Рішення

від 13.12.2023 по справі 910/14551/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2023Справа № 910/14551/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №910/14551/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Проця Володимира Богдановича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДЕП ТРАНС»

про стягнення 59661,00 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Проць Володимир Богданович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДЕП ТРАНС» про стягнення 59661,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором №15/06-23 транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом від 15.06.2023, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги по перевезенню вантажів у загальній сумі 59661,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 відкрито провадження у справі № 910/14551/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

При цьому, вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

04.10.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту направлення відповідачу документів, які є підставою для оплати послуг за договором.

16.10.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

27.10.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та на відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

15.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНДЕП ТРАНС» (за договором - експедитор) та Фізичною особою-підприємцем Процем Володимиром Богдановичем (за договором - перевізник) було укладено Договір №15/06-23 транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов п.1.1. якого перевізник зобов`язується надати комплекс послуг, які виникають при організації експедитором перевезення та транспортно-експедиторського обслуговування вантажів клієнта експедитора для перевезення автомобільним транспортом перевізника по території України та за її межами, а також інших замовлених послуг, а експедитор зобов`язаний своєчасно оплачувати належним чином надані послуги відповідно до умов договору та на підставі наданих перевізником рахунків та підтверджуючих документів.

Укладення договору підтверджується подальшим укладенням між сторонами Замовлень на перевезення вантажів (Додаток № 1 до цього До говору, що є його невід`ємною частиною) та товарно-транспортними документами у паперовій та/або електронній формі (п. 1.2. договору).

У п. 2.1. договору сторони визначили, що при виконанні перевезень за цим договором сторони керуються законодавством України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про автомобільний транспорт», Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів», Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом, Статутом автомобільного транспорту та Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», а також нормами, що застосовуються при здійсненні міжнародних перевезень: Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів із застуванням книжки МДП.

Відповідно до п. 2.2. договору експедитор повідомляє перевізника про необхідність перевезення вантажу не пізніше ніж за добу до початку перевезення шляхом направлення перевізнику замовлення за допомогою засобів електронного зв`язку, в якому зазначаються всі необхідні для перевезення відомості. Прийняте перевізником замовлення на перевезення вантажів має бути підтверджене підписом уповноваженої особи, завірене печаткою підприємства та передане експедитору електронними засобами зв`язку (e-mail).

Приймання вантажу до перевезення оформляється товарно-транспортною накладною чи міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR), надалі по тексту - ТТН (CMR) (п. 2.3. договору).

У п.4.1. договору сторони передбачили, що ціна на транспортні послуги узгоджується сторонами в замовленні на перевезення вантажів і вказується у актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунках-фактурах перевізника.

Підставою для оплати є надані після перевезення вантажів: оригінал рахунку, оригінал ТТН (CMR) з відміткою вантажоодержувача ТТН (CMR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу у 2-х примірника, акт здачі-прийняття робі (надання послуг), зареєстрована згідно з вимогами чинного законодавства України податкова накладна (п. 4.2. договору).

Згідно з умовами п. 4.3. договору, розрахунки за надання послуг між перевізником і експедитором проводяться в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України - гривні, на поточний рахунок перевізника, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня підписання сторонами акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) на підставі документів, визначених у п.4.2. договору. Сторони мають право погодити у Замовленні інші умови розрахунків.

Відповідно до п. 4.5. договору, перевізник надає Експедитору акт здачі-прийняття робіт (надання послуг). Експедитор зобов`язаний протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня отримання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та визначених у п.4.2. договору документів, підписати його або надати мотивовану відмову.

На виконання умов укладеного договору 15.06.2023 між сторонами було підписано Замовлення на перевезення вантажів № 1, за якою позивач зобов`язався здійснити перевезення вантажу - будівельні матеріали, за маршрутом м. Гамбург (Німеччина) - м. Львів (Україна). Вартість перевезення за заявкою визначено в сумі 1500,00 євро по курсу НБУ.

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання щодо перевезення вантажу у визначені строки та за маршрутом, обумовленим вказаною вище заявкою, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 855105 з відміткою вантажоодержувача про одержання вантажу.

08.07.2023 на виконання п. 4.2. договору позивач надіслав на адресу відповідача оригінали документів, які є підставою для проведення оплати за надані послуги з перевезення вантажів, що підтверджується доданою до справи експрес-накладної «Нової пошти» №59000991861526 від 08.07.2023. Відповідач вказаний пакет документів отримав 18.07.2023, а відтак, починаючи з 19.07.2023, у відповідача, на підставі п. 4.5. договору, виник обов`язок підписати протягом 5 календарних днів з дня отримання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та визначених у п.4.2. договору документів, або надати мотивовану відмову.

Відповідач акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) не підписав та мотивованої відмови від підписання акту також не надав. Надані позивачем послуги з перевезення вантажів у визначений договором строк відповідач не оплатив, що стало підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду про стягнення з ТОВ «ІНДЕП ТРАНС» заборгованості в розмірі 59661,00 грн.

Відповідач у поданому відзиві заперечив проти позову посилаючись на те, що позивач не надав належних доказів надіслання у визначений договором строк оригіналів документів, які є підставою для оплати наданих послуг.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір №ФТЛВ00834 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 14.01.2022 належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Договір є договором транспортного експедирування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 929 ЦК України, яка узгоджується із положеннями статті 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

За приписами ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" (далі-Конвенція) закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції.

Відповідно до ст.1 Конвенції остання застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як зазначалось судом вище, на підтвердження факту здійснення перевезення вантажу згідно Замовлення № 1 від 15.06.2023 до матеріалів справи надано CMR № б/н від 31.12.2021 та CMR № 855101 з відміткою у графі 24 про отримання вантажу одержувачем.

Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови договору, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна є належним і допустимим доказом надання перевізником послуг з міжнародного перевезення вантажу, зміст якої, зокрема, наявність відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання перевізником обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

При цьому, як вбачається із наявної у матеріалах справи , будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з міжнародного перевезення вантажу з боку замовника відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на підставі Договору відповідачу було надано послуги на загальну суму в розмірі 59661,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи належними чином засвідченими копіями первинних документів.

Відповідачем, в свою чергу, оплату вказаних послуг не здійснено.

Як передбачено ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що позивач не надав належних доказів надіслання у визначений договором строк оригіналів документів, які є підставою для оплати наданих послуг.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Жодних листів або претензій відповідача, направлених позивачу, щодо виконання Замовлення № 1 від 15.06.2023 матеріали справи не містять,

Таким чином, оскільки відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 76, 77 ГПК України, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 7300,00 грн.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

В якості доказів понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем разом з позовною заявою копії наступних документів: Договору про правову допомогу від 08.09.2023, укладеного позивачем і адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем; квитанції до прибуткового касового ордера № 03-09 від на суму 7300,00 грн; Акта приймання-передачі наданих послуг від 11.09.2023, ордеру ВО № 1059871 від 11.09.2023 на ім`я адвоката Лози В.М.

При цьому, у п. 2.1. Договору про правову допомогу від 08.09.2023 визначено, що довіритель сплачує повіреному (адвокату Лозі В.М.) винагороду в розмірі 7300,00 грн.

Згідно з п. 2.3. договору при задоволенні позову повірений отримує премію (гонорар успіху) в сумі 2000,00 грн.

Відповідач заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу суду не подав.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу суд вважає обґрунтованою заявлену до стягнення суму в розмірі 7300,00 грн.

Щодо "гонорару успіху" у розмірі 2000,00 грн суд зазначає наступне.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72); (пункти 5.34, 5.40, 5.41, 5.42, 5.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд враховує зазначену судову практику у вирішення питання щодо стягнення "гонорару успіху".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в частині стягнення "гонорару успіху" в розмірі 2000,00 грн, такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, тому у цій частині клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських послуг, з огляду на відсутність заперечень відповідача щодо неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката частково в сумі 7300,00 грн.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДЕП ТРАНС» (ідентифікаційний код 44784098; 03110, м. Київ, вул. Преображенська, буд. 23, офіс 507) на користь Фізичної особи-підприємця Проця Володимира Богдановича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) 59 661,00 грн - заборгованості, 7300,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 13.12.2023.

Суддя А.І. Привалов