Рішення

від 13.12.2023 по справі 620/15871/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2023 року Чернігів Справа № 620/15871/23

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревел Експрес" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тревел Експрес" звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 6725/ж10/25-01-07-00 від 06.07.2023 в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 684666,5 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав до суду відзив, в якому позовні вимог не визнав з огляду на те, що в ході проведення перевірки було встановлено, що ТОВ "ТРЕВЕЛ ЕКСПРЕС" не нарахувало податкові зобов`язання з ПДВ з моменту використання транспортних засобів у операціях, які звільнені від оподаткування за березень 2023 року, що суперечить вимогам п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України. Тобто, не відображення у складі податкових зобов`язань в Декларації (рядок 9) за березень 2023 року сум ПДВ по вищенаведеному порушенню, що свідчить також і про невиконання платником податків свого податкового обов`язку, визначеного в п.36.1 ст.36, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу, зокрема в частині визначення об`єктів оподаткування та податкових зобов`язань.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Головним управлінням ДПС у Чернігівській області у період з 31.05.2023 по 08.06.2023 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ТРЕВЕЛ ЕКСПРЕС" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт №5889/Ж5/07/25-01-07-03-01 від 15.06.2023 (а.с.13-25).

Наведена у акті перевірки податкова інформація, яка наявна в інформаційних базах ДПС та зібрана в межах організації і проведення цієї перевірки, у тому числі представлена платником податків, та результати її опрацювання є відповідно до пп. 19-1.1.46 п. 19-1.1 ст. 19-1, п. 74.3 ст. 74 і пп. 83.1.2 п. 83.1 ст. 83 Кодексу підставою для зазначених нижче висновків:

- п. 198.5. ст. 198, 200.1 п. 200.2, п. 200.4 п. 200.7 статті 200 розділу V Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями) встановлено завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2023 року у розмірі 2738666 грн.

За результатами вказаних порушень ГУ ДПС у Чернігівській області винесено податкове повідомлення-рішення від 06.07.2023.2023 №6725ж10/25-01-07-00, яким зменшено суму від`ємного значення з ПДВ на суму 2738666,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25% 684666,50 грн (а. с.26-28).

ТОВ «ТРЕВЕЛ ЕКСПЕРТ» оскаржило податкове повідомлення-рішення від 06.07.2023.2023 №6725ж10/25-01-07-00 до ДПС України, рішенням про результати розгляду скарги від 20.09.2023 ДПС України залишила скаргу без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін (а.с.29-32).

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, відповідно до пп. 14.1.18. п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V ПК України.

Так, відповідно до положень п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування податку на додану вартість є, зокрема: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше є: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 198.3. ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема у зв`язку з: придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Окрім того, відповідно до п. 198.5 ст. 198 платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися у передбачених цією статтею випадках.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 КАС України).

Так, згідно з п. 200.3 ст. 200 КАС України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Суд наголошує, що норми ПК України містять чіткі, прямі правові норми відповідно до яких підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна (п.п. 201.10 ПК України), яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (п.п. 198.3 ПК України) та яка повинна містить обов`язкові реквізити, визначені п.п. 201.1 Кодексу.

Разом з тим, згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 .07.1999 року №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 Закону №996-ХIV первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій (видаткові накладні, акти виконаних робіт та інше).

Суд наголошує, що податкова накладна не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума ПДВ для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена, крім того, податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, суд наголошує, що встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимозі ст. 75 КАС щодо достовірності доказів.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в ст. 4 Закону № 996-XIV, так само характеризує і податковий облік.

Відтак, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи.

Вказане узгоджується із правовою позицією, відображеною у постанові Верховного Суду від 05.05.2023 у справі № 160/15514/20.

Так, відповідач вказує на те, що у зв`язку із порушенням п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ПК України та порядку затвердження податкової накладної, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, ТОВ "ТРЕВЕЛ ЕКСПРЕС" безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за березень 2023 року суму ПДВ 2738665,94 грн.

Суд встановив, що контролюючим органом під час здійснення перевірки ТОВ "ТРЕВЕЛ ЕКСПРЕС" встановлено завищення від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування бюджету.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ «ТРЕВЕЛ ЕКСПРЕС» заявлено до бюджетного відшкодування за придбані у ТОВ «Чернігівський автозавод» транспортні засоби, а саме: автобуси ЕТАЛОН А08128-0000030, на підставі податкової накладної від 04.02.2022 № 26 на загальну суму 16 431 995,63 грн, в т.ч. ПДВ 2 738 665,94 грн., яка була виписана на попередню оплату у лютому 2022 року.

Фактично, автобуси ЕТАЛОН А08128-0000030 у кількості 5 шт. поставлено на підставі (а.с.55-60,135-138):

- акта приймання-передачі товару від 11.11.2022 та видаткових накладних: від 17.11.2022 № 307 на суму ПДВ 395 473,86 грн., від 17.11.2022 № 308 на суму ПДВ 395 473,86 грн., від 17.11.2022 № 309 на суму ПДВ 395 473,86 грн., від 17.11.2022 № 310 на суму ПДВ 395 473,86 грн., від 17.11.2022 № 311 на суму ПДВ 395 473,86 грн;

- акта приймання-передачі товару від 26.01.2023 та видаткових накладних від 26.01.2023 № 6 на суму ПДВ 431 704,38 грн, від 26.01.2023 № 7 на суму ПДВ 431 704,38 грн., від 26.01.2023 № 8 на суму ПДВ 431 704,38 грн., від 26.01.2023 № 9 на суму ПДВ 431 704,38 грн., від 26.01.2023 № 10 на суму ПДВ 431 704,38 грн.

Вищезазначені автобуси введені в експлуатацію ТОВ «ТРЕВЕЛ ЕКСПРЕС» на підставі актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 18.11.2022 №01-0000001, №01-0000002, №01-0000003, №01-0000005 та акта приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 27.01.2023 № 01-0000002 (а.с.63-89).

Перевіркою встановлено, що ТОВ «ТРЕВЕЛ ЕКСПРЕС» надає послуги з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом по маршрутам № 25, № 20 м. Чернігова.

Вищезазначені послуги перевезення звільняються від оподаткування ПДВ, код пільги - 14060417.

Перевіркою зроблено вірні висновки, що зазначені вище транспортні засоби, суми податку на додану вартість з вартості яких заявлені платником до бюджетного відшкодування, почали використовуватися у операціях, звільнених від оподаткування ПДВ, проте, підприємством не нараховані податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму податкового кредиту по придбанню автобусів, що суперечить вимогам п. 198.5 ст. 198 ПК України.

Відповідно до матеріалів справи податкова накладна від 04.02.2022 № 26 зазначена в додатку 3 декларації з податку на додану вартість за березень 2023 року на загальну суму 2738666 грн (а.с.40).

Щодо правомірності застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій, суд зазначає наступне.

Податковим-повідомленням рішенням від 06.07.2023 №6725ж10/25-01-07-00 застосовано штрафні санкції у розмірі 25% на суму 684666,5 грн відповідно до п. 123.2 ст. 123 ПК України.

Так, п. 123.1 ст. 123 ПК України встановлено, що вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування (п. 123.2 ст. 123 ПК України).

Отже, доведеність складу податкового правопорушення тягне для платника встановлену законодавством відповідальність у вигляді штрафу.

З вищезазначеного, можна зробити висновок, що застосування п. 123.2 ст. 123 ПК України, можливе лише у випадку встановлення податковим органом умислу в діях платника, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п. 109.1 ст. 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених ПК України) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених ПК України.

При цьому згідно з абзацом другим зазначеного пункту діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Тобто, з системного аналізу вищевикладених норм, можна зробити висновок, що необхідною та достатньою підставою для встановлення умислу в діях платника, є встановлення обставин, які прямо стверджують, що платник податку не тільки усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки а й бажав їх настання. Саме бажання настання негативних наслідків є необхідною та достатньою умовою для встановлення умислу.

У свою чергу, як визначено п. 112.2 ст. 112 ПК України, особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала змогу для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачено відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Суд звертає увагу на те, що в акті перевірки відповідачем не вказано та не доведено про наявність у позивача відповідного умислу на вчинення податкового правопорушення. Під час судового розгляду справи відповідачем також не доведено про наявність такого умислу.

Тому суд зазначає, що невірне відображення та завищення суми бюджетного відшкодування є підставою для застосування п. 123.1 ст. 123 ПК України та тягне за собою накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми зменшення суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині застосування невірної норми Податкового кодексу України п. 123.2 ст. 123, що, в свою чергу, спричинило протиправне визначення відсоткового значення нарахованого штрафу 25%, замість належного застосування п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, що передбачає 10% штрафу від зменшення суми бюджетного відшкодування.

Тобто, дії контролюючого органу в частині визначення штрафних санкцій (штрафу) спірним податковим повідомленням-рішенням від 06.07.2023 №6725/ж10/25-01-07-00 в частині застосування до позивача штрафу у розмірі 25 % від зменшення суми бюджетного відшкодування є не правомірними.

У контексті оцінки доводів сторін суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

У поданому відзиві ГУДПС у Чернігівській області зазначало про неспівмірність попередньо розрахованих витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

За приписами частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.

Відповідно до матеріалів справи, представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану із розглядом цієї справи, у сумі 15000,00 грн, надано суду договір надання правової допомоги від 12.10.2023 №12-10-23-у, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 23.10.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, акт приймання-передачі наданих послуг від 25.09.2023, платіжне доручення від 16.10.2023 №1147 (а. с. 12,102-108).

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи №620/15871/23 є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

За наведених обставин за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Крім того, матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на сплату судового збору у розмірі 10270,00 грн (а.с. 109-110).

Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню професійна правнича допомога у розмірі 15000,00 грн та судовий збір у розмірі 10270,00 грн.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревел Експрес" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 06.07.2023 №6725/ж10/25-01-07-00 в частині застосування штрафних санкції у розмірі 684666,5 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревел Експрес" судовий збір у сумі 10270 (десять тисяч двісті сімдесят) грн 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 13 грудня 2023 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тревел Експрес" (просп. Миру, буд.49А, м.Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 43990759).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ ВП 44094124).

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО