Постанова

від 05.12.2023 по справі 905/754/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року м. Харків Справа № 905/754/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.,

за участі секретаря судового засідання Дзюби А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліта" (вх. №2266) на рішення Господарського суду Донецької області від 28.09.2023 (рішення ухвалено суддею Говоруном О.В. в приміщенні Господарського суду Донецької області 28.09.2023, повний текст складено 13.10.2023) у справі №905/754/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліта"

про стягнення заборгованості в розмірі 317254,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 28.09.2023 у справі №905/754/23 (суддя Говорун О.В.) позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Еліта" на користь ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" заборгованість у розмірі 219468,71 грн, пеню у розмірі 40735,70 грн., 3% річних у розмірі 6859,49 грн., інфляційні втрати у розмірі 50190, 79 грн. та витрати з оплати судового збору в розмірі 4758,82 грн; в задоволенні інших вимог відмовлено.

ТОВ "Еліта" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив його доводи про скрутне фінансове становище підприємства, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 28.09.2023 у справі №905/754/23 та прийняти нове рішення з урахуванням правової позиції підприємства.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Еліта" на рішення Господарського суду Донецької області від 28.09.2023 у справі №905/754/23, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 05.12.2023.

20.11.2023 від ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

У судовому засіданні представник ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а рішення без змін.

Представник ТОВ "Еліта" у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

04.12.2020 між ТОВ "Еліта" (споживач) та ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) укладено договір постачання природного газу №101/ПГ-1091-К (далі - договір), відповідно до п.п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00), власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Ціна за 1 тис куб м газу протягом дії цього договору, публікується/оприлюднюється постачальником на офіційному сайті постачальника відповідно до п.4.4.6 цього договору (п.3.1. договору).

Оплата за цим договором здійснюється споживачем на рахунок постачальника у наступні строки: 100% суми платежу за газ до 20 газового місяця, що передує розрахунковому періоду (газовому місяцю) (п.3.7 договору).

Остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акту (актів) приймання-передачі природного газу. У випадку, якщо протягом розрахункового періоду обсяг постачання газу перевищив 10 тис куб м, остаточний розрахунок за фактично поставлений газ здійснюється з урахуванням п.3.1.1 договору (п.3.9 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками (за наявності) та діє у частині постачання природного газу до 31.12.2021, а в частині розрахунків, між сторонами-до повного їх виконання (п. 10.1 договору).

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме №5246 від 31.12.2020 на суму 2193,06 грн, №1669 від 31.01.2021 на суму 17074,74 грн, №3858 від 28.02.2021 на суму 39949,58 грн, №5723 від 31.03.2021 на суму 34345,07 грн, №7652 від 30.04.2021 на суму 4004,59 грн, №10753 від 30.06.2021 на суму 44,76 грн, №14985 від 31.10.2021 на суму 109,01 грн, №16989 від 30.11.2021 на суму 47939,59 грн, №29872 від 31.12.2021 на суму 88351,48 грн, №934 від 31.01.2022 на суму 129609,95 грн, №2861 від 28.02.2022 на суму 72800,48 грн, №4976 від 31.03.2022 на суму 39698,45 грн, №6704 від 30.04.2022 на суму 7359,83 грн.

Вказані акти були отримані відповідачем, що підтверджено ним у доповненні до відзиву. Проте, оплату за отриманий газ відповідач здійснив частково та з порушенням строку, визначеного умовами договору.

У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "Еліта" умов договору №101/ПГ-1091-К від 04.12.2020 ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом про стягнення боргу у загальній сумі 317254,70 грн, у тому числі: основний борг у сумі 219468,71 грн; пеня у сумі 40735,70 грн; 3% у сумі 6859,49 грн; інфляційні втрати у сумі 50190,80 грн.

Відповідач у доповненнях до відзиву визнав основну суму заборгованості у розмірі 219468,71 грн та зазначив, що акти отримувались в електронному кабінеті. Проте, станом на 01.01.2022 на підприємстві працювало 26 осіб. Після активізації бойових дій в Донецькій області у лютому 2022 майже всі працівники виїхали у безпечні райони. На теперішній час працює дві людини на 0,5 ставки. Газ використовувався для опалення щоб не спричинити шкоду майну та не виморозити приміщення. Також відповідач зазначав, що не має можливості оплатити всю суму разом. Так, за твердженням відповідача, за даними декларації доходи підприємства суттєво зменшились, на підтвердження чого ним надано таблицю №1, а рух коштів на рахунку відображає низьку бізнес-активність у місті, на підтвердження чого ним надано таблицю №2. Крім того, ТОВ "Еліта" вважає несправедливим стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки м. Покровськ Донецької області, на території якого знаходиться підприємство відповідача, перебуває у червоній зоні бойових дій.

У зв`язку з викладеним відповідач просив: надати розстрочку по сплаті основної суми заборгованості відповідно до графіка, який наведено у таблиці №3; до вимог про стягнення пені застосувати ч. 6 ст. 232 ГК України; визнати загальновідомою обставиною, що на території Донецької області відбуваються бойові дії, які дають право на звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань; застосувати ст. 233 ГК України щодо зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що сума основної заборгованості визнана відповідачем у повному обсязі. На час прийняття рішення, доказів оплати відповідачем заборгованості за договором №101/ПГ-1091-К від 04.12.2020 в розмірі 219468,71 грн не надано. Отже суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 219468,71 грн підлягає задоволенню. Здійснивши перевірку розрахунку пені виходячи з обставин визначених позивачем, суд дійшов висновку, що вимоги підлягають задоволенню повністю на суму 40735,70 грн. Також, суд першої інстанції врахував п.7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України та зазначив, що строки, визначені ст. 232 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд задовольнив вимогу про стягнення 3% річних у повному обсязі, 6859,49 грн., вимогу про стягнення інфляційних втрат суд задовольнив частково у розмірі 50190,79 грн. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що не вбачає підстав ані для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором, ані для зменшення розміру штрафних санкцій, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні таких клопотань. Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, місцевий господарський суд зазначив, що згідно доданого до клопотання графіку погашення заборгованості, відповідач просить розстрочити виконання рішення у справі на три роки; заявником не обґрунтовано та не надано належних доказів, які могли б свідчити про наявність обставин, які суттєво ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду у справі, а також не надано доказів на підтвердження можливості реального виконання рішення суду в разі задоволення заяви про розстрочку судового рішення.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 627, 629 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору №101/ПГ-1091-К від 04.12.2020 поставив відповідачу природний газ, що підтверджується актами приймання передачі природного газу, які додані до матеріалів справи.

Проте, в порушення умов договору, відповідач взяті зобов`язання щодо здійснення своєчасної оплати за поставку газу не виконав, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 219468,71 грн.

Оскільки вказана сума заборгованості визнана відповідачем в повному обсязі, а в матеріалах справи відсутні докази її оплати, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 219468,71 грн.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору позивачем заявлена до стягнення пеня в сумі 40735,70 грн.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до п. 6.2 договору сторони погодили, що у разі порушення споживачем порядку та строків оплати поставленого постачальником газу/інших платежів споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, що кожний день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, колегією суддів встановлено, що пеня за зобов`язаннями січня 2022 розрахована за період з 22.02.2022 по 21.08.2022 у сумі 16428,82 грн, за зобов`язаннями лютого 2022 за період з 22.03.2022 по 21.09.2022 у сумі 13981,68 грн., за зобов`язаннями березня 2022 за період з 21.04.2022 по 20.10.2022 у сумі 8548,76 грн., за зобов`язаннями квітня 2022 за період з 21.05.2022 по 20.11.2022 у сумі 1776,44 грн. Всього на загальну суму 40735,70 грн.

Отже, позивачем розраховано пеню в межах шестимісячного строку передбаченого ст. 232 ГК України.

Крім того, п. 7 розділу ІХ Прикінцеві положення ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності нарахування пені у розмірі 40735,70 грн.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору позивачем нараховано 3% у сумі 6859,49 грн. та інфляційні втрати у сумі 50190,80 грн.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення 3% річних у розмірі 6859,49 грн. та інфляційних втрат у розмірі 50190,79 грн.

Щодо клопотань відповідача про звільнення від відповідальності за невиконання умов договору та про зменшення розміру штрафних санкцій апеляційний господарський суд зазначає таке.

В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що розділом 7 договору передбачена можливість звільнення сторони від відповідальності у разі настання форс-мажорних обставин. Відповідач просить визнати загальновідомою обставиною те, що на території Донецької області відбуваються бойові дії, що дає йому право на звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту. Торгово-промислова палата України відповідно до цього Закону та свого Статуту здійснює представницькі функції як в Україні, так і за її межами, об`єднує торгово-промислові палати та координує їх діяльність. Торгово-промислова палата України: відкриває свої представництва та філії в інших країнах, а також засновує разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані торгово-промислові палати, ділові ради та інші спільні організації; засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників); веде недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Україні та за її межами. Порядок ведення зазначеного реєстру визначається Торгово-промисловою палатою України.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Отже, відповідно до вищезазначених положень законодавства форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Відповідно до п. 7.1 договору при настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов`язань по цьому договору, як-то: пожежа, повінь, землетрус та інші стихійні лиха, аварія на газопроводі, війна та військові дії, блокада, страйки, зміна законодавства України, видання органами виконавчої влади України актів, що роблять неможливим виконання зобов`язань по цьому договору, чи інших, що не залежать від сторін, обставин, сторона яка зазнала впливу таких обставин не несе відповідальності. Дані обставини повинні бути підтверджені Торгово-промисловою палатою України чи іншим компетентним органом.

Про настання форс-мажорних обставин, термін їхньої дії та припинення сторона, для якої вони настали, сповіщає іншу сторону протягом трьох днів з моменту настання таких обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на такі обставини (п. 7.2 договору).

Дійсно, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05:30 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє й до сьогодні.

В свою чергу, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про початок форс-мажорних обставин, водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності.

Колегія суддів звертає увагу, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

У Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч.3 ст.7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Водночас, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини в силу п. 7.3 договору позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини, як на підставу звільнення від відповідальності (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Крім того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Тобто, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажорні обставини, суд має оцінювати цей доказ у сукупності з іншими.

Колегія суддів зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Отже, як вбачається з вищенаведених норм чинного законодавства та висновків суду касаційної інстанції щодо їх застосування, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП, при цьому встановлюється на наявність чи відсутність обставин форс-мажору саме для конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором. Відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.03.2023 у справі №922/1093/22, від 23.03.2023 у справі №920/505/22 тощо.

Відповідачем не доведено існування обставин (не самих по собі, а для даного конкретного випадку), що перешкодили б йому виконати обов`язок щодо здійснення оплати за договором про постачання природного газу №101/ПГ-1091-К від 04.12.2020. Тобто, відповідачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між обставинами непереборної сили, на які послався відповідач, та неможливістю належного виконання ним свого зобов`язання за договором.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, зокрема, на такому:

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 12.07.2023 у справі №922/2720/21.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 Господарського процесуального кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справі про стягнення заборгованості. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.

Разом з цим відповідачем не надано жодних доказів в обґрунтування підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, баланс товариства (звіт про фінансовий стан), звіти про фінансові результати (звіти про сукупний дохід), які мають складатися за відповідною формою, виписки по рахункам, довідки відповідних банківських установ тощо.

Наявні в матеріалах справи довідки відповідача про дохід відображений у декларації за 2022-2023 роки та про рух за розрахунковим рахунком АТ «ПУМБ» за 2023 рік, які складені ним в односторонньому порядку, не є тими доказами, які у розумінні статей 74, 76, 77 ГПК України підтверджують дійсний фінансовий стан товариства.

Отже, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що надані відповідачем документи не відображають фінансово-майновий стан підприємства та з них не вбачається неможливість виконання відповідачем грошових зобов`язань перед позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 341/915/16-ц).

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Визначені частиною 2 статті 625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Крім того, відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію стороні майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання доходів.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором та зменшення розміру штрафних санкцій.

Колегія суддів вважає невмотивованим клопотання відповідача про розстрочення сплати основної заборгованості з огляду на те, що суд може розстрочити лише виконання рішення, а відповідач не обґрунтовує своє клопотання положеннями ст. 331 ГПК України.

Крім того, відповідно до положень статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.

Разом з тим, у вказаному клопотанні відповідача не наведено жодних доводів та не підтверджено доказами наявність виняткових обставин у розумінні статті 331 ГПК України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення та які б могли бути підставою для розстрочки його виконання. При цьому, сам факт проведення на території Донецької області бойових дій не може вважатись достатньою підставою для розстрочення виконання рішення у справі.

Отже, відповідачем не доведено, як реальної неможливості виконання рішення, так і реальної можливості виконати рішення суду у справі за умови надання розстрочення виконання на 12 місяців.

Крім того, місцевим господарським судом правильно встановлено, що згідно доданого до клопотання графіку погашення заборгованості, відповідач просить розстрочити сплату основної заборгованості у справі на три роки, що не відповідає вимогам частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 28.09.2023 у справі №905/754/23 - без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281-284 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліта" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 28.09.2023 у справі №905/754/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.12.2023.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.О. Фоміна

Суддя О.В. Шевель