Постанова

від 22.11.2023 по справі 372/2584/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2023 року м. Київ

Справа № 372/2584/21

Провадження: № 22-ц/824/8896/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколовї В. В.,

секретар Сакалош Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Висоцької Г.В.,

у справі за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах Держави в особі Київської обласної державної адміністрації, до Обухівської міської ради Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державна підприємство «Київське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, державної реєстрації права власності та повернення земельних ділянок,

у с т а н о в и в:

В липні 2021 року керівник Обухівської окружної прокуратури звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що під час опрацювання інформації органів державної влади, були виявлені порушення вимог земельного та лісового законодавства під час виділення земельних ділянок на території Обухівської міської ради Київської області. Так, рішенням 46 сесії 6 скликання Обухівської міської ради Київської області № 635 від 26.12.2013 «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин» надано дозвіл громадянам, у тому числі ОСОБА_1 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність громадян за рахунок земель комунальної власності Обухівської міської ради. У подальшому затверджено проект землеустрою, розроблений товариством з обмеженою відповідальністю «Земельний проект», щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 0,15 га з них 0,1 га з кадастровим номером 3223110100:01:103:0127 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,05 га з кадастровим номером 3223110100:01:103:0128 для ведення особистого селянського господарства. Установлено, що вищевказане рішення Обухівської міської ради Київської області прийнято поза межами компетенції, у зв`язку з чим набуття права власності на вищевказані земельні ділянки відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

За викладених обставин, просив суд усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною адміністрацією права користуванні та розпорядження вищевказаними земельними ділянками, шляхом визнання недійсним рішення 57 сесії 6 скликання Обухівської міської ради Київської області та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 листопада 2014 року з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки, а також шляхом повернення земельних ділянок на користь Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 листопада 2021 року позов було задоволено.

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня 2021 року заочне рішення скасовано та призначено справу до розгляду.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2023 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із таким судовим рішенням, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що з наданих матеріалів чітко вбачається, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», зокрема, вказане підтверджується копією планшету лісовпорядкування, матеріалами лісовпорядкування Обухівського лісництва ДЛГО «Київліс», схемами накладення земельних ділянок. Окрім того, зауважив, що спірні земельні ділянки вкриті лісовою рослинністю, а тому набувач в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих характеристик лісу знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що набуває право власності на землі лісогосподарського призначення, які законодавством обмежені у цивільному обороті.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні прокурор Київської обласної прокуратури Недвига Н.О. та Гераймович Д.Я. в інтересах Київської обласної державної адміністрації підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, рішенням 46 сесії 6 скликання Обухівської міської ради Київської області № 635 від 26.12.2013 «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин» надано дозвіл громадянам, у тому числі ОСОБА_1 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність громадян за рахунок земель комунальної власності Обухівської міської ради.

Рішенням №765 Обухівської міської ради від 07.10.2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 відведення земельних ділянок у власність гр.. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га та ведення особистого селянського господарства площею 0,0500 га, що розташовані в АДРЕСА_1 , на території Обухівської міської ради, та надано у власність ОСОБА_1 дані земельні ділянки, які не надані у власність чи користування.

Рішенням 57 сесії 6 скликання Обухівської міської ради Київської області № 765 від 30.10.2014 «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин» затверджено проект землеустрою, розроблений товариством з обмеженою відповідальністю «Земельний проект», щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,15 га з них 0,1 га з кадастровим номером 3223110100:01:103:0127 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,05 га з кадастровим номером 3223110100:01:103:0128 для ведення особистого селянського господарства.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не доведена на підставі сукупності беззаперечних доказів належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, що вказує на те, що відповідачкою не було порушено права Київської обласної державної адміністрації.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Поняття земель лісогосподарського призначення наведене в статті 5 Лісового кодексу України, згідно з якою до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Частиною 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Тобто в порядку статті 20 Земельного кодексу України, частини 1 та 4 якої передбачають, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно із пункту 5 Розділу VII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України передбачено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів відмічає, що план лісонасаджень Обухівського лісництва ДЛГО «Київліс» від 2003 року містить відомості про землі лісогосподарського призначення державної форми власності та надає змогу встановити, той факт, що спірні земельні ділянки дійсно відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Факт накладання спірних земельних ділянок на квартал 21 Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство» підтверджується листом Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 14.02.2019 № 60 з долученими схемами накладення земельних ділянок, згідно з якими, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223110100:01:103:0127, 3223110100:01:103:0128, розташовані на землях лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 2003 року.

Отже, в матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження того, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223110100:01:103:0127, 3223110100:01:103:0128 відносяться до земель лісогосподарського призначення, а тому помилковим є посилання суду першої інстанції на те, що спірна земельна ділянка не належить до земель лісового фонду.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними (пункти 4, 5 частини першої статті 31 ЛК України).

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частини перша та друга статті 149 ЗК України).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (частина шоста статті 149 ЗК України).

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті (частина п`ята статті 149 ЗК України).

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частина дев`ята статті 149 ЗК України).

З огляду на наведене, вилучення для нелісогосподарських потреб і передання у власність спірних земельних ділянок державної власності, які віднесені до земель лісогосподарського призначення та перебувають у користуванні ДП «Київське лісове господарство», належало до повноважень саме Київської обласної державної адміністрації. Висновок суду першої інстанції про те, що відповідачкою не було порушено права Київської обласної державної адміністрації є помилковим, а відтак оцінці підлягає належність обраного позивачем способу захисту.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Тобто, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування у цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є саме забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Згідно правового висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, у разі якщо перехід права володіння на земельну ділянку є неможливим в силу закону, в такому випадку зайняття спірних земельних ділянок слід розглядати як не пов`язане з позбавлення володіння порушення права власності держави, у зв`язку з цим таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Водночас, згідно частини першої та другої статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Статтею 56 ЗК України встановлено, що землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Земельні ділянки з кадастровим номером 3223110100:01:103:0127 та 3223110100:01:103:0128 вибули з володіння держави, в особі Київської ОДА, на підставі рішення Обухівської міської ради, яка не мала повноважень на вилучення та передачу у власність цієї ділянки. Тому є підстави вважати, що така ділянка вибула з володіння власника поза його волею. В даному випадку, належним способом захисту порушеного права власності є віндикаційний позов до кінцевого набувача.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, свідчить, що заявлені в цій справі позовні вимоги не відповідають належному способу захисту, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений виключно володільцем майна, яким держава, від імені якої був пред`явлений цей позов, вже не являється.

Колегія суддів відмічає, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, та в такому випадку має бути заявлена вимога саме про витребування майна з чужого незаконного володіння, інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Керівник Обухівської окружної прокуратури в позовній заяві невірно трактує висновки Верховного Суду у справах, в яких розглядались подібні правовідносини. Зокрема, помилково посилається на висновки у справах, в яких предметом спору були земельні ділянки водного фонду, що надавало змогу захистити порушене право шляхом подачі негаторного позову.

Вищевказані обставини спростовують можливість захисту порушеного права Київської обласної державної адміністрації шляхом подачі негаторного позову, а вказують на необхідність звернення із віндикаційним позовом.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Невірно обраний спосіб захисту порушеного права виключає можливість дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (пункт 29 постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19), оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним рішення, державної реєстрації права власності та повернення земельних ділянок необхідно відмовити у зв`язку із невірно обраним позивачем способом захисту.

По суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, проте помилково послався на відсутність порушеного права позивача, а не на невірно обраний спосіб захисту.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За наведених обставин, рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2023 року підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а відтак апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 08 грудня 2023 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова