Рішення

від 30.11.2023 по справі 902/743/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2023 р. Cправа № 902/743/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Адіс", 21034, Вінницька область, місто Вінниця(з), вулиця Гетьмана Мазепи (Чехова), будинок 29, ідентифікаційний код юридичної особи 31576283

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій+", 23210, Вінницька область, Вінницький район, селище міського типу Стрижавка, вулиця Присадибна, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 32624086

про стягнення 1 500 000,00 гривень

за участю представників:

від позивача - адвокат Завальнюк Д.Ю., згідно ордеру

від відповідача - адвокат Гребенюк В.О., згідно ордеру

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 02.06.2023 року надійшла позовна заява № б/н від 29.05.2023 (вх.№ 741/23 від 02.06.2023) Приватного підприємства "Адіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" про стягнення з відповідача збитків у розмірі 1 500 000,00 гривень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 06.06.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/743/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 06.07.2023 року о 10:00 год.

30.06.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 23.06.2023 (вх. № 01-34/6077/23 від 30.06.2023) у якому останній проти позову заперечує з підстав зазначених у відзиві, у задоволенні позову просить відмовити.

04.07.2023 до суду від позивача надійшло клопотання № б/н від 04.07.2023 (вх. № 01-34/6183/23 від 04.07.2023) про приєднання копій документів до матеріалів справи з додатками.

05.07.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 04.07.2023 (вх. № 01-34/6188/23 від 05.07.2023) про відкладення підготовчого засідання.

06.07.2023 до суду від представника відповідача надійшла заява № б/н від 05.07.2023 (вх. № 01-34/6233/23 від 06.07.2023) про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитись із матеріалами справи.

У судовому засіданні 06.07.2023 судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засіданні у справі № 902/743/23 на 04.08.2023 о 10:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

06.07.2023 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 03.07.2023 (вх. № 01-34/6235/23 від 06.07.2023).

27.07.2023 до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення № б/н від 26.07.2023 (вх. № 01-34/6964/23 від 27.07.2023).

У судовому засіданні 04.08.2023 судом постановлено ухвали про задоволення клопотання сторін про продовження строку підготовчого провадження, продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про оголошення перерви у підготовчому засіданні у справі № 902/743/23 до 24.08.2023 об 11:00 год., які занесено до протоколу судового засідання.

11.08.2023 до суду від представника відповідача надійшов лист № б/н від 10.08.2023 (вх. № 01-34/7415/23 від 11.08.2023) у якому останній просив поновити строк подання та долучити до матеріалів справи доказ, який ним було отримано після подання відзиву та письмових пояснень.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача та представник відповідача.

Представник відповідача клопотав про поновлення строку подання та долучення поданого до суду 11.08.2023 доказу до матеріалів справи.

Представник позивача проти долучення поданого доказу не заперечив.

У судовому засіданні 24.08.2023 судом постановлено ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача № б/н від 10.08.2023 (вх. № 01-34/7415/23 від 11.08.2023), поновлення строку подання та долучення доказу до матеріалів справи, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 24.08.2023 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/743/23, призначено справу № 902/743/23 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 21.09.2023 року о 14:00 год.

24.08.2023 до суду від представника відповідача надійшла заява № б/н від 24.08.2023 (вх. № 01-34/7840/23 від 24.08.2023) про вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення.

20.09.2023 до суду від представника відповідача надійшла заява № б/н від 20.09.2023 (вх. № 01-34/8812/23 від 20.09.2023) про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 21.09.2023 судом постановлено ухвали про задоволення заяви представника відповідача про відкладення розгляду справи та про відкладення судового засіданні з розгляду справи № 902/743/23 по суті на 19.10.2023 о 12:00 год., які занесено до протоколу судового засідання.

18.10.2023 до суду від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення по справі за вхідними номерами 01-34/9865/23 та 01-34/9868/23.

19.10.2023 до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення № б/н від 19.10.2023 (вх. № 01-34/9908/23 від 19.10.2023).

У судовому засіданні 19.10.2023 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/743/23 по суті на 14.11.2023 о 14:30 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

09.11.2023 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення № б/н від 09.11.2023 (вх. № 01-34/10605/23 від 09.11.2023).

14.11.2023 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі № б/н від 14.11.2023 (вх. № 01-34/10756/23 від 14.11.2023).

Судове засідання 14.11.2023 не відбулось у зв`язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області.

Ухвалою від 20.11.2023 судом повідомлено сторони про призначення судового засідання з розгляду справи № 902/743/23 по суті на 30.11.2023 року о 15:00 год.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, у задоволенні позову просив відмовити.

За наслідками розгляду справи, суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Приватне підприємство "Адіс" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" про стягнення з відповідача збитків у розмірі 1 500 000,00 гривень.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" було укладено договір відповідального зберігання №1/11-11ЗБ від 01.11.2011 року за умовами якого позивач як поклажодавець доручив, а відповідач як зберігач зобов`язався забезпечити виконання робіт які пов`язані з прийманням, обліком, зберіганням та видачею нафтопродуктів поклажодавця, в подальшому "товар", в порядку та на умовах цього договору, додаткових угод до договору.

Позивач зазначив, що в межах зобов`язань за договором відповідального зберігання №1/11-113Б від 01.11.2011р., відповідач неодноразово приймав на відповідальне зберігання та здійснював видачу за заявками позивача нафтопродукти в асортименті, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання, актами приймання нафтопродуктів за кількістю, актами звірки по договору відповідального зберігання № 1/11-113Б від 01.11.2011р. по складі ПММ ТОВ "Аграрій+", актами прийому-передачі виконаних робіт, податковими накладними та виставленими рахунками на оплату.

31.01.2014р. сторонами підписано акти звірки по договору відповідального зберігання №1/11-103Б від 01.11.2011р. по складі ПММ ТОВ "Аграрій+", згідно яких станом на 01.02.2014 року на складі зберігання ПММ зберігача знаходяться на відповідальному зберіганні нафтопродукти в асортименті та кількості: дизпаливо ЕН-590 в кількості 36482 кг, бензин А-76 в кількості 3475 кг та дизпаливо в кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 в кількості 36482 кілограм, бензин А-76 у кількості 3475 кілограм.

25.09.2018 та 03.10.2018 позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу про повернення товару з відповідального зберігання.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21, зокрема, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" на користь Приватного підприємства "Адіс" дизпаливо у кількості 13175 літер, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм.

16.12.2021 року було відкрито виконавче провадження №67676256 щодо виконання судового наказу у справі №902/140/21.

Постановою Вінницького ВДВС у Вінницькому районі від 06.01.2022 року повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" - у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі.

З огляду на неповернення відповідачем переданого за договором відповідального зберігання товару позивач звернувся із позовною заявою до суду про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" збитків у розмірі 1 500 000,00 гривень.

Відповідач у поданому до суду відзиві проти позову заперечив, зазначив, що спір між позивачем і ТОВ "Аграрій+" щодо повернення ПП "Адіс" дизпапива у кількості 13175 літр, дизпалива ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензину А-76 в кількості 3475 кілограм вирішено судом у справі 902/140/21. Постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21 набрала законної сили. На виконання вказаної постанови господарським судом видано відповідний наказ, який не визнаний таким, що не підлягає виконанню, відтак позивач вважає, що позивач повторно звертається до суду про захист тих же прав, на те ж майно, яке суд вже захистив у спосіб, який вибрав позивач.

Також відповідачем у відзиві зазначено, що право на відшкодування збитків позивача підлягало судовому захисту в межах строку позовної давності. Договір відповідального зберігання діяв до 31.10.2014 року, отже на наступний день, не одержавши назад своє майно, у позивача виникло право на його витребування в судовому порядку або на відшкодування збитків. Позивач мав можливість захистити своє право на відшкодування збитків в строк до 31.10.2017 року, натомість позов у справі № 902/743/23 було подано до суду 29.05.2023 року тобто поза межами цього строку, а тому відповідач просить відмовити у позові з огляду на сплив позовної давності.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21 витребувано у ТОВ "Аграрій+" на користь ПП "Адіс" дизпаливо у кількості 13175 літер, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм, разом із тим, задоволення позову у цій справі з огляду на відсутність вказаного майна в натурі не призвело до поновлення порушених прав позивача та заявлені у справі № 902/743/23 вимоги направлені на відновлення порушених прав позивача.

Щодо спливу позовної давності позивач зазначив, що про відсутність витребуваного майна у натурі позивачу стало відомо 06.01.2022 із постанови органу ДВС від 06.01.2022 року тому на думку позивача право вимоги щодо стягнення збитків у позивача виникло з моменту обізнаності позивача про втрату товару.

Відповідач у письмових поясненнях від 26.07.2023 зазначив, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбачених частиною 5 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" станом на час винесення постанови органу ДВС від 06.12.2021 року не позбавляє стягувача права повторного пред`явлення наказу до виконання. Положення договору відповідального зберігання та додаткових угод до нього не містять положень про те, що відповідач є професійним зберігачем.

Позивач у письмових поясненнях по справі від 18.10.2023 зазначив, що відшкодування збитків здійснюється на загальних підставах, відсутність вини у заподіянні шкоди повинен довести завдавач шкоди.

Щодо строку позовної давності позивач зазначив, що у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21 зазначено, що 25.09.2018р. позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу №25/09-18-2 від 25.09.2018 р. про повернення товару з відповідального зберігання протягом десяти календарних днів з дати отримання цієї вимоги, вимогу отримано відповідачем 03.10.2018р., отже, з 14.10.2018р. починається перебіг строку позовної давності щодо звернення позивача до суду із позовними вимогами, що є предметом спору у справі № 902/743/23. Момент спливу строку позовної давності припав на дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 року щодо продовження строку позовної давності, відтак позов подано у межах строку позовної давності.

Щодо посилання на можливість повторного пред`явлення виконавчого документу до виконання зазначив, що під час розгляду справи № 902/140/21 відповідач не надав відомостей щодо відсутності товару в натурі, згідно постанови органу ДВС від 06.01.2022 року позивачу стало відомо, що майно, яке витребовується в натурі є відсутнім, будь - яких пояснень щодо відсутності майна відповідач не надав, можливість перевірити фактичну наявність майна, у позивача відсутня тому на думку позивача рішення у справі № 902/140/21 не відновить права позивача тому останній звернувся до суду із позовом про стягнення збитків.

Крім того, як зазначає позивач у разі задоволення вказаного позову відповідач буде не позбавлений можливості звернутися із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

01 листопада 2011 року між Приватним підприємством "Адіс" (далі - поклажодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" (далі - зберігач, відповідач) укладено договір відповідального зберігання № 1/11-11ЗБ (далі - договір) (т. 1 а.с. 55, 56).

За умовами пунктів 1.1., 1.2. договору поклажодавець доручає, а зберігач забезпечує виконання робіт які пов`язані з прийманням, обліком, зберіганням та видачею нафтопродуктів поклажодавця, в подальшому "товар", в порядку та на умовах даного договору. Зберігання товару відбувається на складі, який знаходиться в власності зберігача і розташований за адресою: вулиця Богдана Хмельницького будинок 137, село Лаврівка, Вінницький район, Вінницька область.

Згідно пункту 2.2.1. поклажодавець здійснює передачу зберігачеві товару на зберігання згідно актів приймання-передачі. В разі необхідності зазначені акти можуть визначати ціну та загальну вартість переданого на зберігання товару.

Відповідно до пункту 3.3 договору датою приймання товару являється день зливу автоцистерни.

Згідно пункту 3.5. договору видача товару проводиться поклажодавцю або представнику його покупця по заявці поклажодавця переданою представником або факсом, завіреною печаткою та підписом уповноваженої особи.

Пунктом 3.6. визначено, що сторони проводять звірку наявності товару на кінець місяця не пізніше 5-го числа місяця, який слідує за звітним, з складанням акта звірки.

За умовами пункту 3.7. договору при передачі поклажодавцем товару на відповідальне зберігання зберігачу, право власності на товар до зберігача не переходить.

Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 жовтня 2012 року, а в розділі взаєморозрахунків до повного виконання своїх зобов`язань сторін. По попередній згоді сторін строк договору може буди продовжено на узгоджений сторонами строк.

31.10.2012 та 31.10.2013 між Приватним підприємством "Адіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" укладено додаткову угоду № 1 до договору та додаткову угоду № 2 до договору, якими продовжено строк дії договору до 31.10.2013 та до 31.10.2014 відповідно (т. 1 а.с. 57, 58).

Як встановлено Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21 у межах зобов`язань за договором відповідального зберігання №1/11-11ЗБ від 01.11.2011р., відповідач неодноразово приймав на відповідальне зберігання та здійснював видачу за заявками позивача нафтопродукти в асортименті, що стверджується відповідними актами приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання, актами приймання нафтопродуктів за кількістю, актами звірки по договору відповідального зберігання № 1/11-11ЗБ від 01.11.2011р. по складі ПММ ТОВ "Аграрій+", актами прийому-передачі виконаних робіт, податковими накладними та виставленими рахунками на оплату.

31.01.2014р. сторонами підписано акт звірки по договору відповідального зберігання №1/11-10ЗБ від 01.11.2011р. по складі ПММ ТОВ "Аграрій+", згідно якого станом на 01 лютого 2014 року на складі зберігання ПММ зберігача знаходяться на відповідальному зберіганні нафтопродукти в асортименті та кількості: дизпаливо ЕН-590 в кількості 36482 кг, бензин А-76 в кількості 3475 кг.

31.01.2014 р. між сторонами підписано акт звірки по договору відповідального зберігання №1/11-10ЗБ від 01.11.2011р. по складі ПММ ТОВ "Аграрій+", згідно якого станом на 01 лютого 2014 року на складі зберігання ПММ Зберігача знаходяться на відповідальному зберіганні нафтопродукти в асортименті та кількості: дизпаливо в кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 в кількості 36482 кілограм, бензин А-76 у кількості 3475 кілограм.

25.09.2018 р. позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу №25/09-18-2 від 25.09.2018р. про повернення товару з відповідального зберігання, яка отримана останнім 03.10.2018р., про що свідчить опис вкладення, накладна органу поштового зв`язку та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

03.10.2018 р. вказану вимогу позивачем на адресу відповідача надіслано повторно, що підтверджується описом вкладення та накладною органу поштового зв`язку.

25.10.2021 Північно-західним апеляційним господарським судом ухвалено постанову від 25.10.2021 року у справі № 902/140/23, якою витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" на користь Приватного підприємства "Адіс" дизпаливо у кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм (т. 1 а.с. 14-18).

На виконання рішення суду у справі № 902/140/21 Господарським судом Вінницької області видано відповідні накази.

Доказів щодо передання відповідачем переданого згідно договору відповідального зберігання належного позивачу майна - дизпаливо у кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм матеріали справи не містять.

Як вбачається із інформації про виконавче провадження (т. 1 а.с. 22, 23) у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень міститься інформація згідно якої виконавче провадження за № 67876256 з виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 11.11.2021 № 902/140/21 про витребування у ТОВ "Аграрій+" на користь ПП "Адіс" дизпалива у кількості 13175 літрів, дизпалива ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензину А-76 в кількості 3475 кілограм закрито.

Згідно постанови головного державного виконавця Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Федоринського С.П. від 06.01.2022 при примусовому виконанні наказу Господарського суду Вінницької області від 11.11.2021 № 902/140/21 про витребування у ТОВ "Аграрій+" на користь ПП "Адіс" дизпалива у кількості 13175 літрів, дизпалива ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензину А-76 в кількості 3475 кілограм встановлено відсутність майна, яке необхідно витребувати за адресою вказаною у виконавчому документі та виконавчий документ у справі № 902/140/21 на підставі пункту 6 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернуто стягувачу (т. 1 а.с. 24).

З урахуванням наведеного позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ "Аграрій+" про стягнення збитків у розмірі 1 500 000,00 гривень.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально - правова вимога позивача про стягнення з відповідача 1 500 000,00 гривень збитків (вартості втраченого товару). Спір у справі стосується стягнення збитків внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором відповідального зберігання №1/11-11ЗБ від 01.11.2011 року.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір відповідального зберігання №1/11-11ЗБ від 01.11.2011 року є договором зберігання, до регулювання правовідносин якого застосовуються положення глави 66 ЦК України (зберігання).

Згідно частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до статті 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

В силу частини 1 статті 943 ЦК України зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто.

Судом встановлено, що на підставі договору відповідального зберігання №1/11-11ЗБ від 01.11.2011 року, відповідач взяв на себе зобов`язання забезпечити виконання робіт які пов`язані з прийманням, обліком, зберіганням та видачею нафтопродуктів поклажодавця, у порядку та на умовах даного договору.

Відповідно до статті 948 ЦК України поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Згідно частин 1, 2 статті 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

За умовами пункту 2.1.5. договору зберігач повертає товар повністю або частково поклажодавцю за першою вимогою останнього.

Суд зазначає, що частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21, яка набрала законної сили, встановлено обставину звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення товару, який перебував на зберіганні у відповідача, зокрема судом апеляційної інстанції зазначено, що 25.09.2018 р. позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу №25/09-18-2 від 25.09.2018р. про повернення товару з відповідального зберігання протягом десяти календарних днів з дати отримання цієї вимоги. Вимогу отримано відповідачем 03.10.2018 р., про що свідчить опис вкладення, накладна органу поштового зв`язку та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 4-18).

Також судом апеляційної інстанції у вказаній постанові визнано доведеною обставину залишення на зберіганні нафтопродуктів в асортименті та кількості: дизпаливо в кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 в кількості 36482 кілограм, бензин А-76 у кількості 3475 кілограм.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21 за результатами розгляду спору витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" на користь Приватного підприємства "Адіс" дизпаливо у кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм.

Відповідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.01.2022 під час примусового виконання рішення суду у справі № 902/140/21 державним виконавцем встановлено відсутність майна (дизпаливо у кількості 13175 літер, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм), яке необхідно витребувати за адресою вказаною у виконавчому документі (т. 1 а.с. 24).

Доказів передачі відповідачем належного позивачу майна, яке перебувало на зберіганні у відповідача матеріали справи не містять.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За змістом частини другої статті 20 ГК України права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до частин 1-3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Приписами статті 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом частини 1 статті 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення переданого за договором зберігання товару, однак відповідач залишив такі вимоги без задоволення.

Невиконання умов договору щодо передачі переданого на зберігання дизпалива та бензину у визначений договором строк свідчить про протиправність дій відповідача.

Як встановлено судом належне позивачу майно (дизпаливо у кількості 13175 літрів, дизпаливо ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензин А-76 в кількості 3475 кілограм) відповідачем позивачу всупереч умовам укладеного між сторонами договору відповідального зберігання та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 по справі 902/140/21 не передано.

Державним виконавцем, під час примусового виконання рішення суду у справі № 902/140/21 встановлено відсутність переданого на зберігання майна у відповідача.

Отже, неповернення переданого на зберігання майна спричинило втрату належного позивачу майна та завдання збитків. Тобто наявний причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками, завданими позивачу.

Доказів, які б підтверджували, що непередання відповідачем належного позивачу майна, яке перебувало на зберіганні у відповідача сталося не з вини відповідача матеріали справи не містять.

Вищенаведені обставини свідчать про наявність в діях відповідача всіх елементів цивільного правопорушення: протиправної поведінки, вини, завданих збитків та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками.

Відповідно до статті 323 ЦК України ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 5.3. договору зберігач несе відповідальність перед поклажодавцем у випадку втрати, знищення, псування, зниження якості товару в розмірі повної залогової вартості товару і сплачує на протязі 2 (двох) банківських днів після виявлення. У випадку затримки розрахунку зберігач виплачує пеню в розмірі 1% за кожен день прострочки платежу.

Як вбачається із матеріалів справи при передачі на зберігання залогова вартість нафтопродуктів сторонами на була визначена.

Водночас, пунктом 2.1.6. договору сторонами також погоджено, що зберігач несе відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження або зниження якості товару відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 950 ЦК України встановлено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Відповідно до статті 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Положеннями частин 1-3 статті 623 ЦК України визначено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Судом встановлено, що розмір заявлених до стягнення збитків позивачем розраховано виходячи із вартості переданого на зберігання та неповернутого позивачу товару - дизпалива у кількості 13175 літрів, дизпалива ЕН-590 у кількості 36482 кілограм, бензину А-76 в кількості 3475 кілограм на підставі цінових довідок Торгово-промислової палати України від 21.11.2022 року.

Відповідно до цінової довідки Торгово-промислової палати України №1804/08.1-7.3 від 21.11.2022 року (т. 1 а.с. 34) рівень середньозважених цін на дрібнооптові партії дизельного палива при 100% передоплаті і без врахування транспортування на ринку України станом на 14.11.2022 року складав 50,50 грн за 1 літр.

Відповідно до цінової довідки №1803/08.1-7.3 від 21.11.2022 року (т. 1 а.с. 35) середня ціна на дрібнооптові партії бензину А-76 на ринку України станом на 07.10.2016 року становила 15,50 грн./літр з ПДВ.

Відповідно до розрахунку вартості пального наведеного позивачем - вартість 13175 літрів дизпалива складає 665 337,50 гривень (13175*50,50); вартість 36 482 кілограм дизпалива складає 1 899 320,30 гривень (V= m/p, де V - об`єм у м.куб, m - маса, кг, р - густина, кг/м.куб., максимальна густина дизельного пального складає 970 кг/м.куб, 36482/970 = 37,17 м.куб або 37 610,30 літрів; 37 610,30 * 50,50); вартість 3475 кілограм бензину А-76 складає 70870,65 гривень (3475/760 = 4,57 м.куб або 4572,3 літрів; 4572,3*15,50 = 70 870,65), що загалом складає 2 635 528,45 гривень (665 337,50 гривень + 1 899 320,30 гривень + 70870,65 гривень = 2 635 528,45 гривень), з яких позивачем заявлено до стягнення 1 500 000,00 гривень збитків.

Водночас, як вбачається із листа Головного управління статистики у Вінницькій області № 04-27/163-23 від 31.07.2023 року середня споживча ціна на дизельне пальне станом на травень 2023 року становила 43,89 гривень за літр. Також управлінням статистики вказано, що середня споживча ціна на бензин автомобільний марки А-76 станом на лютий 2014 року - становила 10,76 гривень за літр (т. 2 а.с. 45).

З урахуванням середніх споживчих цін на пальне наданих управлінням статистики вартість 13175 літрів дизпалива станом на травень 2023 року складає 578 250,75 гривень (13 175,00 * 43,89 = 578 250,75); вартість 36 482 кілограм дизпалива складає 1 650 716,07 гривень (V= m/p, де V - об`єм у м.куб, m - маса, кг, р - густина, кг/м.куб., максимальна густина дизельного пального складає 970 кг/м.куб, 36482/970 = 37,17 м.куб або 37 610,30 літрів; 37 610,30 * 43,89 = 1 650 716,07); вартість 3475 кілограм бензину А-76 складає 48 695,00 гривень (3475/760 = 4,57 м.куб або 4572,3 літрів; 4572,3*10,65 = 48695), що загалом становить 2 277 661,82 гривень (578 250,75 гривень + 1 650 716,07 гривень + 48 695,00 гривень = 2 277 661,82 гривень) та перевищує заявлені позивачем до стягнення 1 500 000,00 гривень збитків.

Приймаючи до уваги, що позивачем заявлено вимогу про стягнення збитків у розмірі 1 500 000,00 гривень, суд згідно вимог частини 1 статті 14 ГПК України розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог.

Судом враховано, що розмір заявлених до відшкодування збитків у зв`язку із втратою майна, відповідачем не спростовано.

Враховуючи, що розмір втраченого позивачем майна є документально підтвердженим, здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми збитків, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 1 500 000,00 гривень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, що позивач повторно звертається до суду про захист тих же прав, на те ж майно, яке суд вже захистив у спосіб, який вибрав позивач у справі № 902/140/21 судом відхиляються з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.

Отже за своєю юридичною силою принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.

Застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною першою статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, а стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (постанови Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19, від 31.03.2021 у справі №910/17881/19, від 08.12.2021 у справі №910/5953/17, від 15.12.2021 у справі №910/4908/21 тощо).

У свою чергу, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21 встановлено ухилення відповідача від надання витребуваних судом доказів та зазначено, що судом першої інстанції було зобов`язано сторони до дати проведення наступного судового засідання, з дотриманням вимог ст. 82 ГПК України, провести огляд доказів за їх місцезнаходженням, а саме: за адресою вул. Богдана Хмельницького 137, с. Лаврівка, Вінницького району, Вінницької області та встановити наявність або відсутність (часткову наявність) дизпалива у кількості 13175 літрів, дизпалива ЕН-590 у кількості 36 482 кілограм, бензину А-76 у кількості 3475 кілограм, які перебували на зберіганні ТОВ "АГРАРІЙ+" згідно актів звірки від 31.01.2014р. до договору відповідального зберігання №1/11-10ЗБ від 01.11.2011р. За результатом проведеного огляду скласти протокол, копію якого надати до суду. Зобов`язано ТОВ "АГРАРІЙ+" забезпечити доступ до огляду паливно-мастильних матеріалів та присутність уповноваженого представника ПП "АДІС" у процесі проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням.

Із змісту Постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21 вбачається, що вказані вимоги відповідачем не було виконано.

Відомостей щодо повідомлення відповідачем під час розгляду справи № 902/140/21 про відсутність майна, переданого за договором зберігання матеріали справи не містять.

Разом з тим, державним виконавцем під час примусового виконання рішення у справі № 902/140/21 встановлено відсутність переданого на зберігання позивачем відповідачу майна.

Доказів повернення належного позивачу майна відповідачем не надано.

Таким чином, позивач втратив належне йому майно внаслідок невиконання відповідачем умов договору зберігання та відповідач продовжує порушувати інтереси позивача.

З наведеного вбачається, що дії ТОВ "Аграрій+" із ухилення від надання витребуваних судом у справі № 902/140/21 доказів наявності майна за договором, бездіяльність ТОВ "Аграрій+" щодо повернення майна позивача за договором зберігання, невиконання рішення суду у справі № 902/140/21 щодо передання вказаного майна позивача у добровільному порядку та встановлена у подальшому під час примусового виконання органом ДВС відсутність витребуваного рішенням суду у справі № 902/140/21 майна суперечать позиції відповідача щодо захищеності прав позивача рішенням суду у справі № 902/140/21 та є недобросовісною поведінкою відповідача.

Водночас відшкодування заявлених збитків відповідачем позивачу у розмірі вартості втраченого майна є правовим наслідком порушення зобов`язання за договором відповідального зберігання, застосовується з метою захисту порушених цивільних прав та інтересів позивача та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа втратила внаслідок протиправних дій відповідача.

Застосування принципу справедливості та добросовісності відповідає меті та цілям такої міри відповідальності як відшкодування збитків, а також унеможливлює отримання заподіювачем збитків переваг від свої недобросовісної (протиправної) поведінки.

Також суд зауважує, що відповідач у разі повернення майна позивачу не позбавлений права на звернення до суду у порядку статті 328 ГПК України із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

У відзиві на позов відповідач з посиланням на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні з позовом до суду, просив суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

На вимогу про стягнення збитків поширюється загальна позовна давність, оскільки така вимога не міститься у переліку вимог на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України) та у переліку вимог зі спеціальною позовною давністю (стаття 258 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Згідно з положеннями частини 1 статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено обґрунтованість позовних вимог та необхідність судового захисту порушених прав позивача.

Як вже було зазначено постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року у справі № 902/140/21, встановлено обставину звернення 25.09.2018 р. позивача до відповідача з вимогою №25/09-18-2 від 25.09.2018р. про повернення товару з відповідального зберігання протягом десяти календарних днів з дати отримання цієї вимоги та те, що вказану вимогу отримано відповідачем 03.10.2018 р.

Таким чином з 14.10.2018 р. починається перебіг строку позовної давності щодо звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.

30.03.2020 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX, яким внесено зміни до ЦК України.

Згідно п. 12 Прикінцевих і Перехідних положень ЦК України, які вступили у дію 02.04.2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, перебіг строків позовної давності продовжено на строк дії карантину.

Карантин в Україні встановлено з 12.03.2020 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», який неодноразово продовжувався.

Термін дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Судом також враховано, що про обставину втрати майна, переданого на зберігання позивач фактично дізнався з постанови головного державного виконавця Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Федоринського С.П. від 06.01.2022 року.

Позов про стягнення 1 500 000,00 гривень збитків позивачем подано до суду 30.05.2023 року.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення з ТОВ "Аграрій+" 1 500 000,00 гривень збитків станом на день подання вказаного позову до суду не сплинув та позов подано позивачем у межах строку позовної давності.

Враховуючи наведене, суд відхиляє доводи відповідача про застосування строку позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 1 500 000,00 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 368 від 29.05.2023 року сплачено судовий збір у розмірі 22 500,00 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені у повному об`ємі, витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 500,00 гривень покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій+" (23210, Вінницька область, Вінницький район, селище міського типу Стрижавка, вулиця Присадибна, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 32624086) на користь Приватного підприємства "Адіс" (21034, Вінницька область, місто Вінниця(з), вулиця Гетьмана Мазепи (Чехова), будинок 29, ідентифікаційний код юридичної особи 31576283) збитки у розмірі 1 500 000,00 гривень (один мільйон п`ятсот тисяч гривень) та 22 500, гривень (двадцять дві тисячі п`ятсот гривень) судових витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Примірник судового рішення направити учасникам справи до електронного кабінету у системі ЄСІТС, за їх відсутності - рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2, представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3

Повне рішення складено 11 грудня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - 21034, Вінницька область, місто Вінниця(з), вулиця Гетьмана Мазепи (Чехова), будинок 29, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_1;

3 - відповідачу - 23210, Вінницька область, Вінницький район, селище міського типу Стрижавка, вулиця Присадибна, будинок 7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3