Рішення

від 13.12.2023 по справі 916/3496/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3496/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м.Одеса, вул.Артилерійська, 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛАР" (код ЄДРПОУ 38352129, 02000, м.Київ, вул.Попудренка, 46/2)

про стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки у розмірі 132356,10 грн.

Позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛАР" про стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки у розмірі 132356,10 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди від 30.04.2013 №71/4 в частині сплати орендної плати та своєчасного повернення об`єкта оренди.

Частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 30 Господарського процесуального кодексу України встановлена виключна підсудність справ.

Так, частина 3 вищевказаної норми процесуального права передбачає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі № 460/4286/16-ц від 23.01.2018 та у справі № 640/16548/16-ц від 16.05.2018, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Як вбачається зі змісту заявлених позовних вимог, позовна вимога стосується відшкодування орендної плати та неустойки, які нараховані за користування відповідачем нерухомим майном, яке знаходиться у м.Одеса, вул.Успенська (Чичеріна), 67.

З огляду на викладене, підсудність даного спору, який виник на підставі користування нежитловою будівлею, повинна визначатися за правилами виключної підсудності, встановленими статтею 30 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, вирішення даного спору відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду Одеської області.

Ухвалою від 16.08.2023 позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

16.08.2023 копія вищевказаної ухвали суду була направлена відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернулась до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012 року).

Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 30.04.2013 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛАР" (відповідач, орендар) було укладено Договір оренди нежилих приміщень №71/4, який був викладений у новій редакції від 23.09.2013 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежилі приміщення першого поверху загальною площею 187,6 кв.м., які розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Успенська (вулиця Чичеріна), будинок 67.

Згідно п.1.3 Договору, термін дії Договору 10 років: з 23.09.2013 до 23.09.2023.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку до цього Договору, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 1558,88 грн. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Відповідно до п.2.4. Договору, орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Згідно з п.2.5. Договору, розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, передбачених цим Договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.

Згідно з п.4.7. Договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Пунктом 5.3. Договору встановлено, що у разі невнесення орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, орендодавець має право відмовитися від Договору оренди і вимагати повернення об`єкта оренди.

30.04.2013 між сторонами було підписано Акт прийому-передачі нежитлового приміщення в оренду.

У зв`язку із неналежним виконанням орендарем зобов`язань за договором, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до осподарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛАР" про стягнення 46846,87 грн. заборгованості з орендної плати, розірвання договору та виселення.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.11.2020 у справі № 916/2576/20 позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення 46846,87 грн., розірвання договору та виселення задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛАР" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 46846,87 грн. заборгованості, 2911,23 грн. пені, 6306,00 грн. витрат зі сплати судового збору; розірвано договір оренди від 30.04.2013 №71/4 (викладений у новій редакції 23.09.2013), укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛАР"; ухвалено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛАР" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з нежилого приміщення першого поверху, загальною площею 187,6 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Успенська (Чичеріна), 67.

29.11.2021 старшим державним виконавцем другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Виговським Ю.Д. примусово виконано наказ Господарського суду Одеської області у справі №916/2576/20 про виселення відповідача на користь Департаменту комунальної власності з нежилого приміщення першого поверху, загальною площею 187,6 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Успенська (Чичеріна), 67.

Оскільки рішення набрало чинності 01.12.2020, з урахуванням приписів ч.3 ст.653 ЦК України, договір між сторонами вважається розірваним з цієї дати.

Як зазначає позивач, до 01.12.2020 відповідач повинен був виконувати свої обов`язки належним чином і своєчасно сплачувати орендну плату. Проте, відповідач не сплатив орендну плату у повному обсязі, чим порушив п.2.2, п.2.4 Договору, ст.762 ЦК України, ч.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Крім того, відповідачем було порушено приписи ч.2 ст.795 ЦК України та п.4.7 Договору, що стосується обов`язку передати орендодавцеві майно з оренди у зв`язку із розірванням договору.

Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду із даним позовом, відповідно до якого останній просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 17779,10 грн. за період з 01.08.2020 по 30.11.2020, а також 114577,00 грн. неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди за період з 01.12.2020 по 29.11.2021.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Приписами частин першої, третьої і п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX (з подальшими змінами), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Пунктом 2.2. укладеного між сторонами Договору визначено, що за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку до цього Договору, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 1558,88 грн. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Відповідно до п.2.4. Договору, орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Згідно з п.2.5. Договору, розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими відповідач зобов`язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Одеської області від 02.11.2020 у справі № 916/2576/20 позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення 46846,87 грн. заборгованості з орендної плати за період з 16.10.2019 по 28.07.2020, розірвання договору та виселення задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛАР" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 46846,87 грн. заборгованості, 2911,23 грн. пені, 6306,00 грн. витрат зі сплати судового збору; розірвано договір оренди від 30.04.2013 №71/4 (викладений у новій редакції 23.09.2013), укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛАР"; ухвалено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛАР" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з нежилого приміщення першого поверху, загальною площею 187,6 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Успенська (Чичеріна), 67.

За приписами ч.3 ст.653 ЦК України, якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Як слідує з Єдиного державного реєстру судових рішень України, рішення Господарського суду Одеської області від 02.11.2020 у справі №916/2576/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92734706) набрало законної сили 01.12.2020.

Таким чином, з 01.08.2020 до 01.12.2020 відповідач зобов`язаний був сплачувати орендну плату.

Згідно поданого позивачем розрахунку, заборгованість з орендної плати за період з 01.08.2020 до 01.12.2020 складає 17779,10 грн.

Також, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати орендної плати.

Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 17779,10 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, в тому числі, заявлено до стягнення з відповідача неустойку за період з 01.12.2020 по 29.11.2021.

Позовна вимога у даній справі про сплату неустойки обґрунтована посиланням на приписи наведеної норми Цивільного кодексу України.

Застосування означеної неустойки обумовлюється тим, що зобов`язання наймача з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

В порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

При розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного Кодексу України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 31.01.2020 у справі №916/2724/18

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту державного виконавця від 29.11.2021, вказане приміщення звільнено шляхом виселення ТОВ "БРІЛЛАР" з нежилого приміщення першого поверху, загальною площею 187,6 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Успенська (Чичеріна), 67.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Законодавцем у частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Так позивач за період з 01.12.2020 по 29.11.2021, тобто після набрання законної сили рішенням суду у справі №916/2576/20 про розірвання договору оренди та виселення відповідача з орендованого приміщення, заявив до стягнення з останнього неустойки в подвійному розмірі орендної плати за договором оренди нерухомого майна в сумі 114577,00 грн.

Водночас, при визначенні періоду нарахування неустойки позивачем не було враховано положення п.4.7. Договору, відповідно до якого після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Отже, відповідач зобов`язаний був передати майно з оренди до 16.12.2020. Таким чином, належним періодом нарахування неустойки є з 17.12.2020 по 29.11.2021.

За розрахунком суду, неустойка за вказаний період складає 110031,74 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення неустойки підлягають частковому задоволенню в сумі 110031,74 грн. У задоволенні решти вимог в сумі 4545,26 грн. слід відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд відзначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства та умови Договору, суд ухвалює про часткове задоволення позову.

У зв`язку із частковим задоволенням позову судові витрати, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІЛЛАР" (код ЄДРПОУ 38352129, 02000, м.Київ, вул.Попудренка, 46/2) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м.Одеса, вул.Артилерійська, 1) - 17779 (сімнадцять тисяч сімсот сімдесят дев`ять) грн. 10 коп. заборгованості з орендної плати, 110031 (сто десять тисяч тридцять одну) грн. 74 коп. неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди, 2591 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто одну) грн. 94 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Судові витрати у розмірі 92,06 грн. покласти на позивача.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 13 грудня 2023 р.