Рішення

від 13.12.2023 по справі 916/3312/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" грудня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3312/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/3312/23

за позовом: Одеської міської ради (площа Думська, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (вул. Успенська, 83/85, м. Одеса, 65011, код ЄДРПОУ 44162529)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада» (65023, м. Одеса, вул. Пастера, № 60, код ЄДРПОУ 31182499)

про стягнення 143 578,95 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору та короткий зміст аргументів учасників справи.

Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада» про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за договором оренди земельної ділянки №702/69 від 24.10.2002 у розмірі 135 673,43 грн, пені у розмірі 6 266,38 грн та 3% річних у розмірі 1639,14 грн, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки №702/69 від 24.10.2002 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за період з 01.06.2020 по 31.05.2023.

Так, позивач зазначає, що 24.10.2002 між Одеською міською радою, як орендодавцем, та ТОВ «Аркада», як орендарем, був укладений договір оренди землі, за яким орендарю передано у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку площею 8642 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, Приморський район, район 8 станції Великого Фонтану (на середній терасі схилу), за рахунок земель міста, згідно з планом земельних ділянок, який є невід`ємною частиною договору.

Позивачем зазначено суду, що з аналізу чинного законодавства вбачається, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Вказане також кореспондується з п.п. 3.1.2 п. 3.1 договору, в якому встановлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Позивач наголошує, що на момент звернення до суду із даним позовом, вже наявний висновок суду у справі № 916/279/18 про стягнення заборгованості з орендної плати відповідно до договору оренди земельної ділянки від 24.10.2002 за період з січня по вересень 2017 року.

Втім, за ствердженням позивача, з червня 2020 року ТОВ «Аркада» знову не виконує обов`язки за договором щодо сплати орендної плати, у зв`язку з чим утворилась заявлена до стягнення сума заборгованості.

Так, внаслідок неналежного виконання орендарем обов`язку зі сплати орендної плати Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради на адресу відповідача направлено претензію від 13.06.2023 року № 01-13/1384 щодо необхідності сплатити заборгованість за договором оренди землі від 24.10.2002, проте останній у період з 01.06.2020 по 31.05.2023 не виконав належним чином обов`язок щодо сплати орендної плати, що на переконання позивача, суперечить положенням законодавства та договору, а також зумовило звернення Одеської міської ради до суду із відповідним позовом.

З урахуванням викладеного Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради розраховано заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада» за договором за період з 01.06.2020 по 31.05.2023 року у розмірі 135673,43 грн.

У зв`язку з невиконанням умов договору позивачем також нараховано 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення, що складають 1639,14 грн. та нараховано інфляційні втрати, які складають 6266,38 грн.

Надаючи пояснення, Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради зауважив, що Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера, а Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визнаються всі права на земельні ділянки, які були зареєстровані до 01.01.2013.

Також у поданих поясненнях третя особа вказує, зокрема, що за даними моніторингу Департаменту щодо надходжень орендної плати, станом на 30.06.2023 заборгованість зі сплати орендної плати за вказаним договором за період з 01.06.2020 по 31.05.2023 становить 135673,43 грн, у зв`язку з чим нараховано також 3% річних в сумі 1639,14 грн та інфляційні втрати в сумі 6266,38 грн.

Третя особа додає, що відповідно до інформаційного листа Департаменту від 13.10.2022 № 01-13/2229, земельні ділянки за адресою: м. Одеса, 8 станція Великого Фонтану (на середній терасі схилу), загальною площею 1459 кв.м. розташовано внутрішній проїзд котеджного комплексу, а також частково будівлі котеджів та територія огороджена кам`яним парканом.

Відтак, за висновком третьої особи, з урахуванням усіх обставин, ТОВ «Аркада» є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання та має заборгованість за договором оренди землі.

Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023 позовна заява вх.№3816/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

03.08.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 3816/23 від 31.07.2023) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/3312/23 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Даною ухвалою суду залучено Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов. Крім того, роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Про судовий розгляд справи № 916/3312/23 сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення ухвали суду від 03.08.2023 на юридичну адресу відповідачу та на адресу електронної пошти позивачу та третій особі.

Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає наступне.

Ухвала Господарського суду Одеської області від 03.08.2023 у справі № 916/3312/23 направлялась відповідачу в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема за адресою, вказаною в позовній заяві (65023, м. Одеса, вул. Пастера, № 60, яка є його місцезнаходженням, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотному боці третьої сторінки ухвали з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення з позначкою на конверті «Судова повістка».

2208.2023 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялося на адресу відповідача, з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того пунктом сьомим статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, а саме, на сайті Судової влади України розміщувалось відповідне оголошення від 23.08.2023. З опублікуванням оголошення за змістом ст. 122 ГПК України відповідач вважається повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/3312/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд враховує, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Пономарьов проти України», рішенні від 26.04.2007 по справі «Олександр Шевченко проти України», рішенні від 14.10.2003 по справі «Трух проти України».

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також відсутність у реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв`язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв`язку, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судової повістки (ухвали суду).

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відтак, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).

ГПК України не передбачено обов`язок суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення з огляду на відсутність адресата за його місцезнаходженням.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах «Савенкова проти України», no. 4469/07, від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України», no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити «розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №259/2022 від 14.03.2022, №133/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За приписами ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

При цьому, статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об`єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначений ст.248 Господарського процесуального кодексу України строк.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

При цьому суд зауважує, що відповідач не повідомляв суду про наявність обставин, що перешкоджають йому прийняти участь у розгляді справи в умовах воєнного стану, запровадженого на території України або з інших підстав.

Отже, оскільки відповідач правом на подання заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні, а також відзиву на позов не скористався, враховуючи вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи № 916/3312/23 засобами поштового зв`язку, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

13.12.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

24 жовтня 2002 року між Одеською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Аркада» (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради №3192-XXIII від 28.12.2001 надає, а орендар приймає у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, загальною площею 8642 кв.м., що знаходяться в місті Одесі, в Приморському районі, в районі 8 станції Великого Фонтану (на середній терасі схилу), за рахунок земель міста, згідно з планом земельних ділянок (Додаток №1), який є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору зазначена земельна ділянка, загальною площею 8642 кв.м. надається у володіння та користування орендаря, а саме:

- земельна ділянка із земель міста площею 1305 кв.м., терміном на 49 років (до 28.12.2050, у тому числі терміном на 3 роки на період будівництва), для будівництва, експлуатації та обслуговування туристичного оздоровчого комплексу на 16 двомісних модулів;

- земельна ділянка із земель міста площею 154 кв.м., терміном на 49 років (до 28.12.2050, у тому числі терміном на 3 роки на період будівництва) для будівництва, експлуатації та обслуговування кафе;

- земельна ділянка загальною площею 7 183 кв.м. (у тому числі земельна ділянка 4466 кв.м. - із земель міста, земельна ділянка площею 2717 кв.м. із земель раніше наданих українсько-індонезійському закритому акціонерному товариству «Одеса-Пасифік компані»), терміном на 3 роки (на період будівництва), для організації будівництва та комплексного благоустрою території.

Згідно із пунктом 1.4 договору грошова оцінка земельної ділянки на момент нотаріального посвідчення договору складає: 1 838 239 грн. 82 коп, згідно довідки № 352, виданої Управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради 11.07.2002.

Відповідно до розділу 2 договору за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцеві орендну плату. Розрахунок орендної плати зроблений відповідно до «Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками та за дольову участь у землекористуванні в місті Одесі», затвердженого рішенням Одеської міської ради №702 ХХІІІ від 29.02.2000 та рішенням Одеської міської ради №1709-ХХІІІ від 31.10.2000 «Про затвердження ставки орендної плати за користування земельними ділянками у м. Одесі» та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель» (з урахуванням коефіцієнта індексації 1,182 та 1,02).

Орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, слідуючи за останнім календарним днем звітного місяця, у розмірі: На період будівництва: - за земельну ділянку загальною площею 8642 кв.м: 2,13*8642=18407,46 грн. на рік. На період експлуатації: - за земельну ділянку площею 1305 кв.м: 10,64*1305=13885,20 грн. за рік; - за земельну ділянку площею 154 кв.м: 21,27*154=3275,58 грн. за рік.

Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель». Всі розрахунки за договором здійснюються виключно в грошовій безготівковій формі. Орендар сплачує орендну плату, зазначену в п.2.2 цього договору з моменту набрання договором чинності згідно п.6.9 договору. Орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результату господарської діяльності.

Згідно з п/п. 3.1.2. п. 3.1. договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. При цьому, відповідно до п/п 3.4.1. п. 3.4. договору орендар зобов`язався виконувати встановлені щодо об`єкта оренди зобов`язання, додержувати вимог, встановлених Законом України «Про оренду землі», виконувати обов`язки відповідно до умов договору та Земельного Кодексу України.

Пунктом 6.9. договору передбачено, що цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації в порядку, передбаченому законодавством України. Договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І. 24.10.2002 та зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 14.11.2002 за № 702/69.

Додатком до вказаного договору є план земельних ділянок, наданих в оренду ТОВ «Аркада» за адресою: м. Одеса, Приморський р-н, в районі 8-ої станції В.Фонтану (на середній терасі склону).

В матеріалах справи наявна копія довідки № 352 про визначення грошової оцінки земельних ділянок, виданої Управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради 11.07.2002, з якої вбачається, що грошова оцінка земельних ділянок площею 8642 кв.м. складає 1 838 239,82 грн. Додатком до неї є розрахунок грошової оцінки земельної ділянки, що знаходиься у ТОВ «Аркада».

13.06.2022 Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради складено претензію № 01-13/1384 до ТОВ «Аркада», якою запропоновано відповідачу у місячний термін сплатити заборгованість з орендної плати, що станом на 30.04.2022 становить 124315,95 грн. Надіслана відповідачу претензія повернулась неврученою з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

Позивачем до суду надано Інформацію № 01-13/2229 від 13.10.2022 стосовно земельної ділянки за адресою: м. Одеса, район 8 станції В. Фонтану, надану Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради, з якої вбачається, що земельні ділянки за вказаною адресою, загальною площею 0,1459 га, надані в оренду ТОВ «Аркада» згідно договору оренди землі від 07.11.2002 № 702/69 для будівництва, експлуатації та обслуговування туристичного оздоровчого комплексу на 16 двомісних модулів, а також для будівництва, експлуатації та обслуговування кафе. Станом на 14.09.2022 на вказаних земельних ділянках розташовано внутрішній проїзд котеджного комплексу, а також частково будівлі котеджів, а територія огороджена кам`яним парканом. До вказаної інформації додані план-схема та фотофіксація.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно ст.ст. 1, 2 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 83 Земельного кодексу України закріплено право власності на землю територіальних громад. Частиною 1 даної статті визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Відповідно до п. а ч.2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з п. «в» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно положень ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Пунктом 14.1.136. Податкового кодексу України встановлено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Згідно із пунктом 14.1.147 статті 147 Податкового Кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Базою оподаткування землі в Україні є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого Податковим кодексом України, та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пп.пп. 271.1.1, 271.1.2 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно положень пункту 288.1. статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної тати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Як передбачено пунктом 288.2 статті 288 Податкового кодексу України, платником орендної плати за земельну ділянку є її орендар. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.3 статті 288 Податкового кодексу України).

Так, відповідно до п. 288.4 ст. 288 розділу XIII «Плата за землю» Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем.

Для визначення орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Порядок індексації нормативної грошової оцінки земель визначено ст. 289 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

За змістом статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі

Положенням статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі», встановлено, що істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Як передбачено ст. 19 Закону України «Про оренду землі», строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Як передбачено ст. 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положеннями ст.ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 2. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Частиною 2 ст. 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об`єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами.

Відповідно до ч. ч. 1,4 ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

У той же час, згідно ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що 24.10.2002 між Одеською міською радою та ТОВ «Аркада» був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого позивач надав, а відповідач прийняв у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, загальною площею 8642 кв.м., що знаходиться у місті Одесі, в Приморському районі, в районі 8 станції Великого Фонтану (на середній терасі схилу), за рахунок земель міста, строком на 49 років.

Окрім того, умовами договору оренди землі від 24.10.2002 щодо земельних ділянок загальною площею 1459 кв.м. встановлено зобов`язання відповідача щодо щомісячного внесення орендної плати на протязі 30 календарних днів, слідуючих за останнім календарним днем звітного місяця.

Так, з аналізу чинного законодавства України вбачається, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Як вже було зазначено судом, договором оренди від 24.10.2002 за №702/69 встановлено фіксований розмір орендної плати за земельну ділянку з відповідною площею, а також визначено, що орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».

Суд зазначає, що також умовами п.2.5 договору оренди передбачено, що умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені і є невід`ємними частинами цього договору.

У відповідності до до п. 2 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Порядок здійснення державної реєстрації договорів оренди землі на час укладення договору оренди від 24.10.2002 за № 702/69 був регламентований Порядком державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року № 2073.

Згідно п. п. 12, 13 Порядку № 2073, факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди). Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком. Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі ведеться окремо в розрізі кожної сільської, селищної, міської ради, а також у розрізі Київської, Севастопольської міської державної адміністрації. Книга прошнуровується, засвідчується підписами сільського, селищного, міського голови та начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів і скріплюється печатками.

Датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації (п. 14 Порядку № 2073).

Враховуючи викладене, суд зауважує, що факт невнесення відомостей до Державного реєстру речових прав щодо права оренди спірної земельної ділянки не тягне правових наслідків щодо недійсності договору оренди від 24.10.2002 року за № 702/69, тому вказаний договір оренди, який було зареєстровано у встановленому на той час законом порядку, є наразі дійсний та чинний.

Відтак, у орендаря виникає обов`язок зі сплати орендної плати за землю відповідно до договору оренди землі від 24.10.2002 за №702/69.

Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2018 у справі № 916/279/18 вже було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада» на користь Одеської міської ради заборгованість за договором оренди земельної ділянки від 24.10.2002 за період з січня по вересень 2017 року в сумі 22 641 грн. 74 коп, а також 2 685,60 грн. пені, 452,21 грн. 3 % річних та 2 090,63 грн. інфляційних втрат.

Даним рішення суду було встановлено зобов`язання щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі, визначеному умовами договору від 24.10.2002 за №702/69, а також був встановлений розмір орендної плати за землю у 2017 році, який становив 3 521 грн. 70 коп. на місяць.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.05.2018 у справі № 916/279/18 набрало законної сили 05.06.2018 та сторонами оскаржено не було.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили (правовий висновок колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в ухвалі від 26 березня 2019 року у справі № 910/13862/15).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини№ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З преамбули статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг проти України», а також рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» вбачається, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, виходячи з положень законодавства та умов договору у ТОВ «Аркада» виникло зобов`язання щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.06.2020 по 31.05.2023 у розмірі, визначеному умовами договору. Виходячи з наданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості, розмір орендної плати за землю у 2020 році становив 3521,70 грн. на місяць, у 2021 році щомісячний розмір орендної плати становив 3521,70 грн, у 2022 році щомісячний розмір орендної плати становив 3873,87 грн. та у 2023 році щомісячний розмір орендної плати становить 4454,95 грн. Відповідач у справі розмір орендної плати не оскаржує.

Приймаючи до уваги, що у договорі оренди від 24.10.2002 року № 702/69 встановлено фіксований розмір орендної плати з урахування індексації, а також те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів укладення додаткових угод щодо зміни умов договору в частині визначення та встановлення орендної плати, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявленої позивачем суми заборгованості по орендній платі з 01.06.2020 по 31.05.2023.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок орендної плати за період з 01.06.2020 по 31.05.2023 у загальному розмірі 135673,43 грн, господарський суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість. Наведене, з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів належного виконання ТОВ «Аркада» обов`язку зі сплати орендних платежів за період користування земельною ділянкою з червня 2020 року по травень 2023 року, свідчить про наявність правових підстав для задоволення заявлених Одеською міською радою позовних вимог у названій частині.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем умов договору оренди від 24.10.2002, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Отже, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження сплати відповідачем всієї суми заборгованості по орендній платі, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за спірним договором оренди у розмірі 135673,43 грн.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід зазначити наступне.

Несвоєчасність сплати орендних платежів за договором оренди землі від 24.10.2002 згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, а сам відповідач визнається таким, що прострочив його виконання у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Формулювання ст. 625 ЦКУ, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, який здійснений позивачем, та згідно з яким розмір інфляційних втрат становить 6266,38 грн., господарським судом встановлено відповідність цього розрахунку обставинам справи щодо прострочення відповідача.

Перевіривши розрахунок 3% річних, який здійснений позивачем, та згідно з яким розмір 3% річних становить 1639,14 грн., господарським судом встановлено відповідність цього розрахунку обставинам справи щодо прострочення відповідача.

Матеріали справи не містять доказів, які були б відхилені судом.

У ст.76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

У відповідності зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада» (65023, м. Одеса, вул. Пастера, № 60, код ЄДРПОУ 31182499) на користь Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, № 1, код ЄДРПОУ 26597691) заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 135 673 (сто тридцять п`ять тисяч шістсот сімдесят три) грн 43 коп, 3% річних в розмірі 1 639 (одна тисяча шістсот тридцять дев`ять) грн 14 коп, інфляційні втрати в розмірі 6 266 (шість тисяч двісті шістдесят шість) грн 38 коп та витрати на оплату судового збору в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13 грудня 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський