Постанова

від 07.12.2023 по справі 908/298/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2023 року м.Дніпро Справа № 908/298/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЗСС на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.05.2023 (суддя Боєва О.С.)

у справі № 908/298/22

за позовом Публічного акціонерного товариства "МТБ БАНК"

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІВЕЛЗ"

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗСС"

до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОТРАСФОРМАТОР"

до відповідача-4: ОСОБА_1

до відповідача-5: ОСОБА_2

про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства МТБ БАНК до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю ГРІВЕЛЗ, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю ЗСС, 3.Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОТРАСФОРМАТОР, 4. гр. ОСОБА_1 , 5. гр. ОСОБА_2 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором № 00476/К від 01.03.2019, а саме: суми 307547,16 доларів США заборгованості за кредитом та відсотками, суми 919855,63 грн. пені.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.05.2023 у справі № 908/298/22 позов задоволено. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІВЕЛЗ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗСС», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОТРАСФОРМАТОР», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» суму заборгованості за кредитним договором № 00476/К від 01.03.2019, а саме: суму 298 589 доларів США 47 центів - заборгованості за кредитом, суму 8957 доларів США 69 центів - заборгованості за відсотками за користування кредитом, суму 919 855 грн 63 коп. - пені.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІВЕЛЗ» на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» суму 29330 грн 17 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗСС» на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» суму 29330 грн 17 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОТРАСФОРМАТОР» на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» суму 29330 грн 17 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» суму 29330 грн 16 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» суму 29330 грн 16 коп. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю ЗСС подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 11.05.2023 у справі № 908/298/22 в частині стягнення пені у розмірі 919 855 грн 63 коп та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в частині стягнення пені або зменшити розмір пені 919 855,63 грн до 9 000,00 грн; судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норма матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Стверджує про проведення судового засідання без належного повідомлення учасників судового процесу зокрема, про розгляд справи 11.05.2023, крім представника ТОВ «ЗСС» адвоката Штабовенко Д.В., ніхто з відповідачів належним чином не був повідомлений.

Скаржник зазначає про обмеження його прав на судовий захист, який також виразився у відсутності можливості подати відзив на позовну заяву та заявити клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Крім того, звертає увагу на тому, що у зв`язку з проведенням військових дій на території Запорізької області, з лютого 2022 підприємство відповідача практично призупинило господарську діяльність, через це перебуває у скрутному фінансовому положенні, а стягнення непомірної пені розміром 919 855,63 грн призведе до вкрай негативних наслідків, що відобразяться на нормальному функціонуванні підприємства та на його провадженні господарської діяльності в майбутньому.

На підставі викладеного, клопоче про зменшення розміру пені до 9 000,00 грн, якщо суд не знайде підстав для скасування рішення в частині стягнення пені.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

18.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

29.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв`язку з участю адвоката в якості представника в іншій господарській справі № 908/3446/23 в Господарському суд Запорізької області, в якій судове засідання призначено на 07.12.023 о 10:30 год. А з урахуванням відстані між містами Дніпро та Запоріжжя, прийняти участь у цих двох справах представник не має можливості.

В судовому засіданні 07.12.2023 приймав участь представник позивача. Відповідачі у судове засідання не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження здійснюється на підставі поданої відповідачем-2: Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗСС" апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Колегія суддів зазначає, що відповідач-2 як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що представник не був обмежений у праві подати клопотання про участь у судовому засіданні 07.12.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/), однак цим правом не скористався, виходячи з особистих міркувань.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що явка сторін обов`язковою не визнавалась та враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а саме, що суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України), колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі відповідачів.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача в судовому засіданні 07.12.2023 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Між Публічним акціонерним товариством «МТБ БАНК» (позивач у справі, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ЗАВОДУ «ЗАПОРІЖСПЕЦСТАЛЬ», код ЄДРПОУ 15481928 (Позичальник), назву якого було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРІВЕЛЗ» (відповідач-1), укладено кредитний договір № 00476/К від 01.03.2019.

Відповідно до розділу 1 Предмет договору кредитного договору банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді поновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом заборгованості 560 000,00 доларів США (п`ятсот шістдесят тисяч доларів США 00 центів США), а Позичальник зобов`язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути банку кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, пені і штрафи та інші платежі, що будуть нараховані відповідно до умов кредитного Договору. Кредит надається Позичальнику на поповнення обігових коштів (п.п. 1.1., 1.2.).

Згідно з п. 1.3. кредитного договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію на строк з 01.03.2019 по 28.02.2020 включно, з урахуванням п. 1.4. договору погашення кредиту здійснюється з урахуванням розмірів максимального залишку заборгованості позичальника, встановлених відповідно до п. 2.5 цього Договору.

Видача коштів за кредитом відбувається траншами (частинами) строком до 31.12.2019 на підставі письмових повідомлень (заявок) позичальника, що є невід`ємною частиною цього договору. Позичальник має право багаторазово отримувати кошти за кредитом і погашати заборгованість таким чином, щоб фактичний залишок заборгованості за кредитом, розрахований відповідно до п. 1.5. цього договору, не перевищував максимального залишку заборгованості за кредитом, встановленого згідно з п.п. 1.1. та 2.5. договору, з урахуванням умов п.п. 1.4.1., 1.5. Договору (п. 1.4 договору).

За змістом п. 2.3. кредитного договору видача кредиту відбувається шляхом перерахування грошових коштів з позичкових рахунків на поточні рахунки позичальника у відповідних валютах: кошти в доларах США Банк перераховує з позичкового рахунку в доларах США на поточний рахунок позичальника в доларах США № 26000434571840 у Банку, МФО 328168.

Пунктом 2.5. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язується повернути банку кредит не пізніше 28.02.2020, при цьому фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом не повинен перевищувати максимального залишку заборгованості у періоди встановлені даним пунктом договору.

У разі, якщо фактичний залишок заборгованості за кредитом, розрахований відповідно до п. 1.5. договору, перевищить у будь-який час дії договору максимальний залишок заборгованості за кредитом, встановлений в цьому п. 2.5. договору, така різниця між таким фактичним залишком заборгованості та максимальним залишком заборгованості вважається простроченою заборгованістю за цим договором, та до неї застосовуються всі відповідні положення договору, які застосовуються до простроченої заборгованості.

Згідно з п. 2.6. кредитного договору нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється, починаючи з дати виникнення фактичної заборгованості на рахунку, зазначеному у п. 2.2. договору, до дати повного погашення кредиту. Проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Проценти сплачуються позичальником у відповідній валюті траншів, виданих в рамках кредиту, щомісяця, з 26-го числа, але не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, і в день фактичного повного погашення кредиту.

При несплаті процентів у зазначені у договорі строки та терміни, вони вважаються простроченими.

14.02.2020 сторонами підписано Додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до якої Кредитний договір № 00476/к було викладено в новій редакції.

Так, згідно з п. 1.1. кредитного договору (у новій редакції) банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на суму 553 197,42 доларів США (п`ятсот п`ятдесят три тисячі сто дев`яносто сім доларів США 42 центи США), а позичальник зобов`язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути банку кредит, сплатити за користування кредитом 10,0 % (десять процентів) річних, комісії, пені, штрафи та інші платежі, що будуть нараховані відповідно до умов договору. Видача коштів за кредитом відбувається траншами (частинами) на підставі письмових повідомлень (заявок) позичальника, що є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.3. кредитного договору в редакції Додаткової угоди № 1 банк відкриває позичальнику кредитну лінію на строк з 01.03.2019 по 13.08.2021 включно, погашення кредиту здійснюється відповідно до графіку погашення, передбаченого п. 2.5. договору.

Згідно з п. 2.3. кредитного договору видача кредиту відбувається шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника у доларах США № НОМЕР_1 у банку, код банку 328168, або за погодженням з банком, на інший рахунок зазначений позичальником у повідомленні (заявці) на транш, яка надається відповідно до п. 1.1. договору.

Пунктом 2.5. кредитного договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 14.02.2020, передбачено, що позичальник зобов`язується повернути банку кредит не пізніше 13.08.2021, при цьому фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом не повинен перевищувати максимального затишку заборгованості у періоди встановлені даним пунктом договору. У разі непогашення заборгованості за кредитом у передбачені графіком терміни, така заборгованість вважається простроченою.

Відповідно до п. 2.6. договору в редакції Додаткової угоди № 1 сплата нарахованих Банком процентів за користування кредитом здійснюється позичальником на транзитний рахунок, зазначений у п.2.2. договору. Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється, починаючи з дати виникнення фактичної заборгованості на рахунку, зазначеному п. 2.2. договору, до дати повного погашення кредиту.

Проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 (триста шістдесят) днів у році.

Проценти сплачуються позичальником щомісяця, з 26-го числа, але не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, і в день фактичного повного погашення кредиту. Після закінчення передбаченого цим договором строку кредитування проценти, нараховані за період прострочення до фактичного погашення кредиту, Позичальник оплачує в тому ж порядку, а у разі дострокового повного погашення в день фактичного погашення кредиту. При несплаті процентів у зазначені терміни та строки, вони вважаються простроченими.

Погашення кредиту та сплата процентів за кредитом здійснюється у тій валюті, в якій був наданий кредит (п. 2.7. кредитного договору).

04.05.2020 до кредитного договору № 00476/к від 01.03.2019 укладено Додаткову угоду № 2, відповідно до якої, зокрема, винесено зміни до п. 2.5 договору в частині графіку погашення кредитної заборгованості та п. 2.6. кредитного договору щодо нарахування процентів та визначено, що нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, починаючи з дати виникнення фактичної заборгованості на позичковому рахунку, зазначеному у п. 2.2. договору, до дати повного погашення кредиту. Проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 (триста шістдесят) днів у році.

Проценти сплачуються позичальником щомісяця в останній робочий день поточного місяця, і в день фактичного повного погашення кредиту. У випадку не сплати позичальником процентів У останній робочий день поточного місяця, вони вважаються простроченими у перший наступний за ним календарний день поточного місяця.

29.10.2020 до кредитного договору № 00476/к від 01.03.2019 укладено Додаткову угоду № 3 відповідно до умов якої сторони підтвердили наявність заборгованості в сумі 559332,40 доларів США та змінено, зокрема, пункт 2.5 договору щодо графіку погашення вказаної кредитної заборгованості та розмірів платежів, не змінюючи кінцевої дати погашення кредиту 13.08.2021.

В розділі 7 кредитного договору визначений порядок договірного списання Банком коштів з поточних рахунків Позичальника у разі настання строку платежу за договором або прострочення Позичальником цього строку.

Згідно з п. 3.3. кредитного договору позичальник зобов`язаний належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання за цим договором, та не вчиняти дій, які можуть призвести до невиконання своїх за цим договором або договорами, укладеними в забезпечення зобов`язань позичальника за цим договором.

Пунктом 3.2. кредитного договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 14.02.2020 визначені права банку, зокрема право вимагати від позичальника належного виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 3.2.1). Банк має право стягнути з Позичальника прострочені платежі по сплаті кредиту, процентів за користування кредитом при порушенні Позичальником строків та термінів, передбачених цим договором (п.3.2.5).

Згідно з п. 6.2 договору у разі недосягнення згоди між стонами за цим договором, спір, без додержання порядку досудового врегулювання, передається в суд для вирішення відповідно до чинного законодавства України.

Матеріали справи свідчать, що за заявками позичальника останньому було кредитні кошти траншами (частинами) в доларах США, шляхом перерахування на рахунок ТОВ «ТД Заводу «ЗАПОРІЖСПЕЦСТАЛЬ» № НОМЕР_2 , визначений в п. 2.3 договору, а саме:

06.03.2019 за заявкою позичальника № 04/01 від 04.03.2019 надано частину траншу в сумі 200 000,00 доларів США, що підтверджується копією меморіального ордеру № 18 від 06.03.2019;

12.03.2019 за заявкою позичальника № 12/03 від 12.03.2019 надано частину траншу в сумі 60 000,00 доларів США, що підтверджується копією меморіального ордеру № 18 від 12.03.2019;

18.03.2019 за заявкою позичальника № 12/03 від 12.03.2019 надано частину траншу в сумі 50 000,00 доларів США, що підтверджується копією меморіального ордеру № 18 від 18.03.2019;

20.03.2019 за заявкою позичальника № 20/03 від 20.03.2019 надано частину траншу в сумі 50 000,00 доларів США, що підтверджується копією меморіального ордеру № 8 від 20.03.2019;

24.04.2019 за заявкою позичальника № 24/04 від 24.04.2019 надано частину траншу з сумі 200 000,00 доларів США, що підтверджується копією меморіального ордеру № 94 від 24.04.2019.

Згідно з розділом 4 кредитного Договору передбачено забезпечення виконання зобов`язань Позичальника іпотекою, заставою, порукою.

В забезпечення виконання взятих позичальником зобов`язань за кредитним договором ПАТ «МТБ БАНК» було укладено договори поруки, а саме:

1. з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗСС» (відповідач-2 у справі) укладено Договір поруки №06647-СК від 01.03.2019, додаткову угоду № 1 від 14.02.2020 до договору поруки;

2. з Товариством з обмеженою відповідальністю металургійний завод «ЗАПОРІЖСПЕЦСТАЛЬ» (назву змінено на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕНЕРГОТРАНСФОРМАТОР» (відповідач-3 у справі) укладено договір поруки №06648-СК від 01.03.2019, додаткову угоду № 1 від 14.02.2020 до договору поруки;

3. зі ОСОБА_1 (відповідач-4) укладено нотаріально посвідчений договір поруки № 06645-СК від 01.03.2019, договір про внесення змін № 1 від 14.02.2020 до договору поруки;

4. зі ОСОБА_2 (відповідач-5) укладено нотаріально посвідчений договір поруки №06646-СК від 01.03.2019.

Відповідно до змісту умов вищезазначених договорів поруки передбачено, що поручителі поручаються перед кредитором за виконання боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ЗАВОДУ «ЗАПОРІЖСПЕЦСТАЛЬ» зобов`язань за кредитним договором № 00476/к від 01.03.2019 із всіма додатковими угодами до нього (п.1.1). В п. 1.2. договорів поруки зазначено, що поручитель ознайомлений з текстом кредитного договору, вони йому зрозумілі; копії кредитного договору надані поручителю.

Згідно з п. 2.1 договорів поруки забезпечене порукою зобов`язання боржника Поручитель повинен виконати на протязі 5-ти (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Кредитора.

Крім того, виконання позичальником зобов`язань з кредитним договором також забезпечено іпотекою нежитлових приміщень та заставою виробничого обладнання згідно з укладеними між ПАТ «МТБ БАНК» та ТОВ «ЗСС» іпотечним договором від 01.03.2019, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського округу (реєстровий № 373) з договором про внесення змін № 1 від 14.02.2020 до іпотечного договору та договором застави обладнання від 05.03.2019, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського округу (реєстровий № 407) з договором про внесення змін № 1 від 14.02.2020 до договору застави.

В порушення п.п. 2.5., 2.6. кредитного договору позичальник постійно допускав порушення своїх зобов`язань в частині погашення кредитної заборгованості відповідно до встановленого графіку. Кінцевий термін з погашення кредитної заборгованості сплив 13.08.2021, проте борг залишається не погашеним і станом на 20.01.2022 складає: 307 547,16 доларів США - заборгованість за кредитом та відсотками, 919 855,63 грн. пеня відповідно до п. 5.2. кредитного договору. На підтвердження розміру заявлених позовних вимог до позовної заяви додані розрахунок заборгованості та виписки по особовому рахунку позичальника.

24.02.2021 банком направлялись вимоги позичальнику та поручителям про погашення заборгованості, що утворилась за кредитним договором. Проте, як зазначив позивач, заборгованість за кредитом залишилась не погашеною, будь-яких відповідей чи заперечень до банку не надходило.

Банком надані копії відповідних вимог, направлених позичальнику та поручителям про виконання порушеного зобов`язання за кредитним договором. Згідно рекомендованими повідомленнями про вручення, копії яких містяться в матеріалах справи, вимоги були отримані ТОВ «ТД Заводу «ЗАПОРІЖСПЕЦСТАЛЬ» 11.03.2021, ТОВ «ЗСС» - 02.03.2021, ТОВ «МЗ «ЗАПОРІЖСПЕЦСТАЛЬ» - 02.03.2021 (т. 1, а.с. 114-125).

Письмові вимоги, направлені на адреси ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які були зазначені у договорах поруки, повернуті підприємством поштового зв`язку адресанту за закінченням терміну зберігання (т. 1, а.с.126-133). При цьому замістом з п. 2.5 договорів поруки, укладених банком зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передбачено обов`язок поручителів повідомити Кредитора протягом 3-х календарних днів у випадку зміни місця проживання чи реєстрації.

В рахунок часткового погашення заборгованості за кредитом ПАТ «МТБ БАНК» в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» набуло право власності на предмет іпотеки за іпотечним договором від 01.03.2019 (реєстровий № 373) нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується випискою по рахунку боржника (проведено 04.10.2021) та інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с.134).

У зв`язку із невиконанням позичальником та поручителями зобов`язань щодо сплати заборгованості ПАТ «МТБ БАНК» звернулось до господарського суду з позовом, за яким відкрито провадження у даній справі № 908/298/22. До позовної заяви додано виписки про рух коштів з 02.09.2019 по 18.01.2022 по транзитному рахунку ТОВ «ТД Заводу «Запоріжспецсталь», вказаному у п. 2.2. кредитного договору для повернення позичальником кредиту, сплати процентів за користування кредитом, в яких відображено надходження часткових оплат за цим договором, а також нарахування та списання заборгованості.

Суд першої інстанції зазначив, що з огляду на солідарний обов`язок боржника і поручителів за основним зобов`язанням перед кредитором, ПАТ «МТБ БАНК» має право вимагати стягнення наявної заборгованості солідарно з позичальника відповідача-1 та поручителів відповідачів 2, 3, 4, 5.

При цьому судом враховано, що заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема, позики, не суперечить чинному законодавству.

Таким чином, вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми 307 547,16 доларів США заборгованості за договором, до складу якої входить сума 298 589,47 доларів США заборгованості за кредитом та сума 8 957,69 доларів США заборгованості за процентами, а також стягнення суми 919 855,63 грн пені за прострочення оплати заборгованості та процентів суд вважає доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Запорізької області від 11.05.2023 у справі № 908/298/22 лише в частині в частині стягнення штрафних санкцій, а також просить розглянути його клопотання про зменшення штрафних санкцій, відтак апеляційне провадження здійснюється в межах вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення в іншій (неоскаржуваній) частині.

Судом встановлено, що до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства МТБ БАНК до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю ГРІВЕЛЗ, 2.Товариства з обмеженою відповідальністю ЗСС, 3.Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОТРАСФОРМАТОР, 4. гр. ОСОБА_1 , 5. гр. ОСОБА_2 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором № 00476/К від 01.03.2019, а саме: суми 307 547,16 доларів США заборгованості за кредитом та відсотками, суми 919 855,63 грн пені.

Ухвалою суду від 22.02.2022 вказана позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/298/22, присвоєний номер провадження 9/32/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 17.03.2023 закрито підготовче провадження у справі № 908/298/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.04.2023.

В судовому засіданні 11.04.2023 судом розпочато розгляд справи по суті та за наслідками проведеного судового засідання оголошено перерву до 09.05.2023.

Матеріалами справи підтверджується, що позовна заява з додатками та ухвали суду у справі № 908/298/22 надсилались відповідачам-1,2,3, зокрема і скаржнику (т. 1 а.с. 18-20) на адреси зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Згідно ч. 1 ст. 7 та ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 01.10.2021 у справі № 910/8794/17 зазначив, що надіслання судом першої інстанції копії ухвали від 08.07.2020 у справі № 910/8794/17 на адресу ТОВ "Інтер-ГТВ", що відповідає адресі його місцезнаходження за даними ЄДРЮОФОПГФ та була повідомлена суду під час розгляду справи № 910/8794/17, є належним виконанням судом вимог частини другої статті 120 ГПК України щодо повідомлення відповідача про судове засідання, призначене на 20.07.2020.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Слід заважити, що ТОВ «ЗСС» не повідомляло про зміну свого місцезнаходження, проте процесуальні рішення суду, що направлялися на адресу, зокрема, відповідача-2, були повернуті підприємством поштового зв`язку до господарського суду без вручення адресату з відмітками: «за закінченням терміну зберігання» (т. 2 а.с. 80, 120, 169).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18); постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, тощо, то вважається, що адресат був повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правові позиції у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19).

Верховний Суд також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, апеляційний суд вважає, що факт неотримання ТОВ «ЗСС» поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвали від 22.02.2022, 17.03.2023, 11.04.2023 за належною адресою, відомості про яку містяться в ЄДРЮОФОПГФ, та яка повернулася до суду з причини: «за закінченням терміну зберігання», є наслідком не об`єктивних обставин, а спричинене суб`єктивним фактором, а отже наявні достатні правові підстави стверджувати, що ТОВ «ЗСС» було належним чином повідомлене про дату, час і місце судового засідання.

Крім того, слід зазначити, що сторони та їх представники сповіщалися про судовий розгляд та його перебіг шляхом розміщення на офіційному веб-сайті суду «Судова влада України», шляхом розміщення текстів ухвал суду.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Таким чином ухвали господарського суду надсилалися у визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України порядку, а судом першої інстанції було вжито всіх необхідних заходів для належного повідомлення відповідачів, в тому числі апелянта, про розгляд даної справи.

За вказаних підстав колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неналежне повідомлення учасників судового процесу про розгляд справи.

При цьому суд не погоджується й з аргументами скаржника про порушення аналогічних процесуальних прав інших відповідачів та додатково зазначає, що такі не відповідають закріпленому в ст. 14 ГПК України принципу диспозитивності, оскільки ТОВ «ГРІВЕЛЗ», ТОВ ЕНЕРГОТРАСФОРМАТОР, гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначені позивачем як відповідачі-1,2,4,5 та наділені процесуальною дієздатністю, а отже вправі самостійно захищати свої права у випадку їх порушення.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20.

Також, колегія суддів зазначає, що в судовому засіданні 09.05.2023 представник відповідача-2 також подавав заяву про визначення строку на подання відзиву на позовну заяву. Ухвалою від 09.05.2023 Господарський суд Запорізької області відмовив у задоволенні вказаної заяви.

Мотиви з яких виходив суд при вирішення даного питання зводились до того, що відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В ухвалі від 22.02.2022 про відкриття провадження у справі № 908/298/22 судом було запропоновано відповідачам надати відзиви з документальним обґрунтуванням протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 22.03.2022. Крім того, в ухвалі від 17.02.2023 про призначення підготовчого засіданні у справі на 17.03.2023 судом було зазначено учасникам справи про необхідність виконання вимог суду викладених в ухвалі від 22.02.2022, в т.ч., у разі необхідності, з відповідними клопотаннями про поновлення пропущених процесуальних строків.

Як вже зазначалось вище, ухвали суду надсилались відповідачу-2 на адресу зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 69009, м.Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 23.

Вказані вище ухвали були повернуті підприємством поштового зв`язку до господарського суду без вручення адресату (відповідачу-2) з відміткою: «за закінченням терміну зберігання». При цьому ухвала суду від 17.02.2023 про призначення підготовчого засідання була також розміщена на офіційному веб-сайті судової влади України.

Отже відповідач-2 був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, з чим погодився й суд апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Натомість відповідно до положень ст. 42 ГПК України учасники справи мають, зокрема, право надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду.

Відтак, судом не встановлено обмеження прав скаржника на судовий захист, що виразився у відсутності можливості подати відзив на позовну заяву та заявити клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Слід зазначити, що позов було обґрунтовано ст.ст. 11, 16, 509, 525, 526, 530, 546, 553, 554, 610, 612, 626, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 174, 179, 193 ГК України, умовами кредитного договору №00476/К від 01.03.2019, укладеного між Банком та ТОВ «Торговий дім заводу «ЗАПОРІЖСПЕЦСТАЛЬ» (на теперішній час -ТОВ «ГРІВЕЛЗ»), а також умовами договорів поруки, укладених Банком в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором з ТОВ «ЗСС», ТОВ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД «ЗАПОРІЖСПЕЦСТАЛЬ» (на теперішній час - ТОВ «ЕНЕРГОТРАСФОРМАТОР»), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , і мотивовано тим, що позичальником та поручителями не виконуються зобов`язання перед «МТБ БАНК» щодо погашення заборгованості за кредитним договором, кінцевий термін погашення заборгованості за яким сплив 13.08.2021.

З метою досудового врегулювання даного спору 24.02.2021 банком направлялись листи позичальнику та поручителям з вимогою про погашення заборгованості, що утворилась за кредитним договором, проте заборгованість за кредитом залишилась не погашеною, будь-яких відповідей чи заперечень до банку не надходило.

Згідно з п.п. 1.3, 1.4 договорів поруки, ст.554 ЦК України боржник та поручителі відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Щодо нарахування позивачем пені, то згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

За положеннями п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Пунктом 5.1. кредитного договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та кредитним договором.

Крім того, ч. 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.2. кредитного договору при порушенні позичальником будь-яких термінів та строків повернення кредиту (в тому числі, при порушенні термінів передбачених графіком погашення, або при порушенні строку/терміну дострокового повернення кредиту на вимогу банку), несвоєчасної сплати процентів та комісій за користування кредитом - позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення.

За змістом п. 5.9 договору пеня сплачується у грошовій одиниці України за курсом НБУ на дату нарахування на транзитний рахунок, зазначений в п.2.2 цього договору.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

«Відповідно до положень ст.ст. 13, 74 ГПК України, звертаючись з позовом про стягнення неустойки, позивач повинен довести наявність правових підстав для притягнення боржника до такого виду цивільно-правової відповідальності» (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.05.2019 року у справі № 908/1473/18).

В пункті 5.10 договору визначено, що сторони досягли домовленості про те, що позовна давність за вимогами Банку про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, комісій та неустойки (пені, штрафів) за цим договором встановлюється тривалістю у три роки; нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань Позичальника за цим договором припиняється через три роки з дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що нарахування пені відповідно до п. 5.2. кредитного договору, здійснено банком до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19» №691-20 від 16.06.2020, який набрав чинності 04.07.2020.

Відповідно до змісту позовних вимог та розрахунку заявлених до стягнення сум, який доданий до позовної заяви, позивачем заявлено до солідарного стягнення з відповідачів загальної суми заборгованості за кредитним договором станом на 20.01.2022, яка складається з: суми 298 589,47 доларів США заборгованості за кредитом, суми 8957,69 доларів США заборгованість за відсотками за користування кредитом, суми 919 855,63 грн пені відповідно до п. 5.2 кредитного договору.

Наявний в матеріалах справи розрахунок позивача щодо пені, з яким погодився суд першої інстанції, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості, арифметичних чи методологічних помилок або невідповідностей приписам законодавства України, виявлено не було.

Відповідачі викладені у позовній заяві обставини не спростували, обґрунтованого контррозрахунку заявлених Банком до стягнення сум не надали.

Доказів виконання договірних зобов`язань по сплаті в повному обсязі отриманих Позичальником кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом та пені, нарахованої за прострочення повернення кредиту та сплати відсотків, матеріали справи не містять.

Згідно ст. 541, ч. 1 ст. 543 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до приписів ч. 2, 4 ст. 543 ЦК України солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним з боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Пунктами 1.3., 1.4. договорів поруки передбачено, що у випадку порушення боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. За цим договором поручитель поручається і перед кредитором за виконання зобов`язань боржника по всіх наданих боржнику траншах за кредитом.

З огляду на солідарний обов`язок боржника і поручителів за основним зобов`язанням перед кредитором, ПАТ «МТБ БАНК» має право вимагати стягнення наявної заборгованості солідарно з позичальника відповідача-1 та поручителів відповідачів-2,3,4,5, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині рішення та вважає правильною визначену до стягнення суму пені.

Щодо клопотання апелянта про зменшення пені, апеляційний суд зазначає наступне.

За правилами п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зауважила, що за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Статтею 233 ГК України, встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).

Правова позиція Верховного Суду щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (п. 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Апеляційний суд звертає увагу на тому, що: розмір пені, який стягнено з відповідачів на користь позивача не є надмірно великим, порівняно із розміром основної заборгованості; обов`язок відповідачів щодо сплати присуджених платежів є солідарним; затримка виконання грошового зобов`язання була систематичною та досить тривалою; відповідачами не надано доказів, що підтверджують об`єктивну неможливість своєчасного здійснення розрахунків за кредитним договором та виконання своїх фінансових зобов`язань за договорами поруки, в той час, як за приписами ч. 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів; відповідачі не довели, що зробили зі свого боку все можливе для уникнення порушення своїх договірних зобов`язань (прострочення розрахунків з позивачем та їх непроведення в повному обсязі).

Стосовно можливої збитковості відповідача-2, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною що дає підстави для зменшення нарахованих штрафних санкцій, адже підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб`єкт господарювання.

В свою чергу, відсутність збитків у позивача не є визначальним критерієм для зменшення заявленої до стягнення з відповідачів неустойки та враховується судом в комплексі з оцінкою інших обставин, що мають значення для справи.

Аргументи скаржника про те, що у зв`язку з проведенням військових дій на території Запорізької області, з лютого 2022 підприємство відповідача практично призупинило господарську діяльність, через це перебуває у скрутному фінансовому положенні, а стягнення непомірної пені розміром 919 855,63 грн призведе до вкрай негативних наслідків, що відобразяться на нормальному функціонуванні підприємства та на його провадженні господарської діяльності в майбутньому, свого документального підтвердження належними та допустимими доказами не знайшли.

Крім того, всі суб`єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Іншим підстав, які на думку скаржника свідчать про можливість зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, заявником скарги не наведено, апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, оскільки зменшення розміру неустойки - є прерогативою суду, що реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 11.05.2023 у справі № 908/298/22.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЗСС на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.05.2023 у справі № 908/298/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 11.05.2023 у справі № 908/298/22 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю ЗСС.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 13.12.2023

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко