Постанова

від 05.12.2023 по справі 914/3015/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"05" грудня 2023 р. Справа№ 914/3015/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Алданової С.О.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 05.12.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Львівської обласної ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 (повний текст рішення складено 27.06.2023)

у справі №914/3015/22 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 3і»

до 1. Львівської обласної ради

2. Управління майном спільної власності Львівської обласної ради

про визнання протиправними дій та визнання договору укладеним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю « 3і» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області із позовом до Львівської обласної ради (далі по тексту - відповідач 1), Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (далі по тексту - відповідач 2) про визнання протиправними не розгляд звернень позивача та ухилення відповідачів від укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, розміщеного за адресою: м. Львів, вул. Городоцька №2, шляхом викупу; визнання укладеним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 241,1 кв.м., в тому числі площа антресолі 92,5 кв.м., розміщеного за адресою: м. Львів, вул. Городоцька №2 у м. Львові, шляхом викупу, від дати винесення рішення, між Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю « 3і» у відповідній редакції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що ним, за згодою відповідача 2, були здійснені поліпшення орендованого ним за Договором оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад області №20/18 від 30.03.2018 (далі по тексту - Договір), а тому відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 №2269-VIII (далі по тексту - Закон №2269-VIII) та статей 759, 777 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), маючи переважне право, він звернувся до відповідачів з проханням внести на розгляд сесії Львівської міської ради питання щодо приватизації об`єкта оренди шляхом викупу. Проте відповідачі не надали жодної відповіді на звернення позивача, чим порушили його право на викуп об`єкта нерухомості відповідно до Закону №2269-VIII.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 06.12.2022 матеріали справи №914/3015/22 направив за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

В процесі розгляду справи №914/3015/22 судом першої інстанції позивачем в порядку статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) змінено предмет позову на визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо не розгляду звернень позивача про викуп орендованого ТОВ « 3і» об`єкту нерухомості, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 2; зобов`язання відповідачів розглянути лист (звернення) позивача від 19.10.2022 вих. №90 та вирішити питання щодо викупу позивачем орендованого об`єкту нерухомості, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 2 у зв`язку із виконанням умов, передбачених ч. 2 ст. 18 Закону №2269-VIII.

Заява позивача про зміну предмету позову прийнята судом першої інстанції протокольною ухвалою від 03.04.2023.

Господарський суд міста Києва рішенням від 26.06.2023 у справі №914/3015/22 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю « 3і» задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Львівської обласної ради та Управління майном спільної власності Львівської обласної ради щодо не розгляду звернень Товариства з обмеженою відповідальністю « 3і» про викуп орендованого Товариством з обмеженою відповідальністю « 3і» об`єкту нерухомості, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 2. Зобов`язав Львівську обласну раду та Управління майном спільної власності Львівської обласної ради розглянути лист (звернення) Товариства з обмеженою відповідальністю « 3і» від 19.10.2022 вих. № 90. В іншій частині у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідачів, яка полягає у ненаданні позивачу відповіді на його звернення щодо приватизації орендованого майна, в якому позивачем здійснені поліпшення з дозволу відповідача 2, чим допущено порушення вимог Закону №2269-VIII.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, Львівська обласна рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22, а провадження у справі №914/3015/22 закрити, з посиланням на те, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір є, на думку апелянта, публічно-правовим, так як пов`язаний зі здійсненням суб`єктами владних повноважень владних управлінських функцій.

Поряд з цим, в обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач 1 посилається на те, що судом першої інстанції не зазначено, в якому порядку та упродовж якого строку, на підставі якої норми відповідачі повинні розглянути звернення позивача.

Крім того, відповідач 1 у своїй апеляційні скарзі зазначив наступне.

03.02.2021 постійною комісією з питань комунального майна Львівської обласної ради прийнято висновок про те, що об`єкти спільної власності територіальної громади області приватизуються виключно способом електронного аукціону, в також рекомендовано Управлінню майном спільної власності обласної ради призупинити розгляд питань про надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) для одержання права на викуп цього майна. Вказаний висновок комісії з питань комунального майна Львівської обласної ради від 03.02.2021 оприлюднений на офіційному веб-сайті обласної ради.

15.02.2022 депутатом Львівської обласної ради Седіло М. зареєстровано проект рішення Львівської обласної ради «Про перелік об`єктів спільної власності територіальних громад області, що підлягають приватизації способом викупу» (№582-ПР від 15.02.2022), що оприлюднений на офіційному сайті Львівської обласної ради.

У п. 6 Переліку об`єктів спільної власності територіальних громад області, що підлягають приватизації способом викупу, що є додатком до вказаного проекту рішення, внесено нежитлові приміщення по вул. Городецькій, 2 у м. Львові, площею 146,7 кв.м. на І поверсі, антресоль площею 74,0 кв.м., а разом 220,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2339333446101).

Таким чином, нежитлові приміщення, як об`єкт спільної власності територіальних громад області, планувались до продажу шляхом аукціону, відповідно до висновку профільної комісії з питань комунального майна Львівської обласної ради від 03.02.2021.

До апеляційної скарги відповідачем 1 додано копію протоколу №2 засідання постійної комісії з питань комунального майна Львівської обласної ради від 03.02.2021, копію проекту рішення Львівської обласної ради «Про перелік об`єктів спільної власності територіальних громад області, що підлягають приватизації способом викупу» (№582-ПР від 15.02.2022) із переліком об`єктів спільної власності територіальних громад області для приватизації способом аукціону.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2023 апеляційну скаргу Львівської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №914/3015/22. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22.

Матеріали справи №914/3015/22 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 02.08.2023.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 у зв`язку із перебуванням судді Буравльова С.І., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2023 справу №914/3015/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2023 апеляційну скаргу Львівської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22 залишено без руху.

Відповідач 1 у встановлений судом апеляційної інстанції строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у зв`язку із перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 справу №914/3015/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 03.10.2023 о 13 год. 15 хв.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 у зв`язку із перебуванням суддів Євсікова О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2023 справу №914/3015/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Алданова С.О., Демидова А.М.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.09.2023 апеляційну скаргу Львівської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Алданова С.О., Демидова А.М.

28.09.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, який здано на пошту 25.09.2023, отже в силу частини 7 статті 116 ГПК України є таким, що поданий у встановлений судом строк.

В заперечення на апеляційну скаргу позивач посилається на обґрунтовані висновки суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідачів, яка полягає у не наданні відповіді на звернення позивача у порядку Закону №2269-VIII щодо приватизації поліпшеного орендованого майна шляхом викупу.

Щодо дотримання юрисдикції судом першої інстанції, то, як зазначає позивач, даний спір стосується виконання умов, укладеного між сторонами Договору та приватизації майна, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 відкладено розгляд справи №914/3015/22 на 14.11.2023 на 12 год. 00 хв.

Судове засідання 14.11.2023 не відбулося у зв`язку із направленням головуючого судді - Владимиренко С.В., суддів: Демидової А.М., Алданової С.О. з 13.11.2023 по 17.11.2023 на підготовку для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.11.2023 розгляд апеляційної скарги Львівської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22 призначив на 28.11.2023 о 13 год. 00 хв.

Судом засідання, призначене на 28.11.2023, не відбулось через оголошення у місті Києві «повітряної тривоги».

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.11.2023 розгляд апеляційної скарги Львівської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22 призначив на 05.12.2023 на 12 год. 40 хв.

За приписами статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Верховний Суд у своїй постанові від 13.12.2022 у справі №910/2895/21 зазначив, що наведені положення (ч. 3 ст. 269 ГПК України) передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що надані відповідачем 1 до апеляційної скарги докази до суду першої інстанції не подавались, при цьому відповідач 1 докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, суду апеляційної інстанції не надав, а тому такі докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

У судовому засіданні 05.12.2023 представник відповідача 1 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22 скасувати, провадження у даній справі закрити.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 05.12.2023 підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача 1, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22 скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні 05.12.2023 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача 1, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги в частині не погодження із задоволеними позовними вимогами, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників відповідачів 1, 2 та позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.03.2007 серії САВ №081256, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13.03.2007, нерухоме майно, загальною площею 3831,8 кв.м., розміщене за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 2 належить на праві комунальної власності відповідачу 1 (т.1 а.с. 12).

Як встановлено судом першої інстанції, 30.03.2018 між відповідачем 2 (далі - Орендодавець) та позивачем (далі - Орендар) укладено Договір, за умовами якого Орендодавець на підставі наказу управління від 23.03.2018 №17-н передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі КП ЛОР «Нерухомість та майно», загальною площею 220,7 кв.м., розміщене за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 2 згідно з актом приймання-передачі майна (т.1 а.с. 7-10).

Вартість об`єкта оренди визначена станом на 28.02.2018 і становить 5 310 000,00 без ПДВ згідно зі звітом про незалежну (експертну) оцінку, затвердженим наказом управління майном спільної власності обласної ради від 23.03.2018 №20-о.

Згідно п. 1.2. Договору майно передається в оренду для розміщення аптеки, що реалізує готові ліки.

Пунктом 6.5. Договору визначено обов`язок Орендаря щодо проведення капітального та поточного ремонту, реконструкції, технічного переобладнання об`єкта оренди тільки з дозволу Орендодавця з наданням проектно-кошторисної документації, виготовленої за рахунок Орендаря до початку проведення робіт і затвердженої в установленому порядку. Після проведення перепланування або реконструкції, що потягла за собою зміну конструктивних елементів приміщення (будівлі, споруди), Орендар зобов`язаний замовити за власний рахунок технічний паспорт на це приміщення (будівлю, споруду) і не пізніше 3 місяців після закінчення ремонтних робіт надати його Орендодавцю.

У п. 6.13 Договору сторони погодили, що Орендар має право з дозволу Орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості.

Цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 06.03.2018 до 05.02.2021 включно (п. 8.1. Договору).

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором (п. 8.6. Договору).

Чинність цього Договору припиняється внаслідок, зокрема приватизації орендованого майна Орендарем (п. 8.8 Договору).

20.09.2018 за актом приймання-передачі нежитлових приміщень КП Львівської обласної ради «Нерухомість та майно» передало, а позивач прийняв в оренду нежитлові приміщення у будинку № 2 на вул. Городецькій у м. Львові, загальною площею 220,7 кв.м. (т. 1 а.с. 11).

06.05.2019 Філією ДП «Укрдержбудекспертиза» у Львівській області позивачу надано експертний висновок №14/0595-19 щодо розгляду проектної документації за робочим проектом «Реставрація з переплануванням нежитлових приміщень аптеки на першому поверсі будинку на вул. Городецькій, 2 з розширенням антресолі та використанням існуючого входу» у м. Львові (т. 1 а.с. 14-18).

10.05.2019 позивач звернувся до відповідача 2 із листом за вих. №15/19, в якому просив надати згоду на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна - нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 2, площею 220,7 кв.м., для розміщення аптечного закладу (т.1 а.с. 18).

У відповідь на цей лист позивача, відповідач 2 листом за вих. № 876 від 31.05.2019 погодив проведення вказаних позивачем поліпшень (т. 1 а.с. 19).

При цьому відповідач 2 зазначив, що відповідно до рішення Львівської обласної ради від 18.09.2018 №730 «Про окремі питання забезпечення вимог Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» позивачу необхідно першочергово використовувати амортизаційні відрахування на орендоване майно для здійснення поліпшень, які збільшують вартість орендованого об`єкта оренди; подати у стислі строки управлінню майном спільної власності складений орендарем графік виконання робіт; після здійснення дозволених невід`ємних поліпшень надати управлінню майном спільної власності інформацію про завершення виконання робіт з поданням копій підписаних замовником і підрядником актів приймання виконаних робіт та документів, що підтверджують оплату зазначених робіт.

Державною архітектурно-будівельною інспекцією України позивачу надано дозвіл на виконання будівельних робіт від 02.06.2020 № ІУ 113201541744 (т. 1 а.с. 20).

09.07.2020 листом за вих. №143/20 позивачем направлено відповідачу 2 графік виконання робіт по здійсненню невід`ємних поліпшень орендованого нерухомого майна, що в м. Львів, вул. Городецька, 2, згідно Договору (т. 1 а.с. 21).

30.09.2020 Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації листом за вих. № 16-3825/0/2-20 повідомив позивача, що не заперечує щодо проведення реставраційних робіт, вказавши, що обов`язковою умовою є ведення робіт з проектною документацією: «Реставрація з перепланування приміщень аптеки на вул. Городецькій, 2 в м. Львові» виконаної у 2018 році ФОП Могитич В.Б., головний архітектор проекту - В.Б. Могитич та погодженою департаментом (лист №16-735/0/2-20 від 19.03.2019) (т.1 а.с. 22).

02.10.2020 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» позивачу надано технічний паспорт на нежитлові приміщення по вул. Городецькій, 2 в м. Львів, за яким загальна площа зазначеного приміщення склала 241,1 кв.м. (т.1 а.с. 33-36).

12.10.2020 судовим експертом та суб`єктом оціночної діяльності ФОП Лібич А.М. за зверненням позивача складено висновок експертного дослідження № 15/20 щодо визначення здійснення невід`ємних поліпшень, їх складу та характеру на об`єкті орендованого нерухомого майна - нежитлових приміщень (загальною площею 220,7 кв.м.), які розташовані на першому поверсі нежитлової будівлі (літ. А-5) (пам`ятці архітектури місцевого значення (охоронний №137)) за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 2, а також їх вартості на дату проведення дослідження (т. 1 а.с. 24-31).

За результатами експертного дослідження судовий експерт, оцінювач дійшов наступних висновків, у відповідності до Договору оренди №20/18 нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад області від 30.03.2018 про оренду нежитлових приміщень, загальною площею 220,7 кв.м., які розміщені у будинку № 2 на вул. Городецькій у м. Львові, укладеного між Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради в особі начальника Бандри М.В. (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю « 3і» в особі директора Павлиша І.С. (орендар), встановлено, що орендарем здійснені невід`ємні поліпшення (покращення), які неможливо відокремити від об`єкта дослідження без заподіяння йому шкоди.

Склад проведених невід`ємних поліпшень (покращень) орендованого нерухомого майна частково відповідають, наданим на дослідження документам (акту №1 приймання виконаних будівельних робіт (за 30.09.2020), укладеного між ПП «Компрофбуд» та ТзОВ « 3і».

Вартість здійснених невід`ємних поліпшень орендованого нерухомого майна - нежитлових приміщень (загальною площею 220,7 кв.м.), які розташовані на першому поверсі нежитлової будівлі (літ. А-5) (пам`ятці архітектури місцевого значення (охоронний №137)) за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 2, на дату проведення експертного дослідження, визначена із застосуванням Програмного комплексу АВК-5 (редакція 3.5.2), становить 1 747 848,00 грн з урахуванням ПДВ.

Позивач супровідним листом за вих. № 235 від 12.10.2020 надіслав на адресу відповідача 2 висновок експертного дослідження №15/20 від 12.10.2020 (т. 1 а.с. 23).

13.10.2020 позивач звернувся до відповідача 2 із листом за вих. № 236, в якому просив у зв`язку зі збільшенням площі нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 2, орендованого ТОВ « 3і», внести зміни до договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад області № 20/18. До вказаного звернення позивачем долучено технічний паспорт від 02.10.2020 на нежитлові приміщення по вул. Городецькій, 2 в м. Львів (т. 1 а.с. 32).

Доказів реагування матеріали даної справи не містять.

23.04.2021 позивач звернувся до Голови Львівської обласної ради, Начальника Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, Голови постійної комісії з питань комунального майна Львівської обласної ради, Голови постійної комісії з питань бюджету та соціально-економічного розвитку Львівської обласної ради із листом за вих. №42 «Щодо переважного права викупу об`єкту нерухомості», в якому зазначив про виконання всіх умов, визначених у ч. 2 ст. 18 Закону №2269-VIII та у разі прийняття рішення про приватизацію нерухомого майна, загальною площею 220,7 кв.м., розміщеного за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 2, просив врахувати його переважне право на придбання вказаної нерухомості та повідомити про прийняття такого рішення, адже позивач має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу (т. 1 а.с. 37).

23.06.2021 позивач звернувся до Голови Львівської обласної ради із листом, в якому повторно повідомив, що ним виконані всі умови, визначені ч. 2 ст. 18 Закону №2269-VIII та просив включити на розгляд сесії Львівської обласної ради питання приватизації ТзОВ « 3і» приміщення загальною площею 220,7 кв.м. за адресою: вул. Городецька, 2, м. Львів, шляхом викупу (т. 1 а.с. 38).

20.10.2022 позивач звернувся до Голови Львівської обласної ради та Начальника Управління майном спільної власності Львівської обласної ради із листом за вих. № 90 від 19.10.2022 щодо викупу об`єкту нерухомості, в якому знову повідомив про виконання всіх умов, необхідних для викупу орендованого приміщення на підставі ч. 3 ст. 18 Закону №2269-VIII та просив укласти з ним договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 2, про дату та час правочину, а також інші деталі просив повідомити письмово (т. 1 а.с. 39).

Доказів реагування відповідачів на вказані звернення позивача матеріали даної справи не містять.

Спір виник через те, що відповідачі залишили без реагування звернення позивача щодо виконанням вимог умов Договору та Закону №2269-VIII, та вирішення питання стосовно права позивача на приватизацію орендованого майна.

За правилами пунктів 1 та 2 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.

Верховний Суду у своїй постанові від 12.07.2023 у справі №5023/2756/11 (922/4673/21) виснував, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Наведена правова позиція є сталою та послідовно викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 461/9726/14-а, від 29.01.2019 у справі №805/2495/17-а, від 18.06.2019 у справі №826/25126/15, від 18.09.2019 у справі 461/1452/16а (2а/461/214/16) та від 06.11.2019 у справі №826/367/16.

Беручи до уваги положення статті 20 ГПК України та зважаючи на суть правовідносин у даній справі, які виникли на підставі Договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад області, спір про визнання протиправною бездіяльність відповідачів у сфері приватизації не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Отже, цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

За приписами ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 2 було укладено Договір оренди нерухомого державного майна, за умовами якого відповідач 2 на підставі наказу управління від 23.03.2018 №17-н передав позивачу в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі КП ЛОР «Нерухомість та майно», загальною площею 220,7 кв.м., розміщене за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 2 згідно з актом приймання-передачі майна. Укладений між сторонами Договір містить положення щодо надання відповідачем 2 дозволу на здійснення позивачем ремонту, реконструкцію, переобладнання об`єкта оренди та право останнього на приватизацію об`єкта оренди.

Закон №2269-VIII регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Статтею 1 Закону №2269-VIII визначено, що приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.

Згідно зі частиною 1 статті 2 Закону №2269-VIII основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону №2269-VIII Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації.

Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України «Про Фонд державного майна України», цього Закону, інших актів законодавства.

Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження, зокрема затверджують переліки об`єктів, що підлягають приватизації; приймають рішення про приватизацію об`єктів державної власності у випадках, установлених законом.

Стаття 10 Закону №2269-VIII визначає порядок приватизації державного і комунального майна, який передбачає: формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об`єкта приватизації; перетворення державного або комунального підприємства в господарське товариство у процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом; затвердження плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, у випадках, передбачених цим Законом, та його виконання; затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації (ч. 1 вказаної норми).

У відповідно до статті 11 Закону №2269-VIII ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти управління об`єктами державної і комунальної власності або покупці.

Перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об`єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об`єкта комунальної власності.

Заяви про включення об`єктів права комунальної власності до переліків об`єктів, що підлягають приватизації, подаються покупцями до органів приватизації територіальних громад і розглядаються ними в порядку, встановленому відповідними місцевими радами.

Частиною 8 статті 11 Закону №2269-VIII унормовано, що державні органи приватизації протягом 30 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п`ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувача об`єкта), а також відповідний уповноважений орган управління.

У статті 5 Закону №2269-VIII визначено, що до об`єктів малої приватизації належать, зокрема єдині майнові комплекси державних і комунальних підприємств, їх структурних підрозділів, у тому числі єдині майнові комплекси та їх структурні підрозділи, що передані в оренду, крім єдиних майнових комплексів державних і комунальних підприємств, що належать до об`єктів великої приватизації; 2) окреме майно.

Окремим майном вважається рухоме та нерухоме майно державних або комунальних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних або комунальних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним або комунальним майном; майно державних або комунальних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне або комунальне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств та перебуває на обліку господарських товариств, створених унаслідок приватизації або корпоратизації.

Водночас статтею 18 Закону №2269-VIII визначено, що приватизація об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною другою цієї статті.

Орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов:

орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна;

орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу;

невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди;

здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності;

орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати;

договір оренди є чинним на момент приватизації.

Надання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або представницьким органом місцевого самоврядування.

Орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем виконано умови частини 2 статті 18 Закону №2269-VIII, що підтверджується матеріалами даної справи, не спростовано та не заперечується відповідачами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органами приватизації є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, органи приватизації територіальних громад (ст. 1 Закону №2269-VIII).

Відповідно до частини 6 статті 3 Закону №2269-VIII приватизація (відчуження) майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону.

Частиною 6 статті 7 Закону №2269-VIII повноваження органів місцевого самоврядування у сфері приватизації визначаються законами України і правовими актами органів місцевого самоврядування.

Згідно із частиною 8 статті 11 Закону №2269-VIII державні органи приватизації протягом 30 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п`ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувача об`єкта), а також відповідний уповноважений орган управління.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідачі повинні були розглянути звернення позивача «Щодо викупу об`єкту нерухомості» та надати мотивовану відповідь у відповідності до частини 8 статті 11 Закону №2269-VIII.

Згідно із частиною 4 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» приватизація переданого в оренду державного та комунального майна здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Статтею 777 ЦК України визначено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання (ч. 2 вказаної норми).

Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

Конституційний Суд України виходить з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 6 червня 2019 року № 3-р/2019).

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 1-2/2016).

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).

У Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 також зазначено, що кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

У рішенні у справі «Kopeckу v. Slovakia» (заява № 44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: «Vilho Eskelinen and Others v. Finland», п. 94, заява № 63235/00; «Haupt v. Austria», п. 47, заява № 9816/82; «Radomilja and Others v. Croatia», п. 142, заява № 25376/06; «Draon v. France», п. 65, заяви № 1513/03, № 11810/03 та ін.).

Поняття «якість закону» (quality of law) охоплює такі характеристики відповідного акта законодавства як чіткість, точність, недвозначність, зрозумілість, узгодженість, доступність, виконуваність, передбачуваність і послідовність. Ці характеристики стосуються як положень будь-якого акта (норм права, які у ньому містяться), так і взаємозв`язку такого акта з іншими актами законодавства такої ж юридичної сили. При цьому норми права, що не відповідають критерію «якості закону» (зокрема, не відповідають принципу передбачуваності (principle of foreseeability) або передбачають можливість різного тлумачення та правозастосування), суперечать і такому елементу принципу верховенства права як заборона свавілля, а застосування таких норм може призвести до порушення конституційних прав особи та неможливість адекватного захисту від необмеженого втручання суб`єктів владних повноважень у права такої особи.

Поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Таким чином, позивач, який виконав умови Договору та вимоги частини 2 статті 18 Закону №2269-VIII мав правомірні очікування на рішення відповідачів у відповідності до вказаної норми стосовно приватизації орендованого ним майна.

Верховний Суд у постанові від 07.07.2021 у справі №910/6319/19 надав оцінку дискреційним повноваженням. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У пункті 70 ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» [заява № 29979/04, прийняте 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012] вказав таке: «Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119)».

Отже, принцип «належного урядування» покладає обов`язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Таким чином, при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Проте відповідачі, які зобов`язані реалізовувати свої повноваження не надали відповіді на звернення позивача.

Відповідно до частини 2 статті 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно із частиною другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У підпунктах 11.82 - 11.85 постанови від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

За приписами статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Ефективний спосіб захисту прав має забезпечувати мету здійснення правосуддя з урахуванням процесуальної економії.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

За приписами ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Верховний Суд у своїй постанові від 28.05.2020 у справі №910/7164/19 щодо способу засобу захисту вказав, що, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Таким чином, на переконання суду, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та забезпечує поновлення порушеного права останнього через порушення та не визнання відповідачами його права на приватизацію при наявності дотримання позивачем вимог частини 2 статті 18 Закону №2269-VIII. При цьому відповідачами не заперечується та спростовується дотримання позивачем вимог частини 2 статті 18 Закону №2269-VIII.

Доводи апелянта щодо того, що судом першої інстанції не вказано порядок та строки надання такої відповіді не спростовує висновків суду першої інстанції про допущене порушення відповідачами вимог частини 8 статті 11 Закону №2269-VIII в частині ненадання відповіді позивачу та не звільняє його від обов`язку виконувати свої дискреційні повноваження щодо реагування на звернення орендаря з питання приватизації комунального майна у строки визначені частиною 8 статті 11 Закону №2269-VIII.

Так само не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції доводи апелянта про те, що нежитлові приміщення, як об`єкт спільної власності територіальних громад області, планувались до продажу шляхом аукціону відповідно до висновку профільної комісії з питань комунального майна Львівської обласної ради від 03.02.2021, оскільки зазначене не надає відповідачам право на не надати відповіді позивачу як Орендарю комунального майна, який виконав умови, передбачені частиною 2 статті 18 Закону №2269-VIII та має право на звернення із пропозицією ініціювати приватизацію об`єкту, який підлягає приватизації в силу Закону №2269-VIII.

Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1-5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно задовольнив позов частково, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача 1 задоволенню не підлягає.

Згідно із статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача 1).

Керуючись статями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №914/3015/22 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Львівську обласну раду.

4. Матеріали справи №914/3015/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.12.2023.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді С.О. Алданова

А.М. Демидова