Рішення від 05.12.2023 по справі 161/11270/23

Справа № 161/11270/23

Провадження № 2/161/3043/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2023 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Ковтуненка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Камінського Ю.В.,

представника позивача Каліщука В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №10 в м. Луцьку цивільну справу № 161/11270/23 за позовною заявою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільчої системи «Волиньгаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги розподілу природного газу,

В С Т А Н О В И В:

АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» (АТ «Волиньгаз») звернулося до суду з вказаним позовом. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» 10371,58 гривень заборгованості занадані послугиз розподілуприродного газу та судовий збір в сумі 2 684,00 гривень з підстав, викладених в позовній заяві

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні заявлений позов не визнала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просила відмовити в задоволенні позову. В подальшому в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлялася належним чином.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи у їх сукупності і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заявлений позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом при розгляді справи встановлено наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Згідно ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд керуєтьсяст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першоюстатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно дост. 8 Конституції Українизазначено, щоКонституція Українимає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй.

Відповідно дост.9Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» надає послуги з розподілу природного газу до житлового будинку АДРЕСА_1 .

Як вбачається із змісту позовної заяви, що АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» є оператором газорозподільної системи, суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Відповідно до п. 37 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до п. 23 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність

ОСОБА_1 , яка є відповідачем по справі, є побутовим споживачем послуг з розподілу природного газу за адресою АДРЕСА_1 .

Між АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» як оператором ГРМ та ОСОБА_1 як споживачем за адресою: АДРЕСА_1 , укладено договір розподілу природного газу (затвердженийПостановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2498) (надалі договір), за умовами якого оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором, (п. 2.1. Договору).

Цей Договір є договором приєднання, що укладаєтьсяз урахуванням вимог статей633, 634, 641,642 Цивільного Кодексу Українина невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу (п.1.3. Договору).

Відповідно до підпункту 4 розділу VI Кодексу Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

19 листопада 2019 року ОСОБА_1 було підписано заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) (типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 № 2498) (а.с. 8).

Абзацами 4, 5 пункту 5 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем визначено, що в разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об`єкт.

Фактом приєднання споживача ОСОБА_1 до умов договору розподілу природного газу є надання підписаної заяви-приєднання.

Крім того, суд звертає увагу, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15

Послуга з розподілу природного газу - послуга Оператора ГРМ, яка надається Споживачу та включає в себе забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи і розподіл (переміщення) належного Споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта Споживача (п.1.4. Договору).

Відповідно до Кодексу газорозподільних систем, затвердженогопостановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2494побутовий споживач - споживач, що є фізичною особою та придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цьогоКодексу.

Оператор ГРМ зобов`язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу об`єктом (об`єктами) споживача за попередній газовий рік, величину планованої місячної плати за послуги розподілу із зазначенням її складових (визначається Оператором ГРМ відповідно до абзацу першого цього пункту). Така інформація може бути надана споживачеві шляхом розміщення її в особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими), платіжних документах.

Відповідно дост. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 6.1. Договору розподілу природного газу оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Відповідно до Постанови НКРЕКП України № 2766 від 30.12.2020 р.«Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для ATВолиньгаз»Установлено АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» тариф на послуги розподілу природного газу - у розмірі 1,57 гривень за 1 м-3 на місяць (без урахування ПДВ); 1,884 гривень з ПДВ.

Відповідно до Постанови НКРЕКП України № 2742 від 22.12.2021 р.«Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для ATВолиньгаз»Установлено АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» тариф на послуги розподілу природного газу - у розмірі 1,57 гривень за 1 м-3 на місяць (без урахування ПДВ); 1,884 гривень з ПДВ.

Таким чином, за газовий рік з 01.10.2020 р. по 30.09.2021 р. споживачем було спожито 3683,09 м.куб. природного газу, 1/12 від 3683,09 м.куб становить 306,92 м.куб., що дорівнює 578,25 грн., в місяць за послуги з розподілу природного газу.

За газовий рік з 01.10.2021 р. по 30.09.2022 р. споживачем було спожито 3643,98 м.куб. природного газу, 1/12 від 2644 м.куб становить 303,66 м.куб., що дорівнює 572,10 грн., в місяць за послуги з розподілу природного газу.

Станом на 30 вересня 2023 року (так у позовній заяві) сума заборгованості ОСОБА_1 за розподіл природного газу, згідно розрахунку, наданого позивачем, становить 10371,58 грн.

Відповідно до довідки АТ «Волиньгаз» № 430-Д-6781-1123 від 10 листопада 2023 року, газопровід низького тиску с. Лище, Луцького району, інв. № підприємства 11381, перебуває у державній власності та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації на праві господарського відання відповідно до договору № 31/22 від 29 листопада 2012 року.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд звертає увагу, що представником позивача суду не надано примірника самого договору № 31/22 від 29 листопада 2012 року. Внаслідок чого, суду невідомі його дійсний предмет та умови, сторони вказаного договору. Зміст довідки АТ «Волиньгаз» № 430-Д-6781-1123 від 10 листопада 2023 року повністю залежить від волевиявлення уповноважених осіб позивача, та не може бути розцінений судом як достовірний та достатній доказ.

Відповідно до вимог пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем встановлено, що Договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні Оператора ГРМ...

Таким чином, позивачем не надано жодного доказу, що у АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз», в межах села Лище, Луцького району, на законних підставах перебуває газорозподільна система. Тобто, АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз», самовільно користується газовими мережами Луцького району в межах села Лище, які йому не належать.

Відповідно до положень ст.117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Тобто, реєстрація нормативних актів передбачена уст.117 Конституції України, таУказі Президента №493/92- це дія, яка є підставою для набуття чинності.Статтею 8 Конституції Українипередбачено, що: в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція Українимає найвищу юридичну силу.Законита інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй.

Відповідно дост.19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, НКРЕКП є у переліку центральних органів виконавчої влади, а її Постанови про встановлення тарифу на розподіл газу - є нормативно-правовими актами, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, їх норми поширюються на невизначене коло осіб та вони розраховані на неодноразове застосування.

Відповідно до норми ст. 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», а саме частини 6, Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відповідно дост.117 Конституції Українине відповідають, тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягає нормативний акт який має вищу силу.

Оскільки спеціальний Закон про реєстрацію нормативних актів Верховною Радою України не прийнятий, суд керується положеннямиУказу Президента №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», у якому передбачено: Нормативно-правові акти, зазначені в статті 1цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

До позовної заяви доданий розрахунок заборгованості за надання послуги розподілу природного газу, який здійснений на підставі Постанов НКРЕКП № 2766 від 30.12.2020 р. та № 2742 від 22.12.2021 р.

При цьому, судом достовірно встановлено, що Постанови НКРЕКП № 2766 від 30.12.2020 р. та № 2742 від 22.12.2021 року не пройшли державну реєстрацію у Міністерстві юстиції України.

Безпідставність Розрахунку підкреслює також п. 6.2. Типового договору розподілу природного газу, де вказано: тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення. Однак, оскільки Постанови НКРЕКП № 2766 від 30.12.2020 р. та № 2742 від 22.12.2021 року не зареєстровані у відповідності до вимог ст.117Конституції УкраїнитаУказу Президента №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»- то вони чинності не набули.

А тому за таких обставин, тариф вказаний в них не може бути розцінений як обов`язковий для споживача, як що він з ним не погодився. При цьому, із змісту відзиву достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_1 заперечує розмір тарифу на розподіл природного газу.

Крім того, відповідач підставно зазначає про відсутність інструментів та можливості реально вплинути на розмір тарифу на розподіл природного газу, який був встановлений Постановами НКРЕКП № 2766 від 30.12.2020 р. та № 2742 від 22.12.2021 року, однак, як різновид плати за комунальні послуги, мав би бути встановлений за домовленістю сторін.

Таким чином, ціни або тарифи, на розподіл природного газу, які були б встановлені у чіткій відповідності до законодавства повністю відсутні.

УРішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2016 від 8 вересня 2016 року(абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини), вказано: пряма дія нормКонституції Україниозначає, що ці норми застосовуються безпосередньо.Законами Українита іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст.Закони Українита інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечитьКонституції України.

УПостанові Пленуму ВСУ №9 від 01.11.96р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»вказано: оскількиКонституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якогозаконучи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідностіКонституціїі в усіх необхідних випадках застосовуватиКонституціюяк акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись наКонституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй...

Судом достовірно встановлено, що положенняст.14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг"у частині: « Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України...» - прямо суперечитьположенням ст.117 КонституціїУкраїни, маючи повністю протилежний зміст.

Велика Палата ВС у справі № 520/2098/19 вказала: «...суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідаютьКонституціїта законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду».

Правила комерційного обліку природного газу в газорозподільній системі врегульовано розділом ІХ Кодексу ГРС.

За п. 1,2 глави1розділу ІХ вказаного Кодексу, облік природного газу в газорозподільній системі організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної інформації про об`єми (обсяги) природного газу, які надійшли до ГРМ від суміжних суб`єктів ринку природного газу (ГДП, ВБГ, Оператора ГТС), та об`єми (обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї споживачам і суміжним операторам ГРС, та подальшого використання інформації у взаємовідносинах між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі, для взаєморозрахунків між ними.

Порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється на підставі договору розподілу природного газу, укладеного між споживачем та оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цьогоКодексу.

При цьому, як зазначалося вище, позивач, як оператор ГРС відповідно до вимог п. 2-3 глави 2 розділу і Кодексу ГРС, виконує функції розподілу природного газу, забезпечення комерційного обліку природного газу, формування добових, декадних, місячних, квартальних та річних показників фактичного об`єму та обсягу передачі (розподілу, споживання) природного газу, а також здійснює комерційний облік природного газу в газорозподільній системі.

Пунктом 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС передбачено, що фактичний об`єм надходження природного газу до/з ГРС (у тому числі по об`єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, встановлених в точках вимірювання, та інших регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках.

Об`єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та переведений в одиниці енергії (обсяг) згідно з розділом XVцього Кодексу.

За приписами п. 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС оператор ГРС зобов`язаний за підсумками місяця, але не пізніше 8-го числа, наступного за розрахунковим місяцем, опублікувати на власному сайті фактичні дані щодо розміру середньозваженої вищої теплоти згоряння природного газу за кожним маршрутом; передбачити у платіжних документах споживачів за послуги з розподілу природного газу, а також в особистому кабінеті споживача, інформацію про величину коефіцієнту приведення до стандартних умов (якщо вузол обліку природного газу споживача не приводить в автоматичному режимі об`єм природного газу до стандартних умов), розмір середньозваженої вищої теплоти згоряння за розрахунковий період, а також розмір спожитого обсягу енергії природного газу (за трьома одиницями виміру: кВт·год, Гкал, МДж (абз. 3 п. 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС).

Таким чином на позивача покладено обов`язок при комерційному обліку газу, у тому числі, здійснювати дві окремі процедури:

1) приведення газу до стандартних умов;

2) розрахунок спожитого обсягу енергії природного газу, про який повідомляється споживача в платіжному документі.

Суд звертає увагу, що у відповідності до абз. 1 п. 2 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та оператором ГРС, та з урахуванням вимог цьогоКодексу.

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 17 Закону №1504-VIIІдля ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор затверджує типові та схвалює примірні договори, відповідно до закону.

На виконання зазначених вище законодавчих вимог, 30 вересня 2015 року НКРЕКП прийняло постанову №2498 «Про затвердження типового договору розподілу природного газу».

Так, за п. 1.2 Типового договору умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України від 09 квітня 2015 року № 329-VIII «Про ринок природного газу» (далі - Закон № 329-VIII) і Кодексу ГРС.

Згідно з п. 37 ч. 1ст. 1 Закону № 329-VIIIспоживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до п. 4 розділу 1 Глави І Кодексу ГРС споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.

За приписами п. 5.1 Типового договору облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається оператором ГРС та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу ГРС.

Визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРС та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом ГРС та цим Договором (п. 5. 2 Типового договору).

У пункті 5. 3 Типового договору передбачено, що за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (м куб.) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених в Кодексі ГРС.

Таким чином, аналізуючи наведені положення, суд вважає необґрунтованими доводи позивача стосовно відсутності в нормах Кодексу ГРС положень, які регламентують процедуру приведення обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків в обсягах (м куб.).

У свою чергу, за змістом абз. 2 п. 3 глави 1 розділу IX Кодексу ГРС питання приведення обсягів спожитого природного газу до стандартних умов врегульовано розділом XV Кодексу ГРС.

Разом з тим, п. 6 глави 1 розділу XV Кодексу ГРС визначено, що для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (k) необхідно визначати за відповідними додатками до Методики приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, затвердженої наказом Міненергетики від 26 лютого 2004року №116 (далі - Методика № 116), яка призначена для приведення об`єму природного газу, який вимірюється побутовими лічильниками газу в робочих умовах, до стандартних умов за результатами вимірювання об`єму газу низького тиску лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів у разі зміни температури та тиску газу.

Кодекс ГРС не містить положень, які регулюють процедуру приведення обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов, адже це поширюється виключно на суб`єктів господарювання. За позицією НКРЕКП, жодним нормативно-правовим актом не визначено коефіцієнтів приведення до стандартних умов обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами.

Відповідно до п. 2 Методики № 116, її дія поширюється на суб`єктів господарювання, які у господарсько-виробничій діяльності для вимірювання об`єму спожитого газу використовують лічильники, крім випадків використання газу за показами лічильників громадянами-підприємцями для власних потреб.

Однак, п. 6 глави 1 розділу XV Кодексу ГРС передбачено необхідність застосування лише відповідного коефіцієнту при приведенні обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов, який зазначений в додатках до Методики № 116, а не власне самої Методики № 116.

Тобто, дана норма пов`язує приведення обсягів спожитого природного газу до стандартних умов не з порядком, процедурою чи колом споживачів, що визначені Методикою № 116, а з числовими значеннями коефіцієнтів, які зазначені в додатках до цієї Методики.

Таким чином, дії АТ «Волиньгаз» як оператора ГРМ є порушенням прав відповідача та його законних інтересів як побутового споживача, а також норм чинного законодавства: частини 1статті 2 Закону України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення», відповідно до якоїінформація, яка надається споживачу, зокрема, про його фактичні обсяги споживання має бути достовірною, точною;пункту 24 глави III Правил постачання природного газу, відповідно до якогоВідповідач зобов`язаний надавати побутовим споживачам інформацію, передбачену згаданим Законом;пункту 3.2 договору постачання природного газу, відповідно до якого Відповідач зобов`язується забезпечити якість комерційних послуг, які надаються Споживачу за цим Договором, що передбачає веденняточних та прозорих розрахунків із Споживачем;підпункту 3 пункту 6.2. договору постачання, відповідно до якогоВідповідач зобов`язаний обчислювати і виставляти рахунки Споживачу за поставлений природний газ відповідно до вимог, передбачених договором постачання;підпункту 4 пункту 7.1. договору розподілу, відповідно до якого оператор ГРМ зобов`язаний«забезпечити належний рівень комерційного обліку природного газу по Споживачу, у тому числі формування загального об`єму та обсягу розподілу (споживання) природного газу Споживачу за відповідний період»;підпункту 9 пункту 7.1 договору розподілу, відповідно до якого оператор ГРМ зобов`язаний«дотримуватись Кодексу газорозподільних систем»;пункту 4 частини 1статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів»відповідно до якого«споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України,для задоволення своїх особистих потребмають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);пункту 3 частини 1статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якогоправа споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами;пункту 5 частини 1статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якогообмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Відповідні коефіцієнти містяться в додатках до Методики № 116, а тому є безпідставними посилання позивача, що величини коефіцієнтів приведення до стандартних умов при здійсненні розрахунків із побутовими споживачами відсутні.

При цьому абзацом другим пункту 2 Методики визначено, що вона поширює свою дію на суб`єктів господарювання, які у господарсько-виробничій діяльності для вимірювання об`єму спожитого газу використовують лічильники, крім випадків використання газу за показами лічильників громадянами-підприємцями для власних потреб (п.2 Методики). Згідно п.4 Методики споживачем газу визначено юридичну особу та громадянина-підприємця без статусу юридичної особи, які використовують лічильник для визначення об`єму спожитого газу.

Таким чином, Методика не поширює свою дію на побутових споживачів, які згідно з п.2.2. договору постачання здійснюють використання природного газу виключно на власні побутові потреби, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Таким чином, у діях Оператора ГРМ наявні ознаки порушення: пункту 5.3 Договору розподілу; абзацу другого пункту 3 глави 1 розділу ІX Кодексу ГРМ; підпункту 14 пункту 2.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затвердженихпостановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201(даліЛіцензійні умови).

Позивачем не було надано доказів, щоAT «Волиньгаз» робило звірку кожен місяць із відповідачем по факту отримання послуг розподілу природного газу відповідачем ОСОБА_1 .

Також відсутні докази щодо направлення відповідачу кожного місяця відповідних фінансових документів, які підписані посадовими особами AT «Волиньгаз», як того вимагає ДСТУ 4163 2020р, та підтверджується відповідним висновком Верховного Суду при розгляді справи №299/1153/21.

Окрім цього, така позиція повністю узгоджується з правовою позицією, висловленою в Постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №161/ 16891/15-ц від 30 січня 2018 року.

Зокрема, Верховний Суд підкреслив, що «...доказами які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної нормиЗаконупідставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення...».

Відповідно доЗакону України «Про захист прав споживачів»: «Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним».

Відповідно до ч. 4 статті 19 Закону України«Про захистправ споживачів» Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції»

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 21 Закону України«Про захистправ споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення.

У Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 наголошено, що визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Відповідно до ч. 1ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів»захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Суд також звертає увагу, що при розподілі природного газу у споживача та газорозподільного підприємства виникає ряд взаємних прав та обов`язків, зокрема, щодо якості та тиску газу, обліку природного газу та проведення контрольного зняття показів лічильника газу, доступу до газового обладнання та/або комерційного вузла обліку газу споживача, обмеження (припинення) розподілу природного газу тощо.

При цьому, видається очевидним, що такий договір має бути укладено, і хто б не був замовником - постачальник чи споживач, витрати на послуги з розподілу газу врешті-решт буде нести споживач.

Відповідно до норм Закону №329-VIII відповідач має статус споживача як сторона договору постачання природного газу та статус замовника як сторона договору розподілу природного газу.

За правилами статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

При цьому, відповідно до статті 1 Проколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

Обов`язки споживача визначені частиною 2 статті 13 Закону № 329-VIII, серед яких обов`язок укласти договір про постачання природного газу.

Обов`язок споживача укласти договір розподілу природного газу в переліку статті 13 Закону № 329-VIII відсутній.

При цьому, визначений частиною 2 статті 13 Закону № 329-VIII перелік обов`язків споживача є виключним, в т.ч. щодо тих довогорів, які повинен він укласти для набуття статусу суб`єкта ринку природного газу та реалізації наданих законом прав.

Вжите у цій нормі слово «зокрема» не розширює виключний перелік обов`язків споживачів, а розкриває їх зміст в наведеному у статті переліку.

Таким чином, Закон № 329-VIII обов`язок споживачів укладати договір розподілу природного газу взагалі не передбачає.

Оскільки за змістом статті 40 Закону № 329-VIII сторонами договору розподілу природного газу є виключно замовник (однак, не споживач) та оператор газорозподільної системи.

Відповідно до ч. 1ст. 81ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1ст. 76ЦПК України).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.

Внаслідок чого, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, згідно яких ціни або тарифи, на розподіл природного газу, які були б встановлені у чіткій відповідності до законодавства повністю відсутні; у діях позивача як Оператора ГРМ наявні ознаки порушення: пункту 5.3 Договору розподілу; абзацу другого пункту 3 глави 1 розділу ІX Кодексу ГРМ; підпункту 14 пункту 2.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затвердженихпостановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201; а наданий розрахунок заборгованості є безпідставним, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 526, 633, 634, 641 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про ринок природного газу», Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 10-18, 81, 141, 263-268, 280 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити Акціонерному товариству «Оператор газорозподільчої системи «Волиньгаз» в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги розподілу природного газу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення в повному об`ємі

складено 13 грудня 2023 року.

Суддя В.В. Ковтуненко