реєстрацію права власності на підставі оскаржуваного позивачем рішення.

Звертаючись до суду з даним позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, позивачем до позовної заяви додано досліджені у вищевказаних судових рішеннях докази, зокрема, перелік інвесторів від 19 січня 2016 року.

Інших доказів, які б належним чином підтверджували правовий зв`язок між позивачем та спірною квартирою матеріали даної справи не містять та позивачем надані не були.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Наведене узгоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у його постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у її постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19).

Особа, яка ставить питання про витребування майна на свою користь на цій правовій підставі, повинна в першу чергу довести наявність у неї права власності на спірне майно.

Суд повинен установити: чи є особа, яка звернулась до суду із позовом про витребування майна, власником цього майна, чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/972/18 (провадження № 61-10653св19).

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які беззаперечно б підтверджували належність позивачеві на праві власності спірного майна - квартири № 220, за адресою: АДРЕСА_1 . Відтак, оскільки позивачем не доведено належними доказами факт виникнення у нього права власності на спірне майно, відсутні підстави вважати порушеним право позивача, як власника спірного майна, за захистом якого він звернувся до суду, а тому суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 77-81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК» до ОСОБА_1 , 3-і особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯР», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лахно Юлія Вікторівна про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.В. Сіромашенко