Рішення

від 29.11.2023 по справі 916/4618/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 916/4618/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (код ЄДРПОУ 00131771, 73000, м. Херсон, Бериславське шосе, буд. 1)

до відповідача: Комунального закладу "Херсонський фаховий коледж культури і мистецтв" Херсонської обласної ради (код ЄДРПОУ 02214840, 73000, м. Херсон, вул. Преображенська, буд. 20)

про стягнення 54525,37 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Єрашов Ілля, адвокат, довіреність №01-4/23 від 12.10.23

від відповідача: не з`явився

Позивач Акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Комунального закладу "Херсонський фаховий коледж культури і мистецтв" Херсонської обласної ради про стягнення 54525,37 грн. боргу.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами типового договору з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.02.2022 №8-Т в частині здійснення повної та своєчасної оплати за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.10.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання по справі на 29.11.2023.

В судове засідання 29.11.2023 з`явився представник позивача.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

31.10.2023 копія ухвали про відкриття провадження у справі була направлена Комунальному закладу "Херсонський фаховий коледж культури і мистецтв" Херсонської обласної ради на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

22.11.2023 направлена відповідачу ухвала про відкриття провадження у цій справі повернулась до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 29.11.2023 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, 01.02.2022 між Акціонерним товариством "Херсонська теплоелектроцентраль" (далі - виконавець) та Комунальним закладом "Херсонський фаховий коледж культури і мистецтв" (далі - споживач) укладений договір з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії №8-Т, за умовами п. 1 якого виконавець зобов`язується надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення/на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення (далі - послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов`язується своєчасно то повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені договором.

Відповідно до 1.1 договору, найменування послуги: ДК 021:2015 код 0932000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція в кількості 95,09 Гкал.

У п. 3 договору відображена інформація про споживача за адресою: м. Херсон, вул. Преображенська, 20.

За умовами п.6 договору, виконавець забезпечує постачання теплоносія з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною 1 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

За умовами п. 7 та 8 договору, виконавець забезпечує постачання теплової енергії у відповідній кількості та якості згідно з вимогами пунктів 1 та 2 цього договору до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем будівлі. Контроль якісних та кількісних характеристик послуги здійснюється за показаннями вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії та іншими засобами вимірювальної техніки.

Відповідно до п. 10 договору, обсяг спожитої у будівлі послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будівлі за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018.

За умовами п. 19 договору, плата виконавцю за послугу за цим договором визначається відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розподілу і розраховується виходячи з розміру, затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання. У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

Відповідно до п. 20-20.1 договору, вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Станом на дату укладення договору тариф на послугу становить 3536,02 грн. за 1 Гкал з ПДВ. Ціна договору встановлюється в Національній валюті та становить 336238,00 грн. з ПДВ.

За умовами п. 21-23 договору, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Виконавець формує та надає рахунок та/або акт виконаних робіт на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок та/або акт виконаних робіт надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок та/або акт виконаних робіт може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів. Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничим строком внесення плати за спожиту послугу.

Пунктами 27-30 договору передбачені права і обов`язки виконавця та споживача.

Відповідно до п. 38 та 40 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022. Сторони, керуючись ч. 3 ст. 631 ЦК України, домовились, що всі умови цього договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.01.2022. Припинення дії цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконання зобов`язань, які на дату такого припинення залишилися невиконаними.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін, підписи скріплено печатками.

Позивачем на підтвердження надання відповідачу послуг теплопостачання надано копії відомостей-звітів про відпуск теплової енергії та параметри теплоносія за показаннями теплолічильника у спірному періоді (а.с. 22-23).

Для здійснення оплати вартості спожитої відповідачем у спірному періоді теплової енергії позивачем були складені та виставлені відповідачу наступні рахунки:

- за постачання теплової енергії в січні 2022 року на суму 123018,00 грн.;

- за постачання теплової енергії в лютому 2022 року на суму 54525,37 грн.

В матеріалах справи також наявні акти за виконані роботи в січні 2021 року та лютому 2022 року (а.с. 34 та 36).

З доданої до позовної заяви довідки щодо руху заборгованості за період з 01.01.2022 по 01.10.2023 вбачається, що відповідачем у спірному періоді здійснювались часткові оплати заборгованості (а.с. 30).

Приймаючи до уваги, що відповідачем оплата вартості спожитої у спірному періоді теплової енергії була проведена не у повному обсязі, позивач звернувся до відповідача із претензією від 12.04.2023 № 06-1/381, в якій вимагав погасити заборгованість у розмірі 54525,37 грн., станом на 11.04.2023.

06.10.2023 позивачем засобами поштового зв`язку направлено відповідачу рахунки, акти виконаних робіт з січня 2022 року по лютий 2022 року та акти взаємних розрахунків за теплову енергію.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання в повному обсязі не виконав, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, станом на час укладення договору), теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, станом на час укладення договору) визначено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, станом на час укладення договору) визначено, що: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, станом на час укладення договору), предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно з ч.1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, станом на час укладення договору) надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

За умовами ч. 1 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; 2) міжопалювальний період для мереж (систем) опалення (теплопостачання) виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; 3) ліквідацію наслідків аварії.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно вимог ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.6, ч.ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст.714 ЦК України (в редакції, станом на час укладення договору), за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Господарським кодексом України, Законом України "Про ціни та ціноутворення", іншими законодавчими актами встановлено, що в Україні діють вільні та регульовані ціни. Наведені норми свідчать, що вартість послуг з постачання теплової енергії відноситься до сфери регульованих цін і встановлюється уповноваженим державним органом.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Крім того, статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" визначено права та обов`язки споживача теплової енергії, зокрема, визначено, що до основних обов`язків споживача відноситься додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

У статті 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі договору з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.02.2022 №8-Т виникли зобов`язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов`язується надавати відповідачу послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення/на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення (далі - послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов`язується своєчасно то повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені договором.

При цьому, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, отримані у спірному періоді послуги оплатив частково, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість у розмірі 54525,37 грн., протилежного суду не доведено.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за спожиту теплову енергію у спірний період на підставі договору з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.02.2022 №8-Т у розмірі 54525,37 грн., враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Так з відповідача Комунального закладу "Херсонський фаховий коледж культури і мистецтв" на користь позивача Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" підлягає стягненню 54525,37 грн. заборгованості.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Комунального закладу "Херсонський фаховий коледж культури і мистецтв" Херсонської обласної ради (код ЄДРПОУ 02214840, 73000, м. Херсон, вул. Преображенська, буд.20) на користь Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (код ЄДРПОУ 00131771, 73000, м. Херсон, Бериславське шосе, буд. 1) - 54525 (п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот двадцять п`ять) грн. 37 коп. заборгованості за договором з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.02.2022 №8-Т, 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн. 20 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

У зв`язку з призупиненням роботи АС "Діловодство спеціалізованого суду" з 30.11.2023 по 07.12.2023 (включно), що зумовлено несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих) електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду, рішення суду підписано 11 грудня 2023 р.