Рішення

від 04.10.2023 по справі 911/667/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2023 р. Справа № 911/667/23

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Інжинірінг", м. Київ

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Керрот", Київська область,

Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка

про стягнення 360183,63 грн.

за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АК Інжинірінг" (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Керрот" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором субпідряду від 05.11.2018 р. № 05/11/18-2 на суму 360183,63 грн.

Ухвалою господарського суду від 06.03.2023 р. прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 29.03.2023 р., роз`яснено відповідачу, що в строк до 28.03.2023 р., він має право надіслати суду відзив на позовну заяву (пред`явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову, у разі подання ним відзиву на позовну заяву (зустрічного позову), докази направлення їх копій позивачу подати до суду.

Ухвалою господарського суду від 29.03.2023 р. продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання суду відкладено на 17.05.2023 р.

Ухвалою господарського суду від 17.05.2023 р. розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 31.05.2023 р.

Розміщено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, у відповідності до частини четвертої ст. 122 ГПК України про виклик відповідача в судове засідання, що відбудеться 31.05.2023 р.

Ухвалою господарського суду від 31.05.2023 р. закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті на 05.07.2023 р.

05.07.2023 р. у судовому засіданні оголошено перерву до 02.08.2023 р.

Ухвалою суду від 05.07.2023 р. повідомлено відповідача про місце і дату наступного судового засідання.

Ухвалою господарського суду від 02.08.2023 р. розгляд справи по суті в судовому засіданні відкладено на 04.10.2023 р.

21.08.2023 р. до суду від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України (в редакції чинній на дату відкриття провадження у справі), у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Керрот" про розгляд справи та про право подати відзив на позовну заяву, копії ухвал суду у цій справі були направлені судом рекомендованими листами на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 10-Б, нежиле приміщення 110.

Проте, поштові конверти із копіями зазначених ухвал, направлених відповідачеві було повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою; за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України), місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами частини першої та частини четвертої статті 89 ЦК України, юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (далі Закон), в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема відомості щодо місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Одночасно, частинами першою, четвертою статті 10 Закону визначено, що у разі якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Відповідно до частини сьомої ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Таким чином, суд дійшов висновку, що направлення ухвали суду, зокрема про відкриття провадження у справі на адресу, яка внесена до Єдиного державного реєстру, як місцезнаходження відповідача, за відсутності іншої повідомленої останнім адреси, на яку додатково могло б здійснюватися листування, може вважатись належним повідомленням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Керрот" про розгляд справи.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 22.05.2023 р. було розміщено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, у відповідності до частини четвертої ст. 122 ГПК України про виклик відповідача в судове засідання, що відбудеться 31.05.2023 р.

Також, про хід розгляду даної справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України s://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до частини першої ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки судом було вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи та відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається виключно за наявними матеріалами, відповідно до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Заслухавши присутнього представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

05.11.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АК Інжинірінг" (Генеральний підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Керрот" (Субпідрядник) було укладено договір субпідряду № 05/11/18-2, відповідно до умов якого, на умовах та в порядку, визначеному цим Договором, Субпідрядник на свій ризик та за завданням Генпідрядника, зобов`язується виконати і здати Генпідряднику роботи будівельні спеціалізовані, інші, н. в. і. у. (код 43.99. ДКПП) (роботи по влаштуванню бетонної підлоги паркінгу) (далі за текстом - Роботи) на об`єкті: "5 Етап будівництва: 2 Стадія - 11-та черга, 2-й пусковий комплекс 12-ї Черги та 2-й пусковий комплекс 13-ї Черги будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом за будівельною адресою: просп. 40-річчя Жовтня 60, в Голосіївському районі м. Києва, Україна" (далі за текстом - Об`єкт), а Генпідрядник зобов`язується прийняти такі Роботи і оплатити їх на умовах цього Договору (п.1.1.).

Відповідно до п. 2.1. договору строк виконання робіт за цим договором становить 40 (сорок) календарних днів.

Згідно з п. 3.1 договору (з урахуванням змін внесених додатковою угодою №1 від 06.11.2018 р. до договору субпідряду №05/11/18-2 від 05.11.2018 р.) загальна договірна ціна договору, в тому числі ПДВ (20%) становила 4 143 299,77 грн. (чотири мільйони сто сорок три тисячі двісті дев`яносто дев`ять гривень 77 копійок).

Для виконання Субпідрядником будівельних робіт на об`єкті, ТОВ "АК Інжинірінг" згідно платіжних доручень від 08.11.2018 р. № 259 (на суму 1 500 000,00 грн.), від 13.11.2018 р. № 271 (на суму 500 000,00 грн.), від 23.11.2018 р. № 331 (на суму 375 000,00 грн.), від 06.12.2018 р. № 397 (на суму 699 201,36 грн.) було перераховано на рахунок Субпідрядника грошові кошти на загальну суму 3 074 201,36 грн., в тому числі ПДВ (20%).

Згідно умов пункту 3.2 договору, загальна кінцева вартість робіт за цим договором визначається на підставі фактично виконаних Субпідрядником обсягів робіт та оформлених належним чином і підписаних без зауважень Сторонами Актів приймання виконаних будівельних робіт (Форма №КБ-2в) та Довідок про вартість виконаних будівельних робіт (Форма КБ-3) на весь об`єм робіт, які виконувались Субпідрядником в рамках даного договору.

Даним пунктом Договору також чітко визначена домовленість Сторін, що Генпідрядник сплачує тільки вартість фактично виконаних Субпідрядником та прийнятих в рамках та на умовах даного Договору Генпідрядником робіт.

На виконання наведеного договору Субпідрядник виконав загальний об`єм робіт на суму 2 946 098,90 грн. в ПДВ (20%), що підтверджується підписаними Сторонами Актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2018 року від 26 листопада 2018 року та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2018 року від 26 листопада 2018 року.

Таким чином, різниця між вартістю фактично виконаних, на виконання наведеного договору, Субпідрядником та прийнятих Генпідрядником робіт, та сумою сплачених Генпідрядником коштів у якості авансу становить 128 102,46 грн., в тому числі ПДВ.

Як зазначає позивач, договір субпідряду від 05.11.2018 р. №05/11/18-2 укладений між ТОВ "АК Інжинірінг" та ТОВ "ТД "Керрот" був розірваний відповідно до листа позивача від 06.10.2021 р. №425. Даний лист отриманий відповідачем 13.10.2021 р., що підтверджується відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення за формою Ф.119 Укрпошти. Але всупереч нормам пункту 12.5 договору, відповідно до якого у разі розірвання даного Договору в односторонньому порядку, Субпідрядник зобов`язаний повернути невідпрацьовані суми попередньої оплати (авансових платежів, довгострокових авансів) протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання такої вимоги від Генпідрядника, дані кошти так повернуті позивачу і не були.

Посилаючись на вказані обставини, виходячи, в тому числі з умов договору, визначених п. 12.5., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором субпідряду від 05.11.2018 р. № 05/11/18-2 у сумі 360 181,63 грн., з яких: 128 102,46 грн. невідпрацьованої суми попередньої оплати; 62 528,04 грн. штрафних санкцій; 37 673,42 грн. інфляційних втрат; 131 879,71 грн. збитків.

Відповідач у судове засідання свого представника не направив, відзиву на позов не надіслав, належних та допустимих доказів, які б спростовували викладені позивачем обставини суду не надав.

У ст. 86 ГПК України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку, що наведені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке:

Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України (далі-ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності зі статтею 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Аналіз умов укладеного між сторонами договору свідчить про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором будівельного підряду, який є окремим видом договорів підряду.

Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як вже зазначалось, відповідно до пункту 1.1 договору субпідряду від 05.11.2018 р. № 05/11/18-2 на умовах та в порядку, визначеному цим Договором, Субпідрядник на свій ризик та за завданням Генпідрядника, зобов`язується виконати і здати Генпідряднику роботи будівельні спеціалізовані, інші, н. в. і. у. (код 43.99. ДКПП) (роботи по влаштуванню бетонної підлоги паркінгу) (далі за текстом - Роботи) на об`єкті: "5 Етап будівництва: 2 Стадія - 11-та черга, 2-й пусковий комплекс 12-ї Черги та 2-й пусковий комплекс 13-ї Черги будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом за будівельною адресою: просп. 40-річчя Жовтня 60, в Голосіївському районі м. Києва, Україна" (далі за текстом - Об`єкт), а Генпідрядник зобов`язується прийняти такі Роботи і оплатити їх на умовах цього Договору.

Згідно із статтею 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник вправі вимагати виплати йому авансу лише у випадку та розмірі, встановлених договором.

Пунктом 3.4. вказаного договору сторони передбачили, що генпідрядник проводить перше авансування (попередня оплата) робіт субпідрядника у розмірі та на підставі попередньо складеної Субпідрядником та узгодженої Генпідрядником заявки на таке авансування.

Як вже зазначалось, на виконання умов договору позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти на загальну суму 3 074 201,36 грн., в тому числі ПДВ (20%), що підтверджується платіжними дорученнями від 08.11.2018 р. № 259 (на суму 1 500 000,00 грн.), від 13.11.2018 р. № 271 (на суму 500 000,00 грн.), від 23.11.2018 р. № 331 (на суму 375 000,00 грн.), від 06.12.2018 р. № 397 (на суму 699 201,36 грн.).

Відповідно до частини першої статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Так, відповідно до п. 2.1. наведеного договору строк виконання робіт за цим договором становить 40 (сорок) календарних днів.

За твердженнями позивача, які відповідачем не спростовані, останній обумовлені договором субпідряду роботи у встановлений строк не виконав у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2018 року та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2018 року підписаними сторонами та скріпленими відтисками їх печаток підтверджується виконання відповідачем, як Субпідрядником за договором робіт загальною вартістю 2 874 201,36 грн., в той час, як умовами договору (п. 3.1. з урахуванням змін) сторони передбачили, що загальна договірна ціна договору в тому числі ПДВ 4 143 299,77 грн., а розмір попередньої оплати здійсненої позивачем становить 3 074 201,36 грн.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності із статтею 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 570 ЦК України визначено, що якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до положень чинного цивільного законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). На відміну від завдатку аванс спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником в момент настання обов`язку платити та виконує функцію попередньої оплати.

У разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно з чиєї вини це відбулось, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Згідно з п.п. 5.1 договору Генпідрядник має право, зокрема: відмовитися від Договору і вимагати відшкодування збитків, якщо Субпідрядник з власної вини своєчасно не розпочав роботи або виконує їх настільки повільно, що виконання їх в строк, встановлений Договором, стає неможливим; відмовитися від Договору (розірвати Договір) в односторонньому порядку в будь-який час до закінчення виконання Робіт, письмово попередивши про це Субпідрядника та сплативши Субпідряднику всі фактично виконані ним Роботи протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту розірвання Договору. Оплаті підлягають всі Роботи, виконані Субпідрядником та прийняті Генпідрядником на дату розірвання Договору; ініціювати внесення змін до цього Договору, вимагати його розірвання та відшкодування збитків за наявності істотних порушень умов цього Договору з боку Субпідрядника.

Згідно з п. 12.5 договору у випадку прийняття Сторонами рішення про закінчення виконання Субпідрядником своїх зобов`язань за Договором, та/або в разі виконання Субпідрядником повного комплексу робіт за Договором, та/або в разі розірвання даного Договору в односторонньому порядку, Субпідрядник зобов`язаний повернути невідпрацьовані суми попередньої оплати (авансових платежів, довгострокових авансів) протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання такої вимоги від Генпідрядника. В разі несвоєчасного повернення даних коштів на рахунок Генпідрядника, на Субпідрядника може бути накладений штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неповерненого платежу за кожний прострочений день.

Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/ невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, у зв`язку з невиконанням відповідачем у встановлений договором строк своїх договірних зобов`язань у повному обсязі, було направлено останньому лист від 06.10.2021 р. № 425, яким позивач повідомив відповідача про розірвання договору субпідряду від 05.11.2018 р. № 05/11/18-2 та вимагав повернення коштів, в тому числі передоплати у розмірі 128 102,46 грн., здійсненої позивачем, однак, у порушення умов договору, невідпрацьованої відповідачем.

Вказаний лист отримано відповідачем 13.10.2021 р., що підтверджується належним чином завіреною копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового направлення, долученого до матеріалів справи (клопотанням від 17.08.2023 р. № 552).

Таким чином, виходячи з наведених умов договору, визначених сторонами на власний розсуд та врахувавши положення чинного законодавства, позивачем було розірвано в односторонньому порядку договір субпідряду від 05.11.2018 р. № 05/11/18-2, про що належним чином повідомлено відповідача. Поряд з цим, відповідач, у порушення умов договору, визначених п. 12.5, отримавши відповідну вимогу 13.10.2021 р. не здійснив повернення невідпрацьованої суми попередньої оплати у розмірі 128 102,46 грн. у встановлений договором строк.

Оскільки відповідачем не надано доказів належного виконання умов договору або повернення невідпрацьованої суми попередньої оплати в сумі 128 102,46 грн., суд, врахувавши встановлені вищевказані обставини справи, дійшов до висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної суми коштів.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача: 62 528,04 грн. "штрафних санкцій за 496 прострочених днів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неповернутого платежу", суд зазначає таке:

Згідно з п. 12.5 договору у випадку прийняття Сторонами рішення про закінчення виконання Субпідрядником своїх зобов`язань за Договором, та/або в разі виконання Субпідрядником повного комплексу робіт за Договором, та/або в разі розірвання даного Договору в односторонньому порядку, Субпідрядник зобов`язаний повернути невідпрацьовані суми попередньої оплати (авансових платежів, довгострокових авансів) протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання такої вимоги від Генпідрядника. В разі несвоєчасного повернення даних коштів на рахунок Генпідрядника, на Субпідрядника може бути накладений штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неповерненого платежу за кожний прострочений день.

За приписами частини першої ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (ст. 610, п. 3 частини першої ст. 611 ЦК України).

Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя ст. 549 ЦК України).

При цьому, пеня може обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання не лише за кожен день прострочення виконання, а й місяць (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у п. 73 постанови у справі № 444/9519/12).

Виходячи з наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, також врахувавши позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 25.07.2018 р. № 922/4400/17, в даному випадку, розмір погодженої сторонами у договорі штрафної санкції "подвійна облікова ставка НБУ від суми неповерненого платежу за кожний прострочений день" відповідає поняттю "пеня", а не "штраф". Поряд з цим, зазначення у договорі неустойки (пені) як штрафу не перетворює її в штраф і не є підставою для відмови у стягненні неустойки (пені) у випадку прострочення виконання зобов`язання (сплати коштів).

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем порушено умови наведеного договору, не здійснено повернення передоплати по договору субпідряду від 05.11.2018 р. № 05/11/18-2 у встановлений строк, а саме: протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги від Генпідрядника (п. 12.5), що є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної сторонами в зазначеному пункті договору, у вигляді, як встановлено вище, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неповерненого платежу за кожний прострочений день.

Разом з тим, здійснивши перевірку розрахунку позивача заявлених до стягнення штрафних санкцій, судом встановлено, що такий розрахунок є невірним, оскільки позивач не врахував, що згідно з частиною шостою ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З огляду на наведене, з урахуванням того, що умовами договору сторони не передбачили можливості нарахування штрафних санкцій понад встановлений положеннями ст. 232 ГК України строк, суд, за результатами здійснення перерахування заявлених позивачем в наведеній частині позовних вимог, в межах визначеного позивачем періоду нарахування, при цьому, врахувавши обмеження строків нарахування штрафних санкцій, встановлене положеннями статті 232 ГК України, дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій підлягають задоволенню частково, а саме, у розмірі 12 083,80 грн., нарахованих за період з 21.10.2021 р. по 22.04.2022 р.

Окрім наведеного, що стосується вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 37 673,42 грн. інфляційних втрат, суд дійшов до висновку, що такі вимоги підлягають задоволенню повністю, з огляду на таке:

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині інфляційних втрат, судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено не вірно.

Водночас, відповідно до розрахунку суду, інфляційні втрати за період прострочення виконання грошового зобов`язання в межах періоду нарахування позивачем (21.10.2021 р. по 31.01.2023 р.), становлять більшу суму, ніж заявлено до стягнення позивачем, а відтак, з урахуванням приписів ст. 14, 237 ГПК України, суд дійшов до висновку, що позов в зазначеній частині підлягає задоволенню в межах заявленої позивачем до стягнення суми інфляційних втрат.

Крім того, як вже зазначалось, позивачем заявлено про стягнення з відповідача 131879,71 грн. збитків.

Розглянувши позов в цій частині, суд зазначає таке:

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначає, що задля виправлення ситуації щодо невиконаних об`ємів робіт Субпідрядником, Генпідрядником були застосовані заходи щодо виконання даного виду робіт своїми силами (силами залучених інших субпідрядних організацій), що призвело до понесення грошових збитків для Генерального підрядника у розмірі 131 879,71 грн., в тому числі ПДВ (20%), яка становить суму невиконаних Субпідрядником робіт згідно умов Договору, невиконання яких підтверджено Актом комісії від 22.04.2019 р. відповідно до гарантійного листа відповідача № 11/26-18 від 26 листопада 2018 року.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 224 ГК України (далі - ГК України) передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною першою статті 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно із статтею 255 ГК України збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб`єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Загальне правило статті 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми. В противному випадку відшкодування шкоди відбуватиметься за правилами вищезазначеної статті.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.04.2020 р. у справі N 904/3189/19, від 10.12.2018 р. у справі N 902/320/17.

Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Поряд із наведеним, позивачем не надано жодних доказів понесення ним збитків у сумі 131 879,71 грн., у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором субпідряду від 05.11.2018 р. № 05/11/18-2 у повному обсязі.

Окрім зазначеного, згідно змісту акту від 22.04.2019 р. "Даний Акт узгоджений Сторонами у зв`язку неможливістю виконання Субпідрядником - ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "КЕРРОТ", своїх зобов`язань за Договором субпідряду №05//11/18-2 від 05.11.2018 року та є підтвердженням компенсації Генпідряднику - ТОВ "АК ІНЖИНІРІНГ" витрат останнього щодо виконання ним вищезазначених робіт за ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "КЕРРОТ" власними силами/ силами інших підрядних організацій.".

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заявленої вище вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 131 879,71 грн. збитків.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильне вирішення даного спору.

Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується поданими позивачем доказами та не спростований відповідачем, суд задовольняє позов частково та стягує з відповідача на користь позивача 128 102,46 грн. попередньої оплати; 12 083,80 грн. штрафних санкцій; 37 673,42 грн. інфляційних втрат.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Керрот" (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, 10-Б, нежиле приміщення 110; код ЄДРПОУ 42123760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Інжинірінг" (03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40, оф. 302; код ЄДРПОУ 32041006) 128 102 (сто двадцять вісім тисяч сто дві) гривні 46 копійок попередньої оплати; 12 083 (дванадцять тисяч вісімдесят три) гривні 80 копійок штрафних санкцій; 37 673 (тридцять сім тисяч шістсот сімдесят три) гривні 42 копійки інфляційних втрат; 2 667 (дві тисячі шістсот шістдесят сім) гривень 90 копійок судового збору.

3.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4.Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 12.12.2023 р.

Суддя А.В. Лопатін