Рішення

від 22.11.2023 по справі 916/3297/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3297/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" (код ЄДРПОУ 13916781, 65496, Одеська обл., Овідіопольський р-н, селище міського типу Таїрове, вул. 40 річчя Перемоги, 27)

до відповідача: Приватного підприємства "Земград" (код ЄДРПОУ 34996624, 67571, Одеська обл., Лиманський р-н, с. Фонтанка, вул. Центральна, буд. 57)

про стягнення 122301,37 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Стороженко Д.П., адвокат, ордер ВТ №1039300 від 23.08.2023

від відповідача: не з`явився

Позивач Державне підприємство "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Приватного підприємства "Земград" про стягнення 122301,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору на виконання робіт та надання послуг №19.03.2020/01 від 19.03.2020 в частині повного та своєчасного виконання робіт та послуг.

Ухвалою від 01.08.2023 позовну заяву Державного підприємства "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання на 31.08.2023 року, запропоновано сторонам подати заяви по суті спору.

24.08.2023 від позивача надійшла заява про зміну предмету позову.

Ухвалою суду від 31.08.2023 заяву Державного підприємства "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" від 24.08.2023 про зміну предмету позову задоволено та прийнято до розгляду, постановлено здійснювати розгляд позову в редакції наступних позовних вимог:

- розірвати договір №19.03.2020/01 від 19.03.2020 на виконання робіт та надання послуг, укладений між Приватним підприємством "Земград" та Державним підприємством "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова";

- стягнути з Приватного підприємства "Земград" на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" - 50000,00 грн. попередньої оплати, 72301,37 грн. пені.

Крім цього, ухвалою суду від 31.08.2023 постановлено перейти до розгляду справи №916/3297/23 за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням; призначено підготовче засідання на 28.09.2023.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сулімовської М.Б. судове засідання, призначене на 28.09.2023, не відбулося.

Ухвалою суду від 29.09.2023 призначено підготовче засідання у справі на 20.10.2023.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.10.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 29.11.2023 та відкладено підготовче засідання на 02.11.2023.

Ухвалою від 02.11.2022 закрито підготовче провадження у справі №916/3297/23 та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 22.11.2023.

В судове засідання з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Ухвали суду, направлені відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Додатково відповідача про розгляд даної справи було повідомлено шляхом публікації відповідних повідомлень на сайті Судової влади України.

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 22.11.2023 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 19.03.2020 між Державним підприємством "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" (замовник, позивач) та Приватним підприємством "Земград" (виконавець, відповідач) було укладено договір №19.03.2020/01 на виконання робіт та надання послуг, за умовами якого виконавець зобов`язується виконати з дотриманням вимог чинного законодавства роботи, код за ДК 021:2015-71250000-5 архітектурні, інженерні та геодезичні послуги зі складання, а також на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 11.03.2020 року №15-3682/13-20-СГ Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) (роботи) Державному підприємству "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, а замовник - прийняти та оплатити виконані роботи та послуги.

За умовами п.2.1 договору, загальна вартість робіт або наданих послуг за договором складає 290000,00 грн.

Загальна вартість робіт або наданих послуг визначається згідно з протоколом погодження договірної ціни на виконання робіт або наданих послуг (Додаток №2 до договору). Оплата здійснюється на підставі актів приймання-здачі виконаних робіт або послуг згідно із календарним планом (п.2.2).

Приймання виконаних робіт або наданих послуг за цим договором оформлюється актами приймання-здачі виконаних робіт або наданих послуг (Акт) згідно із календарним планом (Додаток №3 до договору) (п.3.1).

Замовник зобов`язаний підписати акт протягом п`яти банківських днів з дня одержання матеріалів у відповідності до етапів календарного плану (п.3.2).

Розрахунки проводяться в українській національній валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця у 3-х денний термін після підписання акту приймання-здачі виконаних робіт або наданих послуг (п.5.1).

Згідно п.9.1, договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань.

Договір підписано представниками обох сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

Додатком №2 до договору сторонами погоджено договірну ціну на виконання робіт або надання послуг, яка складає 290000,00 грн., додатком №2 - календарний план робіт за договором.

27.07.2020 позивачем на підставі платіжної інструкції №261 на рахунок відповідача було перераховано 50000,00 грн.

Водночас, як стверджує позивач, після зміни керівництва Державного підприємства було встановлено, що на підприємстві відсутні будь-які підписані акти приймання-здачі виконаних робіт або наданих послуг між сторонами договору, а також будь-яка технічна документація.

21.03.2023 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою надати документи, які підтверджують виконання робіт за договором, а також повернути сплачені підприємством 50000,00 грн.

Означена претензія залишена відповідачем без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Позивач наполягає, що відповідачем не було надано жодних послуг за договором від 19.03.2020, у зв`язку з чим останній просить розірвати вказаний договір, стягнути з відповідача 50000,00 грн. безпідставно отриманих коштів та 72301,37 грн. пені.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 903 ЦК України).

Статтею 905 ЦК України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Згідно з ч. 1,2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1, 3 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч.2 ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2-4 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).

Як встановлено судом, 19.03.2020 між Державним підприємством "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" (замовник, позивач) та Приватним підприємством "Земград" (виконавець, відповідач) було укладено договір №19.03.2020/01 на виконання робіт та надання послуг, за умовами якого виконавець зобов`язується виконати з дотриманням вимог чинного законодавства роботи, код за ДК 021:2015-71250000-5 архітектурні, інженерні та геодезичні послуги зі складання, а також на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 11.03.2020 року №15-3682/13-20-СГ Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) (роботи) Державному підприємству "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, а замовник - прийняти та оплатити виконані роботи та послуги.

Водночас, відповідач свої зобов`язання не виконав, послуги з виготовлення Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) позивачу не надав, протилежного суду не доведено.

Таким чином, у зв`язку із істотним порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору, що полягає у невиконанні протягом тривалого часу взятих на себе зобов`язань, договір підлягає розірванню.

Крім того, 27.07.2020 позивачем на підставі платіжної інструкції №261 було перераховано відповідачу 50000,00 грн., що, як зазначив позивач, фактично є передоплатою за договором.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи, що спірний договір між сторонами розірвано, то сплачені у якості попередньої оплати кошти одержані відповідачем безпідставно.

Доказів повернення відповідачем одержаних сум суду не надано.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача, відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України, підлягає стягненню 50000,00 грн. безпідставно набутих коштів.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 72301,37 грн. у зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За наведеними вище положеннями ГК України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Суд зазначає, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Згідно п.6.1 укладеного між сторонами договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України та цим договором.

Отже, укладений між сторонами договір не містить умов щодо розміру та бази нарахування пені.

Водночас, за приписами ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В даному випадку позивач є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, а тому застосуванню підлягає вищенаведена норма Закону.

Судом здійснено перевірку розрахунку заявленої до стягнення пені.

Період розрахунку: з 26.01.2023 року по 26.01.2023 року - 1 днів

[Пеня] = 290 000,00 грн. (сума боргу) х 0,10000% (розрахункова ставка) / 100% х 1 (кількість днів) = 290,00 грн.

Період розрахунку: з 27.01.2023 року по 16.03.2023 року - 49 днів

[Пеня] = 290000,00 грн. (сума боргу) х 0,10000% (розрахункова ставка) / 100% х 49 (кількість днів) = 14210,00 грн.

Період розрахунку: з 17.03.2023 року по 27.04.2023 року - 42 днів

[Пеня] = 290000,00 грн. (сума боргу) х 0,10000% (розрахункова ставка) / 100% х 42 (кількість днів) = 12180,00 грн.

Період розрахунку: з 28.04.2023 року по 15.06.2023 року - 49 днів

[Пеня] = 290000,00 грн. (сума боргу) х 0,10000% (розрахункова ставка) / 100% х 49 (кількість днів) = 14210,00 грн.

Період розрахунку: з 16.06.2023 року по 25.07.2023 року - 40 днів

[Пеня] = 290000,00 грн. (сума боргу) х 0,10000% (розрахункова ставка) / 100% х 40 (кількість днів) = 11600,00 грн.

Так, за розрахунком суду належною до стягнення сумою пені є 52490,00 грн., у задоволенні решти вимог в сумі 19811,37 грн. пені слід відмовити.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову судові витрати, в порядку ст.129 ГПК України, підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам. Так на відповідача покладається 1948,58 грн. судового збору, на позивача - 735,42 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Розірвати договір №19.03.2020/1 від 19.03.2020 на виконання робіт та надання послуг, укладений між Державним підприємством "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" (код ЄДРПОУ 13916781, 65496, Одеська обл., Овідіопольський р-н, селище міського типу Таїрове, вул. 40 річчя Перемоги, 27) та Приватним підприємством "Земград" (код ЄДРПОУ 34996624, 67571, Одеська обл., Лиманський р-н, с. Фонтанка, вул. Центральна, буд. 57).

3. Стягнути з Приватного підприємства "Земград" (код ЄДРПОУ 34996624, 67571, Одеська обл., Лиманський р-н, с. Фонтанка, вул. Центральна, буд. 57) на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" (код ЄДРПОУ 13916781, 65496, Одеська обл., Овідіопольський р-н, селище міського типу Таїрове, вул. 40 річчя Перемоги, 27) - 50000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. попередньої оплати за договором, 52490 (п`ятдесят дві тисячі чотириста дев`яносто) грн. 00 коп. пені, 1948 (одну тисячу дев`ятсот сорок вісім) грн. 58 коп. судового збору.

4. У задоволенні решти позову в частині стягнення 19811,37 грн. пені відмовити.

5. Судові витрати в розмірі 735,42 грн. судового збору покласти на позивача.

6. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

У зв`язку з призупиненням роботи АС "Діловодство спеціалізованого суду" з 30.11.2023 по 07.12.2023 (включно), що зумовлено несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих) електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду, рішення суду підписано 12 грудня 2023 р.