Постанова

від 04.12.2023 по справі 914/1579/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2023 р. Справа №914/1579/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників сторін:

від позивача (скаржника) Емгрундт С.В. (в режимі відеоконференції, присутній в Шостому апеляційному адміністративному суді)

від відповідача не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), вих.№14/14132-23-Вих від 16 жовтня 2023 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2023 року (підписане 28.09.2023), суддя Стороженко О.Ф.

у справі №914/1579/23

за позовом Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Тексол, с. Добрівляни, Стрийський район, Львівська область

про стягнення 472 375,01 грн.

в с т а н о в и в :

10 травня 2023 року Окрема комендатура охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю Тексол про стягнення з грошових коштів у загальній сумі 472 375,01 грн, а саме: пені у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставлених товарів, сума якої складає 177 550,00 грн (п.7.2 Договору №509 22 (163) від 23.09.2022); пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, сума якої складає 206 506,85 грн (п.7.7 Договору та ч.6 ст.231 ГК України); трьох процентів річних у сумі 12 390,41грн та інфляційних втрат у сумі 79927,75 грн (нарахованих згідно з нормою ч.2 ст.625 ЦК України та умовами п.7.7 Договору).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2023 року у справі №914/1579/23 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 177550,00 грн. - пені за прострочення поставки (за Договором) та 7085,63 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до укладеного договору поставки 509-22 (ЦЗ) відповідач зобов`язувався здійснити до 20.11.2022 поставку позивачу обумовленого товару на загальну суму 6 700 000,00 грн., поряд з цим, 30.09.2022 позивачем виконано передбачене умовами п.4.6 договору грошове зобов`язання зі сплати відповідачу попередньої оплати у розмірі 30% від загальної вартості товарів, сума якої складала 2 010 000,00 грн. Суд встановив, що відповідачем договірне зобов`язання зі здійснення поставки до 20.11.2022 виконано з порушенням встановленого строку. Позивач, після отримання товарів, здійснив, згідно з умовами п.4.6 договору, решту оплати їх вартості (70%). Позивачем, у зв`язку з порушенням відповідачем строку поставки товарів, нараховано відповідачу, згідно з умовами п.7.2 договору, пеню в розмірі 0,1% від вартості товарів (поставку яких прострочено), сума якої складає 177550,00 грн. Водночас, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача, на підставі умов п.7.7 договору, пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання (з моменту отримання коштів попередньої оплати і до моменту їх повернення) та трьох процентів річних і інфляційних втрат (відповідно до норми ч.2 ст.625 ЦК України) за безпідставністю, оскільки встановив відсутність факту виникнення у відповідача грошового зобов`язання з повернення коштів попередньої оплати та відсутність підстав для покладення на нього відповідальності, передбаченої умовами п.7.7 Договору та нормою ч.6 ст.231 ГК України, яка настає лише у випадку порушення грошового зобов`язання.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач Окрема комендатура охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2023 року у справі №914/1579/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю. Скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 231 ГКУ, ч. 2 ст. 625 ЦКУ та абз. 2 п. 7.7. договору, на суму попередньої оплати, щодо якої не був поставлений товар до 20.11.2022, нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, інфляційне збільшення та три відсотки річних за користування постачальником чужими коштами з моменту одержання попередньої оплати від замовника (30.09.2022) до дня фактичного передання товару, що підтверджується платіжними дорученнями, видатковими накладними та актами приймання-передавання товару для перевезення. Поряд з тим, на думку скаржника судом першої інстанції порушено норми процесуального права, невраховано судової практики щодо нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦКУ. Поряд з тим, на думку скаржника, враховуючи, що відповідач за період з 04.10.2022 по 26.12.2022 користувався грошовими коштами позивача, судом першої інстанції невраховано правомірність та обґрунтованість в силу закону та відповідно до умов договору у період його дії, нарахування відповідачу відсотків за користування чужими грошовими коштами.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими щодо відповідальності відповідача за неможливість виконання зобов`язань, згідно договору, поряд з цим, скаржником не доведено факт заподіяння шкоди внаслідок прострочення виконання таких зобов`язань.

Судове засідання з розгляду справи в суді апеляційної інстанції, на підставі відповідного клопотання позивача та ухвали суду, проводилось в режимі відеоконференції з Шостим апеляційним адміністративним судом.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2023 року у справі №914/1579/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача (скаржника), розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 23.09.2022 між Окремою комендатурою охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Тексол укладено договір поставки 509-22 (ЦЗ), відповідно до умов якого, а саме: п.1.1, 1.2, 5.1 постачальник зобов`язався здійснити до 20.11.2022 поставку військовій частині білизни для холодної погоди, номенклатура та кількість якої відзначені специфікацією (додаток №1 до договору).

Згідно з умовами п.3.1 договору та специфікацією, загальна вартість обумовлених товарів склала 6 700 000,00 грн.

30.09.2022 позивачем виконано передбачене умовами п.4.6 договору грошове зобов`язання зі сплати відповідачу попередньої оплати у розмірі 30% від загальної вартості товарів, сума якої становить 2 010 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2046 від 29.09.2022.

Судом встановлено, що відповідачем договірне зобов`язання зі здійснення поставки до 20.11.2022 виконано з порушенням встановленого строку:

- 24.11.2022 та 19.12.2022 здійснено поставку на суму попередньої оплати, що підтверджується: Актами №62 від 23.11.2022 та №100 від 12.12.2022 стосовно приймання-передавання товару для перевезення, у яких зазначено дати фактичної поставки (24.11.2022 та 19.12.2022);

- 19.12.2022 здійснено поставку останньої партії товару, що підтверджується Актом №113 від 15.12.2022 стосовно приймання-передавання товару для перевезення, у якому зазначено дату фактичної поставки (19.12.2022).

Позивач, після отримання товарів, здійснив, згідно з умовами п.4.6 договору, решту оплати їх вартості (70%), що підтверджується платіжними дорученнями №3340 та №3342 від 21.12.2022, №3395 від 23.12.2022.

Позивачем, у зв`язку з порушенням відповідачем строку поставки товарів, нараховано відповідачу, згідно з умовами п.7.2 договору, пеню в розмірі 0,1% від вартості товарів (поставку яких прострочено), сума якої складає 177550,00 грн.

Поряд з цим, судом першої інстанції відхилено заперечення відповідача стосовно позову, які обґрунтовані наявністю форс-мажорних обставин, як безпідставні, оскільки п.9.1 договору сторони погодили, що звільнення від відповідальності можливе лише у випадку, якщо у сторони виникли такі обставини непереборної сили, які не існували під час укладення договору, а враховуючи початок військової агресії російської федерації ще 24.02.2022 та факт укладення договору 23.09.2022 (після початку військової агресії), обставини військової агресії не звільняють відповідача від відповідальності за несвоєчасну поставку товарів, а дії відповідача з надсилання повідомлень та отримання сертифікату не породжують жодних юридичних наслідків. Крім цього, п.12.7 договору чітко визначено, що військова агресія російської федерації проти України не може бути підставою для невиконання умов договору, а форс-мажорні обставини, пов`язані з військовою агресією російської федерації, не впливають на правильне вирішення спору (п.9.1, 12.7 Договору).

Підстави для зменшення стягнення штрафних санкцій на 99%, в клопотанні відповідача, викладені у відзиві, суд першої інстанції вказав як безпідставні, так як наявна вина постачальника у порушенні договірних зобов`язань і, крім цього, на думку суду, підстави для застосування норм ст.551 (ч.3) ЦК України і ст.233 ГК України - відсутні.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Частиною 1 ст.230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

У п.7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник (відповідно до ч. 2 ст. 231 ГКУ) сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Як встановлено судом вище, відповідач виконав договірне зобов`язання зі здійснення поставки з порушенням встановленого строку: 24.11.2022 та 19.12.2022 здійснено поставку на суму попередньої оплати, що підтверджується: Актами №62 від 23.11.2022 та №100 від 12.12.2022 стосовно приймання-передавання товару для перевезення, у яких зазначено дати фактичної поставки (24.11.2022 та 19.12.2022); 19.12.2022 здійснено поставку останньої партії товару, що підтверджується Актом №113 від 15.12.2022 стосовно приймання-передавання товару для перевезення, у якому зазначено дату фактичної поставки (19.12.2022).

З огляду на вказані приписи та перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування позивачем зазначеної пені повністю відповідає як умовам договору, так і нормам статей 546-551, 611, 629 Цивільного кодексу України та дійшла висновку про правомірність нарахування відповідачу 177550,00 грн. пені, нарахованої на підставі п.7.2 договору в розмірі 0,1% від вартості товарів (поставку яких прострочено).

Поряд з цим, п.4.7 договору передбачено право позивача, у разі порушення постачальником зобов`язань да договором понад 2 (два) календарні дні, постачальник зобов`язується повернути суму попередньої оплати у повному обсязі протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту направлення замовником вимоги (листа, претензії).

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем таке право не реалізовано, що зумовило відсутність факту виникнення у відповідача грошового зобов`язання з повернення коштів попередньої оплати.

Згідно з умовами п.7.6 договору, у випадку перерахування замовником коштів на умовах передоплати та не виконання постачальником своїх зобов`язань за договором, що призвело до його розірвання замовником, сума коштів, на яку не виконане зобов`язання, повертається замовнику протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня повідомлення замовником постачальника про розірвання договору. У цьому випадку сторони погоджуються, що у постачальника виникає перед замовником відповідне грошове зобов`язання.

Судом першої інстанції правильно зауважено, що сторонами не реалізовано права, передбаченого умовами п.7.6 договору, на розірвання договору (у зв`язку з невиконанням постачальником своїх зобов`язань), тому грошове зобов`язання (з повернення коштів попередньої оплати) у відповідача - не виникло, а визначене договором зобов`язання відповідача зі здійснення поставки не замінено на грошове зобов`язання з повернення коштів попередньої оплати, отже, відповідно до умов договору та фактичних обставин, грошове зобов`язання наявним було лише у позивача (замовника).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується, що враховуючи відсутність факту виникнення у відповідача грошового зобов`язання з повернення коштів попередньої оплати, відсутні підстави для покладення на нього відповідальності, передбаченої умовами п.7.7 договору та нормою ч.6 ст.231 ГК України, яка настає лише у випадку порушення грошового зобов`язання, що підтверджується такими обставинами:

- пеня, передбачена умовами п.7.7 договору, підлягає нарахуванню постачальнику з моменту отримання ним передоплати і до моменту отримання Замовником грошових коштів, проте у замовника виникає право на отримання сплачених ним коштів попередньої оплати лише у випадку розірвання договору (п.7.6 договору) або заявлення вимоги про повернення коштів (п.4.7 договору), а такі обставини - відсутні;

- умовами п.7.7 договору встановлено, що нарахування передбаченої пені здійснюється на підставі ч.6 ст.231 ГК України, проте, вказаною нормою встановлено право на нарахування пені лише за порушення грошового зобов`язання, яке у відповідача не виникло;

- три проценти річних та інфляційні втрати, згідно з нормою ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, нараховуються лише у випадку порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи наведене, місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 177550,00 грн. - пені за прострочення поставки. При цьому, правомірно місцевим господарським судом відмовлено в стягненні, на підставі умов п.7.7 договору, пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання (з моменту отримання коштів попередньої оплати і до моменту їх повернення) та трьох процентів річних і інфляційних втрат (відповідно до норми ч.2 ст.625 ЦК України) за безпідставністю.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення, на підставі умов п.7.7 договору, пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання (з моменту отримання коштів попередньої оплати і до моменту їх повернення) та трьох процентів річних і інфляційних втрат (відповідно до норми ч.2 ст.625 ЦК України).

При цьому, доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними та такі спростовані в рішенні місцевого господарського суду.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2023 року у справі №914/1579/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України без задоволення.

Матеріали справи №914/1579/23 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 11 грудня 2023 року

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

СуддяБойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.