Рішення

від 24.11.2023 по справі 904/4790/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2023м. ДніпроСправа № 904/4790/21 (904/6975/21) За позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)

до відповідача-1: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (49100, місто Дніпро, узвіз Кодацький, 2, код ЄДРПОУ 33248430)

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (49044, місто Дніпро, узвіз Крутогірний, будинок 14, код ЄДРПОУ 33546549)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора №1862 від 05.02.2018 року)

про визнання недійсним договору позички №18/01/21 від 18.01.2021

в межах справи №904/4790/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імме" (49041, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т, ідентифікаційний код 33808671)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, узвіз Крутогірний, будинок 14, ідентифікаційний код 33546549)

про визнання банкрутом

Суддя Суховаров А.В.

за участю секретаря судового засідання Рудь В. Г.

Представники:

від позивача:

- Солодовник С.О. посв. адв. №21/2007 від 26.03.2019

- Тихоша Д.С. свід. ХС №000173 від 10.09.2018

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: Прохода Р.С. посв. адв. №1774 від 21.03.2011

від третьої особи не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

03.08.2021 Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (далі відповідач-2), за змістом якої просить суд:

- визнати недійсним договір позички №18/01/21 від 18.01.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (код ЄДРПОУ 33546549) та Приватним акціонерним товариством "Стракхова компанія "Інгосстрах" (код ЄДРПОУ 33248430).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 25.08.2021.

11.08.2021 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" подано до канцелярії суду зустрічну позовну заяву до відповідача-1: Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", відповдача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" про визнання дійсним договору позички №18/01/21 від 18.01.2021.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2021 зустрічну позовну заяву повернуто Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Інгосстрах".

19.08.2021 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" подано через канцелярію суду апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2021 у справі №904/4790/21 (904/6975/21).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2021 зупинено провадження у справі №904/4790/21 (904/6975/21) до перегляду ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2021 в порядку апеляційного провадження.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2021 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2021 справі №904/4790/21(904/6975/20) залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.01.2022 по справі №904/4790/21(904/6975/21) касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність "Страхова компанія "Інгосстрах" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2021 у справі №904/4790/21(904/6975/20) залишено без задоволення.

18.02.2022 на адресу Господарського суду Дніпропетровської області повернуто справу №904/4790/21(904/6975/21).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2022 провадження у справі №904/4790/21(904/6975/21) поновлено, призначено підготовче засідання на 21.06.2022.

10.06.2022 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" про визнання дійсними договорів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ТОВ "Тайлон" повернуто заявнику.

16.06.2022 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла апеляційна скарга ТОВ "Тайлон" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 у справі №904/4790/21 (904/6975/21).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 зупинено провадження у справі №904/4790/21 (904/6975/21) до перегляду ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 в порядку апеляційного провадження.

23.09.2022 на адресу Господарського суду Дніпропетровської області повернуто справу №904/4790/21(904/6975/21).

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2022 по справі №904/4790/21 (904/6975/21) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 у справі №904/4790/21(904/6975/20) залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 по справі №904/4790/21(904/6975/21) залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2022 поновлено провадження у справі №904/4790/21(904/6975/21), призначено підготовче засідання на 01.11.2022.

Ухвалою суду від 01.11.2022 відкладено підготовче судове засідання на 22.11.2022.

22.11.2022 від ліквідатора ТОВ "Монтана-Естейт" надійшли письмові пояснення, за змістом яких останній заперечує проти позову, вказує що за змістом оспорюваного правочину сторонами погоджено істотні умови договору. В обґрунтування наданих заперечень відповідач-2 зазначає, що договір позички №18/01/21 від 18.01.2021 має економічну мету, оскільки його укладення зумовлено необхідністю поповнення обігових коштів ТОВ "Монтана-Естейт" для виконання зобов`язань зі спати податків та забезпечення комерційного утримання та функціонування належного підприємству майна в придатному господарському стані. Відповідач-2 зазначає, що грошові кошти, отримані за результатом укладення оскаржуваного правочину, скеровано на погашення податку на нерухоме майно та сплату послуг з утримання об`єктів нерухомості ТОВ "Монтана-Естейт". Разом з тим, відповідач-2 зазначає про відсутність доказів на підтвердження факту спрямованості оспорюваного правочину на ухилення від виконання кредитних зобов`язань ТОВ "Монтана-Естейт" перед АТ КБ "Приватбанк".

22.11.2022 від ПрАТ «Страхова компанія «Інгострах» надійшли письмові пояснення, за змістом яких відповідач-1 заперечує проти позову, з огляду на безпідставність заявлених позивачем вимог. Разом з тим, відповідач-2 зазначає, що здійснення додаткових нарахувань за оскаржуваним правочином не проводилось.

За результатами підготовчого засідання 22.11.2022 оголошено перерву до 12.12.2022.

12.12.2022 від АТ КБ "ПриватБанк" надійшли письмові пояснення, за змістом яких позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись на факт укладення оспорюваного правочину з пов`язаною особою, в той час як отримання за оскаржуваним правочином грошових коштів у розмірі 2 450 000, 00 грн., які не повернуто боржником, спричинило виникнення у ТОВ "Монтана-Естейт" заборгованості перед ПрАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» за наявності невиконаних кредитних зобов`язань перед АТ КБ "Приватбанк".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2022 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 16.01.2023.

05.01.2023 від АТ КБ "ПриватБанк" надійшли додаткові письмові пояснення.

В судовому засіданні 16.01.2023 оголошено перерву до 21.02.2023.

Ухвалою суду від 21.02.2023 відкладено судове засідання на 04.04.2023.

Ухвалою від 10.04.2023 (суддя Суховаров А.В.) справу №904/4790/21(904/6975/21) прийнято до розгляду в межах справи №904/4790/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імме" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" про визнання банкрутом; вирішено розпочати слухання справи №904/4790/21(904/6975/21) спочатку за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 10.05.2023.

Ухвалою суду від 10.05.2023 відкладено підготовче засідання на 07.06.2023.

07.06.2023 від ТОВ "Монтана-Естейт" нададійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач-1 заперечує проти позову, вказує про відсутність ознак фраудаторності оскаржуваного правочину, оскільки кошти, отримані ТОВ "Монтана-Естейт" за оскаржуваним договором, спрямовано на погашення податків та сплати послуг, замовлених останнім для вчинення заходів по забезпеченню комерційного утримання та функціонування належного підприємству майна в придатному господарському стані, що свідчить про наявність економічної мети оскаржуваного правочину та відсутність підстав для визнання його недійсним з підстав, визначених позивачем.

07.06.2023 від ПрАТ «Страхова компанія «Інгострах» надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач-2 заперечує проти позову, з огляду на безпідставність вимог позивача. Разом з тим, відповідач-2 зазначає, що додаткові нарахування за оскаржуваними правочином не проводились, грошові вимоги до боржника в цій частині визнані лише за тілом кредиту, застосування наслідків недійсності оскаржуваного провочину в даному випадку не вбачається можливим.

Ухвалою суду від 07.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження; відкладено підготовче засідання на 03.07.2023.

03.07.2023 від розпорядника майна ТОВ "Монтана-Естейт" надійшла заява про вступ розпорядника майна ТОВ "Монтана-Естейт" у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимоги на предмет спору.

Ухвалою суду від 03.07.2023 розгляд справи відкладено на 01.08.2023.

01.08.2023 від АТ КБ "ПриватБанк" надійшло клопотання про витребування оригіналів письмових доказів.

Ухвалою суду від 01.08.2023 залучено розпорядника майна ТОВ "Монтана-Естейт" арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1; відкладено підготовче засідання на 15.08.2023.

08.08.2023 від АТ КБ "ПриватБанк" надійшла відповідь на відзив ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах", за змістом якої позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, вказує, що відповідачами на надано доказів направлення отриманих за договором позички №18/01/21 від 18.01.2021 коштів на обслуговування наявного у ТОВ "Монтана-Естейт" нерухомого майна та сплату податків. Також, АТ КБ "ПриватБанк" зазначає про відсутність виписки з рахунків ТОВ "Монтана-Естейт", на підтвердження обсягу доступних ТОВ "Монтана-Естейт" грошових коштів. До того ж, АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що відповідачем-1 надано докази витрат грошових коштів з двох рахунків ТОВ "Монтана-Естейт", за наявності іншого рахунку ТОВ "Монтана-Естейт". Крім того, позивач вказує, що в рахунок погашення витрат ТОВ "Монтана-Естейт" згідно платіжних доручень №6547, №6545 перераховано грошові кошти у загальному розмірі 550 062,56 грн. на рахунок ТОВ «ДП-Строй», керівником якого є ОСОБА_1 , яка в минулому перебувала на посаді директора ТОВ «Агро Комплект», що входить до складу кредиторів ТОВ "Монтана-Естейт". Також, позивач стверджує про відсутність доказів на підтвердження вказаних витрат ТОВ "Монтана-Естейт". Крім того, АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що показники фінансової звітності ТОВ "Монтана-Естейт", станом на 31.12.2020, свідчать про відсутність у ТОВ "Монтана-Естейт" змоги здійснити повернення грошових коштів у розмірі 2 450 000, 00 грн. до 31.01.2021 року, що передбачено п.1 договору позички №18/01/21 від 18.01.2021, тому, згідно тверджень позивача, умова щодо повернення грошових коштів у визначені договором позички №18/01/21 від 18.01.2021 строки не відповідала реальному фінансовому стану боржника, натомість була направлена на формування підконтрольної кредиторської заборгованості пов`язаного кредитора.

14.08.2023 від ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" надійшли письмові заперечення на клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про витребування оригіналів письмових доказів.

14.08.2023 від АТ КБ "ПриватБанк" надійшли доповнення до клопотання про витребування оригіналів письмових доказів.

14.08.2023 від ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" надійшли письмові заперечення на клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про витребування доказів.

15.08.2023 від арбітражного керуючого Савченка В.А. надійшли письмові пояснення, за змістом яких останній заперечує проти позову, посилаючись на дані фінансової звітності та коефіцієнт абсолютної ліквідності зазначає, що отримання фінансової позики ТОВ "Монтана-Естейт" направлено на поповнення обігових коштів недостатніх для забезпечення стабільної господарської діяльності на початку 2021 року. Щодо дійсності (реальності) правочину, розпорядник майна вказує, що за результатом проведення аналізу фінансово-господарського стану на предмет наявності (відсутності) неплатоспроможності та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства ТОВ "Монтана-Естейт" встановлено недостатність надходжень грошових коштів на рахунок боржника на початок кварталу, в якому укладено договір позики та в кварталі, в якому позику отримано, тому позичальник мав потребу в ліквідних грошових коштах для здійснення першочергових платежів, пов`язаних з утриманням об`єктів нерухомого майна, яке є джерелом доходу підприємства, що мало наслідком укладення договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової позики, який мав статус реальної господарської операції, направленої на понесення витрат з утримання майна, що обліковується на балансі підприємства. Щодо тверджень позивача про фраудаторність оскаржуваного правочину, розпорядник майна зазначає, що під час аналізу Договору про надання фінансової допомоги не встановлено дій ТОВ "Монтана-Естейт", направлених на виведення майна з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у судовій процедурі, в той час як сума отриманої позики не обтяжила підприємство значними додатковими боргами, а недостатність грошових коштів на рахунку підприємства свідчить про дефіцит ліквідних коштів на рахунку підприємства тільки на конкретний момент.

Ухвалою суду від 15.08.2023 за клопотанням Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" витребувано у ТОВ Монтана-Естейт та ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" оригінал Договору позички від 18.01.2021 року №18/01/21 та платіжного доручення до нього, оригінал Договору безповоротної фінансової допомоги під 18.01.2021 року №18/01/21 та платіжного доручення до нього; встановлено строк для надання витребуваних документів до суду - до 29.08.2023; відкладено підготовче засідання на 29.08.2023.

29.08.2023 від АТ КБ "Приватбанк" надійшли письмові пояснення, згідно яких позивач наполягає на задоволенні позовних вимог. За змістом наданих пояснень позивач вказує, що арбітражний керуючий наводить коефіцієнт абсолютної ліквідності, який на момент укладення правочину складав 0,01 (або 1%) при нормі не менше 0,20- 0,35 (або 20% - 35%), що свідчить про недостатність у підприємства грошових коштів для здійснення першочергових платежів в повному обсязі на момент укладення Договору про надання фінансової позики, що, згідно тверджень позивача, вказує на визнання арбітражним керуючим факту недобросовісності прийняття неплатоспроможним боржником додаткових боргових зобов`язань за умови неспроможності виконання існуючих обов`язкових платежів. Крім того, АТ КБ "ПриватБанк" вказує, що саме лише посилання на здійснення робіт з поліпшення об`єктів нерухомого майна не є належним та допустимим доказом добросовісності поведінки боржника, натомість, згідно тверджень позивача, така поведінка останнього, свідчить про зловживання правом, та спрямована на збільшення підконтрольної кредиторської заборгованості пов`язаного кредитора, шляхом виконання ремонтних робіт, доцільність яких відсутня. Також, на підтвердження обґрунтованості пов`язаності контрагентів за договором, АТ КБ "Приватбанк" зазначає, що згідно даних ЄДРПОУ керівником ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" станом на дату укладання оскаржуваного договору є ОСОБА_2 , який є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ Монтана-Естейт та ТОВ «Приватофис», що свідчить про пов`язаність ТОВ «Приватофис» (боржника) та ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" (кредитора) внаслідок відносин корпоративного управління, які, в розумінні пп..14.1.159 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, мають (можуть мати) вплив на результати їх господарської діяльності.

Ухвалою від 29.08.2023 господарським судом повторно витребувано у ТОВ Монтана-Естейт та ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" наступні документи: оригінал Договору позички від 18.01.2021 року №18/01/21 та платіжного доручення до нього; оригінал Договору безповоротної фінансової допомоги під 18.01.2021 року №18/01/21 та платіжного доручення до нього; відкладено підготовче засідання на 20.09.2023.

В підготовчому засіданні 20.09.2023 ТОВ Монтана-Естейт долучено до матеріалів справи витребувані документи згідно ухвали суду від 29.08.2023.

Ухвалою суду від 20.09.2023 відкладено підготовче засідання на 04.10.2023.

04.10.2023 від АТ КБ "ПриватБанк" надійшли додаткові письмові заперечення, згідно яких позивач стверджує про відсутність реальної економічної мети оскаржуваного правочину та пов`язаність контрагентів за договором з підстав, наведених позивачем у поясненнях 08.08.2023, 29.08.2023. Разом з тим, АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що за умовами ст. 5 оскаржуваного правочину сторонами погоджено сплату 400 процентів річних за прострочення виконання боржником зобов`язань з повернення отриманих грошових коштів від позичальника, що є економічно необґрунтованим для договору позички, який, за своїм змістом, є безоплатним.

Ухвалою суду від 04.10.2023 закрито підготовче провадження; справу призначено до розгляду в засіданні на 18.10.2023.

18.10.2023 судом винесено ухвалу, якою призначено розгляд справи по суті на 01.11.2023.

Судове засідання, призначене на 01.11.2023, не відбулось, у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у м.Дніпро.

Ухвалою суду від 01.11.2023 судове засідання по справі призначено на 17.11.2023.

В судовому засіданні 24.11.2023 позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24.11.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх учасників справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.01.2021 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" (відповідач-2/позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (в подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «монтана-Естейт») (відповідачем-1/отримувач) укладено договір про надання позички (далі - Договір).

За цим Договором позичкодавець передає у тимчасове користування (без набуття права власності) отримувачу грошові кошти в сумі 2 450 000, 00грн. (два мільйони чотириста п`ятдесят тисяч гривень, 00 копійок), а отримувач зобов`язується повернути позичкодавцеві таку ж суму грошових коштів в строк до 31.01.2021 року. Передача коштів у позичку не є фінансовою послугою. (п.1 Договору).

Передача коштів здійснюється шляхом їх перерахування на поточний рахунок отримувача (п.2 Договору).

Отримувач вправі повернути суму позички достроково, а також здійснювати повернення грошових коштів частинами у межах строку, зазначеного у пункті 1 цього Договору . (п.3 Договору).

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором Отримувач несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

У разі порушення строків повернення грошових коштів, передбачених пунктом 1 цього Договору, отримувач сплачує позичкодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від неповерненої суми грошей за кожен день прострочення.

При простроченні отримувачем виконання грошового зобов`язання перед позикодавцем на строк більше 10 (десяти) календарних днів, розмір процентів, встановлений ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України застосовується в розмірі 400 (чотириста) процентів річних (п.5 Договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту одержання отримувачем предмета позички і діє до повного та належного виконання отримувачем своїх зобов`язань за цим Договором (п.6 Договору).

На виконання умов вищевказаного Договору 21.01.2021 року Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" здійснено переказ коштів на суму 2 450 000, 00 грн. згідно платіжного доручення №633.

Позивач вказує, що станом на дату взяття на себе зобов`язань за договором позички №18/01/21 від 18.01.2021 року ТОВ «Приватофис» мало непогашену кредиторську заборгованість перед АТ КБ «Приватбанк» за виданими кредитами, на підтвердження чого вказує наступне.

В 2008-2009 роках між АТ КБ «Приватбанк» та позичальниками ТОВ «Спектрум-Енерго» (код ЄДРПОУ 33563983), ТОВ «Істейт Сервіс» (код ЄДРПОУ 35807397), ТОВ «Істейтальянс» (код ЄДРПОУ 35863818) укладено кредитні договори №08/104/К від 17.12.2008, 08/107/К від 17.12.2008, № 08/108/К від 17.12.2008, № 08/109/К від 17.12.2008, № 08/110/К від 17.12.2008, № 08/111/К від 17.12.2008, № 09/01/К від 10.02.2009.

Зазначені позичальники були припинені шляхом приєднання до ТОВ «Приватофис» з одночасним переходом до ТОВ «Приватофис» як правонаступника всіх прав та обов`язків за Кредитними договорами. За умовами Договорів про внесення змін від 28.03.2016 року до вищевказаних Кредитних договорів внесено зміни наступного змісту:

- щодо набуття ТОВ «Приватофис» як правонаступником боржників всіх прав та обов`язків за кредитами;

- щодо фіксації сторонами розміру заборгованості за тілом кредиту та процентами станом на 28.03.2016.

Позивач вказує, що за кредитними договорами сторонами визнано та підтверджено наявність заборгованості станом на 18.01.2021, яка що не погашена станом на час розгляду справи, у наступних розмірах:

- за Кредитним договором № 08/104/К від 17.12.2008 сторонами підтверджено та визнано наявність у ТОВ «Приватофис» станом на 28.03.2016 поточної непогашеної заборгованості перед Банком у розмірі 121 433 924 грн. 75 коп. - тіло кредиту; 21 876 976 грн. 38 коп. - проценти за кредитом;

- за Кредитним договором № 08/107/К від 17.12.2008 сторонами підтверджено та визнано наявність у ТОВ «Приватофис» станом на 28.03.2016 поточної непогашеної заборгованості перед Банком у розмірі 69 245 226 грн. 40 коп. - тіло кредиту; 16 007 719 грн. 55 коп. - проценти за кредитом;

- за Кредитним договором № 08/108/К від 17.12.2008 сторонами підтверджено та визнано наявність у ТОВ «Приватофис» станом на 28.03.2016 поточної непогашеної заборгованості перед Банком у розмірі 68 468 075 грн. 80 коп. - тіло кредиту, 13 834 423 грн. 68 коп. - проценти за кредитом;

- за Кредитним договором № 08/109/К від 17.12.2008 сторонами підтверджено та визнано наявність у ТОВ «Приватофис» станом на 28.03.2016 поточної непогашеної заборгованості перед Банком у розмірі 12 585 693 грн. 69 коп. - тіло кредиту; 991 842 грн. 95 коп. - проценти за кредитом;

- за Кредитним договором №08/110/К від 17.12.2008 сторонами підтверджено та визнано наявність у ТОВ «Приватофис» станом на 28.03.2016 р. поточної непогашеної заборгованості перед Банком у розмірі 15 507 262 грн. 80 коп. - тіло кредиту; 1 188 503 грн. 31 коп. - проценти за кредитом;

- за Кредитним договором №08/111/К від 17.12.2008 сторонами підтверджено та визнано наявність у ТОВ «Приватофис» станом на 28.03.2016 р. поточної непогашеної заборгованості перед Банком у розмірі 77 724 385 грн. 00 коп. - тіло кредиту; 15 669 269 грн. 20 коп. - проценти за кредитом;

- за Кредитним договором № 09/01/К від 10.02.2009 сторонами підтверджено та визнано наявність у ТОВ «Приватофис» станом на 28.03.2016 поточної непогашеної заборгованості перед Банком у розмірі 6 814 748 грн. 10 коп. - тіло кредиту; 1 371 657 грн. 36 коп. - проценти за кредитом.

Також, позивач вказує про наявність заборгованості ТОВ «Приватофис» перед АТ КБ «Приватбанк» у наступних розмірах:

- за Кредитним договором № КП-457Г від 11.01.2011, укладеним з АТ КБ «Приватбанк» за ТОВ «Приватофис», обліковувалась поточна кредиторська заборгованість за тілом кредиту у розмірі 146 972 485,79 грн.;

- За Кредитним договором № 07/30/К від 17.04.2007, укладеним з АТ КБ «Приватбанк» за ТОВ «Приватофис», станом на 01.02.2017 обліковувалась поточна кредиторська заборгованість за тілом кредиту у розмірі 607 189 487,23 грн.;

- За Кредитним договором № 08/105/К від 17.12.2008, укладеним з АТ КБ «Приватбанк» за ТОВ «Приватофис» станом на 01.02.2017, обліковувалась поточна кредиторська заборгованість за тілом кредиту у розмірі 144 000 000 грн.;

- За Кредитним договором № 08/106/К від 17.12.2008, укладеним з АТ КБ «Приватбанк» за ТОВ «Приватофис», обліковувалась поточна кредиторська заборгованість за тілом кредиту у розмірі 72 725 800 грн.

За викладених обставин, позивач стверджує про те, що станом на дату взяття на себе зобов`язань за договором позички №18/01/21 від 18.01.2021 року ТОВ «Приватофис» мало кредитні зобов`язання з повернення тіла кредиту та визнані зобов`язання з повернення тіла кредиту та процентів на загальну суму 1 406 607 481,99 грн., в той час як строк виконання зобов`язань з повернення коштів за відповідними кредитними договорами станом на дату укладення договору позички №18/01/21 від 18.01.2021 року є таким, що настав.

Згідно тверджень позивача, оспорюваний правочин, укладений між ТОВ Приватофис та ПрАТ «Інгосстрах» за наявності у ТОВ Приватофис значної заборгованості та після настання строку виконання ТОВ Приватофис власних зобов`язань, в той час як боржник, маючи невиконані зобов`язання перед кредиторами, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки та, зокрема, позбавлений можливості укладати договори, які не мають економічної доцільності та мети, так як укладення відповідних правочинів має своїм наслідком виникнення у боржника додаткових зобов`язань, які зашкодять можливості боржника виконати зобов`язання, які виникли раніше, що порушує майнові інтереси вже існуючих кредиторів.

Крім того, позивач вказує, що оспорюваний правочин, за своїм змістом, не мав економічної мети у вигляді отримання прибутку, що вказує на укладення оспорюваного правочину із допущенням порушень принципів розумності та добросовісності щодо економічної мети правочинів та сторін правочину, які є пов`язаними особами, що має наслідком наявність підстав визнання відповідного правочину недійсним як фраудаторного.

Разом з тим, позивач вказує, що відповідно до фінансової звітності ТОВ Приватофис, станом на 30.09.2021 року його загальний обсяг активів становив 1 360 611 000, 40 грн., в той час як загальний розмір довгострокових зобов`язань ТОВ Приватофис, станом на 30.09.2020 року, відповідно до його фінансової звітності становив 1 283 778 400,00 грн.

З урахуванням викладеного, позивач вказує, що, укладаючи договір позички №18/01/21 від 18.01.2021, ТОВ Приватофис усвідомлювало, що вчинення дій, направлених на збільшення власної заборгованості перед іншими кредиторами, за наявності зобов`язань перед існуючими кредиторами, які перевищують сукупну вартість активів, призведе до його неплатоспроможності та неможливості виконати зобов`язання перед існуючими кредиторами, а отже відповідні дії є такими, що вчиняються боржником на шкоду кредитору.

За викладених обставин, позивач стверджує про фраудаторність Договору позички №18/01/21 від 18.01.2021, що свідчить про наявність підстав для визнання такого правочину недійсним, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Господарський суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексом України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України.

Судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. (ч. 1 ст. 3 ГПК України).

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013р. у справі №6-78цс13, від 11.05.2016р. у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019р. у справі №910/8357/18, від 17.06.2020р. у справі №910/12712/19, від 20.01.2021р. у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021р. у справі №910/3356/20, від 18.03.2021р. у справі №916/325/20, від 19.02.2021р. у справі № 904/2979/20, тощо.

Тому, у кожному випадку цієї категорії справ суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків (відповідні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.10.2021р. по справі №905/2382/18)

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Тобто, визначені ч.2 ст.7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом хоч у межах основної справи про банкрутство боржника, але у відокремленому позовному провадженні за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2020р. у справі №922/719/16, від 28.09.2021р. у справі №21/89б/2011(913/45/20).

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Між тим, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Як свідчать матеріали справи, обгрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на вчинення боржником оспорюваного договору позички, за якими боржник взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами, зокрема, АТ КБ "Приватбанк", повністю або частково стало неможливим.

Разом з тим, господарський суд зазначає, що угоди, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Отже, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Крім того, поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Вказана правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 28.11.2019р. від 24.07.2019р. у справі №405/1820/17, від 28.11.2019р. у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020р. у справі №922/1903/18.

Слід також відмітити, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі №914/1131/18, від 26.02.2019р. у справі №914/385/18).

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які дають змогу вважати висновок про існування певної обставини істинним з певною вірогідністю, яка задовольняє встановлений для доведення цієї обставини стандарт доведення.

З огляду на викладене, досліджуючи питання недійсності правочину, укладеного боржником в підозрілий період, суд в межах наявних в них повноважень, передбачених ст.ст.86 ГПК України, має надати належну правову оцінку заявленим вимогам позивача з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог.

Водночас, у даній справі, позивач обґрунтовує необхідність визнання оспорюваного правочину недійсним з посиланням на те, що вищевказаний договір не відповідає ознакам добросовісності та був вчинений боржником на шкоду кредиторам, оскільки не мав економічної мети у вигляді прибутку та вчинений за наявності у боржника значної заборгованості перед АТ КБ Приватбанк та після настання строку погашення вказаної заборгованості.

Між тим, господарський суд зазначає, що позивачем не надано доказів спрямованості дій відповідача на ухилення від виконання кредитних зобов`язань перед АТ КБ Приватбанк шляхом укладення оскаржуваного договору, в той час як за умовами вказаного правочину боржник не здійснював відчуження, натомість отримав грошові кошти, які в подальшому спрямовані на погашення заборгованості перед бюджетом з податку на нерухоме майно та сплату послуг з обслуговування належного ТОВ «Монтана-Естейт» майна (а.с. 48-53, т.3), в той час як несплата податків та наданих послуг матиме наслідком вимоги контролюючого органу та контрагентів боржника щодо сплати основної заборгованості зі сплати податку на нерухоме майно, отриманих послуг та нарахованих штрафних санкцій та пені.

Щодо тверджень позивача про визначений умовами спірного правочину завищений розмір відсотків за невиконання умов договору в частині повернення боржником отриманих від позичальника грошових коштів, господарський суд зазначає, що наявність суперечливостей окремого пункту договору не свідчить про наявність підстав для визнання недійсним договору в цілому. Крім того, позивачем не доведено порушення його прав як кредитора наявністю положень оспорюваного договору, яким передбачено завищений відсоток річних за порушення виконання грошових зобов`язань боржника перед позикодавцем, в той час як позичальник за спірним провочином не звертався до суду із заявою про визнання грошових вимог на суму відсотків, розрахованих у відповідності до положень пункту 5 спірного правочину, яким передбачено сплата 400 процентів річних за порушення виконання грошового зобов`язання отримувачем перед позикодавцем.

Щодо пов`язаності осіб господарський суд зазначає наступне.

Позивач стверджує, що в рахунок погашення витрат ТОВ "Монтана-Естейт" згідно платіжних доручень №6547, №6545 перерахованого грошові кошти у загальному розмірі 550 062,56 грн. на рахунок ТОВ «ДП-Строй», керівником якого є ОСОБА_1 , яка в минулому перебувала на посаді директора ТОВ «Агро Комплект», що входить до складу кредиторів ТОВ "Монтана-Естейт".

Також, позивач зазначає, що згідно даних ЄДРПОУ керівником ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах", станом на дату укладання оскаржуваного договору, є ОСОБА_2 , який є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ Монтана-Естейт та ТОВ «Приватофис», що свідчить про пов`язаність ТОВ «Приватофис» (боржника) та ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" (кредитора) внаслідок відносин корпоративного управління, які, в розумінні пп..14.1.159 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, мають (можуть мати) вплив на результати їх господарської діяльності.

Господарський суд вказує, що відповідно до пункту 30 частини першої статті 1 «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція; кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння).

За змістом пп..14.1.159 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють.

В розумінні наведених положень пп..14.1.159 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України критерієм пов`язаності для фізичної та юридичної особи є факт перебування фізичної особи у статусі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи.

Між тим, господарський су зазначає, що згідно частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене, з урахуванням сутності принципу змагальності господарського судочинства, на позивача покладається обов`язок доведення того факту, що сторони оспорюваного ним договору, діючи очевидно недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду позивачу, як кредитору, мали спільний умисел на використання правочину з надання позики виключно з метою унеможливлення повного або часткового виконання боржником своїх зобов`язань перед іншими кредиторами, зокрема, АТ КБ Приватбанк, в той час як пов`язаність осіб правочину полягає в спільній реалізації ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду інший особі, а сама по собі формальна пов`язаність осіб правочину, родинний зв`язок тощо, автоматично не свідчить та не доводить існування в осіб відповідної мети зловживання правом на шкоду майновим інтересам третьої особи шляхом укладення оспорюваного правочину. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18.

Разом з тим, господарський суд зазначає, що правочини, укладені з пов`язанами або афілійовані юридичними особами підпадають під категорію таких правочинів, що містять ознаку фраудаторності, при цьому слід зазначити, що в розумінні приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, в той час як твердження позивача щодо пов`язаності позичальника та позикодавця за оспорюваним правочином, виключають наявність підстав вважати оспорюваний правочин фраудаторним, з огляду на відсутніть доказів існування в осіб відповідної мети зловживання правом на шкоду майновим інтересам третьої особи шляхом укладення оспорюваного правочину, що унеможливлює визнання недійсним оспорюваного договору позички з підстав, визначених позивачем.

За викладених обставин, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати оспорюваний правочин таким, що містить критерії фраудторності, натомість матеріалами справи підтверджується його укладення з метою поповнення обігових коштів боржника для погашення заборгованості перед бюджетом та сплати отриманих послуг, а відтак у суду відсутні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Наведене є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до відповідача-1: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (49100, місто Дніпро, узвіз Кодацький, 2, код ЄДРПОУ 33248430), відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (49044, місто Дніпро, узвіз Крутогірний, будинок 14, код ЄДРПОУ 33546549), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: арбітражного керуючого Савченка Вячеслава Анатолійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора №1862 від 05.02.2018 року) про визнання недійсним договору позички №18/01/21 від 18.01.2021 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 12.12.2023.

Суддя А.В. Суховаров