Рішення

від 13.12.2023 по справі 240/23538/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року м. Житомир справа № 240/23538/23

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

Позивач звернулась до суду із позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області від 13.11.2020 №Ф-392-25 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 33460,56 грн.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вищевказана вимога Головного управління ДПС у Житомирській області є протиправною та винесеною безпідставно, оскільки вона хоч і була з 12.05.2009 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, однак в період 2017-2020 років, за який нараховано борг з єдиного внеску, фактично підприємницьку діяльність не здійснювала, доходів від такої діяльності не отримувала. Крім того, вказує, що починаючи з 01.03.2013 по теперішній час перебуває у трудових відносинах із Обласним центром соціально-психологічної реабілітації дітей "Сонячний дім" Житомирської обласної ради, а тому протягом 2017-2020 років єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за неї, як за застраховану особу, сплачував роботодавець . З огляду на вказане позивач вважає, що Головне управління ДПС у Житомирській області безпідставно нарахувало їй єдиний внесок та відповідно протиправно прийняло вимогу від 13.11.2020 №Ф-392-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

03 жовтня 2023 року через канцелярію суду від Головного управління ДПС у Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в прохальній частині якого, просить у задоволенні позову відмовити.

У період із 16.10.2023 по 20.10.2023 головуюча суддя перебувала на підготовці суддів для підтримання кваліфікації, із 21.10.2023 по 30.10.2023 - у відпустці.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1ст.263 КАС України

У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, 13 листопада 2020 року Головне управління ДПС у Житомирській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформувало позивачу вимогу про сплату боргу №Ф-392-25 з єдиного внеску на загальну суму 33460,56 грн.

Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду із цим позовом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені в Законі України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до частини 4 статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, а в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

За визначенням наданим у пункті 2 частини 1 статті 1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Обов`язки, передбачені частиною 2 цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини 1 статті 4 цього Закону, тобто й на фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування (частина 3 статті 6 Закону №2464-VI).

Частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VIII, яка була чинною до 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що до 01.01.2017 сплата єдиного внеску в розмірі не меншому розміру мінімального страхового внеску була правом, а не обов`язком фізичної особи-підприємця, який не отримав дохід від підприємницької діяльності у звітному періоді, а тому така сплата здійснювалась фізичною особою-підприємцем добровільно за власним бажанням.

З 01 січня 2017 року набули чинності зміни до Закону №2464-VI, внесені Законом України від 06.12.2016 №1774-VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Так, пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIІІ) передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, приписи пунктів 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIІІ) встановили, що з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, не залежно від того отримали вони дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності чи ні, зобов`язані сплатити за такий період єдиний внесок в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.

За визначенням наведеним в пункті 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464-VI).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.13 Закону №2464-VI податкові органи мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449), врегульований порядок стягнення заборгованості з єдиного внеску із платників.

Пунктом 1 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІКС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (п.4 розділу VI Інструкції № 449).

Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Під час розгляду справи судом встановлено та підтверджено інформацією з інтегрованої картки платника ЄСВ, що Головним управлінням ДПС у Житомирській області була нарахована фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недоїмка з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки в розмірі 35660,56 гривень, а саме:

- за 2017 рік на суму 6319,82 грн по терміну сплати 09.02.2018;

- за січень-березень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.04.2018;

- за квітень-червень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.07.2018;

- за липень-вересень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.10.2018;

- за жовтень-грудень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.01.2019;

- за січень-березень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 19.04.2019;

- за квітень-червень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 19.07.2019;

- за липень-вересень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 19.10.2019;

- за жовтень-грудень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 20.01.2020;

- за січень-лютий 2020 року на суму 2078,12 грн, по терміну сплати 21.04.2020;

- за червень 2020 року на суму 1039,06 грн по терміну сплати 20.07.2020;

- за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн по терміну сплати 19.10.2020;

- за жовтень-листопад 2020 року на суму 2200,00 грн по терміну сплати 19.01.2021.

У зв`язку з наявністю вказаної недоїмки з єдиного внеску Головне управління ДПС у Житомирській області на виконання вимог ч.4 ст.25 Закону №2464-VI та Інструкції №449 та сформувало та направило фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу від 13.11.2020 №Ф-392-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 33460,56 гривень, яка є предметом оскарження в даній справі.

При цьому, обґрунтовуючи протиправність вказаної вимоги позивач зазначає, що в період 2017-2020 років, за який їй нараховано борг, вона перебувала у трудових відносинах, а тому єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за неї, як за застраховану особу, сплачував її роботодавець, який є страхувальником.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України від 13.05.2020 № 592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини 1 цієї статті, тобто фізичні особи - підприємці, які поряд з цим мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску тільки за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 14.1.195. статті 14 Податкового Кодексу України, працівником є фізична особа, яка безпосередньо вчасною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 14.1.226. статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Таким чином, платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати такими особами єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої підприємницької діяльності є базою для нарахування єдиного внеску, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, тобто за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Суд в постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та від 23.01.2020 у справі №480/4656/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого самозайнята особа зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Вказані правові висновки про тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату безпосередньо особою та роботодавцем) викладені також в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.

Зокрема, Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати ) роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.10.1999, ОСОБА_1 починаючи з 01.03.2013 працювала на посаді бухгалтера-касира в Обласному центрі соціально-психологічної реабілітації дітей "Сонячний дім" Житомирської обласної ради (до 01.12.2021 - Комунальна установа "Обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей "Сонячний дім" Житомирської обласної ради) та станом на дату звернення нею з даним позовом до суду продовжує працювати у вказаній установі.

Відтак, в період з січня 2017 року по листопад 2020 року, за який ОСОБА_1 був нарахований борг з єдиного внеску в розмірі 33460,56 грн, позивач, як найманий працівник, була застрахованою особою, а тому обов`язок сплати єдиного внеску за неї виконував її страхувальник.

Вказане також підтверджується інформацію з індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), наявних у матеріалах справи. Зокрема, вказані відомості містять інформацію про те, що протягом 2017-2020 років страхувальником ОСОБА_1 був Обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей "Сонячний дім" Житомирської обласної ради (код ЄДРПОУ 25306148).

З огляду на зазначене, суд погоджується з доводами позивача, що вимога податкового органу сплатити єдиний внесок в розмірі 33460,56 грн нарахований за період з січня 2017 року по листопад 2020 року, коли позивач була застрахованою особою, та обов`язок сплати за нього єдиного внеску був покладений на відповідного роботодавця, є необґрунтованим та суперечить вимогам законодавства.

Доказів ведення позивачем господарської діяльності та отримання від такої діяльності доходів у період, за який винесена оскаржувана вимога, відповідач до суду не надавав.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що податковий орган безпідставно нарахував ОСОБА_1 єдиний внесок за січень 2017 року - листопад 2020 року в розмірі 33460,56 грн, внаслідок чого оскаржувана вимога Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-392-25 є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, під час розгляду справи не довів правомірності винесення оскаржуваної вимоги від 13.11.2020 №Ф-392-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та не надав належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача.

Відтак, суд повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-392-25 на суму 33460,56 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника,7, м.Житомир, 10003, ЄДРПОУ 44096781) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати у сумі 1073,60 судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва