Рішення

від 12.12.2023 по справі 910/16126/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2023Справа № 910/16126/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ МОДУЛЬ", м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000", м.Київ

про стягнення 86 000 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМ МОДУЛЬ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 15 000 грн та неустойки в сумі 71 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором оренди №20/10/26 від 26.10.2020 в частині сплати орендних платежів за період з 26.04.2022 по 25.10.2022.

Ухвалою від 23.10.2023 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що копія договору оренди, яка долучена до позовної заяви не читабельна, а отже, наявні всі підстави для витребування судом оригіналу договору для огляду. Також відповідачем наголошено на невірному нарахуванні позивачем пені за прострочення внесення орендної плати, а саме без дотримання вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Крім того, у відзиві було заявлено про зменшення суми пені на підставі ст..233 Господарського кодексу України, а також висловлено заперечення проти розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Позивачем у відповіді на відзив наголошено на доказовій необґрунтованості заперечень відповідача.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

26.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМ МОДУЛЬ" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (орендар) було укладено договір оренди №20/10/26, за умовами п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування побутове приміщення розмірами 6х2,5 м в кількості 1 шт, яке має інвентарний номер 20, розмірами 1,5х1,5 м, яке буде знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Будіндустрії, 7, Вартість об`єкту оренди складає 50 000 грн.

За умовами п.2.2 договору №20/10/26 від 26.10.2020 моментом передачі орендодавцем та прийняття орендарем об`єкта оренди у тимчасове платне користування вважається дата фактичної передачі об`єкта оренди. Об`єкт оренди може використовуватись виключно за його цільовим призначенням.

У п.2.3 договору №20/10/26 від 26.10.2020 зазначено, що моментом повернення орендарем та прийняття орендодавцем об`єкта оренди визначається дата фактичної передачі об`єкта оренди орендарем та прийняття орендодавцем.

Згідно п.п.3.1, 3.3 договору №20/10/26 від 26.10.2020 термін оренди відповідно до цього договору становить з 26.10.2020 по 26.12.2020. Договір може бути продовжений чи достроково припинений за згодою сторін. При припиненні дії договору орендар зобов`язаний письмово попередити орендодавця за 10 днів до закінчення строку дії договору. У випадку якщо орендар письмово не повідомив орендодавця про припинення або пролонгацію договору, а продовжує користуватись побутовим приміщенням, договір вважається пролонгованим до фактичного повернення побутового приміщення. Оплата згідно п.п.4.1 цього договору вважається автоматично пролонгованою.

Відповідно до п.4.1 договору №20/10/26 від 26.10.2020 орендна плата за користування об`єктом оренди складає 3000 грн за один місяць оренди 1 побутового приміщення.

За умовами п.4.4 договору №20/10/26 від 26.10.2020 після передачі орендодавцем орендарю об`єкта оренди, орендар повинен щомісячно не пізніше 26 числа поточного місяця сплачувати орендну плату за наступний місяць в розмірі, вказаному в п.4.1.

У п.4.7 договору №20/10/26 від 26.10.2020 якщо строк оплати орендної плати випадає на вихідний чи святковий день, орендар повинен зробити оплату заздалегідь в останній робочий день перед датою сплати, яка вказана в п.3.1.

Згідно п.5.9 договору №20/10/26 від 26.10.2020 за прострочення сплати орендних платежів орендар зобов`язується сплатити погоджену сторонами неустойку у розмірі 200 грн за кожен день прострочення платежу, а у разі прострочення більше ніж на 3 календарні дні, орендодавець має право самостійно вилучити об`єкт оренди, що не звільняє орендаря від сплати неустойки за кожен день прострочення.

З приводу тверджень відповідача щодо необхідності витребування оригіналу доданої до позовної заяви копії договору №20/10/26 від 26.10.2020 суд зауважує таке.

Частиною 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Наразі, суд звертає увагу, що договір №20/10/26 від 26.10.2020 є двостороннім правочином, а отже, другий екземпляр - оригінал договору наявний у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000", а отже, останній мав право та можливість самостійно дослідити відповідність поданої позивачем копії та заявити про її невідповідність оригіналу. Проте, відповідачем означеного здійснено не було, жодних змістовних заперечень з приводу відповідності поданої позивачем копії договору його оригіналу надано не було, а жодних сумнівів з цього приводу у суду не виникало. З урахуванням наведеного вимоги відповідача про витребування оригіналу договору для огляду судом було залишено без задоволення.

При цьому, судом враховано, що згідно матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМ МОДУЛЬ" було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" прийнято у строкове платне користування побутове приміщення розмірами 6х2,5 м в кількості 1 шт, про що сторонами сколено та підписано акт прийому-передачі приміщення до договору №20/10/26 від 26.10.2020.

У відзиві відповідачем жодним чином обставини користування об`єктом оренди за договором №20/10/26 від 26.10.2020 не спростовувались.

До того ж, як свідчать матеріали відповідачем вносилась орендна плата за договором №20/10/26 від 26.10.2020, а саме 10.11.2022 перераховано на рахунок орендодавця орендний платіж в сумі 3000 грн.

Проте, як вказує позивач, відповідачем лише 25.10.2022 було повернуто об`єкт оренди орендодавцю, проте орендну плату за період з 26.04.2022 по 25.10.2022 (6 місяців) не сплачено, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" утворилась заборгованість в сумі 15 000 грн.

Означені обставини у сукупності і стали підставою для нарахування пені й звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи вказані вище обставини, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для часткового задоволення позовних вимог. При цьому, суд виходить з такого.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За приписами ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як було встановлено вище, згідно п.п.3.1, 3.3 договору №20/10/26 від 26.10.2020 термін оренди відповідно до цього договору становить з 26.10.2020 по 26.12.2020. Договір може бути продовжений чи достроково припинений за згодою сторін. При припиненні дії договору орендар зобов`язаний письмово попередити орендодавця за 10 днів до закінчення строку дії договору. У випадку якщо орендар письмово не повідомив орендодавця про припинення або пролонгацію договору, а продовжує користуватись побутовим приміщенням, договір вважається пролонгованим до фактичного повернення побутового приміщення. Оплата згідно п.п.4.1 цього договору вважається автоматично пролонгованою.

Відповідно до п.4.1 договору №20/10/26 від 26.10.2020 орендна плата за користування об`єктом оренди складає 3000 грн за один місяць оренди 1 побутового приміщення.

За умовами п.4.4 договору №20/10/26 від 26.10.2020 після передачі орендодавцем орендарю об`єкта оренди, орендар повинен щомісячно не пізніше 26 числа поточного місяця сплачувати орендну плату за наступний місяць в розмірі, вказаному в п.4.1.

У п.4.7 договору №20/10/26 від 26.10.2020 якщо строк оплати орендної плати випадає на вихідний чи святковий день, орендар повинен зробити оплату заздалегідь в останній робочий день перед датою сплати, яка вказана в п.3.1.

Отже, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку, що строк сплати орендарем орендодавцю орендних платіж за договором №20/10/26 від 26.10.2020 за період з 26.04.2022 по 25.10.2022, настав.

Проте, вище судом вказувалось, орендну плату за період з 26.04.2022 по 25.10.2022 (6 місяців) орендарем не сплачено, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" утворилась заборгованість в сумі 15 000 грн.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем обставин, які повідомлені позивачем, доказово спростовано не було, доказів внесення орендної плати за період з 26.04.2022 по 25.10.2022 (6 місяців) за договором №20/10/26 від 26.10.2020 в загальному розмірі 15 000 грн не надано.

Таким чином, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ МОДУЛЬ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" в частині стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 15 000 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки, суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Згідно рішення Конституційного Суду України від 11.07.2023 у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов`язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Згідно п.5.9 договору №20/10/26 від 26.10.2020 за прострочення сплати орендних платежів орендар зобов`язується сплатити погоджену сторонами неустойку у розмірі 200 грн за кожен день прострочення платежу, а у разі прострочення більше ніж на 3 календарні дні, орендодавець має право самостійно вилучити об`єкт оренди, що не звільняє орендаря від сплати неустойки за кожен день прострочення.

Проте, приписів ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» позивачем при нарахуванні неустойки за прострочення внесення орендної плати враховано не було й відповідно неустойку розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, не обмежено.

Одночасно, оцінюючи заперечення відповідача судом враховано, що відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту:"7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою №651 від 27.06.2023 Кабінету міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на період нарахування пені, який визначено позивачем, у суду відсутні підстави вважати, що заявником було порушено при нарахуванні приписи ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Після здійснення судом власного перерахунку неустойки з урахуванням обмежень, які визначені ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача за порушення строків внесення орендних платежів пені на загальну суму 6010,68 грн.

Щодо вимог відповідача про зменшення розміру неустойки, з огляду на відсутність збитків позивача у зв`язку із порушенням орендарем своїх обов`язків за договором, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України , які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора; відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.

Слід зауважити, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Проте, у даному випадку відповідачем наявності виключних обставин для зменшення пені обґрунтовано не було, а відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення грошового зобов`язання, не є беззаперечною підставою для зменшення судом розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача.

До того ж, в контексті означеного судом враховано, що заборгованість з орендної плати не погашено і по теперішній час, а порушення виконання зобов`язання триває більше року.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ МОДУЛЬ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" в частині стягнення неустойки частково, а саме на суму 6010,68 грн.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Наразі, обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн позивачем представлено до матеріалів справи:

- детальний опис робіт (наданих послуг), згідно змісту якого в межах розглядуваного спору адвокатом було надано такі послуги: зістріч з клієнтом, з`ясування підстав та мети звернення, надання правової консультації 500 грн; вивчення документів наданих клієнтом, відповідних нормативних актів 1000 грн; визнання правовї позиції та судових перспектив вирішення питання клієнта 500 грн, складення претензії, позовної заяви, оформлення додатків та подання їх до суду 2000 грн;

- договір №45 від 26.03.2021 про надання правової допомоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМ МОДУЛЬ" та адвокатом Лазорко Р.Й., за умовами п.1.1 якого клієнт доручає, а адвокат зобов`язується надати правові послуги в сфері консультування та юридичного супроводження згідно додаткових угод до цього договору. У п.2.1 вказаного договору зазначено, що вартість послуг визначається у додаткових угодах;

- додаткову угоду №4 від 16.08.2023 до договору №45, згідно якої клієнт доручає , а адвокат зобов`язується надати правові послуг у сфері консультування та юридичного супроводження щодо стягнення боргу за договором оренди №20/10/26 від 26.10.2020. Вартість послуг визначена в сумі 4000 грн;

- платіжне доручення №896 від 24.08.2023 на суму 4000 грн про оплату послуг адвоката.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

За приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідачем проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу було надано заперечення. Зокрема, зауважено, що вартість послуг адвоката за договором є завищеною, матеріали справи не потребуються великої кількості часу для їх вивчення, а обсяг складеної позовної заяви складає 4 сторінки.

Оцінюючи наведені доводи та докази, які надано позивачем на підтвердження обставин понесення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 по справі №910/20792/20 зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наразі, судом враховано, що вартість послуг адвоката за розглядуваним спором є фіксованою та визначена в сумі 4000 грн. Одночасно, позивачем було долучено до матеріалів справи детальний опис наданих адвокатських послуг.

В контексті наведеного суд звертає увагу відповідача на те, що самі лише твердження без їх належного доказового обґрунтування та завищеної вартості послуг не є беззаперечним свідченням завищення вартості послуг адвоката та наявності підстав для її зменшення судом.

Наразі, суд звертає увагу, що витрати на професійну правничу допомогу повинні бути співмірними та розумними по відношенню до предмета спору, що у даному випадку, за висновками суду, є дотриманим.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що належним чином доказово підтвердженими та обґрунтованими заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн. Правові підстави для їх зменшення у суду відсутні.

Частиною 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду щодо часткового задоволення позову, судовий збір та витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ МОДУЛЬ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 15 000 грн та неустойки в сумі 71 000 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 29, ЄДРПОУ 31111758) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ МОДУЛЬ" (01013, м.Київ, вул..Промислова, буд.4, офіс 7, ЄДРПОУ 41493586) основний борг в сумі 15 000 грн, неустойку в сумі 6010,678 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 977,24 грн та судовий збір в розмірі 655,73 грн.

3. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ МОДУЛЬ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про стягнення неустойки в сумі 64 989,32 грн - залишити без задоволення.

4. Судовий збір в сумі 2028,27 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі на суму 3022,76 грн залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено 12.12.2023.

Суддя В.В. Князьков