Постанова

від 30.11.2023 по справі 904/3457/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2023 року м.Дніпро Справа № 904/3457/19 (904/4900/22)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 (суддя Первушин Ю.Ю.)

у справі № 904/3457/19 (904/4900/22)

за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, м. Дніпро,

до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод", м. Дніпро,

про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, що обслуговують такого платника податків

в межах справи №904/3457/19 про банкрутство Акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод", м.Дніпро

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод" про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, що обслуговують такого платника податків у загальному розмірі 7 548 212,79 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі №904/3457/19 (904/4900/22) провадження у справі №904/3457/19(904/4900/22) закрито.

Не погодившись з вказаною ухвалою Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі № 904/3457/19 (904/4900/22) та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом. Тобто законом (КУзПБ) чітко встановлено підсудність спорів боржника (якого не визнано банкрутом) з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, а саме такі справи вирішуються господарським судом. Предметом спору по справі №904/3457/19(904/4900/22) є стягнення поточних грошових вимог з боржника. Судом помилково визначено що спір в межах справи №904/3457/19 (904/4900/22) повинен бути розглянутий адміністративним судом

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2023 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі № 904/3457/19 (904/4900/22) залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у розмірі 2 684,00 грн та докази надіслання копії апеляційної скарги на адреси боржника та арбітражного керуючого Дерябкіна Олександра Едуардовича.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі № 904/3457/19 (904/4900/22).

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 розгляд справи №904/3457/19 (904/4900/22) призначено на 30.11.2023 о 10 год. 00 хв.

В судове засідання 30.11.2023 з`явився представник апелянта.

Представник відповідача не з`явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

За змістом ч. 4 ст. 244 ГПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи те, що суд визнав необов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення та розподілити судові витрати у справі за наявними матеріалами, без участі представника відповідача.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2019 відкрито провадження у справі №904/3457/19 про банкрутство АТ «ДМЗ».

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, в межах про банкрутство АТ «ДМЗ», звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод" про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, що обслуговують такого платника податків у загальному розмірі 7 548 212,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невиконання відповідачем (боржником у справі про банкрутство) податкових зобов`язань. Підставами нарахування грошових зобов`язань позивач вказує результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності відповідача з питання дотримання законодавства щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2020 років.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 було закрито провадження у справі №904/3457/19(904/4900/22) за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровський області до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський машинобудівельний завод" про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, що обслуговують такого платника податків.

В обґрунтування вказаної ухвали господарський суд зазначив, що вимоги податкового органу до платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) про стягнення податкового боргу за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості відповідача (боржника у справі про банкрутство) до бюджету, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності відносин між суб`єктом владних повноважень та платником податків при нарахуванні, обчисленні та сплаті податків та зборів до державного бюджету. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

На час ухвалення оскаржуваної ухвали набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Згідно з ч. 4 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16, постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20, від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможним боржником. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності вимог кредиторів в порядку черговості встановленому законом. Тому провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкуренції кредиторів.

Відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 2 статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Частиною 2 статті 7 КУзПБ передбачено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Як зазначає позивач, підставами виникнення грошових зобов`язань стали результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності відповідача з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.01.2017 по 31.12.2020, з питання дотримання законодавства щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2020 років.

Згідно з п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною позаплановою перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків, зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються у бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (державним органом) та відповідачем існують публічно-правові відносини, пов`язані з реалізацією позивачем своїх владних повноважень щодо проведення перевірок відповідача в частині дотримання останнім вимог податкового, валютного та іншого законодавства та вимог щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, відносини між сторонами є такими, що виникли з податкового законодавства та фактично стосуються повноважень контролюючого органу та їх реалізації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 зазначила, що аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.

До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні.

Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.

Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з "майновими вимогами до боржника", а у статті 7 КУзПБ про "всі майнові спори, стороною в яких є боржник".

При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції."

Як зазначає позивач на підставі Акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки №1597 від 25.05.2021, з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків до цього акту, винесені наступні податкові повідомлення-рішення (далі ППР): - №00102590709 від 09.07.2021 форми «Р» про збільшення ПДВ на суму 3 994 397,5грн., в тому числі основний платіж - 3 195 518 грн., ш/с - 798 879,5грн.; - №00103620709 від 12.07.2021 форми «Р» про збільшення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 3 531 615,44грн., в тому числі основний платіж - 3 014 501,4грн., ш/с - 517 114,04грн. (з урахуванням пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ); - №00102560709 від 09.07.2021 форми «ПН» про застосування, штрафних санкцій за нездійснення реєстрації податкових накладних в ЄРПН на суму 15 884,25 грн.; - №00102670710 від 09.07.2021 форми «С» про застосування штрафних санкцій за порушення Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг в сумі 6315,6грн.; - №00102650718 від 09.07.2021 форми «ПН» про застосування штрафних санкцій в сумі 1020грн. за невідображення у звітах форми №1-ДФ сум виплачених доходів ФОП.

З урахуванням вимог ст.ст. 56, 57 Податкового кодексу України, у зв`язку з несплатою АТ «ДМЗ» у встановлені строки сум грошових зобов`язань, нарахованих платником самостійно, вони набули статусу податкового боргу.

Таким чином предметом позову у даній справі є стягнення з боржника суми податкового боргу.

Виходячи з вищевикладеного, предмету та обставин спору у справі №904/3457/19(904/4900/22), колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана справа не належить до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, доводи апеляційної скарги судом відхиляються, як такі що не знайшли свого підтвердження, спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення судового рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі №904/3457/19(904/4900/22) залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.06.2023 у справі №904/3457/19(904/4900/22) залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 14.12.2023

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

СуддяЛ.А.Коваль

СуддяА.Є.Чередко