Рішення

від 20.11.2023 по справі 916/1986/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1986/23

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши справу за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські рисові технології" (вул. Ізмаїльська, 65-А, Кілія, Кілійський район, Одеська область,68300) до відповідача: Державне підприємство "Дослідне господарство Інституту рису Національної академії аграрних наук України" (вул.Студентська,11,Антонівка,Скадовський район, Херсонська область,75705) про стягненн 1 834 386,34грн.

за участю представників:

від позивача: не з`явились

від відповідача: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські рисові технології" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство Інституту рису Національної академії аграрних наук України", в якому просить господарський суд: про стягнення 1 834 386,34 грн.

Ухвалою суду від 22.05.2023 позовну заяву залищено без руху.

25.05.2023 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.05.2023 року було відкрито позовне провадження у справі № 916/1986/23 за правилами загального позовного провадження.

Судом встановлено, що адресою місцезнаходження відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: вул.Студентська,11,Антонівка,Скадовський район, Херсонська область,75705.

Згідно ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи /абз. 3 ч. 1 ст. 12-1 Закону/.

Господарським судом на виконання ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII від 15.04.2014 року у редакції Закону № 2217-IX від 21.04.2022 року та з урахуванням Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, повідомлено відповідача про розгляд справи № 916/1986/26 шляхом розміщення посиланням на веб-адресу судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - https://reyestr.court.gov.ua/Review/107876327; та шляхом розміщення текст ухвал.

Таким чином, згідно абз. 3 ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відповідач вважається повідомленим про розгляду справи № 916/1986/23.

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 20.11.2023р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Між ТОВ «УРТ» та ДП «ДГІ рису НААН» було укладено Договір N° 103 від 03.08.2021р. (надалі - Договір). Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов`язується передати належний йому товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах вказаних у договорі. Товар може поставлятися Продавцем Покупцю партіями згідно Специфікацій/Додатків до цього Договору.

Найменування Товару: - Рис товарний за ціною та кількістю визначеною сторонами у відповідній Специфікації/Додатку до цього Договору. - остаточна кількість Товару визначається Сторонами після збирання Продавцем врожаю 2021 року та скерування Продавцем Покупцю письмового повідомлення на ел. адресу Покупця: urc- odessa@ukr.net про фактичну кількість зібраного Продавцем врожаю 2021 року.

Згідно з п.1.4 Договору строки поставки товару та ціна на кожну окрему партію товару, погоджується Сторонами шляхом підписання Специфікації/Додатку до цього Договору.

Відповідно до підписаної Сторонами Специфікації № 1 до Договору від 03.08.2021р., Продавець зобов`язаний здійснити поставку/передачу у власність Покупцю Товару в кількості визначеної в п. 1 цієї Специфікації до 31 грудня 2021 року.

Згідно п.1 Специфікації від 03.08.2021р. кількість товару, яка має бути поставлена 1000,00 тон +/- 5 %, вартість товару визначено Сторонами в розмірі 7 560,00 грн. за 1 тону разом з ПДВ.

Позивач вказує, що ТОВ «УРТ» здійснило оплату товару згідно Договору № 103 від 03.08.2021р. на загальну суму 4 245 000,00 грн. разом з ПДВ, а ДП «ДГІ рису НААН» було поставлено товару на загальну суму 3 129 853,20 грн. разом з ПДВ. Таким чином, ДП «ДГІ рису НААН» так і не виконало свої зобов`язання по поставці товару на загальну суму 1 115 146,80 грн. разом з ПДВ. на користь ТОВ «УРТ». ДП «ДГІ рису НААН» здійснило часткове повернення сплачених грошових коштів в сумі 537 000,00, що підтверджується банківською випискою ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ» за 17.12.2021

Отже, позивач вказує, що ДП «ДГІ рису НААН» зобов`язане повернути ТОВ «УРТ» сплачені кошти у загальному розмірі 1 115 146,80 грн., однак, в порушення умов Договору кошти на рахунок ТОВ «УРТ» станом на сьогоднішній день не надійшли.

Приймаючи до уваги, що відповідачем не були повернуті сплачені кошти у загальному розмірі 1 115 146,80 грн., позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду з відповідним позовом, що розглядається судом в межах цієї справи. Водночас, окрім основного боргу в сумі 1 115 146,80 грн, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача З % річних в сумі 45 278,01 грн., суму інфляційних в розмірі 339 417,49 грн. та штраф згідно з п. 8.4 Договору № 103 від 03.08.2021р. в сумі 334 544,04 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Судом встановлено, що між ТОВ «УРТ» та ДП «ДГІ рису НААН» було укладено Договір N° 103 від 03.08.2021р..

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов`язується передати належний йому товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах вказаних у договорі. Товар може поставлятися Продавцем Покупцю партіями згідно Специфікацій/Додатків до цього Договору.

Крім того, судом встановлено, що ТОВ «УРТ» здійснило оплату товару згідно Договору № 103 від 03.08.2021р. на загальну суму 4 245 000,00 грн. разом з ПДВ, а ДП «ДГІ рису НААН» було поставлено товару на загальну суму 2 592 853,20 грн. разом з ПДВ ( а не як зазначено, суму 3 129 853,20грн., позивачем помилково в позовній заяві), що підтверджується видатковими накладним, ТТН та оборотно-сальдовою відомістю.

ДП «ДГІ рису НААН» так і не виконало свої зобов`язання по поставці товару на загальну суму 1 115 146,80 грн. разом з ПДВ. на користь ТОВ «УРТ». ДП «ДГІ рису НААН» здійснило часткове повернення сплачених грошових коштів в сумі 537 000,00, що підтверджується банківською випискою ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ» за 17.12.2021

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати переданий оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

В свою чергу, по даній справі відсутні докази передачі Відповідачем Позивачу товару на суму отриманої попередньої оплати.

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

При цьому, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Так, судом встановлено наявність заборгованості відповідача у розмірі 1 115 146,80 грн., отже, позовна вимога про стягнення грошових коштів, які сплачені як передплата за товар по Договору N° 103 від 03.08.2021р. в сумі 1 115 146,80 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 334544,04грн - штрафу.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 8.4 Договору за кожен випадок непоставки/непередачі, недопоставки, прострочення поставки/передачі партії Товару, згідно підписаної Сторонами Специфікації/Додатку до цього Договору, Продавець зобов`язується сплатити штраф Покупцю у розмірі 30% (тридцять відсотків) від вартості партії Товару (вартості Товару вказаної в Специфікації/Додатку до цього Договору), що була непоставлена, недопоставлена, або поставлена з простроченням строків. Під непоставкою/непередачею Товару Сторони розуміють невиконання умов Специфікації/Додатку до цього Договору в строки, що вказані в такій Специфікації/ Додатку. Сторони домовилися, що строк нарахування штрафних санкцій та строк позовної давності по даному пункту складає 5 (п`ять) років.

Наданий позивачем розрахунок штрафу, на думку суду, здійснений належним чином, тому судом штраф у розмірі 334544,04грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 45278,01 грн. та інфляційні в розмірі 339417,49грн.

Згідно із частиною 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов' язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне повернення грошових коштів, заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 45278,01 грн. та інфляційні в розмірі 339417,49грн. підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги позивача повністю.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО ІНСТИТУТУ РИСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ" ( Код: 32368222, Адреса: Україна, 75705, Херсонська обл., Скадовський р-н, село Антонівка, ВУЛ.СТУДЕНТСЬКА, будинок 11) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКІ РИСОВІ ТЕХНОЛОГІЇ" (ТОВ «УРТ», юридична /поштова адреса: 68300 Україна, м. Кілія, Ізмаїльський р-н., вул. Ізмаїльська, 65-А, Код ЄДРПОУ № 41814433) грошові кошти, які сплачені як передплата за товар по Договору № 103 від 03.08.2021р. в сумі 1 115 146,80 грн., 3 % річних в сумі 45 278,01 грн., сума інфляційних збитків в розмірі 339 417,49 грн., штраф згідно з п. 8.4 Договору № 103 від 03.08.2021р. в сумі 334 544,04 грн. та судовий збір в розмірі 27515,82

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 12 грудня 2023 р., у зв`язку з призупиненням роботи в КП "Діловодство спеціалізованого суду" згідно з наказом керівника апарату суду від 30.11.2023 та відновленням роботи КП "Діловодство спеціалізованого суду" з 08.12.2023р. згідно з наказом голови суду від 07.12.2023р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов