Рішення

від 14.12.2023 по справі 902/1290/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" грудня 2023 р. Cправа № 902/1290/23

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Насіння Плюс 2021" (вул. Оболоня, буд.47, м. Тернопіль, Тернопільський р-н., Тернопільська обл., 46008)

до: Фермерського господарства "Карат" (вул. Святомиколаївська, буд. 2г, смт. Чернівці, Могилів-Подільський р-н, Вінницька обл., 24100)

про стягнення 167856,75 грн.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Насіння Плюс 2021" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "Карат" про стягнення заборгованості у розмірі 167 856,75 грн, з яких 140 910,00 грн. - основного боргу, 1 474,85 грн - інфляційних витрат, 1 551,94 грн - 3% річних та 23 919,95 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки №39/03/23 від 07.03.2023, в частині сплати за поставлений товар.

Ухвалою суду від 17.10.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1290/23 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Вказана ухвала направлена позивачу на зазначену в позовній заяві електронну адресу представника.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Ухвала суду, направлена на адресу відповідача зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОП ГФ: вул. Святомиколаївська, буд. 2г, смт. Чернівці, Могилів-Подільський р-н, Вінницька обл., 24100. Конверт з ухвалою повернуто до суду 06.11.2023 з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. №404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну "місцезнаходження юридичної особи"» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями "місцезнаходження юридичної особи" і не містять визначень щодо "фактичної" чи "юридичної" адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов`язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

07.03.2023р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Насіння Плюс 2021» (позивач, в договорі Продавець) та Фермерським господарством «Карат» (відповідач, в договорі Покупець) укладено договір поставки №39/03/23 (далі Договір), відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі. передати у власність Покупцю насіння овочевих культур, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та ціні вказаній у накладній або рахунку-фактурі, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Продавець зобов`язаний: - передати Покупцю продукцію у відповідній упаковці та в кількості, згідно отриманого замовлення. - надати Покупцю всі необхідні документи, які засвідчую якість продукції (сертифікати якості, протоколи випробувань, результати аналізу визначення якості насіння) (п. 2.1. Договору).

Покупець зобов`язаний: - протягом 3-х днів з дня отримання рахунку зробити авансову проплату в розмірі 100% від загальної вартості (п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 4.1. та п. 4.2 Договору, Сторони несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку, зокрема, за необґрунтовану відмову від сплати заборгованості за отриману продукцію Покупець виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого насіння за кожний день прострочення.

Сторони домовились приймати всі міри щодо врегулювання розбіжностей та спорів, що виникають в процесі виконання умов даного договору, шляхом переговорів. В разі якщо протягом місяця з моменту виникнення розбіжностей (спорів) вони не врегульовані шляхом проведення переговорів, неврегульовані розбіжності підлягають розгляду господарським судом (п. 5.1. та п. 5.2. Договору).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором (п. 6.2. Договору).

Згідно з видатковою накладною № 154 від 24.05.2023 позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 140 910,00 грн.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки поставка товару була здійснена, а попередня оплата відповідачем проведена не була, то у відповідача виник обов`язок оплати товару з моменту його прийняття.

Разом з тим, станом на день подачі позовної заяви до суду відповідач за поставлений товар не розрахувався.

З огляду на викладене позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 167 856,75 грн заборгованості, з яких 140 910,00 грн. - основного боргу, 1 474,85 грн - інфляційних витрат, 1 551,94 грн - 3% річних та 23 919,95 грн. - пені.

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов`язання по оплаті товару.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо поставки товару, за якими згідно зі ст. 712 ЦК України одна сторона продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що зобов`язання за Договором в частині проведення розрахунків за поставлений товар, відповідачем не виконано.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 140 910,00 грн. правомірною та обґрунтованою.

Крім суми основного боргу, у зв`язку з неналежним виконанням грошових зобов`язань за договором в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, позивачем заявлено до стягнення 1 474,85 грн - інфляційних витрат, 1 551,94 грн - 3% річних та 23 919,95 грн. - пені за період з 25.05.2023 по 05.10.2023.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття. Оскільки товар отриманий Відповідачем 24.05.2023, що підтверджується належними та допустимими доказами, тому, в силу означеної статті відповідно, строк оплати за товар у Відповідача настав 25.05.2023 р., і отримання, але нездійснення Відповідачем оплати товару є порушенням договірних зобов`язань. Тобто, обов`язок Відповідача оплатити вартість поставленого йому Позивачем товару виник в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України, частина 1 статті 265 ГК України), а не ставиться у залежність від звернення до нього з окремою вимогою у порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Суд здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних в системі «Ліга Закон» за період визначений позивачем (з 25.05.2023 по 05.10.2023), встановив, що інфляційне збільшення за зазначений період становить від`ємне значення, а саме = - 1 005,49 грн, оскільки в липні та серпні 2023 року була дефляція. З огляду на викладене заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 1 474,85 грн. - інфляційних втрат задоволенню не підлягає, разом з тим розрахунок 3% річних здійснений судом відповідає розрахунку позивача, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1551,94 грн - 3% річних підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.4.2. Договору за необґрунтовану відмову від сплати заборгованості за отриману продукцію Покупець виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого насіння за кожний день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки заявлений до стягнення розмір пені, обрахований судом в межах вказаного позивачем періоду, є арифметично вірним, вимога позивача про стягнення з відповідача 23 919,96 грн - пені підлягає задоволенню.

За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому ч. 1 ст. 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).

Натомість відповідачем не надано суду належних доказів на спростовування заявлених позовних вимог, в тому числі щодо здійснення оплати за поставлений товар.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-80, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Карат" (вул. Святомиколаївська, буд. 2г, смт. Чернівці, Могилів-Подільський р-н, Вінницька обл., 24100, код ЄДРПОУ 32067642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Насіння Плюс 2021" (вул. Оболоня, буд.47, м. Тернопіль, Тернопільський р-н., Тернопільська обл., 46008, код ЄДРПОУ 44540607) 140 910,00 грн - основного боргу, 1 551,94 грн - 3% річних, 23 919,96 грн - пені та 2660,42 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. У частині стягнення 1474,85 грн. - інфляційних втрат відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Примірник повного судового рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом та на відому суду адресу електронної пошти представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 14 грудня 2023 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул.Святомиколаївська, буд.2г, смт.Чернівці, Могилів-Подільський р-н, Вінницька обл., 24100)