Постанова

від 11.12.2023 по справі 620/8726/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/8726/23 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№91)» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№91)» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В :

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернулось Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з адміністративним позовом до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№91)» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№91)» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№91)» є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, вважаючи, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, чим порушив вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», та з метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, звернулось з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог чинного законодавства України відповідач несе обов`язок по обов`язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами встановлює Закон України від 21.03.1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон).

Статтею 17 Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частин другої та п`ятої статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

За змістом частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію, зокрема про попит на робочу силу (вакансії).

Так, наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 затверджено звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» форма №3-ПН, яка була чинною 06.07.2022 року.

Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункти 3-5 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 року).

Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади) (пункт 6 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 року).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Так, згідно проведеного позивачем розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік - 14 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа (а.с.6).

Згідно із частиною першою статті 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Отже, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною третьою статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 року у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 року у справі №819/639/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 року у справі №804/8007/16.

Отже, якщо роботодавець подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у визначений строк, то вважається, що він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року по справі №806/1368/17.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин, незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22.06.2022 року по справі №826/11977/18.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком або збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Зазначена позиція кореспондується з позицією Верховного Суду України, яка відображена у постанові від 16.06.2020 року по справі №813/3047/18.

Виходячи із встановлених під час розгляду справи обставин та викладених вище норм права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем не було вжито всіх можливих заходів по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до нормативів встановлених Законом.

Частиною першою статті 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно із вимогами частини четвертої статті 20 Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому, до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно частини тринадцятої статті 19 Закону Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону.

Оскільки відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2022 році осіб з інвалідністю та самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню за одне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте ними, то позивачем складено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік в розмірі 17550,35 грн (а.с.6).

Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті відповідача 17.04.2023 року.

Також позивачем проведено розрахунок пені, нарахованої за несплачену вчасно суму адміністративно-господарських санкцій, в розмірі 926,64 грн (а.с.8).

Щодо доводів, викладених відповідачем у відзиві, то останні не приймаються судом до уваги, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи.

Так, підпунктом 3.2.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року №286 (далі - Інструкція №286), визначено, що під час обчислення середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу «враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пп. 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку» (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції №286).

Про працевлаштування осіб з інвалідністю фахівці ПФУ дізнаються з таблиці 1 об`єднаного «зарплатного» звіту, про що роботодавцем, - ДП «Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№91)» подавалося самостійно щоквартально самостійно до контролюючих органів.

У таблиці 1 зазначалася така інформація: рядок 101 - середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період; рядок 102 - працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб; рядок 103 - працівників, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; рядок 104 - облікова кількість штатних працівників; рядок 105 - кількість застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховано заробітну плату (крім осіб, яким у звітному періоді нараховано грошове забезпечення); рядок 106 - кількість застрахованих осіб, яким у звітному періоді нараховано грошове забезпечення; рядок 107 - кількість застрахованих осіб у звітному періоді з числа непрацюючих інших з подружжя працівників дипломатичної служби, яким нараховано єдиний внесок; рядок 108 - жінок; рядок 109 - чоловіків; рядок 110 - кількість створених нових робочих місць у звітному періоді.

Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на кількість календарних днів звітного місяця.

А кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів береться на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував (пп. 3.2.1 Інструкції №286). Інструкція №286 містить вичерпний перелік осіб, які не враховуються до середньооблікової та облікової кількості штатних одиниць.

До облікової кількості штатних працівників не включаються: працівники, які працюють за зовнішнім сумісництвом (працівники, які працюють за внутрішнім сумісництвом, в обліковій кількості штатних працівників враховуються як одна фізична особа); особи, які співпрацюють за договором ЦПХ з підприємством (ФОПом); практиканти з ПТУ; особи, скеровані підприємствами для навчання у навчальних закладах з відривом від виробництва; особи, які навчаються за рахунок коштів, передбачених у зведених кошторисах будівництва, для роботи на підприємствах, які вводитимуться в дію; працівники, які подали заяви про звільнення і припинили роботу до закінчення строку попередження або які припинили роботу без попередження адміністрації. Вони виключаються з облікового складу працівників з першого дня невиходу на роботу.

До середньооблікової кількості штатних працівників не включаються: працівники, які працюють за зовнішнім сумісництвом (працівники, які працюють за внутрішнім сумісництвом, в обліковій кількості штатних працівників враховуються як одна фізична особа); особи, які співпрацюють за договором ЦПХ з підприємством (ФОПом); практиканти з ПТУ; особи, скеровані підприємствами для навчання у навчальних закладах з відривом від виробництва; особи, які навчаються за рахунок коштів, передбачених у зведених кошторисах будівництва, для роботи на підприємствах, які вводитимуться в дію; працівники, які подали заяви про звільнення і припинили роботу до закінчення строку попередження або які припинили роботу без попередження адміністрації Вони виключаються з облікового складу працівників з першого дня невиходу на роботу; працівниці, які перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами; перебувають у відпустках для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку

Інструкція №286 містить вичерпний перелік осіб, які не враховуються до середньооблікової та облікової кількості штатних одиниць

Таким чином, показники звіту ЄСВ «Середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період» та «Облікова кількість штатних працівників» обчислюються відповідно до Інструкції №286.

Штатний розклад ДП «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№91)» затверджено від 01.09.2017 року (зі змінами від 14.09.2020 року).

У розумінні ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників, штатний розпис.

Розроблення штатного розпису має здійснюватися на основі внутрішніх організаційно-нормативних документів (чинна структура і чисельність, положення з оплати праці) та з урахуванням вимог нормативно-правових актів, зокрема Класифікатора професій ДК 003-2010 (назви посад і професій мають відповідати назвам у Класифікаторі).

Також слід зауважити, що питання, пов`язані з обліком штатних працівників, регулюються Інструкцією №286, дія якої поширюється на всіх юридичних осіб, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб - підприємців, що використовують найману працю.

Відповідно до наданого відповідачем зазначеного вище штатного розкладу із змінами, станом на 01.09.2017 року - 13,5 посад, змінами від 25.02.2019 року введено 1 посаду, а змінами від 14.09.2020 року введено 8,5 посад та виведено 8,5 посад: (13,5+1-8,5+8,5) = 14,5 посад.

Згідно наявної інформації пенсійного органу середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2022 рік становить 14 осіб, що відповідає даним, згідно штатного розкладу.

Таким чином, будь-які інші докази, окрім штатного розкладу від 01.09.2017 року (зі змінами від 14.09.2020 року) та розрахунково-платіжних відомостей за липень-вересень 2022 року, - які якимось чином підтверджували б виконання нормативу роботодавцем у 2022 році - не надано.

Розрахунково-платіжні відомості - це вид бухгалтерського документа, який використовується в бухгалтерському обліку, для підтвердження розрахунків оплати працівникам разом з усіма відповідними внесками, сплаченими як роботодавцем, так і працівником. Однак, це не є документом, на підставі якого проводиться щоденний/щомісячний облік працівників.

Відповідно до розрахунково-платіжних відомостей за липень-вересень 2022 року відповідача, заробітну плату отримували лише 5 осіб.

Табеля обліку робочого часу за звітний період - це обов`язковий документ із поіменним списком усіх працівників відділу, служби чи іншого структурного підрозділу або установи загалом із відмітками про використання робочого часу протягом облікового періоду, або відсутністю на роботі (відпустка, простій, прогул, відпустка по догляду за дитиною до 3-років, листок непрацездатності і т.д.).

Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними Кримінально-виконавчим кодексом України.

Згідно цивільно-правового договору №48 від 02.05.2022 року, даний договір укладено між ДП «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№91)» та засудженим ОСОБА_1 . Відомість нарахування винагороди за договорами ЦПХ щодо засуджених (липень-серпень 2022 року - по 37 засуджених осіб, відповідно, вересень 2022 року - 40 засуджених), - не може слугувати підставою про певні помилки, які начебто зроблено програмним забезпеченням, за допомогою якого подавалася звітність з ЄСВ.

Враховуючи вищевикладене, із наданих документів відповідача неможливо встановити, яким чином штатний розклад (зі змінами від 14.09.2020 року), розрахунково-платіжні відомості за липень-вересень 2022 року, відомості нарахування винагороди за договорами ЦПХ щодо засуджених за липень-вересень 2022 року, можуть вплинути на факт спростування невиконання відповідачем нормативу робочих місць щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, при середньообліковій кількості штатних працівників - 14 осіб за звітний 2022 рік.

Оскільки відповідачем не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього передбачених законом заходів для недопущення господарського правопорушення, а сума адміністративно-господарських санкцій не була ним сплачена добровільно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України 17550,35 грн адміністративно-господарських санкцій та 926,64 грн пені.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№91)» залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.