Постанова

від 09.11.2023 по справі 990/41/23

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року

м. Київ

Справа № 990/41/23

Провадження № 11-84заі23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Зейфман І. М.,

представника позивача - Лісовського С. В.,

представника відповідача - Лаптієва А. М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

за апеляційною скаргою Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2023 року (у складі колегії суддівСмоковича М. І.,Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Уханенка С. А., Шевцової Н. В.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду, як суду першої інстанції, з позовом до Верховної Ради України (далі - ВРУ), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВРУ про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ, прийнятого 23 лютого 2023 року на пленарному засіданні дев`ятої сесії ВРУ IX скликання;

- зобов`язати ВРУ опублікувати в газеті ВРУ «Голос України» оголошення про ухвалення судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення ВРУ про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ, прийнятого 23 лютого 2023 року на пленарному засіданні дев`ятої сесії ВРУ IX скликання;

- зобов`язати головуючого на пленарному засіданні ВРУ під час пленарного засідання оголосити про ухвалення судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення ВРУ про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ, прийнятого 23 лютого 2023 року на пленарному засіданні дев`ятої сесії ВРУ IX скликання.

2. Позов мотивував тим, що рішення ВРУ, яким до нього, як народного депутата України, застосували дисциплінарну санкцію у вигляді позбавлення права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ, суттєво впливає на його індивідуальні права і свободи.

3. ОСОБА_1 , як народний депутат України, позбавлений можливості брати участь у засіданнях ВРУ на тривалий час, оскільки через введений в Україні воєнний стан парламент упродовж усієї дев`ятої сесії працює в режимі одного пленарного засідання, яке не закривається.

Позивач позбавлений виплат, пов`язаних з виконанням депутатських повноважень, а також не може сповна виконувати свій обов`язок, як народний депутат України, перед Україною та її народом, щодо якого він присягнув перед ВРУ (склавши присягу відповідно до статті 79 Конституції України). Зважаючи на особливості роботи парламенту під час воєнного стану, а саме в режимі одного пленарного засідання, застосована дисциплінарна санкція фактично означає дострокове припинення його повноважень як народного депутата України.

4. Позивач зазначив, що оскаржене рішення ВРУ завдало шкоди його честі, гідності та діловій репутації. Інформація про позбавлення його права брати участь у пленарних засіданнях ВРУ у зв`язку з порушенням дисципліни й етичних норм, опублікована в газеті «Голос України», стала відомою широкому колу осіб, що на думку позивача, вплинуло на його ділову репутацію й може негативно позначитися на його професійній кар`єрі, пов`язаній з проходженням публічної служби.

5. На думку позивача, оскаржене рішення ВРУ не відповідає частині п`ятій статті 51 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (далі - Регламент), оскільки під час пленарного засідання ВРУ 07 лютого 2023 року ОСОБА_1 не виголошував образливих слів на адресу народних депутатів України чи депутатських фракцій / груп.

Виходив з того, що особи, яких стосувалося (зачіпало) його запитання, поставлене кандидату на посаду Голови Служби безпеки України ОСОБА_2 , не є народними депутатами України та не належать до депутатських фракцій (депутатських груп). Своїми запитаннями він не порушив правил етичної поведінки, а лише як народний депутат України висловив суб`єктивну думку, яка не стосувалася народних депутатів України та/чи депутатських фракцій (депутатських груп).

6. Зазначив, що заяву до комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, подали народні депутати фракції «Слуга народу», які водночас складають більшість складу цього комітету, частина з яких, власне, й підписали заяву від 07 лютого 2023 року «Щодо порушень правил депутатської етики народним депутатом України ОСОБА_1 на пленарному засіданні Верховної Ради України 07 лютого 2023 року».

Виходив з того, що розгляд цієї заяви в Комітеті з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи ВРУ (далі - Комітет) відбувся в умовах конфлікту інтересів, проте на пленарному засіданні ВРУ 23 лютого 2023 року народні депутати України, яких це стосувалося і які брали участь у голосуванні з цього питання, про цей конфлікт не оголосили. Про розгляд згаданого питання ОСОБА_1 дізнався на пленарному засіданні і, зважаючи на визначену для таких випадків процедуру розгляду, не мав можливості висловитися із цього приводу.

7. Послався на те, що не має іншого способу захистити свої права та відновити честь і ділову репутацію, окрім як оскаржити в судовому порядку рішення ВРУ, прийняте 23 лютого 2023 року на пленарному засіданні дев`ятої сесії ВРУ IX скликання, про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ. Оскаржене рішення є індивідуально-правовим управлінським актом, адже фактично впливає на повноваження народного депутата України і забороняє їхню реалізацію.

8. Дійшов висновку про те, що оскаржене рішення ВРУ є процедурним і не викладалося у формі окремого документа, тож на підтвердження його існування до позовної заяви долучена роздруківка стенограми пленарного засідання ВРУ від 23 лютого 2023 року, оприлюднена на офіційному сайті ВРУ за посиланням https://www.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/8107.html, а також публікації з офіційного сайту ВРУ та з газети ВРУ «Голос України».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішеннямвід 02 травня 2023 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував рішення ВРУ про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ, прийняте 23 лютого 2023 року на пленарному засіданні дев`ятої сесії ВРУ IX скликання.

У решті позову відмовив.

Стягнув з ВРУ на користь позивача понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 1073,60 грн.

10. Рішення в частині задоволення позову суд першої інстанції мотивував тим, що позивач не виголошував образливих слів щодо народного депутата України або депутатської фракції (депутатської групи), як умовою, з якою положення частин четвертої, п`ятої статті 51 Регламенту пов`язують дисциплінарну санкцію щодо народного депутата України. Тож образливі (якщо їх такими вважати) слова щодо керівника Офісу Президента України не можуть бути законною підставою для позбавлення народного депутата України (обраного відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представника Українського народу у ВРУ (стаття 1 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-ХІІ «Про статус народного депутата України»; далі - Закон № 2790-XII)) права брати участь у пленарному засіданні ВРУ більше, ніж на пів року (в умовах дії воєнного стану в Україні).

Крім того, спірне рішення передбачає непропорційний спосіб реагування щодо народного обранця за висловлювання в бік керівника Офісу Президента України і, отже, не переслідує легітимної мети (пункт 2 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; далі - КАС України), задля якої парламент наділений повноваженнями ухвалювати такі рішення.

11. Відмовляючи в решті позову, суд першої інстанції виходив з того, що оприлюднення в друкованому виданні судового рішення за наслідками розгляду справи про скасування рішення ВРУ про позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарному засіданні та оголошення цього рішення на пленарному засіданні ВРУ не мають зв`язку з ефективним відновленням прав позивача, порушення яких полягало в тому, що позивач, як народний депутат України, позбавлений права брати участь у пленарному засіданні ВРУ фактично до кінця чинної сесії.

12. Також суд першої інстанції виснував, що інші негативні наслідки, які заподіяло позивачеві спірне рішення, як-то завдання шкоди честі, гідності і діловій репутації народного депутата України, не були предметом розгляду і доказування в цій справі, отже колегія суддів не мала обґрунтованих і законних підстав для того, щоб задовольнити вимоги у відповідній частині.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

13. В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2023 року, а провадження у справі - закрити.

14. Зазначив, що оскаржене рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд допустив порушення норм процесуального права та розглянув спір, який не належить до його компетенції і повноважень, а також неправильно застосував норми матеріального права.

15. Зауважив, що особливості провадження у справах про оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВРУ встановлені статтею 266 КАС України, правила якої поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов ВРУ, законності дій чи бездіяльності ВРУ.Таким чином, законодавець поширив компетенцію суду адміністративної юрисдикції лише на одну форму акта ВРУ - постанову.

16. Проте 23 лютого 2023 року ВРУ не приймала постанови чи іншого акта, а прийняла передбачене її Регламентом інше рішення, яке не оформила у вигляді акта ВРУ, як визначено частиною другою статті 46 її Регламенту. Політичні питання, порушені в позові ОСОБА_1 , перебувають поза межами судового контролю. Відтак вимога про скасування цього рішення залишається поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

17. Послався на те, що ухвалюючи оскаржене рішення суду, суд першої інстанції керувався не доводами сторін і доказами у справі, а власними знаннями з підручників паразитології, та використав слова, тлумачення яких можливе в переносному значені.

18. Відповідальність народного депутата України за образливі висловлювання та непристойні слова, допущені ним відносно іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи), передбачена законами України.

19. На переконання відповідача, ВРУ, вирішуючи внутрішньо організаційне питання етики та моралі, діяла виключно в межах повноважень та прийняла оскаржене рішення у спосіб та відповідно до положень статті 51 Регламенту.

Позиція решти учасників справи щодо апеляційної скарги

20. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до приписів статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

21. Представник позивача послався на те, що спір у цій справі підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, та послався на правовий висновок, висловлений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 9901/459/21.

22. Зазначив про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права.

Рух апеляційної скарги

23. Ухвалою від 04 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ВРУ на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2023 року.

24. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2023 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

25. За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 липня 2023 року справу № 990/41/23 (провадження № 11-84заі23) призначено судді-доповідачеві Желєзному І. В.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

26. Суд першої інстанції установив, що 21 лютого 2023 року Комітет розглянув на своєму засіданні заяву депутатської фракції Політичної партії «Слуга народу» (вх. № 4д9/5-2023/25464 від 07 лютого 2023 року), яку підтримали 228 народних депутатів України, щодо висловлювань народного депутата України ОСОБА_1 на пленарному засіданні ВРУ 07 лютого 2023 року.

27. Відповідно до цієї заяви народний депутат України ОСОБА_1 в образливій формі висловився стосовно Служби безпеки України і керівника Офісу Президента України ОСОБА_3 . Покликаючись на положення частини першої статті 8 Закону № 2790-ХІІ, частини першої статті 52, частин другої, четвертої, п`ятої статті 51 Регламенту, народні депутати України, які підписали згадану заяву, просили Комітет вивчити цей інцидент та рекомендувати ВРУ прийняти рішення про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях ВРУ.

28. Комітет у висновку від 21 лютого 2023 року № 04-28/4-2023/35284 щодо інциденту, який спричинив таку реакцію народних депутатів України, зазначив, що 07 лютого 2023 року на пленарному засіданні дев`ятої сесії ВРУ IX скликання розглядалося, зокрема, питання про призначення ОСОБА_2 на посаду Голови Служби безпеки України.

29. У залі засідань під час розгляду цього питання були присутні: Президент України Зеленський В. О. , Прем`єр-міністр України Шмигаль Д. А., решта членів Кабінету Міністрів України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України Данілов О. М., Генеральний прокурор Костін А. Є. та керівництво Офісу Президента України.

30. За стенограмою пленарного засідання 07 лютого 2023 року (покликання https://www.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/8104.html), спершу перед народними депутатами України виступив Президент України Зеленський В. О. , потім слово надали кандидату на посаду Голови Служби безпеки України ОСОБА_2 . Після виступу останнього народні депутати України мали можливість поставити йому запитання.

31. Згідно з текстом цієї стенограми (10:44:40) народний депутат України ОСОБА_1 звернувся з запитаннями: « Пане ОСОБА_2 , у мене до Вас запитання. Коли контррозвідка Служби безпеки України перестане займатися політичними переслідуваннями? І друге запитання. Коли ефесбешна гнида ОСОБА_3 сяде за державну зраду? Дякую».

32. Перед відповіддю ОСОБА_2 на ці запитання головуючий на пленарному засіданні ОСОБА_6 попередив про необхідність «дотримуватися Регламенту і етики в залі парламенту».

33. За текстом стенограми, далі головуючий дав слово ОСОБА_2 , який у відповідь на запитання народного депутата України ОСОБА_1 зазначив таке: « Пане ОСОБА_1 , хочу нагадати Вам, що я тут представляю багатотисячне військо Служби безпеки України. І ці люди щодня боронять неньку і в тому числі роблять все для того, щоб Ви могли тут висловлюватися. Будь ласка, не забувайте, що у нас війна, а я не політик, я військовик і спецслужбіст, і жодних політичних ігрищ служба не здійснює, більше того, політичних переслідувань. Все, що Ви сказали, воно взагалі не відповідає жодній дійсності. Дякую за запитання».

34. Після відповіді ОСОБА_2 головуючий на пленарному засіданні ще раз наголосив на необхідності дотримуватися Регламенту й етики в залі парламенту, відтак продовжив засідання, надавши можливість іншим народним депутатам України поставити запитання кандидату на посаду Голови Служби безпеки України.

35. Комітет у висновку від 21 лютого 2023 року № 04-28/4-2023/35284 відтворив виступ народного депутата України ОСОБА_8 (одного з підписантів згаданої заяви від 07 лютого 2023 року) про поведінку і висловлювання народного депутата України ОСОБА_1 .

З-поміж іншого, народний депутат України ОСОБА_8 висловив думку, що «такий відвертий напад на Голову Офісу Президента України - це така закамуфльована спроба нападу безпосередньо на Верховного Головнокомандувача» й що, на його переконання, такі дії є «нічим іншим, окрім спроб трохи допомогти російській федерації».

36. За текстом висновку Комітету, народний депутат України ОСОБА_1 неодноразово вдавався до непристойних висловлювань у бік Президента України та офіційних осіб Офісу Президента України під час пленарних засідань ВРУ. Зокрема, 09 вересня 2021 року позивач продемонстрував непристойний жест Президенту України. Подібне було й у випадку з народним депутатом України ОСОБА_9 на пленарному засіданні ВРУ 04 листопада 2021 року, унаслідок чого, як зазначено в тексті висновку від 21 лютого 2023 року, Комітет тоді теж ухвалив висновок щодо позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях ВРУ.

37. Представник позивача в судовому засіданні висловила із цього приводу заперечення, оскільки у відповідь на її адвокатські звернення їй повідомили, що стосовно народного депутата України ОСОБА_1 раніше не було висновків / рішень щодо позбавлення його права брати участь у пленарних засіданнях ВРУ.

38. Комітет у висновку від 21 лютого 2023 року № 04-28/4-2023/35284 також зауважив, що відповідно до Постанови ВРУ від 07 лютого 2023 року № 2912-ІХ «Про деякі питання організації роботи Верховної Ради України дев`ятого скликання під час проведення дев`ятої сесії в умовах дії воєнного стану» ВРУ дев`ятого скликання під час проведення дев`ятої сесії працює в режимі одного пленарного засідання, що триває до дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, але не пізніше ніж до початку наступної чергової сесії ВРУ дев`ятого скликання.

39. Відповідно до статті 83 Конституції України чергова десята сесія ВРУ дев`ятого скликання починається 05 вересня 2023 року (перший вівторок вересня).

40. Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.

Згодом до пункту 1 цього Указу внесено зміни низкою Указів від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 07 листопада 2022 року № 757/2022, від 06 лютого 2023 року № 58/2023, затверджених відповідно законами України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ, від 16 листопада 2022 року № 2738-ІХ, від 07 лютого 2023 року № 2915-ІХ. Згідно з останнім (на час надання висновку) Указом, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

41. Ураховуючи особливості роботи ВРУ в умовах дії воєнного стану, зваживши також на стенограму пленарного засідання ВРУ 07 лютого 2023 року, Комітет на підставі статті 51 Регламенту ухвалив висновок щодо питання дотримання дисципліни та норм депутатської етики депутатом ОСОБА_1 у зв`язку з його висловлюванням, згідно з яким рекомендував ВРУ без обговорення прийняти рішення про позбавлення народного депутата ОСОБА_1 права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ і довести це рішення до виборців через газету «Голос України».

42. Суд першої інстанції з`ясував, що народний депутат України ОСОБА_1 надав голові Комітету письмові пояснення від 20 лютого 2023 року з приводу заяви депутатської фракції Політичної партії «Слуга народу» (вх. № 4д9/5-2023/25464 від 07 лютого 2023 року), яку підтримали 228 народних депутатів України цієї партії.

43. У цих поясненнях наведено тлумачення слова «гнида» зі Словника української мови, що воно не образливе, а використане як алегорія «для кращого відображення образу». У своїх поясненнях позивач окреслив, у чому він бачить схожість дій керівника Офісу Президента України із цим алегоричним образом. Інформація про причетність керівника Офісу Президента України ОСОБА_3 до діяльності розвідувальних спецслужб росії є загальновідомою, бо давно висвітлюється і обговорюється в засобах масової інформації, і те алегоричне «відображення образу», яке він озвучив у сесійній залі стосовно керівника Офісу Президента України ОСОБА_3 , основане якраз на цій інформації.

44. За текстом стенограми засідання (продовженого) ВРУ 23 лютого 2023 року (покликання https://www.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/8107.html), висновок Комітету оголосив [голова Комітету] ОСОБА_10 .

45. Окрім змісту висновку від 21 лютого 2023 року № 04-28/4-2023/35284, ОСОБА_10 озвучив також таке: «Принагідно нагадую народним депутатам, що у разі прийняття такого рішення парламентом народний депутат, щодо якого прийнято рішення про позбавлення права брати участь, повинен залишити пленарне засідання. Оскільки під час воєнного стану впродовж дев`ятої сесії парламент працює в режимі одного пленарного засідання (відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови ВРУ від 07 лютого 2023 року № 2912-ІХ «Про деякі питання організації роботи Верховної Ради України дев`ятого скликання під час проведення дев`ятої сесії в умовах дії воєнного стану»), в такому разі ця заборона буде чинною або до закінчення цього одного пленарного засідання, яке може співпасти, або закінчення поточної дев`ятої сесії, або, можливо, до моменту прийняття парламентом іншого рішення про свою роботу в тому разі, якщо буде скасовано або припинено воєнний стан і парламент може перейти до роботи за календарним планом, чого ми всі і бажаємо, щоб сталося якнайшвидше».

46. Після того головуючий на пленарному засіданні поставив на голосування рішення, прийняти яке рекомендував Комітет, про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях.

47. Згідно зі стенограмою пленарного засідання ВРУ 23 лютого 2023 року, за це рішення проголосував 261 народний депутат, тож це рішення прийняте.

48. Головуючий на пленарному засіданні попросив народного депутата України ОСОБА_1 «з повагою віднестися до рішення Верховної Ради України та залишити зал засідань Верховної Ради України на період проведення одного пленарного засідання Верховної Ради України».

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо юрисдикції спору

49. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

50. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

51. Згідно із частинами першою та третьою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

52. Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

53. У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

54. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

55. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

56. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

57. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

58. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

59. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

60. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

61. Згідно з абзацом десятим пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

62. За положеннями частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

63. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача -суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

64. Пункт 9 частини п`ятої статті 160 КАС України встановив, що у позовній заяві у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

65. Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав / законних інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин.

66. Саме по собі порушення вимог закону дією / рішенням суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними / скасування судом, оскільки обов`язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цим рішенням чи дією з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржених дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення з адміністративним позовом.

67. Пункти 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України визначають, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, зоrрема на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

68. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

69. Нормативно-правовий акт -акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (пункт 18 частини першої статті 4 КАС України).

70. Індивідуальний акт -акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

71. Таким чином, обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

72. У справі, яка розглядається, предметом спору є прийняте відповідно до статті 51 Регламенту рішення ВРУ, яким підтримано пропозицію Комітету про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ.

73. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України регламентовано статтею 266 КАС України.

74. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов ВРУ, указів і розпоряджень Президента України;

2) законності дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її дисциплінарних палат;

5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до ВРУ законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою (частина перша цієї статті).

75. Відповідно до частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може:

1) визнати акт ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині;

2) визнати дії чи бездіяльність ВРУ, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов`язати ВРУ, Президента України, Кабінет Міністрів України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії;

3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

76. Питання юрисдикційності спору щодо притягнення народного депутата до відповідальності за порушення ним дисципліни й етичних норм перебувало на вирішенні Великої Палати Верховного Суду.

77. Так, у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 9901/459/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що питання про притягнення народного депутата до відповідальності за порушення ним дисципліни й етичних норм, якщо конфлікт не вичерпаний на пленарному засіданні, вирішує орган, членом якого є цей депутат.

Спершу відповідне питання за заявою народного депутата, депутатської фракції (депутатської групи) розглядає комітет, що є органом ВРУ, який формується із числа народних депутатів (частина перша статті 89 Конституції України, стаття 1 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»). А далі на підставі висновку комітету -сам парламент на пленарному засіданні.

Оскаржити таке рішення ВРУ до іншого органу, ніж суд, немає можливості.

Отже саме суд як незалежний і безсторонній щодо парламенту орган має виконувати функцію контролю за діями та рішеннями ВРУ в дисциплінарній процедурі, передбаченій статтею 51 Регламенту.

Такі дії та рішення, що є наслідком реалізації ВРУ широкої, але не безмежної свободи розсуду з оцінки образливих слів народного депутата на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи), суттєво впливають на індивідуальні свободи та права народного депутата, до якого застосовують відповідну дисциплінарну санкцію. А за певних умов можуть навіть впливати на функціонування парламенту як демократичної інституції. Отже, ці дії та рішення не є спрямованими виключно на внутрішню організацію відповідної форми діяльності парламенту та політичної роботи народних депутатів.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 9901/459/21 вважала необґрунтованими висновки про те, що оскаржене рішення ВРУ є внутрішнім управлінським актом, на який не поширюються правила частини першої статті 266 КАС України.

Судовий контроль за правилами адміністративного судочинства за рішеннями ВРУ про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях є необхідним для збереження демократичних засад функціонування парламенту, зокрема і для того, щоб убезпечити конституційний лад від ситуацій, коли коаліція депутатських фракцій або депутатська фракція, яка має права такої коаліції (парламентська більшість), може позбутися під час пленарних засідань складу парламентської меншості, мотивуючи це поведінкою народних депутатів, що не відповідає етичним нормам.

Також Велика Палата Верховного Суду у справі № 9901/459/21 зазначила, що правила статті 266 КАС України поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності дій чи бездіяльності ВРУ (пункт 2 частини першої вказаної статті). За змістом частини другої статті 266 КАС України адміністративні справи, зазначені в пункті 2 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів. Парламент у спірних правовідносинах здійснює владні управлінські функції, позивачка перебуває на публічній службі, а рішення відповідача стосується проходження останньої та потребує судового контролю, тому адміністративний суд має юрисдикцію для розгляду цієї справи.

78. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про поширення компетенції суду адміністративної юрисдикції лише на одну форму акта ВРУ - постанови, а відтак щодо наявності підстав для закриття провадження в цій справі.

Щодо суті спору

79. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

80. Згідно із статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ.

81. За змістом статті 76 Конституції України конституційний склад ВРУ складають чотириста п`ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п`ять років.

82. Повноваження народного депутата визначають Конституція та закони України (частина четверта статті 76 Конституції України). Права народного депутата України на пленарних засіданнях ВРУ визначені у статті 11 Закону № 2790-XII.

83. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі (частина перша статті 78 Конституції України).

84. Відповідно до статті 80 Конституції України народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

85. Виходячи із статті 83 Конституції України чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

86. Позачергові сесії ВРУ, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою ВРУ на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу ВРУ.

87. У разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях ВРУ збирається на засідання у дводенний строк без скликання.

88. У разі закінчення строку повноважень ВРУ під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії ВРУ, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

89. Порядок роботи ВРУ встановлюється Конституцією України та Регламентом.

90. Відповідно до статті 9 Регламенту ВРУ проводить свою роботу сесійно. Сесії є чергові та позачергові.

91. Відкриття сесії ВРУ оголошується головуючим на пленарному засіданні на початку її першого пленарного засідання, закриття - по завершенні останнього пленарного засідання.

92. Кожна сесія ВРУ починається і завершується виконанням у залі засідань ВРУ Державного Гімну України.

93. Сесії ВРУ складаються із засідань ВРУ, засідань комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями, роботи народних депутатів у депутатських фракціях (депутатських групах) та з виборцями. Комітет, тимчасова спеціальна комісія чи тимчасова слідча комісія можуть проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями ВРУ лише за процедурним рішенням ВРУ.

94. Засідання ВРУ можуть бути пленарними, урочистими, а також можуть проводитися у формі парламентських слухань.

95. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

96. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Цей принцип є однією з основних засад адміністративного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 КАС України).

97. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на приватність (далі - Резолюція). Зокрема, у Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

98. Відповідно до статей 3, 4, 6 Декларації політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, які вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

99. За статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію, протоколи до неї (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

100. Згідно із частиною першою статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

101. Стаття 10 Конвенції не гарантує абсолютно необмеженої свободи вираження поглядів. Відповідно до частини другої статті 10 Конвенції здійснення цієї свободи породжує «обов`язки і відповідальність» (рішення у справі «Селістьо проти Фінляндії» (Selisto v. Finland) від 16 листопада 2004 року).

102. Свобода вираження поглядів, гарантована частиною першою статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. Свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе (рішення ЄСПЛ у справі «Гендісайд проти Сполученого Королівства» (Handyside v. the United Kingdom) від 07 грудня 1976 року).

103. Межі допустимої критики є ширшими щодо одних категорій осіб та звужуються пропорційно до зменшення публічності особи. Ці межі за певних обставин можуть бути ширшими стосовно державних службовців, порівняно з приватними особами (рішення ЄСПЛ у справі «Райчінов проти Болгарії» (Raichinov v. Bulgaria) від 20 квітня 2006 року).

104. У рішенні від 07 лютого 2012 року у справі «Аксель Спрінгер проти Німеччини» (Axel Springer AG v. Germany) ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.

105. При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі (частина третя статті 1 Закону № 2790-XII). У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, ВРУ, державу (частина перша статті 8 Закону № 2790-XII). Неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави (частина друга цієї статті). Народний депутат не повинен використовувати депутатський мандат в особистих, зокрема корисливих, цілях (частина третя вказаної статті).

106. Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у ВРУ та її органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (стаття 80 Конституції України, частина п`ята статті 10, частина перша статті 27 Закону № 2790-XII).

107. Ураховуючи зазначені особливості статусу народного депутата, розділ ІІ «Організація роботи Верховної Ради України» Регламенту передбачає главу 9 з назвою «Дотримання дисципліни та норм етики на пленарних засіданнях Верховної Ради України» (статті 51 - 53 Регламенту).

108. На пленарному засіданні народний депутат не повинен перешкоджати викладенню або сприйняттю виступу (вигуками, оплесками, вставанням, розмовами по мобільному телефону тощо), вживати образливі висловлювання та непристойні слова, закликати до незаконних дій (частина друга статті 51 Регламенту).

109. Якщо народний депутат виголошує образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи), головуючий на пленарному засіданні попереджає цього народного депутата про неприпустимість таких висловлювань або припиняє його виступ. Народний депутат або представник депутатської фракції (депутатської групи), на адресу яких були виголошені образливі слова, може звернутися до головуючого на пленарному засіданні з вимогою про надання слова для репліки. Головуючий на пленарному засіданні надає слово для репліки народному депутату або представнику депутатської фракції (депутатської групи) відразу після звернення або після завершення обговорення питання (частина четверта статті 51 Регламенту).

110. Якщо народний депутат, депутатська фракція (депутатська група), на адресу яких були виголошені образливі слова, вважають, що конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами не досягнуто, то вони подають заяву до Комітету, який розглядає це питання на своєму засіданні. У таких випадках, за висновком Комітету, ВРУ без обговорення може прийняти рішення про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти пленарних засідань). Це рішення доводиться до відома виборців через газету «Голос України» (частина п`ята статті 51 Регламенту).

111. За дні, в які народний депутат без поважних причин, визначених частиною третьою статті 26 Регламенту, не виконує свої депутатські повноваження, передбачені законом, за поданням Комітету народному депутату не провадяться виплати, пов`язані з виконанням депутатських повноважень (частина п`ята статті 33 Закону № 2790-XII).

112. Позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях ВР України за порушення дисципліни та норм етики є формою втручання ВРУ у свободу вираження поглядів народного депутата.

113. Крім того, інформація про позбавлення народного депутата за порушення ним дисципліни й етичних норм права брати участь у пленарних засіданнях ВРУ повідомляється невизначеному колу осіб шляхом її оприлюднення у газеті «Голос України». Такі відомості впливають на довіру виборців до народного депутата та його ділову репутацію, оскільки ставлять під сумнів професійну компетентність.

114. Це може мати наслідки для подальшої професійної кар`єри людини, зокрема і для можливості продовження нею публічної служби.

115. Обмеження свободи вираження поглядів повинні зазнавати прискіпливого аналізу і мати переконливе обґрунтування. Сфера для обмеження політичних висловлювань чи дебатів щодо питань, які становлять загальний інтерес, є дуже малою (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1999 року у справі «Сюрек проти Туреччини» (Surek v. Turkey)).

116. Згідно із частиною першою статті 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

117. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

118. Отже праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про іншу особу інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

119. Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

120. Глава 22 ЦК України визначає перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

121. Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що коли одна фізична особа висловила суб`єктивну думку на адресу іншої фізичної особи в принизливій та непристойній формі та якщо поширена інформація про особу негативна й образлива у відношенні до неї, такий вислів може порушувати її немайнове особисте благо у вигляді честі, гідності та ділової репутації.

122. На засіданні Комітету 28 квітня 2021 року (протокол № 69) ухвалені Роз`яснення з питань реалізації окремих положень статті 51 Регламенту (щодо дотримання дисципліни та норм етики народними депутатами України на пленарному засіданні Верховної Ради України).

123. Відповідно до цих Роз`яснень «образливими словами (висловлюваннями)» можуть бути:

виголошені народним депутатом України на пленарному засіданні ВРУ зневажливі слова, які, на думку головуючого та/або народного депутата України, депутатської фракції (депутатської групи), на адресу яких виголошені такі слова, і з точки зору дотримання народними депутатами України дисципліни та норм етики на пленарному засіданні ВРУ, є неприпустимими;

визначення виголошених народним депутатом України висловлювань такими, що є неприпустимими чи образливими, здійснюється головуючим на пленарному засіданні ВРУ, який має право попереджати народного депутата України про неприпустимість його висловлювань та/або припиняти виступ цього народного депутата України;

у разі виголошення образливих слів на адресу народного депутата України чи депутатської фракції (депутатської групи) можуть бути згадані прізвище, ім`я народного депутата України або відповідно назва депутатської фракції (депутатської групи), або посада народного депутата України у відповідному комітеті ВР України чи депутатській фракції (депутатській групі);

народний депутат України, депутатська фракція (депутатська група), відповідно прізвище, ім`я чи назва якого/яких були згадані у виступі іншого народного депутата України, чи які вважають, що саме на їх адресу були виголошені образливі слова, мають право на звернення до головуючого на пленарному засіданні ВРУ про надання їм слова для репліки.

124. Комітет розглядає питання дотримання народними депутатами України дисципліни та норм етики на пленарних засіданнях ВР України на підставі поданої заяви народного депутата України (народних депутатів України) чи депутатської фракції (депутатської групи), на адресу яких були виголошені образливі слова (якщо вони вважають такі слова образливими, а конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами України не досягнуто).

125. У справі, що розглядається, предметом спору є рішення ВРУ, яким позивач як народний депутат України позбавлений права брати участь в одному пленарному засіданні ВРУ.

126. Ухваленню спірного рішення передувало обговорення на пленарному засіданні ВРУ 07 лютого 2023 року кандидатури на посаду Голови Служби безпеки України, під час якого народний депутат України ОСОБА_1 поставив запитання тоді ще кандидату на цю посаду, одне з яких стосувалося подальшої долі керівника Офісу Президента України ОСОБА_3 .

Висловлювання, які на тому засіданні дозволив собі народний депутат України ОСОБА_1 щодо керівника Офісу Президента України ОСОБА_3, видалися 228 народним депутатам України з фракції Політичної партії «Слуга народу» образливими й такими, що не узгоджуються з депутатською етикою, тож вони, керуючись положеннями статті 51 Регламенту, звернулися з відповідною заявою до комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту.

Спірне рішення відповідно до стенограми пленарного засідання 23 лютого 2023 року, витяг з якого є в матеріалах справи, ВРУ прийняла більшістю голосів народних депутатів України. Це рішення не викладалося окремим документом, воно зафіксоване у стенограмі пленарного засідання й оголошення про нього опубліковане в газеті «Голос України».

127. Правові, а також політичні наслідки спірного рішення окреслені у доводах, якими обґрунтовані позовні вимоги.

128. У цій справі вартим уваги є той факт, що дисциплінарна санкція, яку застосувала ВРУ до позивача як народного депутата України за його висловлювання під час пленарного засідання 07 лютого 2023 року (позбавлення права брати участь у пленарному засіданні (частина п`ята статті 51 Регламенту)), набула особливої гостроти ще й через те, що у зв`язку з продовженням дії воєнного стану в Україні в умовах широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України ВРУ дев`ятого скликання під час проведення, зокрема, дев`ятої сесії - на якій прийняте спірне рішення - працює у режимі одного пленарного засідання, що триває до дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, але не пізніше ніж до початку наступної чергової сесії ВРУ дев`ятого скликання.

129. Зважаючи на приписи частини другої статті 2 КАС України, колегія суддів має з`ясувати, чи спірне рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

130. Нормативною підставою для ухвалення спірного рішення є стаття 51 Регламенту (частини четверта, п`ята).

131. Текстуальний виклад цієї статті та її буквальне тлумачення дає підстави стверджувати, що позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарному засіданні, за висновком комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, має бути наслідком образливих висловлювань цього народного депутата України на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи).

132. У цьому контексті Регламент передбачає заходи впливу дисциплінарного характеру, тобто «покарання» народного депутата України за порушення дисципліни і норм етики, у формі позбавлення права брати участь у пленарному засіданні (стаття 51 Регламенту).

133. Проте для застосування цієї дисциплінарної санкції має бути і відповідний «склад» порушення.

134. Склад правопорушення - це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

135. Склад правопорушення: суб`єкт (фізичні і юридичні особи), суб`єктивна сторона (сукупність ознак, які характеризують суб`єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме - вина, мотив, мета правопорушення. Обов`язковою серед них є вина - безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків), об`єкт (порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров`я громадян, суспільний порядок, суспільні відносини, що захищаються нормами права), об`єктивна сторона (сукупність зовнішніх ознак, що характеризують це правопорушення: протиправне діяння, шкідливий результат, що спричинився, причинно-наслідковий зв`язок між діянням і шкідливим результатом).

136. Отже, частина п`ята статті 51 Регламенту передбачає можливість застосування дисциплінарної санкції щодо народного депутата України за виголошення образливих слів на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи).

137. Аналіз цієї правової норми дає підстави для висновку, що вона не дозволяє поширити (передати) повноваження ВРУ на застосування передбаченого згаданою статтею заходу дисциплінарного характеру також і за неетичні висловлювання (народного депутата України) на адресу інших осіб.

138. Цей підхід, втім, не стосується можливості застосування до народного депутата України інших видів юридичної відповідальності за образу чи наклеп, якщо особи, яким таким чином завдана шкода, вимагатимуть цього, задіявши інші юрисдикційні форми захисту.

139. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що ці висновки не свідчать, що народний депутат України може виголошувати образливі слова щодо інших осіб, зокрема тих, які присутні у сесійній залі парламенту.

140. Це, насамперед, питання етики і виховання народного депутата України, рівень яких мав би відповідати загальноприйнятим вимогам та уявленням щодо постаті представника Українського народу. Іншими словами, подібна поведінка народного депутата України є неприйнятною й за певних умов може стати підставою для юридичної відповідальності.

141. Суд першої інстанції встановив, що звернення 228 народних депутатів України фракції Політичної партії «Слуга народу» до Комітету щодо висловлювань народного депутата України ОСОБА_1 на пленарному засіданні 07 лютого 2023 року, а також висновок цього Комітету про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у пленарному засіданні основані головним чином на тому, що названий народний депутат України в образливій формі висловився щодо керівника Офісу Президента України ОСОБА_3 .

142. У заяві народних депутатів України фракції Політичної партії «Слуга народу» йдеться також про образливі висловлювання на адресу Служби безпеки України, але зміст висновку Комітету від 21 лютого 2023 року № 04-28/4-2023/35284 свідчить, що спонукало членів цього Комітету до позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у пленарному засіданні саме його висловлювання на адресу керівника Офісу Президента України ОСОБА_3 . Також у згаданому висновку Комітету наведений, серед іншого, виступ народного депутата України ОСОБА_8 , який у своїх судженнях розцінив ці висловлювання (позивача) як образу Верховного Головнокомандувача, яким є Президент України.

143. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції, що позивач не виголошував образливих слів щодо народного депутата України або депутатської фракції (депутатської групи), що є умовою для застосування дисциплінарної санкції щодо народного депутата України, передбаченої положеннями частин четвертої, п`ятої статті 51 Регламенту.

144. Отже, образливі слова щодо керівника Офісу Президента України не можуть бути законною підставою для позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарному засіданні ВРУ.

145. Суд першої інстанції правильно зазначив, що висловлювання, яке вжив народний депутат України ОСОБА_1 щодо керівника Офісу Президента України ОСОБА_3 , не шанобливе і загалом не мало б звучати в сесійній залі парламенту, проте це не підстава для застосування до народного депутата України ОСОБА_1 дисциплінарної санкції на підставі статті 51 Регламенту.

146. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях не повинно загрожувати збереженню демократичних засад функціонування парламенту, а також не може бути направленим на порушення конституційного ладу та виникнення ситуацій, коли коаліція депутатських фракцій або депутатська фракція, яка має права такої коаліції (парламентська більшість), може позбутися під час пленарних засідань складу парламентської меншості, мотивуючи це поведінкою народних депутатів, що не відповідає етичним нормам.

147. Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком суду першої інстанції, що посаду керівника Офісу Президента України (навіть через призму конкретної особистості, яка її обіймає) не слід позиціонувати як таку, що рівна посту Президента України, а сам Офіс Президента України - як державний орган, надто з конституційним статусом.

148. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що особливий статус народного депутата України покладає на нього обов`язок керуватися Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі. Народний депутат України як обраний представник Українського народу у ВРУ повинен вести себе відповідно до цих норм, проявляти повагу до гідності та прав інших осіб, толерантність до різних поглядів та переконань, високу моральність та відповідальність за свої слова і дії. Дії народного депутата України, які суперечать, зокрема, загальновизнаним нормам моралі, за відсутності у них складу дисциплінарного правопорушення можуть бути підставою для застосування до нього інших видів юридичної відповідальності.

149. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відсутність підстав, передбачених частинами четвертою, п`ятою статті 51 Регламенту, для позбавлення позивача права брати участь у пленарному засіданні.

150. Решта доводів апеляційної скарги не спростовує висновків суду першої інстанції в частині задоволення позову, отже не є підставою для його скасування.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

151. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін (пункт 1 частини першої статті 315 КАС України).

152. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

153. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують його висновків, отже апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Висновки щодо розподілу судових витрат

154. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

155. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Верховної Ради України залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач І. В. ЖелєзнийСудді: О. О. Банасько Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук Г. Р. Крет Є. А. Усенко