Рішення

від 12.12.2023 по справі 910/15840/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2023Справа № 910/15840/23

Суддя Пукшин Л.Г., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ" (45403, Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, буд. 25)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙДЖ СІСТЕМ" (03035, м. Київ, пл. Солом`янська, буд. 2, офіс 203)

про стягнення 21 723,84 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙДЖ СІСТЕМ" про стягнення 21 723,84 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки № 427-05/23 від 30.05.2023 позивачем, згідно платіжної інструкції № 12104 від 06.06.2023, було перераховано грошові кошти на рахунок відповідача у розмірі 21 537,96 грн. Проте відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором та не поставив в обумовлений сторонами строк товар згідно рахунку на оплату № 427 від 30.05.2023, а тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення попередньої оплати у розмірі 21 537,96 грн. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 185,88 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі та вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про його право подати відзив на позовну заяву, на адресу останнього, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала Господарського суду міста Києва від 12.10.2023.

Станом на 16.11.2023 конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку, із зазначенням: «за закінченням терміну зберігання».

У зв`язку з поверненням конверту з ухвалою про відкриття провадження до суду, для належного повідомлення відповідача, судом було повторно направлено ухвалу суду від 12.10.2023 на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак остання була повернута відділом поштового зв`язку до суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

30 травня 2023 року між Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙДЖ СІСТЕМ" (надалі - відповідач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ" (надалі - позивач, покупець) був укладений договір поставки № 427-05/23 (надалі - договір).

Пунктом 1.1. договору визначено, що постачальник зобов`язується передавати у власність покупця продукцію (надалі - товар), шляхом здійснення поставки товару партіями в асортименті, в кількості та по ціні згідно з рахунком-фактурою та накладними, які формуються постачальником на підставі замовлень покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплати його в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.1.5. договору постачальник підтверджує, заявляє гарантує, що постачальником є юридична особа, яка створена (зареєстрована) і діє за законодавством України, має необхідну правоздатність та дієздатність для укладення і виконання цього договору, несення повної відповідальності за цим договором, представник постачальника має всі необхідні повноваження для укладення та підписання цього договору, які підтверджені відповідними органами управління постачальника; укладення та виконання цього договору не суперечить та не суперечитиме чинному законодавству, будь-якому припису, та/або положенню, та/або інструкції, та/або дозволу, та/або реєстрації, дія яких розповсюджується на постачальника, будь-якому положенню установчих документів постачальника.

Згідно до п.2.2. договору постачальник протягом доби з моменту отримання замовлення має підтвердити всі умови поставки шляхом направлення підписаного замовлення по електронній пошті або письмово узгодити із замовником зміни в умовах поставки за відповідним замовленням. Результатом погодження замовлення є виставлений постачальником рахунок-фактури.

Пунктом 2.3. договору встановлено що, поставка товару здійснюється постачальником протягом десяти робочих днів з дати здійснення попередньої оплати покупцем поштовими службами/службами кур`єрської доставки за рахунок покупця.

Відповідно до п.3.3 договору покупець зобов`язується оплатити постачальникові вартість товару впродовж 10 (десяти)календарних днів з моменту підписання договору та виставлення останнім рахунку, якщо інші умови розрахунків не узгоджені сторонами.

Покупець сплачує за товар, що поставляється за даним договором, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника відповідно до банківських реквізитів останнього (п.3.4. договору).

Відповідно до п.3.5. договору момент оплати вважається момент зарахування коштів на рахунок постачальника.

З умовами п.4.4. договору, в разі порушення строку поставки товару, зазначеного в п.2.3. договору, постачальник сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який нараховується неустойка, від вартості непоставленого чи недопоставленого товару за кожний розпочатий день (добу) прострочення.

Договір, відповідно до п.6.1., діє з дати його підписання та скріплення печатками по « 31» грудня 2023 року включно, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов`язань за договором, взятих на себе до вищевказаної дати. Дострокове припинення цього договору можливе лише за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткового договору, крім випадків, передбачених п. 5.4. цього договору. Договір автоматично продовжує дію на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не припинить договір шляхом направлення письмового повідомлення іншій стороні не пізніше, ніж за 10 (десять) днів до закінчення (31 грудня) поточного календарного року.

За доводами позивача, відповідачем у відповідності до п.2.2. договору було виставлено рахунок на оплату товару, а саме: № 427 від 30.05.2023 року, на загальну суму 21 537,96 грн.

Позивачем, в свою чергу на виконання умов договору, здійснено повну оплату вказано рахунку, що підтверджується платіжною інструкцією № 12104 від 06.06.2023 року на суму 21 537,96 грн.

Однак, як вказує позивач, відповідачем у строки визначені умовами договору не поставлено товар позивачу, у зв`язку з чим позивач 26.07.2023 звернувся з листом-претензією, в якому останній вимагав від відповідача впродовж 5 календарних днів з моменту отримання даного листа або виконати своє зобов`язання щодо поставки товару, або повернути кошти, сплачені позивачем за товар. Оскільки, лист-претензія залишена з боку відповідача без задоволення, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення грошових коштів з відповідача у судовому порядку.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 21 537,96 грн, згідно з платіжною інструкцією № 12104 від 06.06.2023.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Сторонами погоджено у п. 2.3. договору що, поставка товару здійснюється постачальником протягом десяти робочих днів з дати здійснення попередньої оплати покупцем поштовими службами/службами кур`єрської доставки за рахунок покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору 06.06.2023 сплатив на рахунок відповідача попередню оплату у розмірі 21 537,96, а відповідно останній мав виконати свої зобов`язання за договором та поставити товар включно до 20.06.2023.

Доказів виконання обов`язку за договором на поставки товару відповідачем на суму 21 537,96 грн або повернення вказаної суми коштів позивачу, на момент вирішення спору по суті суду не надано.

У п.6.3. договору визначено, що зміни в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформлюється додатковим договором.

Доказів внесення змін до договору на поставку в частині строків поставки товару матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем не було виконано зобов`язання щодо поставки товару, а відтак у відповідача перед позивачем наявний обов`язок щодо повернення попередньої оплати у розмірі 21 537,96 грн.

У зв`язку з неналежним виконання зобов`язань за договором щодо поставки товару у строки, визначені п.2.3 позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 185,88 грн, за період з 21.06.2023 по 03.10.2023.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Також судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Суд перевіривши розрахунок 3 % річних встановив, що останній є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не спростований відповідачем, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові і електронні докази.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем під час розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення грошових коштів.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙДЖ СІСТЕМ" (03035, м. Київ, пл. Солом`янська, буд. 2, офіс 203; ідентифікаційний код 45105854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ" (45403, Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, буд. 25; ідентифікаційний код 38485617) грошові кошти у розмірі 21 537 грн 96 коп., 3 % річних у розмірі 185 грн 88 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 грн 00 коп.

3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.12.2023

Суддя Л. Г. Пукшин