Постанова

від 06.12.2023 по справі 906/397/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року Справа № 906/397/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Олїівської сільської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 11 липня 2023 року по справі №906/397/23 (суддя - Машевська О.П.)

час та місце ухвалення рішення: 11 липня 2023 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 12 липня 2023 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вал-Трансбуд"

до Оліївської сільської ради

про визнання недійсними та скасування розпорядження та рішення

за участю представників:

від Позивача - Гансецький В.В.;

від Відповідача - Давиденко В.В..

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вал-Трансбуд" звернулося в Господарський суд Житомирської області з позовом до Оліївської сільської ради (надалі Відповідач) про:

·визнання недійсним та скасування Розпорядження Оліївського сільського голови №181-0/22 від 15 серпня 2022 року;

·визнання недійсним та скасування Рішення 34 сесії 8 скликання №825 від 8 березня 2023 року, в частині припинення дії Договору від 10 грудня 2019 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем;

Звертаючись з позовом у даній справі Позивач вказує, що створення комісії, яка здійснювала обстеження спірної земельної ділянки, розпорядженням за підписом секретаря Відповідача, який тимчасово виконує обов`язки голови є безпідставними та незаконними, у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Рішення про створення постійної чи тимчасової комісії контрольної комісії ради приймається депутатами на сесії сільської ради. Отже, з аналізу викладених норм Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні" слідує висновок, що тимчасово виконуючий обов`язки голови Відповідача вийшов за межі своїх повноважень та в порушення вказаного закону перейняв на себе повноваження депутатів Відповідача, що робить розпорядження № 181-0/22 від 15 серпня 2022 року незаконним та таким, що не тягне за собою юридичних наслідків, а створена комісія не мала правових підстав для проведення будь-яких перевірок та складання будь-яких актів.

Крім того, Позивач зауважує, що його не було притягнуто жодним контролюючим органом до будь-якого виду відповідальності за начебто виявлені порушення, які зазначені в Акті обстеження земельної ділянки від 15 серпня 2022 року, що має викликати обґрунтований сумнів у справжності виявлених порушень. Щодо припинення Договору рішенням 34 сесії 8 скликання № 825 від 8 березня 2023 року, Позивач вказує, що відповідно до умов Договору, дія останнього може припинитися шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11 липня 2023 у справі №906/397/23 позов задоволено частково. В частині визнання недійсним та скасування розпорядження Відповідача № 181-0/22 від 15 серпня 2022 року закрито провадження у справі. Визнано недійсним та скасовано рішення тридцять четвертої сесії VIII скликання від 8 березня 2023 року «Про припинення дії договору оренди землі», в частині припинення дії Договору від 10 грудня 2019 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що поділяє доводи Позивача про те, що з аналізу викладених норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тимчасово виконуючий обов`язки голови Відповідача вийшов за межі своїх повноважень, прийнявши оскаржуване розпорядження 181-0/22 від 15 серпня 2022 року.

Суд першої інстанції констатував, що оскільки оскаржуване розпорядження голови Відповідача № 181-0/22 від 15 серпня 2022 року «Про створення комісії по обстеженню земельних ділянок комунальної форми власності на предмет дотримання вимог у сфері поводження з виробничими та побутовими відходами» містить всі ознаки індивідуального акта, а саме фактично встановлює норми, що застосовуються одноразово та стосовно визначеного кола осіб у сфері поводження з виробничими та побутовими відходами на земельних ділянках комунальної форми власності, тому, місцевий господарський суд вказав, що такий акт повинен прийматись згідно передбаченої процедури прийняття, чого в даному випадку дотримано не було.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку про закриття провадження в частині визнання недійсним та скасування розпорядження голови Відповідача № 181-0/22 від 15 серпня 2022 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, зазначивши, що розпорядження носить публічно-правовий характер, спір щодо якого підвідомчий адміністративній юрисдикції, та вказав, що спір щодо законності розпорядження голови Відповідача № 181-0/22 від 15 серпня 2022 року підлягає розгляду Житомирським окружним адміністративним судом.

Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що аналіз змісту Договору оренди землі свідчить, що правила, встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови оренди земельної ділянки щодо розірвання дії договору в односторонньому порядку. Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови щодо порядку проведення розірвання, потрібно застосовувати тлумачення Сontra proferentem.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що на виконання вимог статті 14 Закону України "Про оренду землі" було затверджено Типовий договір оренди землі, пункт 39 викладений в наступній редакції: "Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається (не допускається) (непотрібне закреслити). Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є ____". За змістом виноски до цієї типової умови договору оренди землі законодавцем передбачено, що у разі передачі в оренду земельної ділянки (земельних ділянок) сільськогосподарського призначення може включатися вимога щодо дотримання орендарем екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів тощо.

За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін у порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Суд першої інстанції наголосив, що за таких обставин, місцевий господарський суд зазначив, що умова пункту 34 Договору оренди землі від 10 грудня 2019 року як самостійна для прийняття оскаржуваного рішення № 825 від 8 березня 2023 року "Про припинення дії договору оренди землі" застосуванню не підлягала.

Не погоджуючись із винесеним рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав вказаних у ній просив апеляційний суд рішення Господарського суду Житомирської області від 11 липня 2023 року в справі №906/397/23 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с. 147-148).

Скаржник вважає, що згідно з частиною 2 статті 213 Цивільного кодексу України, на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Тобто, суд може тлумачити зміст правочину виключно за наявності вимоги однієї або обох сторін такого правочину. За доводами апелянта ані Позивач, ані Відповідач таких вимог не заявляли, а суд першої інстанції на власний розсуд вдався до тлумачення договору, чим порушив як процесуальні норми (принцип диспозитивності, частина 3 статті 2, стаття 14 ГПК України), так і матеріальні норми права (статті 213, 637 ЦК України).

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що Позивач заявляв вимоги про визнання недійсним та скасування розпорядження Відповідача та рішення сесії Відповідача, тобто, спір жодним чином не стосувався змісту договору оренди від 10 грудня 2019 року, або невизначеності чи незрозумілості значення слів, понять і термів тексту цього Договору. Відповідач наголосив при цьому, що суд першої інстанції здійснив тлумачення положень договору оренди незважаючи на те, що спір у справі №906/397/23 не стосується змісту зазначеного договору, а також те, що цей договір почав виконуватись, при цьому, положення пункту 34 Договору оренди від 10 грудня 2019 року, на переконання апелянта, є зрозумілі та підлягають застосуванню.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2023 року в справі №906/397/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 11 липня 2023 року в справі №906/397/23, запропоновано Позивачу надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів Відповідачу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 листопада 2023 року проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 6 грудня 2023 року об 14:40 год..

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 20 листопада 2023 року від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача в якому Позивач просив суд залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с. 170-172). При цьому, Позивач вказав, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов до того, що умова пункту 34 Договору оренди землі від 10 грудня 2019 року як самостійна підстава для прийняття оскаржуваного рішення № 825 від 8 березня 2023 року «Про припинення дії договору оренди землі» застосуванню не підлягала. При цьому Позивач наголосив, що акт обстеження земельної ділянки від 15 серпня 2022 року не є носієм доказової інформації підтвердження факту складування та захоронення виробничих та побутових відходів орієнтовним об`ємом 50 куб.м на відстані 3 метри від межі земельної ділянки, площею 1,8000 га з кадастровим номером 1822085600:08:001:2353. В той же час на даний момент Позивачем так і не було притягнуто жодним контролюючим органом до будь-якого виду відповідальності за начебто виявлені порушення, які зазначені в Акті обстеження земельної ділянки від 15 серпня 2022 року. Також, представник Позивача вказав, що навіть гіпотетичне складування та захоронення виробничих га побутових відходів не може вважатися нецільовим використанням земельної ділянки, а повинно розглядатись з точки зору попушення Закону України «Про відходи», яке тягне за собою адміністративну відповідальність.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 листопада 2023 року клопотання Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Забезпечено представнику Відповідача участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 грудня 2023 року клопотання Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Забезпечено представнику Позивачу участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судовому засіданні від 6 грудня 2023 року, яке проведено в режимі відеоконференції, представник Відповідача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі та з підстав, висвітлених в ній, просив суд її задоволити, скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 11 липня 2023 року в справі №906/397/23 і ухвалити нове рішення яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог. Представник Відповідача вказав, що згідно з частиною 2 статті 213 Цивільного кодексу України, на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. На переконання представника, суд може тлумачити зміст правочину виключно за наявності вимоги однієї або обох сторін такого правочину. При цьому представник заувжив, що ані Позивач, ані Відповідач таких вимог не заявляли, а суд на власний розсуд вдався до тлумачення договору, чим порушив як процесуальні норми так і матеріальні норми права. За доводами представника апелянта Позивач заявляв вимоги про визнання недійсним та скасування розпорядження Відповідача та рішення сесії Відповідача, з огляду на що, спір жодним чином не стосувався змісту договору оренди від 10 грудня 2019 року, або невизначеності чи незрозумілості значення слів, понять і термів тексту цього Договору. Представник також вказав, що суд першої інстанції здійснив тлумачення положень договору оренди незважаючи на те, що спір у справі №906/397/23 не стосується змісту зазначеного договору, а також те, що цей договір почав виконуватись, при цьому, положення пункту 34 Договору оренди від 10 грудня 2019 року зрозумілі та підлягають застосуванню, оскільки надають Відповідачу право в односторонньому порядку відмовитися від договору.

В судовому засіданні від 10 травня 2023 року, яке проведено в режимі відеоконференції представник Позивача заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі Відповідача, та просив суд залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 1 липня 2023 року без змін. Представник Позивача вказав, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов до того, що умова пункту 34 Договору оренди землі від 10 грудня 2019 року як самостійна підстава для прийняття оскаржуваного рішення № 825 від 8 березня 2023 року «Про припинення дії договору оренди землі» застосуванню не підлягала. При цьому акт обстеження земельної ділянки від 15 серпня 2022 року не є носієм доказової інформації підтвердження факту складування та захоронення виробничих та побутових відходів орієнтовним об`ємом 50 куб.м на відстані 3 метри від межі земельної ділянки, площею 1,8000 га з кадастровим номером 1822085600:08:001:2353. Представник також зазначив, що на даний час, Позивачем так і не було притягнуто жодним контролюючим органом до будь-якого виду відповідальності за начебто виявлені порушення, які зазначені в Акті обстеження земельної ділянки від 15 серпня 2022 року. Також, представник Позивача вказав, що навіть гіпотетичне складування та захоронення виробничих га побутових відходів не може вважатися нецільовим використанням земельної ділянки, а повинно розглядатись з точки зору попушення Закону України «Про відходи», яке тягне за собою адміністративну відповідальність.

Заслухавши пояснення представників Відповідача та Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення змінити, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції даної постанови. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

18 жовтня 2019 року на двадцять п`ятій сесії VII скликання Відповідача затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду Позивачу (а.с.8). В додатку до рішення визначено список підприємств, яким затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та встановлено розмір орендної плати за користування земельними ділянками (а.с. 9).

10 грудня 2019 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір оренди землі (надалі Договір; а.с. 10-14).

Відповідно до пункту 1 Договору: Відповідач надав, а Позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з кадастровим номером 1822085600:08:001:2353, яка розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Оліївка, вул. Садова, 8; в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,8000 га.

Пунктом 8 Договору визначено, що Договір укладено на 10 років.

Відповідно до пункту 15 Договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Відповідно до пункту 16 Договору, цільове призначення земельної ділянки J.11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Як визначено пунктом 17 Договору, визначені умови збереження стану об`єкта оренди: використовувати орендовано земельну ділянку за цільовим призначенням, обумовленим цим Договором.

В той же час, пунктом 32 Договору визначено, що дія Договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання Позивачем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 24 Договору, серед іншого, визначено, що Відповідач має право вимагати від Позивача дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів.

У відповідності до пункту 27 Договору, Позивач зобов`язався використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з пунктом 33 Договору визначені випадки припинення дії Договору шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; викупу Позивачем земельної ділянки; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок не виконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використання, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пункту 34 Договору, розірвання Договору оренди землі в односторонньому порядку допускається.

10 грудня 2019 року між Позивачем та Відповідачем підписано Акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с.15).

15 серпня 2022 року розпорядженням Відповідача № 181-0/22 створено комісію по обстеженню земельних ділянок комунальної форми власності на предмет дотримання вимог у сфері поводження з виробними та побутовими відходами (а.с.16-17).

Як вбачається з матеріалів справи, 15 серпня 2022 року складено Акт обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 1822085600:08:001:2353, яка розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Оліївка, вул. Садова, 8, яка знаходиться в оренді Позивача (а.с 18). За результатами якого встановлено, що Позивачем вчинено самовільне складування та захоронення виробничих та побутових відходів, на орендованій земельній ділянці, на відстані 3 метри від межі земельної ділянки, орієнтовним об`ємом 50 м. кубічних. Також здійснено складування решти суміші ґрунту (не використаної при захороненні) на суміжній земельній ділянці за кадастровим номером 1822085600:08:001:2670.

Окрім того в даному акті зазначено, що комісія прийшла висновку про недотримання Позивачем пп. 17, 24, 27 Договору, та вказано висновок про неправомірність виконання робіт по утилізації виробничих та побутових відході, чим порушено статтю 46 Закону України «Про охорону земель» та статтю 33 Закону України «Про відходи».

Акт обстеження земельної ділянки представником Позивача не підписаний.

21 вересня 2022 року Відповідач надіслав Позивачу лист за № 783/02-10/22, в якому повідомив про намір припинити Договір (а.с.19).

Також у листі Відповідач вказав, що акт обстеження направлено до Державної екологічної інспекції Поліського округу щодо усунення виявлених порушень вимог чинного законодавства.

27 січня 2023 року Відповідач надіслав Позивачу повідомлення за № 86/02-03/23 про розірвання договору оренди землі, в якому вказав що Договір оренди розірваний з 27 січня 2023 року (а.с. 20).

2 березня 2023 року Відповідач повторно надіслав повідомлення про розірвання Договору (а.с.21).

8 березня 2023 року на тринадцять четвертій сесії VIII скликанні Відповідача прийнято рішення про припинення Договору, номер запису про речове право 34621277 від 10 грудня 2019 року, на земельну ділянку площею 1,8000 га, 1822085600:08:001:2353, цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства переробної, машинобудівної та іншої промисловості (J.11.02), укладений між Позивачем та Відповідачем, у зв`язку з невиконанням умов Договору, а саме використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (складування та захоронення виробничих та побутових відходів на орендованій земельній ділянці) (а.с.24).

Відповідачем 17 березня 2023 року надіслано лист повідомлення Позивачу за № 305/02-19/23, в якому Відповідач вимагав від Позивача повернути земельну ділянку, згідно акту прийому-передачі від 10 грудня 2019 року (а.с 26).

З огляду на зазначене, Позивача, звернувся з позовом, з метою, захисту порушених, на його думку, прав до Відповідача з позовом про визнання недійсними та скасування розпорядження та рішення.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги щодо представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (чинного на моменту укладення Договору), істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної.ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

В силу дії статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно частин першої та другої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частинами другою та третьою статті 188 Господарського кодексу України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, що заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.

Враховуючи вищевказані обставини, умови Договору та норми чинного Законодаства та оцінивши позовні вимоги про визнання недійсним та скасування Розпорядження Відповідача №181-0/22 від 15 серпня 2022 року, колегія суду зауважує таке.

15 серпня 2022 року Відповідачем винесено розпорядження №181-0/22 "Про створення комісії по обстеженню земельних ділянок комунальної форми власності на предмет дотримання вимог у сфері поводження з виробничими та побутовими відходами" відповідно до статті 30 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 21 закону України "Про відходи", статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" з метою забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення вирішено: створити комісію по обстеженню земельних ділянок комунальної форми власноті на предмет дотримання вимог у сфері поводження з виробничими та побутовими відходами на території Оліївської сільської ради у складі: голови комісії Черниш Артур Васильович (заступник сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради); члени комісії: Морозюк Артем Васильович (депутат член комісії з питань будівництва, архітектури, земельних відносин); Осадчук Сергій Анатолійович (депутат); Лисенко Анатолій Іванович (депутат); Дайнека Сергій Васильович (начальник відділу земельних відносин); Піка Олександр Вікторович (головний спеціаліст відділу земельних відносин).

Вирішено комісії забезпечити проведення обстеження земельних ділянок комунальної фоми власності на предмет дотримання вимог у сфері поводження з виробничими та побутовими відходами на території Відповідача (а.с. 16-17).

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Підпунктами 6 та 15 пункту «а» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку належить, зокрема: вирішення питань поводження з побутовими відходами, знешкодження та захоронення трупів тварин; затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради. Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Згідно з частиною третьою статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Оскільки оскаржуване розпорядження голови Відповідача № 181-0/22 від 15 серпня 2022 року «Про створення комісії по обстеженню земельних ділянок комунальної форми власності на предмет дотримання вимог у сфері поводження з виробничими та побутовими відходами» містить всі ознаки індивідуального акта, а саме фактично встановлює норми, що застосовуються одноразово та стосовно визначеного кола осіб у сфері поводження з виробничими та побутовими відходами на земельних ділянках комунальної форми власності, тому такий акт повинен прийматись згідно передбаченої процедури прийняття.

Відтак розпорядження носить публічно-правовий характер, спір щодо визнання недійсним та скасування розпорядження підвідомчий адміністративній юрисдикції, з огляду на наступне.

Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пункт 1 частини першої статті 19 КАС України визначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Колегія суду констатує, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Підсумовуючи усе вищеописане колегія суддів прийшла до висновку про існування підстав для закриття провадження в частині визнання недійсним та скасування розпорядження голови Відповідача № 181-0/22 від 15 серпня 2022 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. З огляду на що суд першої інстанції роз`яснює, що спір щодо законності розпорядження голови Відповідача № 181-0/22 від 15 серпня 2022 року підлягає розгляду Житомирським окружним адміністративним судом.

До відповідних висновків прийшов і місцевий господарський суд у оспорюваному рішенні та дав аналогічні роз`яснення з огляду на що апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в частині закриття провадження щодо вимоги про визнання недійсним і скасування Розпорядження №181-0/22 від 15 серпня 2022 року.

Водночас, беручи до уваги вищевказане, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки Розпорядженню, котре має надаватися саме адмірістративним судом. В даному ж випадку, суд першої інстанції вказавши, що даний спір не підвідомчий господарському суду по суті вже розглянув такий спір (давши саме висновок про перевищення повноважень Відповідачем при винесенні Розпорядження) та встановивши по суті для адміністративного суду преюдиційні обставини щодо законності розпорядження.

З огляду на вказане Північно-західний апеляційний господарський суд змінює судове рішення в цій частині, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції даної постанови.

Що ж стосується позовної вимоги про визнання недійсним та скасування Рішення Відповідача від 8 березня 2023 року в частині припинення дії Договору, зважаючи на заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі щодо підставності винесення такого розпорядження з огляду на пункт 34 Договору, котрий на переконання апелянта допускає розірвання Договору в односторонньому порядку, то колегія суду зазначає таке.

Відповідач - є органом місцевого самоврядування і діяльність його регламентована приписами Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

В силу дії частини 2 статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Аналогічне положення міститься в статті 140 Конституції України.

Статтею 142 Конституції України визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частинами 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Приписами частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" також передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз вищевказаних положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що необхідними умовами для визнання незаконним у судовому порядку правового акту індивідуальної дії органу місцевого самоврядування є: позивач є власником або титульним володільцем певного майна; права власника (титульного володільця) порушено і підставою цього порушення є видання правового акту; такий акт не відповідає закону, тобто, має місце невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

При цьому, колегія суду зауважує, що правомірність своїх дій чи бездіяльності в даних спірних правовідносинах має доводити орган місцевого самоврядування.

Водночас, як убачається із аналізу положень статей 12, 116, 122 Земельного кодексу України, пункту 34 частини 1 статті 26, статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у їх сукупності, прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані із реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

За змістом статей 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Як встановлено колегією суду за змістом пунктів 1, 15 та 16 Договору, земельну ділянку площею 1,800 га, з кадастровим номером 1822085600:08:001:2353, яка розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Оліївка, вул. Садова, 8 надано Позивачу в оренду строком на 10 (десять) років для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства із земель за цільовим призначенням J.11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. За умовою пункту 3 Договору на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомості.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої на запит суду першої інстанції у формі інформаційної довідки № 327471712 від 30 березня 2023 року, земельна ділянка площею 1,8000га, кадастровий номер 1822085600:08:001:2353, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1986039018220, номер відомостей про речове право 34621172, належить на праві комунальної власності Територіальній громаді в особі Відповідача та перебуває з 10 грудня 2019 року в оренді Позивача зі строком дії до 10 грудня 2019 року, номер запису про інше речове право 34621277. Окрім того, колегія суду звертає увагу, що в межах земельної ділянки розташоване незавершене будівництво загальною площею 799,3 кв.м. з відсотком готовності 25%, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2652779618040, номер відомостей про речове право 48295627, яке на праві власності зареєстровано за Позивачем.

Суд апеляційної інстанції констатує, що умовами пункту 33 Договору визначено, що дія Договору припиняється шляхом його розірвання, серед іншого, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Серед обов`язків Позивача, зокрема у пункті 27 Договору, визначено, що: використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, - підстава яка вказана безпосередньо в оскаржуваному рішенні Відповідача № 825 від 8 березня 2023 року "Про припинення дії договору оренди землі".

За доводами апеляційної скарги Відповідача, укладаючи Договір за правилами статті 627 Цивільного кодексу України, Позивач погодився на його умови, зокрема щодо можливості його одностороннього припинення ( розірвання) за умовою пункту 34 Договору. Відповідач скористався цим правом. Проте з такими доводами суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Як вказано апеляційним господарським судом пункт 34 Договор дійно визначає, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається.

Проте за позицією судової колегії даний пункт тісно пов`язаний з пунктом 33 Договору.

Так, згідно з пунктом 33 Договору визначені випадки припинення дії Договору шляхом його розірвання за: 1) взаємною згодою сторін; 2) викупу Позивачем земельної ділянки; 3) рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок не виконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використання, а також з інших підстав, визначених законом.

Відтак, колегія суду приходить до висновку, що розірвання Договору в односторонньому порядку, яке передбачене в пункті 34 Договру, можливо на підставі укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору виключно у випадку викупу Позивачем даної земельної ділянки, адже серед трьох визначених сторонами у пункті 33 Договору випадках, лише другий (викуп) передбачає можливість діяти в односторонньому випадку (у першому випадку apriori відбувається волевиявлення обох сторін; у третьому ж, сторона, що має здійснювати відповідну дію має звернутися до суду з відповідним позовом).

Інших можливих випадків такої односторонньої відмови сторони в Договорі не вказали.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що для застосування такої підстави Відповідачу потрубно було не прймати рішення про припинення дії Договору, а винести на обговорення сесії та прийняття рішення щодо звернення до суду з позовом про розірвання Договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок не виконання другою стороною обов`язків. Саме такі б дії сторони були б обгрунтованими та відповідали умовам Договору та діючому законодаству щодо підстав розірвання Договору.

В той же час, вирішуючи питання щодо правомірності оспорюваного рішення щодо розірвання достроково в односторонньому порядку оспорюваного договору з наданням нормативно-праового обгрунтування таких дій колегія суддів виходить із такого.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільного кодексу України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У частині першій статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу дії статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

З системного аналізу вищезазначених норм матеріального права слід дійти висновку, що чинним законодавством передбачається можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору.

Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи. Отже, сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку, підстави та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо). Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 198/631/19 від 3 березня 2021 року.

Враховуючи вищевказане суд апеляційної інстанції виснує, що за змістом Договору одностороння відмова від позову можлива в силу закону виключно за наявності умов визначених пунктом 33 Договору, котрий доповнюється пунктом 34 Договору.

Що ж до пункту 34 Договору в котрому не конкретизовано умови сторонами, то це з урахуванням існування в Договорі пункту 33 Договору, де сторони конкретно визначили випадки розірвання (як визначено сторонами - припинення дії Договору шляхом розірвання) не свідчить про те, що сторони (в даному випадку Позивач) не вправі розірвати Договір в одностронньому порядку у випадку викупу Позивачем земельної ділянки. Виносячи ж оспорюване рішення суд першої інстанції не звернув увагу на це, за наслідком чого прийшов до невірних висновків щодо незазначення в пункті 34 Договору випадків одностронньої відмови Відповідача від Догоовру та невідповідність даного пункту, пункту Типового договору щодо визначення підстав для односторонньої відмови від договору.

Дане ж в свою чергу свідчить про те, що оспорене Розпорядження, що оспорене Рішення (з урахуванням умов Договору) не відповідє Закону, що є підставою (виходячи з наведеих вище норм права) для визнання даного акту органу місцевого самоврядування незаконним.

Окрім того, колегія суду зауважує, що Відповідач направляв на адресу Позивача повідомлення саме про розірвання Договору на підставі статті 651 Цивільного кодексу України (зазначаючи, що Договір розірвано з 27 січня 2023 року), в той же час, оскаржуваним рішенням від 8 березня 2023 року Відповідач вирішив припинити дію Договору, а не розірвати його. В той час, апеляційний господарський суд звертає увагу апелянта на те, що Договір містить різні підстави для припинення та розірвання Договору.

Пунктом 32 Договору визначено, що: дія Договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання Позивачем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, даним пунктом (щодо припинння) взагалі не передбачено такої підстави як невиконанння умов договору, а саме використання земельної ділянки не за цільовим призначенням саме для припинення Договору, що ще раз вказує на невідповідність Закону оспорюваного рішення Відповідача.

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує, що прийняте Відповідачем рішення не містить правових підстав для розірвання Договору, мотивів та обґрунтувань таких дій. Колегія суду враховує недопустимість органу влади зловживати своїми правами та повноваженнями, що викладено у статті 13 Цивільного кодексу України та презумпцію правомірності правочину - Договору (стаття 204 Цивільного кодексу України), відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Між тим, суд ще раз констатує, що у пункті 34 Договору не визначено умову (умови) для його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою Відповідача щодо земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, в тому числі, з підстав її використання не за цільовим призначенням внаслідок складування та захоронення виробничих та побутових відходів тощо, а такий випадок (як і інші випадки розірвання) визначені (конкретизовані) саме в пункті 33 Договору, що встановлено вище в даній постанові.

За таких обставин, умова пункту 34 Договору як самостійна для прийняття оскаржуваного рішення № 825 від 8 березня 2023 року "Про припинення дії договору оренди землі" застосуванню не підлягала.

Суд першої інстанції ще раз наголошує, що правові підстави для припинення договору оренди землі шляхом його розірвання визначені у статті 32 Закону України «Про оренду землі».

Так, згідно з частиною першою цієї норми на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У пункті 33 Договору чітко визначені умови припинення Договору шляхом його розірвання, в тому числі за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Тож враховуючи усе встановлене вище щодо відсутності в Договорі умов про можливість винесення Відповідачем в одностронньому випадку рішення щодо припинення чи розірвання Договору з підстав (що вказані в оспорюваному Рішенні Відповідача) та враховуючи те, що за таких обставин Договір та Закон передбачає саме зверненя в судовому порядку щодо розірвання Договору - суд апеляційної інстанції приходить до висновку про підставність позовної вимоги Позивача про визнання недійсним та скасування Рішення 34 сесії 8 скликання №825 від 8 березня 2023 року в частині припинення дії Договору та відповідно задовільняє її з підстав та мотивів визначених у даній постанові.

Разом з тим, все вищевказане вказує про те, що підстави та мотиви апеляційної скарги не можуть слугувати підставою для її задоволення та відповідно не можуть бути підставою для відмови в задоволенні вказаної вище позовної вимоги.

З огляду на вказане Північно-західний апеляційний господарський суд змінює судове рішення в цій частині, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції даної постанови.

Отже підсумовуючи усе вищеописане в даній судовій постанові, колегія суддів приходить до висновку, про закриття провадження в справі в частині заявлених позовних вимог Позивача щодо визнання недійсним розпорядження Відповідача.

Саме тому висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі в цій частині є вірним, проте за мотивами, викладеними в даній постанові (за відсутності надання правової оцінки такому розпорядженню та діям Відповідача під час його винесення).

Що ж до позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Відповідача від 8 березня 2023 року, то колегія суду приходить до висновку про задоволення таких позовних вимог, що вчинено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, однак за інших мотивів, що стало підставою для змінити мотивувальної частини рішення і в цій частині.

Приймаючи таке рішення, суд залишає без задоволення апеляційну скаргу Відповідача.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин норми, які регулюють відносини щодо реєстрації речового права, однак правильно викладено резолютивну частину про відмову в позові, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені частиною 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України та змінити мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення, виклавши її в редакції даної постанови.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає за Відповідачем, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Олїівської сільської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 11 липня 2023 року в справі №906/397/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 11 липня 2023 року в справі №906/397/23 - змінити, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції даної постанови.

3. В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 11 липня 2023 року в справі №906/397/23 - залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу №906/397/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 13 грудня 2023 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.