Рішення

від 05.12.2023 по справі 910/14241/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.12.2023Справа № 910/14241/23Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Легкої А.С., розглянув господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810"

до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

про відшкодування 614 295,00 грн.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" звернулось з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною з вимогою про відшкодування вартості зберігання майна за недійсним правочином у сумі 614 295 грн. на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.09.2023 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надав учасникам справи строк для реалізації процесуальних прав.

Ухвалою суду від 29.09.2023 суд задовольнив клопотання позивача та призначив розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

19.10.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі № 910/14202/21 питання реституції було вирішено та відхилено заявлені вимоги.

30.10.2023 позивач подав суду відповідь на відзив, в якому проти викладених відповідачем у відзиві обставинах заперечував.

Відповідач правом на подачу заперечень на відповідь на відзив не скористався.

05.12.2023 позивач подав суду пояснення.

У судовому засіданні 05.12.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.06.2018 між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (поклажодавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" (зберігач, позивач) укладено Договір відповідального зберігання № 3006/2018, відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку дії цього договору майно згідно з Додатком № 1.

Відповідно до п. 1.2 договору поклажодавець передає, а зберігач приймає майно згідно з актом прийому-передачі майна, який є невід`ємною частиною цього договору.

Майно зберігається за адресою: м. Київ, вул. Вакуленчука, 4 (п. 1.3 договору).

У п. 1.4 договору сторони погодили, що вартість послуг за зберігання майна за цим договором становить 36450,00 грн. в місяць.

Згідно з п. 6.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з монету його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2018.

Відповідно до п. 6.2 договору у разі відсутності письмових заяв сторін про розірвання договору за два місяці до закінчення терміну дії, зазначеного в п. 6.1 договору, договір вважається пролонгованим на той же самий строк і на тих самих умовах.

На виконання даного договору за актом приймання-передачі від 30.06.2018 поклажодавець передав зберігачу на відповідальне зберігання наступне майно:

- контейнер скло пластичний для збору ТПВ об`ємом 2,5 м.куб. у кількості 90 одиниць;

- євро контейнер металевий для збору ТПВ об`ємом 1,1 м.куб. у кількості 105 одиниць;

- контейнер металевий зелений 1.1. м.куб. у кількості 100 одиниць;

- контейнер металевий (сітчатий) для збору ТПВ об`ємом 2,5 м.куб. у кількості 22 одиниці;

- контейнер пластмасовий на колесах (зелений) об`ємом 1.1 куб.м. у кількості 401 одиниць;

- контейнер пластмасовий (чорний) на колесах об`ємом 1,1 куб.м. у кількості 7 одиниць.

Додатковою угодою № 4 від 01.11.2019 сторони доповнили договір наступними позиціями:

- контейнер пластмасовий на колесах об`ємом 1,1 куб.м. у кількості 23 одиниці;

- контейнер скло пластичний для збору ТПВ об`ємом 3,5 куб.м. у кількості 48 одиниць;

- контейнер металевий для збору ТВП об`ємом 2,5 куб.м. у кількості 151 одиниці;

- євро контейнер для ТПВ об`ємом 1,1 куб.м. у кількості 49 одиниць;

- контейнер пластмасовий (чорний) на колесах об`ємом 1,1 куб.м. у кількості 1 одиниці.

30.09.2018 між сторонами складено та підписано акт надання послуг № 25 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за вересень 2018 року); 31.10.2018 - акт надання послуг № 42 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за жовтень 2018 року), 30.11.2018 - акт надання послуг № 53 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за листопад 2018 року); 31.12.2018 - акт надання послуг № 66 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за грудень 2018 року); 31.01.2019 - акт надання послуг № 9 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за січень 2019 року); 28.02.2019 - акт надання послуг № 22 на суму 36450,00 грн. (за послуги зберігання за лютий 2019 року); 31.03.2021 - акт надання послуг № 35 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за березень 2019 року); 30.04.2021 - акт надання послуг № 50 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за квітень 2019 року); 31.05.2019 - акт надання послуг № 69 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за травень 2019 року); 30.06.2019 - акт надання послуг № 86 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за червень 2019 року); 31.07.2019 - акт надання послуг № 105 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за липень 2019 року); 30.09.2019 - акт надання послуг № 142 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за вересень 2019 року); 31.10.2019 - акт надання послуг № 159 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за жовтень 2019 року); 30.11.2019 - акт надання послуг № 186 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за листопад 2019 року); 31.12.2019 - акт надання послуг № 205 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за грудень 2019 року); 31.01.2020 - акт надання послуг № 19 на суму 36 450,00 грн. (за послуги зберігання за січень 2020 року), що разом становить 619 650,00 грн.

Вказані акти приймання-передачі підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток позивача і відповідача.

Вказані обставини встановленні рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі № 910/14202/21, яке набрало законної сили, отже в силу вимог ст. 75 ГПК України не потребують повторного доказування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі № 910/14202/21 визнано недійсним Договір відповідального зберігання №3006/2018 від 30.06.2018.

Указане рішення набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини є доведеними і не підлягають доказуванню на підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Крім того, Господарський суд міста Києва у своєму рішенні від 08.06.2022 р. у справі № 910/14202/21 встановив, що відповідно до п. 3.3 Договору відповідального зберігання №3006/2018 від 30.06.2018 поклажодавець зобов`язаний сплатити зберігачу вартість зберігання майна, зазначену у п. 1.4 договору в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок зберігача протягом 5-ти робочих днів після звітного місяця.

Таким чином, відповідач за первісним позовом зобов`язаний був протягом 5-ти робочих днів після звітного місяця сплачувати на користь позивача плату за зберігання у розмірі, встановленому у договорі.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 619 650,00 грн. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем за первісним позовом суду не надано.

Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь 614 295, грн. відшкодування вартості наданих послуг зберігання, які одержані за недійсним правочином.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 208 ГК України якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17).

Таким чином, у процесі розгляду справи судом встановлено, що у зв`язку із визнанням недійсним договору відповідального зберігання №3006/2018 від 30.06.2018, укладеного між сторонами у справі, та у зв`язку із неможливістю повернути сторонами всього одержаного за таким договором в натурі, виходячи із його предмету та природи, - у позивача виникло право на відшкодування вартості наданих відповідачу послуг за вказаним договором за цінами, які існують на момент відшкодування, з підстав та у порядку, передбачених у ст. 208 ГК України та ст. 1212 ЦК України.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що згідно з звітом про експертну грошову оцінку майна, здійсненого оцінювачем Броніним А.О. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача серія МФ №7325 від 19.12.2009), ринкова вартість послуги відповідального зберігання майна (365 контейнерів) станом на 21.08.2023, у відповідності до наданого переліку, які були на зберіганні за адресою: м. Київ. вул. Вакуленчука, 4 і знаходиться на відповідальному зберіганні позивача становить 36 135 грн. на місяць.

Враховуючи встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі № 910/14202/21 факт зберігання позивачем майна з вересня 2018 по січень 2020 років, загальна вартість наданих послуг зі зберігання майна є 614 295 грн.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 614 295 грн. відшкодування вартості наданих послуг у зв`язку із визнанням недійсним договору відповідального зберігання №3006/2018 від 30.06.2018 є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Заперечення відповідача щодо того, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі № 910/14202/21 питання реституції було вирішено та відхилено заявлені вимоги є необґрунтованими, оскільки вказаним рішенням суд дійшов висновку щодо необґрунтованості посилань позивача саме на ст. 216 ЦК України.

Як зазначав Верховний Суд у постанові від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, місто Київ, вулиця Лобачевського, будинок 23-В, код 20077743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 31, код 41735509) 614 295 (шістсот чотирнадцять тисяч двісті дев`яносто п`ять) грн. вартості виконаного за недійсним правочином, 9 214 (дев`ять тисяч двісті чотирнадцять) грн. 43 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 13.12.2023.

Суддя О.М.Ярмак