Постанова

від 12.12.2023 по справі 640/18383/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/18383/19 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Собківа Я.М

При секретарі: Масловській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокейс» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокейс» (далі - позивач, ТОВ «Єврокейс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просило про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №08032615140106 та № 08042615140106 від 18.06.2019 року.

Позов обґрунтовано тим, що податковий кредит за господарськими операціями позивача з ТОВ «ЕЛАНТРА КОМПАНІ» сформований відповідно до законодавства та підтверджений всіма первинними, бухгалтерськими, фінансовими документами та договірною документацією, а встановлені під час перевірки фінансово - господарської діяльності і відображені в Акті перевірки № 327/26-15-14-01-06/38526532 від 31.05.2019 року порушення, а також нарахування податковими повідомленнями - рішеннями №08032615140106 та № 08042615140106 від 18.06.2019 року грошових зобов`язань не ґрунтуються на законі та нічим недоведені відповідачем.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року даний адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не взято до уваги та не надано належної правової оцінки щодо наявних беззаперечних доказів на підтвердження нереальності господарських операцій ТОВ «ЄВРОКЕЙС».

Позивачем не було подано до суду відзиву на апеляційну скаргу.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч.4 статті 229 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі п.п.78.1.4 п.78.1 ст. 78 ст.79 Податкового кодексу України, наказу від 27.05.2019 року № 6945 та повідомлення від 27.05.2019 року №573/26-15-14-01-06 виданих Головним управлінням ДФС у м. Києві, податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальність «Єврокейс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах із ТОВ «ЕЛАНТРА КОМПАНІ» за грудень 2017 року показників декларації з податку на додану вартість.

За результатами перевірки, податковим органом складено акт від 31.05.2019 року №327/26-15-14-01-06/38526532

Під час перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення:

п.44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 19 126грн., в тому числі по періодам: за грудень 2017 року на суму 19 129 грн. та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за грудень 2017 року на суму 80 766 грн.

На підставі встановлених порушень, відповідачем 18.06.2019 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

- №08032615140106, яким нараховано суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 28 689 грн., у тому числі 19 126 грн., за основним платежем та 9 563 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

- №08042615140106, яким нараховано зменшення залишку від`ємного значення податку на додану вартість на суму 80 766 грн.

Позивач оскаржив податкові повідомлення - рішення від 18.06.2019 року в адміністративному порядку, шляхом подання скарги до Державної фіскальної служби України, однак рішенням Державної фіскальної служби України від 22.08.2019 року скаргу ТОВ «Єврокейс» залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 року.

У відповідності з пунктом 44.1 та 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, розмір податкового зобов`язання продавця товарів (послуг) по господарським операціям, проведеним з кожним контрагентом - покупцем у окремому звітному періоді, має дорівнювати розміру податкового кредиту такого покупця, задекларованого за такий звітний період, що передбачає відображення покупцем отриманої податкової накладної у реєстрі отриманих податкових накладних цього звітного періоду.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (далі - Положення №88).

Згідно з п. 2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до п. 2.4 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників (п. 2.15 Положення №88).

Тобто, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та визначення витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 19.06.2018 року у справі №808/2447/17 та від 31.07.2018 року у справі №820/3119/17.

Як вбачається з матеріалів справи, визначаючи позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями грошове зобов`язання за платежами з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість, податковий орган поставив під сумнів господарську операцію між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛАНТРА КОМПАНІ».

Так, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Реставрація» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛАНТРА КОМПАНІ». (Постачальник) 01.11.2017 року був укладений Договір поставки №0111-2, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати покупцю у власність товари непродовольчої групи, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар у визначені даним договором строки.

На виконання вказаного Договору складені специфікація №650 від 27 листопада 2017 року, специфікація №651 від 13 листопада 2017 року, специфікація №455 від 01.11.2017 року, видаткова накладна №651 від 13.11.2017 року, акт прийому товару №651 від 13.11.2017 року, товаро - транспортна накладна № СФ - 0000651 від 13.11.2017 року, видаткова накладна № 455 від 01.11.2017 року, акт прийому товару №455 від 01.11.2017 року, товаро - транспортна накладна №СФ-0000455 від 01.11.2017 року, видаткова накладна № 650 від 27.11.2017 року, акт прийому товару №650 від 27.11.2017 року, товаро - транспортна накладна №СФ-0000650 від 27.11.2017 року.

Ставлячи під сумнів реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Елантра Компані» контролюючий орган вказував на ту обставину, що фінансовий звіт за 2017 рік та декларація з податку на прибуток ТОВ «Елантра Компані» не подана. Остання звітність з податку на додану вартість до ДПІ за місцем реєстрації подана за податковий період - грудень 2017 року.

Крім того, контролюючий орган стверджує, що оскільки фінансовий звіт та декларацію з податку на прибуток за 2017 рік ТОВ «Елантра Компані» до ДПІ не подано, - встановлено відсутність на підприємстві основних засобів, виробничих запасів, товарних запасів, грошових коштів або будь-яких інших активів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Окрім того, засновником, директором та головним бухгалтером ТОВ «Елантра Компані» у періоді, що перевірявся значився ОСОБА_1 , від імені якого зокрема і підписані первинні бухгалтерські документи. Втім, від слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Київській області відповідачем отримано протокол допиту свідка, який стверджував, що надав згоду на участь у реєстрації підприємства та відкриття банківських рахунків, перебуваючи у скрутному фінансовому становищі, однак господарської діяльності не вів.

Таким чином, контролюючий орган дійшов висновку про фіктивність задекларованої операції, а тому оскаржуваними податковими повідомленнями- рішеннями нарахував позивачу податкові зобов`язання.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, контрагент позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Елантра Компані» перебуває на обліку в Києво-Святошинській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області та має діюче свідоцтво платника ПДВ від 01.08.2016 року.

Первинні бухгалтерські документи від імені ТОВ «Елантра Компані» підписані ОСОБА_1 .

Так, матеріали справи містять протокол допиту ОСОБА_1 від 19.01.2018 року, яким останній був допитаний в якості свідка, та не спростував факту підписання ним документів щодо організаційної діяльності ТОВ «Елантра Компані», хоч і за винагороду, без наміру фактичного здійснення господарської діяльності.

Однак, колегія судів погоджується з судом першої інстанції, що сам факт наявності господарської операції з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки відсутні будь-які дані щодо умисних дій з боку позивача та його обізнаності що наявних кримінальних справ та порушень контрагентом податкового законодавства.

Також, слід зазначити, що ОСОБА_1 був допитаний саме в якості свідка, а не в будь-якому іншому статусі, передбаченому кримінальним законом. Вироку відносно цієї особи, як керівника ТОВ «Елантра Компані», суду першої чи апеляційної інстанції не надано.

Судом першої інстанції було вірно враховано висновки Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинства.

Також Верховний Суд зауважив, що протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Товариство не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи.

Згідно з постановою Верховного Суду №К/9901/2030/17, №821/589/17 від 06 лютого 2018 року фактично здійснена господарська операція характеризується тим, що призводить до настання реальних змін майнового стану платника податків, а первинний документ, відповідно, це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Натомість, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на відсутність у договорі поставки реквізитів банківського рахунку постачальника, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та відображено в акті перевірки, прямі розрахунки між позивачем та постачальником не проводились, а розрахунки за поставлений товарі здійснювались на розрахунковий рахунок ТОВ "Оптіма Бізнес Плюс" на підставі договору про відступлення права вимоги.

Крім того, відсутність окремих елементів в укладеному між сторонами правочині жодним чином не свідчить про не дотримання умов вказаного правочину в частині здійснення поставки товару, який в подальшому був реалізований позивачем на підставі договорів наступним контрагентам, що свідчить про фактичний рух товарно-матеріальних цінностей.

Отже, у позивача виникло право на формування даних бухгалтерської та податкової звітності за першою подією - поставкою товару за договором від 01.11.2017 року №0111-2.

Відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві №08032615140106 та № 08042615140106 від 18.06.2019 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 12 грудня 2023 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Є.І. Мєзєнцев

Я.М. Собків