Постанова

від 12.12.2023 по справі 479/660/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

12.12.23

22-ц/812/1309/23

Провадження №22-ц/812/1309/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 грудня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Андрієнко Л.Д.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 479/660/23 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Архипової Катерини Гаврилівни на рішення, яке ухвалив Кривоозерський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Репушевської Олени Віталіївни у приміщенні цього суду 03 жовтня 2023 року, повний текст якого складений 12 жовтня 2023 року, за позовом ОСОБА_1 до Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, Фермерського господарства «Злагода» про визнання права на земельну частку(пай) в порядку спадкування,

у с т а н о в и в :

У травні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Архипову К.Г. звернулася до суду з позовом до Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, Фермерського господарства «Злагода» (далі - ФГ «Злагода») про визнання права на земельну частку(пай) в порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивачки ОСОБА_2 , яка була колгоспною пенсіонеркою і працювала в колгоспі «КОЛОС» з 1944 року по 1966 рік, про що СФГ «Злагода», яке є правонаступником КСП «КОЛОС», видало довідку. У зв`язку з такими обставинами у ОСОБА_2 виникло право на земельну частку(пай) із земель колишнього КСП «КОЛОС», яка становить 3,63 умовних кадастрових гектари. Так, 20 квітня 1993 року був виданий та зареєстрований державний акт на право колективної власності на землю КСП «КОЛОС» та визначено розмір часток його членів. ОСОБА_2 була включена до списку осіб, які мають право на частку (пай), який був додатком до цього акту. Проте згідно рішення зборів уповноважених членів КСП «КОЛОС» від 20 грудня 1996 року, яким затверджено список членів колгоспу, які мають право на земельну частку (пай), ОСОБА_2 вже не було включено до списку. Відповідно до даних відділу у Кривоозерському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 2020 року у 1996 року КСП «КОЛОС» було розпайовано, після чого було створено СФГ «Злагода». ОСОБА_2 на момент паювання КСП «КОЛОС» не була включена до списків членів КСП, у зв`язку з чим сертифікат на земельну частку (пай) не отримала. При цьому, відповідно до архівного витягу з Додатку №1 до рішення сесії Кривоозерської селищної ради Миколаївської області від 27 листопада 2001 року ОСОБА_2 була внесена до списку громадян, які мають право на земельну частку (пай) у колишньому СГВК «КОЛОС», але помилково пропущена в списках громадян, що мають таке право. Спадкоємцем за законом на спадщину після смерті останньої є позивачка ОСОБА_1 як онука спадкодавиці, яка на момент смерті постійно проживала з нею.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати за нею у порядку спадкування від ОСОБА_2 право на земельну частку/пай із земель колишнього КСП «КОЛОС», яка становить 3,63 га.

Відповідач Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні, оскільки 20 грудня 1996 року зборами уповноважених членів КСП «КОЛОС» при розпаюванні КСП затверджено список його членів, які мають право на земельну частку(пай), але ОСОБА_2 до цього списку не включена.

Відповідач ФГ «Злагода» у своєму відзиві вказував, що у володінні ФГ «Злагода» відсутні будь-які невитребувані паї, нерозподілені земельні ділянки або інші категорії земель, за рахунок яких можливо було б сформувати земельну частку(пай) для її подальшого виділу у земельну ділянку.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2023 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 як спадкодавець за життя не набула у встановленому законом порядку права на земельну частку (пай), внаслідок чого відповідне право не є об`єктом спадкування та не входить до складу спадщини, що відкрилась внаслідок її смерті, тому відсутні передбачені законом підстави для визнання за позивачем ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі представник позивачки - адвокат Архипова К.Г. вказує, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи й просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до пунктів 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. Тобто, із викладеного слідує, що право на земельну частку (пай) виникає в осіб, у тому числі й пенсіонерів, які на час видачі колективному сільськогосподарському підприємству державного акта на право колективної власності на землю були чи залишалися членами цього підприємства. Крім того Архипова К.Г. зазначає, що при неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995р. N720/95 (720/95) «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Також представник позивачки звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові № 181/257/19 від 29 вересня 2021 року право на земельну частку/пай зі складу земель колишнього колгоспу виникає у особи з моменту видачі акту про колективну власність в якому ця особа вказана є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Відповідачі правом на відзив на апеляційну скаргу не скористалися.

У судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися, через технічні проблеми представник позивачки також не змогла забезпечити приєднання до відеоконференції із судом, повідомила секретаря судового засідання про можливість розгляду справи за її відсутності.

Зважаючи на вимоги статей 128, 130, частини 5 статті 212, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, враховуючи також, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає не в повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Кривоозерським районним відділом ЗАГСу Миколаївської області 24 жовтня 1995 року (а.с.18).

ОСОБА_2 працювала у КСП «КОЛОС» з 1944 року по 1966 рік та була колгоспною пенсіонеркою відповідно до довідки, виданої СФГ «Злагода» (а.с.21).

Згідно архівної копії з рішення сесії Кривоозерської селищної ради Миколаївської області від 27 листопада 2001 року та Додатку №1 до нього ОСОБА_2 була помилково пропущена в списках громадян, що мають право на земельну частку (пай) із земель колективної власності колишнього КСП «КОЛОС» (а.с.24-26).

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 вважала, що її бабуся ОСОБА_2 неправомірно не була включена до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) із земель колективної власності колишнього КСП «КОЛОС», через що за життя не отримана відповідного сертифікату, а тому позивачка як спадкоємиця ОСОБА_2 за законом має право на цю частку.

Суд, вирішуючи спір, визнав, що позивачка як онука померлої ОСОБА_2 є її спадкоємицею, а тому є належним позивачем у справі, що розглядається.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає вимогам процесуального закону та положенням матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Зокрема, в порушення приписів статті 264 ЦПК України суд першої інстанції не визначився із законом, на підставі якого дійшов висновку про те, що позивачка є спадкоємицєю за законом ОСОБА_2 .

Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Правила Книги Шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом (абзац 1 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Тлумачення статті 5, пункту 4 та абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України дає підстави для висновку, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до спадкових відносин, що виникають з моменту відкриття спадщини, абзацом першим пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання ним чинності.

Такий висновок відповідає й роз`ясненням, наданим судам у пунктах 1, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», згідно з якими відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).

Онуки відповідно до статті 1265 ЦК України мають право на спадкування за законом у п`яту чергу.

При цьому, відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс набув чинності з 01 січня 2004 року, тоді як ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 18).

Оскільки ОСОБА_2 померла до набрання чинності ЦК України, його норми не застосовні у спорі, який розглядається. Законом, який регулював спадкові правовідносини до 01 січня 2004 року, був ЦК УРСР 1963 року.

Згідно із статтею 524 цього Кодексу спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

ЦК УРСР 1963 року визначав дві черги спадкоємців за законом: перша - діти (у тому числі усиновлені, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина 1 статті 529); друга черга - брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (статті 530 ЦК УРСР 1963 року).

Крім того відповідно до частини 2 статті 529 ЦК УРСР 1963 року онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Тобто за правилами спадкування, які передбачалися ЦК УРСР 1963 року, онуки є спадкоємцями за законом лише за правом представлення, у разі якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем.

Згідно викладених у позовній заяві фактичних обставин та наданих позивачкою доказів вбачається, що її мати ОСОБА_4 , яка є дочкою ОСОБА_2 померла після останньої - ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17).

За такого ОСОБА_1 не є спадкоємцем ОСОБА_2 за законом. Про наявність заповіту ОСОБА_2 на свою користь ОСОБА_1 не зазначає.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

25 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/14378/21, провадження № 61-5246св22 (ЄДРСРУ № 106940414) досліджував питання щодо визначення належного позивача.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача.

Не підлягає судовому захисту також і похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого, у цьому разі, боржника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 зі справи № 1-23-32/135-08-4825.

Водночас Верховний Суд зазначає, що встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17).

Тому якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9).

Оскільки ОСОБА_1 не довела, що є спадкоємцем щодо майна ОСОБА_2 , а тому до неї не перейшли права та обов`язки останньої, вона не набула, зокрема, право вимоги у спорі щодо захисту майнових прав спадкодавця, тобто вона є неналежним позивачем, що є підставою для відмови у позові. У такому разі суд не мав вдаватися до оцінки по суті спору.

За такого суд першої інстанції зробивши правильний висновок про відмову у позові, виходив при цьому із помилкових міркувань внаслідок неправильного застосування норм права, що регулюють спадкові правовідносини, тому в силу положень пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

При цьому апеляційний суд вважає за необхідне на підставі частини 4 статті 367 ЦПК України не обмежуватись доводами та вимогами апеляційної скарги, тому що під час розгляду справи встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду по суті спору щодо права спадкодавця ОСОБА_2 на земельну частку (пай) не приймаються, оскільки з огляду на висновок колегії суддів про те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у спорі, вони не мають правового значення.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України).

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції по суті спору не змінено, відсутні підстави для перерозподілу судових витрат, які у цій справі покладаються на позивачку.

Керуючись статтями 367-369, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Архипової Катерини Гаврилівни задовольнити частково.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2023 року змінити, виклавши його резолютивну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 12 грудня 2023 року